Ексклюзив
20
хв

Україна має стати Ізраїлем Європи

За словами Матеуша Ляховського, постійного кореспондента Польського телебачення в Україні, ми перебуваємо у найскладнішій фазі війни. Загроза з боку Росії є найбільшою з весни 2022 року, коли російська армія вийшла з-під Києва

Альдона Гартвіньська

Матеуш Ляховський. Фото з приватного архіву

No items found.

Support Sestry

Even a small contribution to real journalism helps strengthen democracy. Join us, and together we will tell the world the inspiring stories of people fighting for freedom!

Donate

Альдона Гартвіньська: Що відчуваєш, коли хтось називає тебе: воєнний кореспондент Матеуш Ляховський? 

Матеуш Ляховський: Після трьох років я майже звик до цього. На даний момент це просто моя професія.

Ким є воєнний кореспондент?

Це людина, яка робить репортажі про війну з так званої зони бойових дій. Відомо, що він може писати про неї з різних місць, але хоча б зрідка він повинен потрапляти в зону бойових дій, бо тільки тоді він буде розуміти, про що пише і говорить. 

Не можна бути воєнним кореспондентом, не маючи контакту з війною. А важко бути в контакті з війною, якщо ти не спілкуєшся з солдатами, якщо ти не їздиш на фронт, якщо ти не буваєш там, де відбувається війна

Я часто кажу, що війна — це щось на кшталт далекосяжного стихійного лиха найгіршого ґатунку, і око циклону знаходиться саме там, де проходить лінія фронту. Лінія фронту тут має вирішальне значення. 

Взагалі, термін «воєнний кореспондент» асоціюється з журналістами, які висвітлювали Першу або Другу світові війни, писали звідти кореспонденції, були поруч із солдатами на фронті. 

Воєнний кореспондент сидить з солдатами в окопах — в цьому суть професії.

Як ти готуєшся до роботи в зоні конфлікту? Яких заходів безпеки вживаєш, щоб захистити себе і людей, з якими працюєш?

Я працюю з мінімальною кількістю людей. Якщо я беру когось безпосередньо в зону бойових дій, то це один оператор, але я також часто знімаю все сам. 

Наприклад, я був у південно-східній частині Бахмута, коли бої йшли на заході або в самому центрі. Я чув на власні вуха звуки війни. 

Я тримався на безпечній відстані, але все ж був досить близько, щоб поговорити з людьми, які залишилися в місті, міг підійти до солдатів, які перебували десь в тилу. Це була моя найцінніша робота.

Тепер дрони не дозволяють мені так працювати. Доступ до міст став дуже небезпечним — безпілотники полюють на будь-який транспорт, який рухається під'їзними шляхами до фронту або вздовж лінії фронту.

Як я готуюся? Перевіряю карти, консультуюся з солдатами про те, яка ситуація на місці, хоча важливо пам'ятати, що це не завжди спрацьовує. 

Матеуш Ляховський. Фото з приватного архіву

Завжди беру з собою бронежилет, каску, джгути, особисту аптечку, так званої першої допомоги. Намагаюся їздити на справній машині. 

Але якщо чесно? Я не знаю, чи можна бути готовим до такої подорожі. Парадокс у тому, що можна підготуватися блискуче, але це нічого не дасть, бо тобі не пощастить. А можна взагалі не підготуватися і все пройде добре, бо пощастить. 

Треба завжди бути пильними, тому що ситуація може змінитися за п'ять хвилин. Така вже війна. І ти повинен цінувати досвід, і ти набуваєш його з кожною поїздкою. 

Я також думаю, що завжди треба думати про те, чому ти йдеш на ризик. Якщо ти відчуваєш, що це має сенс — ти хочеш щось записати, побачити, розповісти історію, у тебе є важливий матеріал — тоді ти можеш ризикнути.

Але ризикувати з цікавості —  це дурість. 

Чи вважаєш, що ця робота змінила твоє ставлення до життя і світу?

Так, і дуже сильно. Перш за все, вона змінила мене як особистість.

Війна повністю перевернула моє життя. За цю роботу треба платити ціну: здоров'ям, емоціями, стосунками

Чи заплатив би ти цю ціну вдруге?

Так. Я думаю, що це було того варте заради людей, яких я зустрів. Декого з них вже немає з нами.

Але перш за все це було варте того, щоб побачити певні речі, зрозуміти, зробити щось вартісне. 

Думаю, я кілька разів робив щось хороше завдяки цій роботі. 

Чи не складається іноді враження, що світу трохи набридла війна, що він трохи забув про неї? Чи поляки досі цікавляться війною в Україні?

На жаль, все менше і менше, і якщо це викликає інтерес, то це дійсно матеріали з фронту, які розповідають про солдатів, битви, а не про цивільні проблеми. Хоча інколи я розповідаю якусь гостру історію, і тоді відчуваю, що когось зацікавив.

