Ексклюзив
20
хв

Як війна перетворює алкоголь на пастку: розпізнати залежність і допомогти собі

Виснаження нервової системи і бажання бодай якось розслабитись призводять до того, що споживання алкоголю українцями під час війни зросло. За допомогою пива, вина чи чогось міцнішого люди намагаються якось полегшити свій гіпертривожний стан. Постає питання: як зрозуміти, що вживання алкоголю — вже не тимчасова розрада, а небезпечна звичка?

Galina Halimonik

Фото: Shutterstock

No items found.

Спиртне як «знеболювальне» під час війни

Біженство змусило деяких жінок відмовитись від алкоголю. «В умовах біженства я майже перестала пити, бо мені потрібно бути тверезою, щоб контролювати своє життя,  — пояснює українка Христина. — Алкоголь для мене — це і відпочинок, і відчуття безпеки, я маю довіряти тим, з ким випиваю, і знати, що моя дитина в безпеці. Біженство приносить постійні виклики та невідомість, створюючи хитке становище, особливо для тих, у кого є діти. Я усвідомлюю, що алкоголь — це потужний депресант, а свої депресії я вже створюю досить добре і без нього. Тому намагаюсь уникати зовнішніх факторів, які можуть погіршити мій стан».

Водночас у частини жінок війна й вимушений переїзд у нову країну навпаки посилили потяг до алкоголю та залежність від його вживання.

«Важливо навчитися приймати всі свої емоції, навіть слабкість і розчарування»

Спостереження практикуючих лікарів-наркологів, а також соціологічні дослідження доводять, що вживання алкоголю під час війни взагалі збільшилось. До війни українці пили в середньому 8-10 літрів спиртного на рік — це дещо вище середнього світового показника, який становить близько 5,5 літрів на душу населення (зазначимо, що ці статистичні дані враховують лише «офіційний» алкоголь, тож реальні показники споживання можуть бути значно вищими). Навесні 2023 року Український інститут майбутнього з'ясував, що 54% опитаних українців стали вживати алкоголю більше, ніж до війни.

— Ніколи б у житті не подумала, що це станеться зі мною, — розповідає лікарка Катерина, — у мене батько з алкозалежністю. Я ніколи не хотіла повторення його ситуації, завжди з пересторогою ставилась до алкоголю.

Однак залежність з’явилась під час вимушеного переїзду до США. Жінка одна мусила утримувати чотирьох людей і трьох собак. Росіяни зруйнували її садибу, в яку вона вклала всі свої заощадження.

— Я опинилась в ізоляції, якої не було навіть під час пандемії, — продовжує Катерина. — На новій роботі зіткнулася з мобінгом, мене постійно переслідував страх не впоратися з фінансовими зобов'язаннями. До того ж ми жили в місці без тротуарів, лише автостради та шосе, тому не могла скористатися звичними способами для зняття стресу — наприклад, прогулянками. Я жила в страху зробити щось не так і отримати астрономічний рахунок. Через брак фінансів якісна їжа була мені недоступна. На «харчовому смітті» я набрала 12 кілограмів, до того ж ця їжа не приносила мені задоволення.

Катерина їздила до супермаркету, де можна було недорого придбати вино. Воно було смачним і доступним:

— Я ніколи не упивалась до стану свого батька, щоб «хрюкати». Просто вечорами хмеліла.

Проблему помітили діти. Вона пояснювала їм, що алкоголь допомагає уникати реальності:

— Рівень тривожності у мене був таким, як ніколи в житті, — каже Катя. — Як людина, що працює в соціальній психології, я знала, що алкоголь — це депресант, і його вживання лише погіршить ситуацію. Але в ті моменти, коли мені було дуже погано, алкоголь приносив тимчасове, але миттєве полегшення.

Жінка запідозрила проблему, пройшла тест, щоб дізнатися, чи є алкозалежною. І зрозумівши, що перебуває на межі, ухвалила рішення повернутися до Європи, де поступово стала налагоджувати своє життя.

Моральна вада, тиск і задоволення

За словами авторки «Тверезого подкаста» Альони Жук, журналістки, ілюстраторки, тату-майстрині, яка через війну переїхала до Нідерландів, алкозалежність досі оповита міфами та дуже стигматизована суспільством. Вона досі сприймається як моральна вада, слабкість волі, хоча є хворобою, що потребує лікування. «Алкоголь — це частина культурного коду багатьох народів. Ми святкуємо та горюємо з ним, за келихом вина чи пива заводимо дружні та романтичні стосунки».