Але світ не втомився від війни. Просто воєн стало набагато більше: Сирія, Газа, Ємен, Ліван. Легко відвернутися від війни в Україні, яка триває вже майже три роки.

Крім того, застій на фронті не дає нам можливості уявити будь-який прорив. Натомість ми бачимо повільний прогрес Росії, нездатність української армії зупинити росіян —  і через це ми перестали вірити в успіх.

Важливим є те, що в Польщі проживає понад мільйон українців, багато молодих чоловіків, в яких поляки бачать не жертв російської агресії, яким треба допомагати, а біженців. І це виливається в узагальнені думки про цю війну. Люди думають: яке мені діло, якщо цим молодим людям байдуже?

І важко пояснити, що ситуації різні, і ставлення людей різне.

Моя сімейна історія [частина родини Матеуша загинула на Волині — ред.] могла змусити мене ненавидіти Україну. Але я думаю, що не національність визначає нас як людей, а цінності, які ми сповідуємо і за якими живемо 

На жаль, більшість людей схильні до узагальнень. І в мене складається враження, що ставлення до українців у Польщі продовжує погіршуватися. Те саме відбувається і в зворотному напрямку.

На жаль, довіра і симпатія зменшується, і це результат нашого складного співіснування. Багато факторів сприяють погіршенню відносин між двома країнами. Справа не в тому, що війна просто стала нудною. Вона, в певному сенсі, стала частиною життя, частиною реальності, частиною інформації, і саме тому вона вже не так сильно зачіпає.

Матеуш Ляховський. Фото з приватного архіву

Але чи не складається у тебе враження, що більшість поляків не дозволяє собі думати, що війна нас не зачіпає і не торкнеться?

Є люди, які її бояться. Якщо вони можуть собі це дозволити, бо живуть у великих містах, то купують квартири в Іспанії чи Італії.

Вони також цікавляться геополітикою, знають історію, тому розуміють, що може статися і найгірше. Тому що союзи теж не вічні. Але більшість населення не бачить загрози зі сходу. І це не дивно, адже ми є частиною найбільшого і найсильнішого альянсу в історії, ми глибоко в нього вкорінені, ми в його структурах, ми проходимо навчання, ми беремо участь у місіях за кордоном. 

Цей альянс у багато разів сильніший за Росію, особливо з точки зору можливостей стратегічного впливу за допомогою авіації. НАТО є непропорційно більш небезпечним для Росії, ніж Росія для нього. У конфліктній ситуації, якби цей альянс працював як слід, у Росії не було б жодного шансу. 

На противагу цьому, зараз існує багато невизначеності щодо майбутнього. Зараз у нас буде новий президент США, який по-іншому говорить про НАТО і майбутнє самого альянсу. 

Росія, з іншого боку, не діє раціонально, тому що Путін не раціональний, його лінія не раціональна. Фішка злочинних ідеологій в тому, що раціоналізація таких людей — психопатів, соціопатів і фанатиків - зазвичай закінчується трагедією. 

Ми вивчаємо історію у дивний спосіб. У школі нам розповідали про Другу світову війну так, ніби Німеччина могла її виграти. А вона не могла. Було очевидно, що в якийсь момент вони програють війну. Тому що конфлікт Німеччини зі Сполученими Штатами, СРСР і Британією був заздалегідь приречений через її економічні можливості. 

Гітлер розпочав війну, яку мав програти. Він був просто ірраціональною людиною, психопатом. І зараз ми маємо — хоч і в менших масштабах — запальну ситуацію в Європі, де ми маємо справу з іншим диктатором. Звичайно, його не можна порівнювати з Гітлером, бо це не той масштаб злочинів і жертв, але механізм залишається той самий. 

Ми маємо людину непередбачувану, яка може зробити все, що завгодно, якою керують марення, параноя, вона є монстром. І до нього не можна застосовувати ті самі заходи, що й до нормальних людей 

Ми можемо відчувати себе в безпеці в альянсі, в який ми віримо, але це не означає, що ми не повинні захищати себе. Раціональні люди, зокрема, політики, повинні припускати найгірший з можливих варіантів і готуватися до нього, якщо він станеться. Тоді ніхто не прокинеться здивованим і ображеним. 

Особисто я не думаю, що нам загрожує війна —  поки в Україні йде війна. З іншого боку, якщо буде якийсь мир, то Росія може робити різні речі, і ми повинні бути готові до раптових геополітичних змін. Ми повинні мати можливість відбити можливий напад. 

Матеуш Ляховський. Фото з приватного архіву

Великі геополітичні зміни можливі і можуть бути неочікуваними. Ми чекаємо на початок нового президентства в США. Що Трамп може принести Україні?

Перемир'я. Питання в тому, яке перемир'я? Чи буде це гниле перемир'я? Чи це буде перемир'я, засноване на переговорах з позиції сили, про яке згадував Трамп, якщо Росія не захоче домовлятися. Багато українців, включно з президентом Зеленським та його оточенням, або щиро сподіваються на такий сценарій, або спритно використовують його для піару, оскільки розуміють, що США є ключовим партнером для України. 

Без США Україна не зможе продовжувати війну. Європейська підтримка України є недостатньою для того, щоб не лише ефективно вести війну, але навіть ефективно захищатися 

Нинішня стагнація на фронті також може призвести до перенапруження, до ситуації, коли Росія зважиться на якийсь великий наступ. І або вона його реалізує, або зазнає поразки, і тоді ця війна дійсно закінчиться. Це можливий розвиток подій у майбутньому. 

Є ще один поганий сценарій для України. Росія все ближче до того, щоб завоювати Донецьку область. Найважче для неї буде взяти такі міста, як Краматорськ і Слов'янськ. 

Якщо насправді на момент початку переговорів росіянам залишиться захопити лише ці два великих міста і близько 20 відсотків території Донецької області, то на столі переговорів може постати питання про здачу всього Донбасу в обмін на припинення вогню. Тоді найважливішим питанням для українців буде питання надання їм гарантій. Бо якщо вони віддадуть територію і не отримають жодних гарантій, то ми матимемо «Мінськ-3» — ситуацію, за якої війна буде лише заморожена, а Росія вичікуватиме два роки, щоб перезапустити конфлікт. За цей час вона відновить свої можливості, в першу чергу в плані техніки, оскільки Росія все ще має потужний мобілізаційний потенціал і людські ресурси, незважаючи на жахливий приріст населення. 

Росія також має сировинну базу, яка допоможе їй швидко підготуватися і завдати удару з новою силою. Удар проти набагато слабшого супротивника, виснаженого після трьох років війни. Україна, звичайно, намагатиметься відновити свій військовий потенціал, але давайте будемо чесними: це будуть важкі роки. Буде багато проблем, з якими Україні буде важко впоратися.

Те, що ти говориш, звучить песимістично. Чи є якісь позитивні сценарії?

Існує позитивний сценарій, що Трамп, бачачи, що Росія не бажає домовлятися, буде підтримувати Україну настільки сильно, наскільки це можливо, і це дозволить Україні вступити в переговори з позиції сили. 

Якщо НАТО і США дійсно покажуть Росії, що вони непохитні і сильні, і підтримають Україну, це буде дуже сильним аргументом для того, щоб не відновлювати війну. Я маю на увазі гарантію безпеки, що в разі можливого повторного російського удару авіація США або НАТО, яка є неймовірно потужнішою, знищить російську авіацію у відповідь на початок нової війни.

Авіація — це найбільша потреба України.

Так, але я говорю про системні рішення, а не про кілька чи десяток додаткових літаків. Кілька АВАКСів, тобто літаючих радарів, наземних радарів, більша підтримка ППО, тобто кілька додаткових батарей «Патріотів», могли б змінити ситуацію, причому суттєво. Плюс артилерія і ракети: більше ПТРК і ракет Storm Shadow. Якби Україна отримала кілька сотень танків і бойових машин піхоти, це б дуже сильно вплинуло на її боєздатність.

І ще є питання людей. Але це вже внутрішня проблема, яку Україна має вирішувати сама. На фронті не вистачає молодих, здорових і мотивованих людей. 

Якщо зараз в Україну в'їде сотня танків, а за кермом сидітимуть 50-річні, нічого не станеться. 

На жаль, в країні немає повної мобілізації. Здається, українці повірили, що якщо росіяни не змогли захопити Київ одного разу, то вже ніколи не зможуть, що якщо вони не змогли завоювати всю Україну, то вже ніколи не зможуть завоювати її знову.

І ця загроза досі існує. На мою думку, сьогодні вона є найбільшою з весни 2022 року, коли російська армія вийшла з-під Києва. Українське суспільство і український політичний клас повинні почати це усвідомлювати.

Як вважаєш, чи існує реальна загроза для Києва? 

Так, росіяни можуть спробувати провести велику наступальну операцію, наприклад, через Сумську область. 

Поки що ми не знаємо російської стратегії, але вона, схоже, не змінилася з початку так званої спеціальної військової операції. Офіційно говорять про захоплення Донбасу, але неофіційно кажуть, що гра йде на існування України. Путін і кремлівське керівництво досі не дають Україні права на існування. Під час своєї щорічної конференції, яка тривала чотири години, Путін з великою впевненістю відповідав на запитання журналістів і неодноразово натякав, що вважає українців росіянами, просто трохи викривленими. Тобто — знову і знову одне і те ж саме.

На щастя, поки що росіяни не входять в оперативний простір.

Що означає «не вступають в оперативний простір»?