«Залежна людина частково чи повністю втрачає здатність отримувати радість від звичайних природних речей. І від цього завжди стаждають її рідні»

На відміну від інших речовин, які викликають залежність, алкоголь максимально доступний — як легалізований наркотик. Співрозмовниці, які через війну відчули залежність, або це сталося з їхніми рідними, ділилися досвідом, що все почалося з доступного пива та дешевого міцного алкоголю, особливо в маленьких пляшках, бо «іноді пакет із шести пляшок пива коштує лише на один євро більше, ніж десяток яєць».

— Коли хтось втрачає контроль над споживанням, його одразу записують до неблагонадійних і слабохарактерних, — каже Альона Жук,  — хоча справжні алкоголіки часто є високофункціональними людьми. Як було зі мною? Я виконувала всі свої зобов’язання: робочі та особисті, — але кожен мій вечір проходив спочатку з пляшкою, а згодом — вже з кількома пляшками вина. Лише алкоголік знає, як це погіршує якість життя і функціональність організму».

Дійсно, коли ми почали вивчати цю тему, то помітили, що чимало українок, які переживають складні життєві ситуації, нівелюють проблему залежності. Вони запитували: «Я випиваю, але я ж не «валяюся». П’яною мене ніхто не бачив» та «Це моя маленька слабкість — що в цьому поганого?»

Чому деякі не можуть сказати випивці «ні»

Деякі біженки зізнаються, що бояться випивати у новій країні, бо це може мати негативні наслідки і взагалі шлях в нікуди. І кажуть, що замінили вживання спиртного їжею, якою зловживають. Але природа потягу до алкоголю й переїдання різна: перше — це залежність, а друге — компульсивна поведінка.

Вадим Мельник, психолог, член правління Української асоціації когнітивно-поведінкової терапії, голова Секції залежностей УАКПТ пояснює, що залежність — це складний психічний і поведінковий розлад, який характеризується невідступним потягом до вживання психоактивних речовин (ПАР) і неможливістю контролювати це вживання. Вона може проявлятися у трьох формах, зокрема алкогольній, наркотичній і залежності від азартних ігор.

Психолог Вадим Мельник, член правління Української асоціації когнітивно-поведінкової терапії, голова Секції залежностей УАКПТ. Приватний архів

— Ключова різниця полягає в тому, що при залежності виникають біохімічні зміни в мозку й хронічна потреба в речовині, яка активує систему винагороди в організмі й дарує ейфорію.Тоді як компульсивна поведінка, — зокрема, переїдання, зловживання солодким, — не передбачає цього постійного патологічного потягу та втрати контролю саме перед цим конкретним стимулом, — пояснює Вадим Мельник.

Тобто якщо людина, яка заїдає стрес, замінить свої солодощі лусканням насіння чи, приміром, у цей час буде мати цікаву розмову з кимось або урок йоги, — про свої солодощі вона забуде. А от залежні від алкоголю що б не робили — задоволення їм принесе тільки спиртне.

Залежна людина частково чи повністю втрачає здатність отримувати радість від звичайних природних речей — смачна їж, спілкування з дітьми й друзями, фізична активність тощо. Її мозок працює вже інакше. І тільки отримавши «дозу» спиртного (а разом з ним і сильний викид дофаміну), людина переживає ейфорію, яка підтримує і поглиблює розлад.

Тому позбавитись від залежності набагато важче, ніж від компульсивної поведінки. Нутриціологи стверджують, що достатньо прибрати джерело стресу, і людина з компульсивним розладом перестає переїдати.

Але коли залежна людина перестає вживати улюблену речовину, у неї виникає «абстинентний синдром» (іноді його називають «синдромом відміни» чи «ломкою»). Це набір фізичних і психологічних симптомів, які проявляються після різкого припинення вживання алкоголю чи наркотику.

До речі, експерт зазначає, що цей синдром часто плутають з «похміллям», хоча похмілля — це наслідок інтоксикації, отруєння спиртним. І навіть в тому, як протікає похмілля, можна теж визначити залежність. Здорова людина, яка пережила похмілля, може після цього не вживати алкоголь місяцями і відчувати повну відразу до нього. Вона має єдине бажання — вижити. Тоді як люди із залежністю — непереборне бажання випити знов.

У чому ж причина залежності від алкоголю?

— Існуючі дослідження стверджують, що «ген алкоголізму» — це міф, — запевняє Вадим Мельник, — На розвиток алкозалежності впливають виховання, життєвий досвід і спосіб життя, але найголовніше — відсутність здорових навичок емоційної регуляції у відповідь на життєві труднощі. Людина не знає, як правильно задовольняти свої основні емоційні потреби, оскільки її цьому не навчили, і вона змінює свій емоційний стан за допомогою психотропних речовин.

Як зрозуміти, що я — людина з алкозалежністю?

Національний інститут зловживання алкоголем та алкоголізму США визначає алкогольний розлад (AUD) як «неможливість припинити вживання алкоголю, незважаючи на його негативний вплив на життя людини».

«Анонімні алкоголіки», міжнародна спільнота людей, які борються з алкогольними проблемами та підтримують один одного в досягненні тривалої тверезості, заявляють: «Якщо ви регулярно випиваєте більше, ніж плануєте або хочете, і стикаєтеся з проблемами чи втратою пам'яті під час вживання, це може свідчити про те, що у вас є залежність від алкоголю».

Ведуча «Тверезого подкасту» Альона Жук ділиться тестом, який допоміг їй усвідомити проблему та почати з нею боротися.

Опитувальник для визначення залежності від алкоголю

* Відповідайте на питання «Так» або «Ні»

  • Ви вирішували кинути пити, але вас вистачило лише на кілька днів?
  • Ви втрачали пам'ять через алкоголь?
  • Ви намагалися перейти з одного типу алкоголю на інший, щоб контролювати вживання?
  • Ви продовжуєте пити, коли ваші друзі вже припинили?
  • Ви ховаєте алкоголь або п'єте потайки?
  • Коли ви п'єте з іншими, намагаєтеся так контролювати вживання, щоб вони не здогадалися, що ви випили більше?
  • У вас є бажання випити, і коли ви це робите, ви відчуваєте полегшення?
  • Ви пробували кинути пити, але у вас це не виходило?
  • Після вживання алкоголю ви відчуваєте докори сумління?
  • Ви вживали алкоголь, щоб почуватися нормально?
  • Ви забуваєте про негативні наслідки вживання або вирішуєте, що цього разу буде інакше?

Якщо ви відповіли «Так» хоча б на 2-3 питання, це може свідчити про наявність залежності.

Психолог Вадим Мельник наводить також опитувальник CAGE та перелік ознак хворобливої пристрасті до алкоголю за Р. Хейлманом і радить:

— Якщо ви ставите це питання, ймовірно, у вас уже є проблема

— Визначити стадію залежності може тільки лікар. У деяких випадках потрібна медикаментозна допомога, наприклад, крапельниці, щоб знизити чутливість організму до алкоголю. Далі варто звернутися до терапії у зручному для вас форматі — це можуть бути індивідуальні чи групові консультації, а також групи на кшталт «анонімних алкоголіків». Важливо зрозуміти, чому алкоголь став необхідним у вашому житті, навчитися контролювати свій організм і знаходити способи розслаблення та емоційного задоволення іншими шляхами.

Експерт підкреслює:

Неможливо «остаточно вилікуватися» від залежності і потім споживати спиртне помірно, як це можуть робити ті, хто ніколи не мав проблем з алкоголем

Раніше вважалося, що лише жіночий алкоголізм є невиліковним. Проте насправді чоловіки теж. Усі, хто мав алкогольну залежність, назавжди залишаються у стані «одужання». І для підтримки здоров'я їм необхідно повністю виключити алкоголь із життя.

Один з найвідоміших медичних журналів The Lancet опублікував результати масштабного дослідження впливу алкоголю на здоров'я людини, яке було проведене міжнародною колаборацією Global Burden of Diseases. Основний висновок цього дослідження: вживання алкоголю незалежно від кількості має негативний вплив на організм.

А значить, навіть якщо здається, що немає нічого поганого в тому, що ви щовечора пропускаєте келих чи рюмку, це тільки здається, бо рано чи пізно організм обов’язково заявить про нанесену йому невидиму шкоду.  

Де ж та «чарівна пігулка», яка позбавить залежності?

Навіть популярні методи кодування та гіпнозу можуть допомогти лише тим, хто мотивований не вживати алкоголь, стверджують експерти. Однак важливо розуміти, що всі альтернативні методи позбавлення алкозалежності не є доказовою медициною, а радше методом залякування, коли пацієнту повідомляють, що він помре, якщо продовжить пити.