Тобто російська армія прориває українську лінію оборони і прориває фронт, цей фронт руйнується, і вам доводиться будувати лінію оборони набагато далі та глибше. Зараз цього не сталося, і росіяни не намагаються цього зробити, бо 2022 рік зламав їм зуби. 

Але ніхто не сказав, що якщо українська армія слабшає, вони не спробують зробити це наступного року. Все також залежить від того, чи продовжуватиме Україна мати підтримку з боку країн НАТО і чи зможе вона впоратися зі своїми внутрішніми проблемами. 

Тому що проблема не в тому, що відбувається зараз, а в довгостроковій перспективі. Це те, куди все йде. І проблема полягає у відсутності системи в Україні. Тому що Росія вже побудувала систему війни, а щоб виграти війну, треба мати цю систему. Росіяни мають економічну систему, промислову систему, вони виробляють обладнання, вони постачають свою армію, вони мобілізують людей, і тому вони мають велику перевагу над українцями. У них є добровольці, які йдуть воювати за гроші. Дивлячись з такої перспективи, важко знайти позитивні моменти. І я думаю, що росіяни не планують цю війну ще на місяць чи два. Вони думають про неї як про довгу війну, зокрема, ідеологічну.

Яка перспектива для України? Які плани Росії?

Я думаю, що у росіян є кілька варіантів планів, залежно від того, що їм дозволить світ. Один з них полягає в тому, що якщо Україна не матиме міцної підтримки, вони вестимуть війну на виснаження. Вони будуть мучити українців доти, доки не досягнуть якомога більшої кількості своїх стратегічних цілей. 

Інший план полягає в тому, що якщо Захід підтримає Україну настільки сильно, що росіяни не зможуть йти далі, то вони зможуть завести війну в глухий кут і, можливо, спробувати повернутися до неї в майбутньому. Мені здається, що це і є російський план на даний момент

Україна з кожним місяцем війни має все більше і більше внутрішніх проблем. Добре підготовлені солдати гинуть, а на зміну їм приходять невмотивовані солдати, часто похилого віку. Україна не побудувала систему, яку має Росія. Досі все трималося на народному русі на початку війни, адже саме ці прості люди стали на захист України. Сама держава поки що не змогла побудувати систему, яка б дозволила їй ефективно захищати себе. Весь час Україна в цій війні, її безпека чи навіть існування тримається на цій одній речі. Я завжди називаю це однією ниткою. Якби її не було, якби ця нитка обірвалася, Україна просто перестала б існувати. 

Тобто Україна тримається завдяки вірі солдатів у перемогу. Але чи зберігається в суспільстві повага до військової форми?

У мене є таке відчуття, що солдати мають бути якось більш інтегровані в це суспільство після війни. Тому що вони є ключовими тут. Йдеться про побудову військового суспільства по-своєму, в якому ця повага до форми буде просто дуже високою. Це питання бути чи не бути Україні. Україна має стати Ізраїлем Європи. Я не говорю про Ізраїль в даний момент, при уряді Нетаньяху, який є просто злочинним урядом. Я знову говорю про системне рішення. Ізраїль був створений в оточенні ворогів, під постійною загрозою кризи, війни — або будь-якої загрози існуванню держави взагалі. Мобілізація і культ уніформи — так Ізраїль функціонував десятиліттями. Україні потрібно створити культ мілітаризму і, перш за все, культ армії, який буде поважатися —  щоб люди хотіли йти в армію, щоб не було так, що в армію йдуть тільки бідні, тільки ті, кого змушують. Солдати повинні мати належну кількість привілеїв, щоб це дійсно мотивувало людей йти в армію. Тому що без армії Україна не виживе. 

Хочеш миру — готуйся до війни.

Так, саме так. А Україні навіть не треба готуватися, бо вона вже давно перебуває у стані перманентної війни. Якщо не повномасштабної війни, як зараз, то гібридної або замороженої —  хоча замороженою її теж важко назвати, тому що всі ці роки на Донбасі продовжують гинути люди.

Матеуш Ляховський. Фото з приватного архіву

Але чи маєш враження, що повага до військових зменшується? 

Так, зменшується. Вона знижується весь час, тому що гинуть видатні солдати —  і гине їх все більше і більше. Також дедалі більше говорять про брак поваги серед командирів і політиків до життя солдатів на фронті. Втрати на фронті, про які повідомляють політики, справедливо ставляться під сумнів. Це одна з багатьох помилок з політичного боку: приховування цих втрат, вибудовування відірваної від реальності пропаганди. Між тим, про певні речі треба говорити прямо.

З іншого боку, значні привілеї мають приваблювати українців настільки, щоб вони хотіли йти в армію, незважаючи на небезпеку. Росія це зробила. У Росії ці солдати знають, що вони можуть загинути, вони знають, наскільки високий ризик смерті. Вони знають, що часто на фронті під час «спеціальної військової операції» з солдатами поводяться як з гарматним м'ясом, і все ж вони йдуть до армії тисячами. Чому? Тому що вони просто отримують великі гроші і вважають, що вони варті того, щоб ризикувати. 

Те ж саме має бути і з українського боку — хоча я не знаю, чи фінансові питання мають бути тут головною мотивацією.

І коли я чую, що президент Володимир Зеленський роздав усім українцям по тисячі гривень — хоча це, очевидно, гроші з іншої кишені, бо вони йдуть на гуманітарну допомогу, а не на армію, —  я думаю, що нам потрібно знайти гроші, щоб створити програму, яка зробить армію знову привабливою для суспільства. Тому що, якщо ми будемо продовжувати так, як зараз, то в результаті отримаємо 50-річних людей, які захищають український фронт. І раптом цей фронт знову буде під Києвом. 

Держава також повинна перемогти, щоб ставлення до солдатів змінилося. Солдати повинні мати належну кількість привілеїв, і після війни до них не повинні ставитися як до неповноцінних.

На жаль, хоча війна ще триває, неповноцінне ставлення вже можна побачити, тому що вже починають кружляти такі думки, що краще мати хлопця «ухилянта», ніж солдата, тому що останній сидить в окопах, він далеко, йому відірвуть ногу, а якщо не відірвуть, то обов'язково повернеться з ПТСР...

А «ухилянт» — на місці, вдома, в сім'ї. Це неприйнятно. 

Це неприпустимо, якщо Україна хоче вижити. З такими речами треба боротися, висловлювання таких думок публічно має переслідуватися за законом. Це може звучати як обмеження свободи слова, але все ж таки йде війна. Вся Україна зараз одягнена в єдину форму, і цю форму треба поважати. На мою думку, зараз це дуже важливо. Якщо не почати працювати над цим питанням, якщо армія не стане просто інституцією, до якої деякі люди хочуть вступити за власним бажанням, то без цього важко уявити, що Україна виграє війну проти країни, яка має 140 мільйонів населення, мобілізаційну базу в рази більшу і всі ці інші переваги, такі як сировинна перевага, база обладнання, фінансова база, територіальна база, авіація.

Є країни, які можуть дозволити собі не мати розвідки, не публікувати список своїх військових розвідників... Є країни, які можуть дозволити собі взагалі не мати армії, бо їм пощастило не мати агресивних сусідів з політиками-психопатами при владі. Україна, на жаль, має агресивного сусіда з президентом-психопатом, соціопатом, диктатором — з цілою армією, зі спецслужбами, які налічують сотні тисяч людей, які дуже експансивні, агресивні і вважають українську територію своєю. Україна має знайти відповідь на це, тому що без цього через деякий час тут не буде кому воювати. А без людей, які будуть захищати Україну і українські кордони, ми не переможемо.

Переклад: Анастасія Канарська

No items found.

Журналістка та авторка книг (зокрема, «Швеція. Де вікінг п'є вівсяний лате»). Доставляє військову допомогу на передову. Вперше побачила війну на власні очі у грудні 2022 року. Саме тоді вона прийняла рішення повертатися на передову з допомогою якомога частіше. Сьогодні про неї говорять, що вона — «чоткий тил». Солдати ефективно воюють з гвинтівками, а вона — тил з фотоапаратом і відеокамерою, який відчуває обов'язок говорити про те, що відбувається. Хоче й надалі залишатися на місці — допомагати і показувати реальність війни — не завжди в чорних і сумних кольорах. 

Support Sestry

Even a small contribution to real journalism helps strengthen democracy. Join us, and together we will tell the world the inspiring stories of people fighting for freedom!

Donate

Since 2014, the return of prisoners of war has been handled by the Joint Centre for the Search and Release of Prisoners of War under the SSU. However, with the onset of full-scale war, the number of captives increased significantly, leading to the establishment of the Coordination Headquarters for the Treatment of Prisoners of War in March 2022. The Head of its Central Representation, Yuliya Pavliuk, emphasises: the main priority is to locate and bring back all captives, but equally important is supporting the families of those missing in action and those waiting for their loved ones to return from captivity.

Nataliya Zhukovska: How are the lists of prisoners of war for exchange formed?

Yuliya Pavliuk: At the onset of the full-scale invasion, Ukraine established the National Information Bureau (NIB). According to the Geneva Convention on international law, this serves as a registry that records all defenders who are missing in action, regardless of their status. Even if military personnel have no relatives, information still has to be included in the NIB by the units where they served. This registry, in essence, becomes the exchange list as it is continuously communicated to the Russian side. In reality, according to international conventions and laws, prisoner exchanges should not occur during active combat. Ukraine currently has unique experience in this field.

There is no clear and regulated system for conducting exchanges. Every exchange and every negotiation is a special operation. Different negotiations for every individual

Of course, we do not disclose the uniqueness, methods, or schemes of conducting negotiations. This is classified information. However, in general, there is prioritisation. Those who have been in captivity since 2014 are a priority. We understand these individuals have spent more than nine years in captivity. However, when Russia proposes to return someone with a shorter duration of captivity, Ukraine accepts them.