Реакція на ці методи залежить від особистості та фізіології людини. Деякі пацієнти, злякавшись, здатні витримувати тверезість роками, тоді як інші наступного дня після завершення дії препарату «розв’язуються». Проте, як підкреслює Мельник, ці методи не вирішують основної проблеми — не позбавляють психологічної залежності.

Альона Жук: «Рік тому я випила востаннє. Відмова від спиртного змінила моє життя повністю, хоч і не так, як я уявляла. Була переконана, що буде пусто й сірo, але натомість відкрила, що таке повноцінне життя». Приватний архів
— На власному досвіді я зрозуміла, що будь-яка залежність — спроба закрити «дірку в собі, — стверджує Альона Жук

— Неприйняття себе у стані розчарування, пригніченості чи вразливості. Ми не дозволяємо собі бути такими, якими ми є, і прагнемо швидко змінити цей стан на більш щасливий і розкутий. Але потрібно навчитися приймати всі свої емоції, навіть слабкість і розчарування.

Війна як джерело постійного стресу потребує уваги до власного емоційного стану та використання ресурсів для зниження стресу, як-от дихальні техніки, фізичні вправи і діяльність, що «заземлює». Це підтримує психічне здоров’я, допомагає долати стрес і спиратися на внутрішні цінності, які стають природним «допінгом» для покращення психологічного стану.

Фотографії Shutterstock 

No items found.

Editor and journalist, author of articles on local governments, ecology and human stories, as well as an advocate for solutions journalism, explanatory journalism, and social campaigns in the media. In 2006, she founded the municipal newspaper «Visti Bilyayivky». The publication successfully underwent privatisation in 2017, transforming into an information agency with two websites - Біляївка.City and Open.Дністер - along with numerous offline projects and social campaigns. The Біляївка.City website covers a community of 20 thousand residents but attracts millions of views and approximately 200 thousand monthly readers. She has worked on projects with UNICEF, NSJU, Internews Ukraine, Internews.Network, Volyn Press Club, Ukrainian Crisis Media Center, Media Development Foundation and Deutsche Welle Akademie. She has also been a media management trainer for Lviv Media Forum projects. Since the beginning of the full-scale war, she has been living and working in Katowice for Gazeta Wyborcza.

Support Sestry

Even a small contribution to real journalism helps strengthen democracy. Join us, and together we will tell the world the inspiring stories of people fighting for freedom!

Donate
Michał Bilewicz

Traumatised by uncertainty

Olga Pakosh: How traumatised is contemporary Ukrainian society? How would you characterise it?

Michał Bilewicz: We cannot say that the entire society suffers from PTSD. If that were the case, people would likely struggle to function normally. Let me remind you that PTSD symptoms include persistent flashbacks, intrusive thoughts about war and the inability to concentrate on anything else. Meanwhile, we see that the Ukrainian state is functioning - the economy is operating, and daily life goes on.

Ukraine increasingly resembles Israel - a society living under constant threat.

Israeli psychologist Daniel Bar-Tal described this phenomenon as an «intractable conflict», where society adapts to continuous conflict, accepting it as a natural state of affairs. He also wrote about the «ethos of conflict», referring to how societies grow accustomed to living in a state of war.

What does this look like in Israel? When I visited, I was always struck by the fact that every flat has a safe room that doubles as a bomb shelter. Residents go to this room whenever an alarm sounds. After all, the advanced Iron Dome missile defence system is not entirely foolproof - missiles occasionally hit homes.

Ukrainian soldiers resting in a shelter, Siversk, 2024. Photo: AA/ABACA/Abaca/East News

It seems that Israeli society has adapted to living with war. On the one hand, it functions normally, but on the other, conflict is a constant presence. We are not only talking about the war in Gaza but about a phenomenon that, with some interruptions, has persisted throughout modern Israeli history. As Bar-Tal points out, this situation erodes social trust and influences attitudes towards international politics - people are reluctant to seek alliances and agreements with other nations, feeling that the world is hostile and untrustworthy.

For Ukraine, the key objective is to join European structures - the European Union and NATO - as quickly as possible. This could ensure Ukraine’s future security and stable economic functioning. However, for this to work, it is essential to avoid slipping into the mentality typical of societies accustomed to war.