Ukrainians freed from Russian captivity

Sometimes, after exchanges, misunderstandings and questions arise from families: «Why was that person exchanged and not ours?» Unfortunately, we cannot always dictate conditions to the enemy.

In addition, priority is given to severely ill and wounded men and women. According to international law, such categories of military personnel should be returned to their home country outside of exchanges. However, we know that our enemy does not adhere to these agreements. Overall, Ukraine's official position remains unchanged: we are ready to exchange everyone for everyone.

And who is exchanged with «more difficulty»?

There are categories of officers from certain Armed Forces units, the National Guard of Ukraine, and border guards whom Russia is reluctant to return. Furthermore, sometimes the Russians attach particular significance to prisoners of war with media coverage - those prominent in the media. As a result, media stories do not always positively influence exchange processes. We emphasise this when communicating with families. If relatives want to help somehow, they must consult specialists. War must be managed by the military. When improvisation begins, it is not good and can only cause harm.

If we look at the exchange statistics, for instance, if 100 people are returned, this number proportionally includes military personnel from different units. And if the Armed Forces are the largest, then their members will constitute the majority in captivity

The Armed Forces include the Marine Corps, ground units, assault brigades, reconnaissance battalions, tank crews and artillery personnel. The Armed Forces also have transport services, for example, which are less publicised and discussed, but many of their members are also in captivity. When families question why there are so few of «theirs», it is essential to understand that we consider the approximate total number of those who might be in captivity - tens of thousands of people. In each exchange, there will be more members of the Armed Forces of Ukraine, slightly fewer from the National Guard, border guards, and so on.

Yuliya Pavliuk: «Media stories do not always positively influence exchange processes»

Fortunately, there has been significant progress in negotiations, as evidenced by recent exchanges. We have been able to return many defenders who had received life sentences or terms of imprisonment of 8-9 years.

Why are there delays in the exchange of prisoners? What causes prolonged pauses?

Regrettably, this does not depend solely on Ukraine. There are no fixed timelines, such as exchanges every Tuesday or every second Wednesday. It is an unregulated process. There have been instances where timelines and the number of people were agreed upon, only for the exchange to be cancelled either by Russia or due to the overall security situation. For example, if the exchange point comes under fire, the exchange cannot take place that day or soon after.

The exchange itself is a special operation. It may be scheduled for 8:00 in the morning but could be delayed until noon or 8:00 in the evening

Sometimes, Russia announces through its media that the exchange has already taken place when, in fact, it has not. The conditions under which the exchange occurs largely depend on the Russian side.

Where are Ukrainian prisoners held? Where are the worst conditions? What do freed military personnel say about captivity?

There is no «good» captivity. Detainees in prisons and detention centres have limited access to fresh air. They are confined to one room containing a toilet, a table where they eat and sleep, and a single window high up on the wall that does not open. Sometimes walks are allowed, but regimes are not always adhered to. From our side, the only demand we can and do make to the aggressor country is compliance with international conditions and conventions. If they held our defenders under conditions at least consistent with those outlined in the Geneva Convention, the health and well-being of the returned men and women would be significantly better.

Yuliya Pavliuk with Mariyana Chechelyuk, who spent 25 months in enemy captivity.

Unfortunately, we cannot always influence this situation. Of course, upon their return, military personnel speak extensively about the torture they endured. We continually appeal to our international partners, particularly the UN mission and the International Red Cross. They are responsible for the condition of our military personnel.

Many of the freed men suffer from severe illnesses, consequences of serious injuries, and significant weight loss due to torture and inadequate nutrition

Upon returning from captivity, they undergo interviews with specialised services. The war crimes committed by the enemy are meticulously documented. What we can do now is document all the facts and transfer them to the appropriate international bodies.

How would you evaluate the activities of the International Committee of the Red Cross (ICRC)? What are the challenges in working with them?

Regrettably, representatives of this organisation in Russia are almost never allowed access to places where Ukrainian prisoners are held. Their work in temporarily occupied territories and in Russia is currently very limited and insufficient. Most of our defenders, returned from captivity, claim they have never seen Red Cross representatives even once. This particularly includes the delivery of letters and parcels. Even if parcels are sent via the Red Cross, they do not always reach the prisoners. We understand that the administration of the detention facilities may keep the parcels. However, the Red Cross should ensure that the parcels reach their intended recipients.

Yuliya Pavliuk: «Most of our defenders, returned from captivity, claim they have never seen Red Cross representatives even once»

That is why we appeal to all international organisations and urge them to ensure the implementation of the mandate granted to the ICRC specifically in the aggressor’s country. They are the guarantors of the safety of our defenders there. We, in turn, provide every possible assistance to the Red Cross Mission in Ukraine. We have even created so-called mixed medical commissions, where representatives of various organisations, including the Red Cross, can visit prisoners and assess their condition. Through this initiative, we hoped Russia would follow our example and provide the same access to our prisoners. Unfortunately, to date, we see no results.