Since 2014, Ukraine has been in a constant state of war, with varying levels of intensity, and this is extremely dangerous. Therefore, I would describe Ukrainian society as one that is, to some extent, adapting to life in wartime conditions.

- The war in Ukraine has opened up vast areas for research in social and clinical psychology. No doubt you have been following these studies. Have you encountered anything surprising? Have you conducted joint studies with Ukrainian institutions?

- We have conducted two studies. Together with Anna Hromova, a PhD candidate from the Institute of Social and Political Psychology at the National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, we examined almost five thousand Ukrainian refugees living in Poland to study the prevalence of post-traumatic stress disorder (PTSD) and the degree of trauma. We also looked into how living conditions in Poland affect the development of PTSD symptoms and reflected on whether post-migration experiences might intensify trauma, and if so, in what ways.

As you may recall from the book, I was surprised by the findings of previous research, which showed that PTSD rates in Poland ranged from 20 to 30 per cent. For example, in studies conducted in Silesia after the floods, 30 per cent of the population exhibited PTSD symptoms. Even among students who visited the Auschwitz museum, 15 per cent were diagnosed with PTSD. These numbers have always been exceptionally high.

In our study of Ukrainian refugee women in Poland, we found a PTSD rate of 47 per cent. I must say, I have never seen such a result in my life. This is indeed a very high level of trauma

It is a consequence not only of the traumatic wartime experiences but also of the conditions in which the refugees find themselves after migrating.

- Could you explain why the level of trauma is so high?

- Typically, PTSD studies are conducted after a conflict ends, when peace returns. In our study, we dealt with an ongoing war, where the women surveyed continue to live in a state of uncertainty. Their husbands are often on the front lines or at risk of being called up, which adds to the stress.

Ukrainian refugees are welcomed in Poland, 02.03.2022. Photo: Beata Zawrzel/Reporter

The vast majority of these women face acculturation challenges (the process of mutual cultural influence, where one culture adopts aspects of another - Edit.) in the new society. Acculturation-related stress, including experiences or fears of discrimination in Poland, leads to more intense PTSD symptoms. It is harder for people to move past war trauma when they encounter discrimination in the country they have moved to. Therefore, it is crucial that Poland creates the most supportive environment possible for Ukrainian refugees, as this directly impacts their mental health and their ability to function well in Poland.

Of course, the intensity of PTSD symptoms also depends on individual characteristics. We noticed that people who struggle with uncertainty managed the worst. We remember how things were in the spring of 2022 - full of uncertainty and chaos. People with low tolerance for uncertainty were more prone to PTSD, whereas those who coped better with such situations were less likely to experience symptoms.

«During war trust in the government is essential»

- You mentioned two studies. What was the focus of the second one?

- The second study, which we conducted in collaboration with Ukrainians, was focused on Ukraine itself and examined how complex PTSD experiences influence various forms of distrust and conspiracy theories. I have been interested for some time in how these traumas can shape such attitudes. I observe this phenomenon in Poland as well:

Historical traumas cause people, even generations later, to continue viewing their surroundings as unreliable and to seek out conspiracy theories

It seems that something similar is happening in Ukraine. When I speak with Ukrainians, I often hear conspiracy theories about President Zelensky - for instance, that there are Russian agents among his close associates. This reflects a certain level of fundamental distrust towards politicians, which, in wartime, is very dangerous. The greater the social cohesion and trust in the authorities, the better it is for the country. Even if the authorities do not always act perfectly - and with issues like corruption in our part of Europe, we know this is sometimes the case - in a war situation, trust in the government is essential.

A similar issue relates to trust in science. We studied this in Ukraine, focusing on how much people trust health and medical services, particularly regarding vaccination. We found that people with stronger PTSD symptoms tend to have less trust in science. We are not yet certain in which direction this correlation moves - this is preliminary research - but we are interested in whether war experiences and trauma impact overall distrust or if people simply lose trust in various areas of life. This is a quite dangerous phenomenon, and it often arises in wartime conditions.

- How can this trust be restored? What could help Ukrainians to endure and maintain mental stability until victory?

- Certainly, restoring a sense of agency in daily life - the awareness that what one does has meaning, that one can plan something and carry it out. 

The more people feel capable, the better they will function. This is why combating corruption is so essential, as it robs people of the feeling that they have any control over their lives. They know that everything is decided for them, and they have no influence. Effective anti-corruption measures can significantly improve the mental health of society.