Can this explain why the Russians treat some battalions in captivity worse than others?

I see the men and women who return. I am present at every exchange. I cannot say that the condition of the military personnel depends on the unit they are in. I always state that much depends on the condition of the defenders at the time of their capture, their endurance, and their internal strength.

For those weaker in character and spirit, of course, it is harder. During one exchange, representatives of Ukraine’s KORD unit and the National Police were among those returned. One serviceman appeared to be in good physical shape. I asked him: «How did you manage? What were your conditions?» He replied: «I used all my efforts to keep myself in good shape. Whenever possible, I exercised - push-ups or pull-ups.»

Why are the conditions of Russian prisoners of war so drastically different from those of Ukrainian ones? How do they form the lists for exchange on their side?

The conditions differ because Ukraine is a legal state, which sets us apart from our enemy. We adhere to international conditions, conventions, and legislation. This is why all civilised countries of the world support us.

Freed from captivity, medic Halyna Fedyshyn of the 36th Separate Marine Brigade of the Ukrainian Navy (left)

There are prescribed conditions under which prisoners of war should be held. In Ukraine, there are camps — special places for keeping prisoners. We are not like Russians.

Regarding the formation of exchange lists by the Russians, we cannot comment on this. Sometimes even the lists published by Russia do not always correspond to reality

If we analyse the latest Russian disinformation campaigns, the lists include individuals who have already been freed from captivity. At the same time, there are no severely wounded individuals, those who have been in captivity since the early days of the war, members of the Mariupol garrison, Chornobyl NPP personnel who are still held, or defenders from Zmiinyi Island. This is all done to spread disinformation and provoke our society. In my opinion, they form these lists randomly. Additionally, the Russians sometimes include civilians in the lists who, under the Geneva Conventions, should have been released without any exchange.

What should be the first steps if a loved one goes missing or is taken captive?

The first step when a serviceman goes missing is for the family to receive a notification from territorial recruitment centres if it concerns Armed Forces units. For units of the National Guard, border guards, or police officers, families receive information from their respective units. Next, families should contact law enforcement and file a report stating that their loved one is missing. Naturally, they should also contact the Coordination Headquarters. This is where people can receive clarifications on various issues. The Coordination Headquarters website has a personal account feature, which family members or representatives of the defender must use. It contains the most comprehensive information.

Relatives of prisoners of war and the missing during a meeting with representatives of the Coordination Headquarters on the Treatment of Prisoners of War

We always emphasise that this is a very powerful system where all available information about the defender must be provided, and families must ensure that this account is always active. And, of course, stay in touch.

What should absolutely not be done? Are there known cases where families of captives are approached with fraudulent offers, such as asking for money to return someone from captivity?

We constantly tell people to verify all information carefully with representatives of law enforcement or security units. War is a matter for the military. Unfortunately, fraudsters exploit human grief. Families post information on social networks, and fraudsters use it.

Yuliya Pavliuk during a meeting with the relatives of prisoners of war

My personal advice as a representative of the Coordination Headquarters and a human rights lawyer is never to do this. Information posted online can also be found by representatives of the aggressor country. Fraudsters use it for personal gain through deceitful means, and the enemy uses it to obtain, among other things, intelligence data. Therefore, we advise: «Consult with special services». We know precisely how to follow this path correctly to avoid harming the family, the defender, or the state’s security.

How can the relatives or loved ones of captives assist in their release?

The exchange and return of prisoners are operational special operations that relatives are not involved in. Today, many families unite in community organisations. A coordination council has been established under the Coordination Headquarters, which includes representatives of these community organisations. We understand that the number of missing servicemen is too large for the Coordination Headquarters to handle alone. However, these community organisations will be involved in these processes. Such work is effective.

They also participate in international negotiations and conferences. Furthermore, relatives often find information about captives - possible photographs or videos - in enemy public forums. Verified information is then added to the personal account by the Coordination Headquarters. Such assistance from families is invaluable.

Do public actions in support of prisoners of war help accelerate exchanges, or do they hinder them?

In my opinion, awareness campaigns are appropriate during a time of war. Our nation must demonstrate its unity.

A rally in support of prisoners of war

Moreover, these campaigns are a constant reminder to the world that we are enduring a bloody war, and thousands of prisoners are still held in the aggressor’s country and must be brought home.

Awareness campaigns are for the community. Negotiations and exchanges are handled by the military

However, when campaigns involve accusations and discrediting of state institutions, this undeniably plays into the hands of the Russians.

The UN Human Rights Monitoring Mission in Ukraine reported in October on torture and mistreatment of Ukrainian prisoners of war. At the same time, they noted that they had documented mistreatment of Russian armed forces prisoners of war. How objective is this report?