- Unfortunately, war poses a massive threat to that sense of agency, doesn’t it?

- War complicates this greatly, which is why it is important for people to be able to say, «Even if war hinders certain plans, at least in other areas of life, nothing can stand in my way». It is crucial to help people regain this sense, as war fundamentally destroys it, stripping away their feeling of control. It is vital that people can maintain control and agency in their daily lives.

Kyivans wait for air alarm in metro, 2023, amid concert posters. Photo: SERGEI SUPINSKY/AFP/Eastern News

«Poland has no right to write Ukraine’s history»

- How do you think Poles' attitudes towards Ukrainians have changed since the start of the war? How do Poles perceive Ukrainians now?

- In my book, I try to counter a fatalistic outlook, as Poles tend to complain about themselves. I think Ukrainians do the same. We do not criticise ourselves when speaking with Germans or French people, but among ourselves, we often criticise one another.

Poles tend to think of themselves as biased, inhospitable, full of stereotypes. However, what we saw in the spring of 2022 was entirely different - a huge societal mobilisation to help Ukraine. People were sending money to buy weapons, purchasing food, and bringing people from the border. One in every twenty Poles welcomed Ukrainians into their homes. These were unprecedented actions.

I do not know of any other European society that has carried out such a large-scale relief effort, organised not by the government but by ordinary citizens

Of course, this was also supported by the strong networks among Ukrainians already living in Poland. It is important to remember that there were already a million Ukrainians residing in Poland at the time, who supported their relatives and friends. This was one of the key elements that made this large-scale aid possible.

At the same time, our research indicated not only significant sympathy but also strong support for aiding Ukraine, particularly in the acceptance of refugees. This was interesting, as Poles are generally not particularly supportive of refugees. Ukrainian citizens benefitted from the fact that Poles already had experience interacting with them. When we ask Poles whether they personally know any Arabs, 80 to 90 per cent respond that they have never encountered any in their lives. A similar situation applies to Romani people, with around 80 per cent of Poles reporting they have never had contact with them. When asked about Jews, 90 per cent of Poles claim they do not personally know any. However, the responses to questions about Ukrainians yield different results: even before the war, around half of Poles personally knew some Ukrainians.

A large number of Ukrainians, particularly from Western Ukraine, have been coming to Poland for years to work. Following 2014, Ukrainians from eastern regions, including Russian-speaking individuals, also began arriving in Poland. Poles became acquainted with them and observed that they were very similar to themselves. These relationships were not superficial - they were not just with Ukrainian workers in shops, but also with colleagues, and with parents of children attending the same schools as Polish children. This prepared Poles for 2022, as these refugees were no longer strangers - they were people whom Poles knew and had relationships with.

I believe that if the situation were reversed, and war broke out in Poland, Ukrainians would similarly take in Poles. Polish-Ukrainian relations are strong and mutually supportive.

It should also be noted that, before the war, there was considerable hatred directed at Ukrainians on the internet, particularly concerning the Volyn tragedy and war crimes. However, following 2022, this topic has almost vanished. Unfortunately, it is now gradually resurfacing, although these past two years have allowed us to step back from this issue.

In terms of Poles’ attitudes towards Ukrainians, enthusiasm for assistance has somewhat declined, yet the majority of Poles still believe that Ukrainian refugees should be supported and that Poland must continue backing Ukraine in the ongoing conflict. Well over half of Poles hold this view, so it cannot be said that Polish society has turned away from Ukraine and its people. We are still a long way from that.

- This is good news. However, the subject of Volyn has resurfaced, this time through the voice of the Prime Minister. Donald Tusk stated that until all details surrounding the Volyn tragedy are clarified and exhumations conducted, Poland will not support Ukraine’s path to the European Union...

- I believe this was a reaction to certain events. After Dmytro Kuleba ceased to be minister, the issue somewhat subsided. It was indeed an unfortunate comment. On one hand, I believe that Minister Kuleba spoke the truth, but as a diplomat, he ought not to have said it at that moment and in response to such a question. However, the time will come when Poles will need to raise the issue of Operation «Vistula» and earnestly confront it.

Of course, it can be argued that the actions were those of the communists, not the Polish people, that it was the communist government of a state that no longer exists. However, it is essential to remember the complex interwar politics of Poland, which discriminated against Ukrainians. I know this well, as I myself come from Ukraine. My grandmother was from Kolomyia, and my grandfather from Ivano-Frankivsk, so I am aware of what happened there before the war and of Poland’s discriminatory policies towards Ukrainians.

Michał Bilewicz’s book «Traumaland: Poles in the Shadow of the Past»

- How can the issue of the Volyn tragedy be resolved on both historical and political levels so that it is no longer a burden on Polish-Ukrainian relations? You summarised it well in your book: «to talk about history, but not live in it».

- Vadym Vasyutynsky of the Institute of Social and Political Psychology at the National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine conducted an interesting study, which he began before the full-scale war and continued afterwards. As far as I recall, he asked Ukrainians, in a large sample, whether Ukrainians caused more harm or good to Poles throughout their shared history.

After 2022, the number of people acknowledging that there were also negative events, including crimes, in these relations increased. This indicates that Ukrainians are becoming more open to discussing challenging moments in their shared history with Poles.

I pondered over why this might be. Perhaps, after 2022, Ukrainians realised just how important good relations with Poland and the West are? Politically, we see that, for example, former President Viktor Yushchenko referred to the traditions of the UPA, even highlighting some of the more controversial aspects of history, including the forces that collaborated with the Germans during the war. In contrast, Volodymyr Zelensky tends to avoid this. It seems to me that there has been a noticeable shift from Yushchenko to Zelensky in terms of which aspects of history are suitable and necessary to highlight, such as the Carpathian Sich…

- Am I correct in understanding that you suggest celebrating other stages of Ukrainian history, rather than those that may be painful for Poland?

- Exactly. When considering our history, one can always choose different elements to promote and to build one’s identity upon. Some elements damage our relations - both Polish and Ukrainian ones. If Poles were to build their identity on the history of Jeremi Wiśniowiecki, who killed Cossacks, it would not be beneficial for relations with Ukraine, would it?

I believe there are excellent periods in our history worth highlighting. For instance, Ivan Franko, or figures like Petliura, who, despite mixed views among Ukrainians, is well-regarded by Poles.

Of course, Poland does not have the right to write Ukraine’s history. Please do not ask me about this, as it is a question for Ukrainians. Likewise, Ukrainians do not have the right to write Poland’s history.

However, I can express my dissatisfaction when Poles avoid taking a clear stance on Operation «Vistula» and fail to say: «Yes, a terrible wrong was committed, with masses of people forcibly relocated, deprived of land on which they had lived for generations.» It was wrong, just like the pacification of Ukrainian villages before the war, the destruction of the «Maslosoyuz» cooperative and Ukrainian cooperatives, and the imprisonment and torture of Ukrainian politicians by the authorities of the Second Polish Republic. Poland needs to acknowledge this, to learn to speak about it, and to engage in dialogue with Ukrainians.

As for Ukraine, this is a matter for Ukrainian historians - how they propose to present their history. My ideal scenario would be what Poland eventually achieved with Germany after many years: the creation of a joint commission to prepare textbooks.

Historians and educators, both Polish and Ukrainian, could collaborate on a joint textbook to teach Polish-Ukrainian history. This would be incredibly valuable, even if the textbook did not become the primary one used in all schools

It is essential to create spaces where we can collectively discuss how to present this history. It is not about idealising everything but rather about speaking openly, even about the difficult moments. However, it is also important to remember that the situation was asymmetrical: Poland was a coloniser, while Ukraine was a colonised country. This is not a matter of equal responsibility on both sides.

Understanding this context allows for a deeper comprehension of how the events in Volyn occurred. It is also necessary to conduct exhumations and to openly acknowledge that what happened was horrific and should never have taken place.

- It appears there is much work ahead to achieve understanding between Poles and Ukrainians, but with Russians… Is there even a possibility of ever reaching an understanding with them? How do you view this from the perspective of social psychology? Will we ever be able to forgive?

- When we attempt to reconcile nations that have experienced brutal wars, we typically start with moral exemplars. We try to show that even in dark times, people can act morally. For instance, we tell the story of a Russian schoolgirl who had the courage to protest against the war. We are not speaking about an adult, but a young person who not only faces persecution herself but whose entire family suffers as a result of her protest. Such individual acts of defiance demonstrate that even within Russia, one can find people with moral convictions.

This is reminiscent of the situation with Germany after the Second World War. Reconciliation with Germany was made possible because we recognised that, despite much of society supporting Hitler, there were Germans who were persecuted and imprisoned in concentration camps, such as Buchenwald. These were Germans who wished to appeal to a different history. I believe similar individuals can be found in Russia. However, the problem is that, at present, Russia is a country where, on the one hand, the war enjoys substantial support, and on the other, no opinion polls or surveys can be trusted, as people are intimidated.

It resembles living in a state run by a gang

- How much time will need to pass before this topic can be approached?

- Let’s discuss this once the war is over. I think, at this moment, no one in Ukraine wants to hear about it or hear the Russian language - this is entirely understandable, and Ukrainians have an absolute right to feel this way. It depends on the situation and on what Russia looks like post-war. The key will be whether Russians can rebuild their state on a different foundation and set of principles.

20
хв

«Ukraine increasingly resembles Israel - living under constant threat and getting used to the war», - Michał Bilewicz

Olga Pakosh

The first day of school for Ukrainian schoolchildren — September 2 — began to the accompaniment of Russian rockets. Instead of sweet sleep in their beds, the children were forced to flee to the bomb shelters, where they tried to get at least a little more sleep. But the enemy did not stop the attack, firing more than a dozen cruise missiles and about a dozen ballistic missiles at Kyiv alone. And in two days, the most tragic event in Lviv happened - during the attack, a whole family died - a mother and three daughters. But, despite this, Ukraine continues to live. Indomitable Ukrainians demonstrate their strength and power in dances, at exhibitions, on catwalks. Because the Russian enemy is unable to do one thing - break the spirit of Ukrainians.

Text: Natalya Ryaba

Photo: Michal Cizek / AFP/ East News

On September 7, demonstrators staged a protest in Prague, holding blue and yellow umbrellas. The participants of the rally called for effective air defense for Ukraine and to give it the opportunity to strike back. Demonstrators created a "map" of Ukraine using blue and yellow umbrellas.

Photo: Anatolii STEPANOV / AFP/ East News

Students of the International Academy of Personnel Management watch as rescuers put out a fire in one of the buildings of the university after a rocket attack on Kyiv on September 2, 2024. While hiding in the bomb shelter, the students heard the whistling of rockets and explosions.

Photo: Diego Herrera Carcedo / Anadolu/ AFP/East News

Ukrainian military medics render aid to a wounded Ukrainian soldier at a stabilization point in the Chasiv Yar region on September 6, 2024.

Photo: Anatolija Stepanowa / AFP/East News

A Ukrainian servicewoman talks on the phone with her children. On September 13, Russia and Ukraine conducted another exchange of prisoners. 49 Ukrainians returned home — 23 women and 26 men. For the first time in a long time, it was possible to return the "Azovs" to Ukraine. The United Arab Emirates helped organize the exchange.

Photo: Yuriy Dyachyshyn / AFP/East News

Ukrainian schoolchildren sing the national anthem during the ceremony for the beginning of the new academic year in Lviv, September 2, 2024.

Photo: Yuriy Dyachyshyn / AFP/East News

September 4 became the most tragic for Lviv during the entire war. A mother and her three daughters were killed in the attack. Only the father remained alive. The whole city came to the funeral of the dead. As a result of shelling in Lviv, seven people died, 66 were injured. Also, 188 buildings were damaged, including 19 architectural monuments.

Photo: Siergiej SUPINSKY / AFP/East News

A couple looks at posters depicting fallen Ukrainian soldiers of the Azov Brigade at an open-air exhibition in Kyiv on September 23, 2024.

Photo: Joe Giddens / PA Images / Forum

Freya Brown, a dog trainer in the British Army, with her military dog ​​Zac during a training session with Ukrainian army personnel, at a barracks in the East Midlands, U.K., September 10, 2024. Two years after invasion, large areas of Ukraine are covered in landmines and unexploded ordnance, including cluster munitions, and dogs play a key role in keeping soldiers and civilians safe.

Photo: матеріали для преси

Presentation of Veronika Danilova's collection as part of Ukrainian Fashion Week, September 1, 2024. The designer dedicated her collection called "Garden of the Clouds" to her homeland, inspired by memories of a Ukrainian garden and blossoming apple trees.

20
хв

September 2024 in Ukraine in photos

Beata Łyżwa-Sokół

You may be interested in ...

No items found.

Contact the editors

We are here to listen and collaborate with our community. Contact our editors if you have any questions, suggestions, or interesting ideas for articles.

Write to us
Article in progress