Ukraine is fully open to international observers, primarily to representatives of the UN and the Red Cross. We provide them with complete assistance. At the same time, the Russian side does not allow these representatives to even interview prisoners of war. This creates a very unequal situation, where we are fully transparent, and representatives can interview Russian prisoners of war and visit places of detention, but our men and women are completely inaccessible. This is a one-sided situation. The claims about the alleged mistreatment of Russian armed forces prisoners are just testimonies and statements. Let me tell you as a former investigator: to prove crimes, you need evidence. And that is not just words. There must be evidence, such as an inspection of the location and the condition of the defender. When we see our men returned with visible injuries, these are documented. This provides a much stronger evidentiary base than just words or statements someone might provide.

Ukrainian soldiers freed from Russian captivity and the Head of the Central Representation of the Coordination Headquarters, Yuliya Pavliuk

Does international humanitarian law work during the war in Ukraine? What are the chances of holding Russian war criminals accountable for violations of the Geneva Conventions?

We need to win the war. All those guilty must and will be punished. If we are speaking about the documentation of war crimes, everyone sees the condition in which Ukrainian prisoners of war return home. The evidence and facts that Ukraine possesses are indisputable. Accountability will happen. It is just a matter of time.

Photos provided by the press service of the Central Representation of the Coordination Headquarters on the Treatment of Prisoners of War

20
хв

Yuliya Pavliuk: «Every exchange and every negotiation is a special operation»

Nataliia Zhukovska

In 2024, Russia significantly expanded the network of «re-education camps» and increased the militarisation and indoctrination of abducted Ukrainian children. Each of these children, upon returning home, requires rehabilitation - receiving a complex of various forms of assistance. How many Ukrainian children were actually abducted by Russia, what they are taught in the «re-education camps», and what are the prospects for the return of deported Ukrainians - discussed in an interview with Olena Rozvadovska, the founder and head of «Voices of Children» Charitable Foundation.

Nataliia Zhukovska: On October 2nd, seven children aged between 3 and 14 were returned to Ukrainian-controlled territory. All of them were from the Kherson and Crimea regions. This was reported by the head of the Save Ukraine organisation, Mykola Kuleba. And at the end of September, according to the ombudsman Dmytro Lubinets, nine children were also returned home. How many Ukrainian children in total have been abducted by Russia?

Olena Rozvadovska: According to open sources, Russia has deported over 700 thousand people. The official figure from the Ukrainian authorities is around 20 thousand children. This is the number we rely on. However, it is impossible to state the exact number. Since the war continues, there might be one number of children today and another tomorrow. We also do not have access to the occupied territories or Russian territory.

A woman greets her son, who has returned from the occupied territory. Photo: SERGEI CHUZAVKOV/AFP/East News

What happens to Ukrainian children in Russia?

Recently, together with the public association «Ukrainian Network for Children's Rights», the NGO «Regional Human Rights Centre» prepared a report based on specific cases. Our part focused on children's psychological support and rehabilitation after their return. Speaking generally about what happens, according to the children, the scenarios vary.

In some cases, there is group deportation, and they are placed in various child-like camps in Crimea or on the territory of Russia and Belarus. It is known that in the occupied territories of Ukraine, processes are underway to deprive parents of their parental rights according to Russian legislation

Children can be taken under the pretext of so-called threats to life or health without further clarification. Afterwards, they can be placed in foster families. All of this is undoubtedly illegal and constitutes a war crime, which the Ukrainian side is documenting.

How does the process of «liberating» Ukrainian children take place?

Our foundation «Voices of Children» is not involved in the return of children. In fact, each case is individual. There is no return mechanism, just as there is no mechanism for prisoners of war. Generally, the official sides cannot agree on the return of a certain number of children home. This is not that type of case. Russia does not recognise the fact that these are abducted or deported children. According to the Russians, they are rescuing them from shelling. For them, this is a «humanitarian mission». We, however, understand that this is abduction, forced deportation and russification of the nation on RF territory.

Olena Rozvadovska: «Russia does not recognise the fact that these are abducted or deported children». Photo: Telegram channel of Ombudsman Dmytro Lubinets

As of today, it is the relatives of the child who is in Russia that go to retrieve them. Volunteers who work in coordination with the Ministry of Integration, the President's Office, the Ombudsman, and others assist them in their logistics. That is, the relatives themselves search for those children.

What is the greatest difficulty?

The greatest difficulty is that any person who goes to Russia for the child is in a high-risk zone. There is a chance that they may not return with the child because they could be detained. Moreover, the process always involves humiliating and difficult filtration procedures and an extensive number of various checks. The return process may take several weeks or even months. In one case documented in our report, a grandmother was ready to travel to Russia to get her granddaughter. The return of the child lasted 14 months. The woman faced 18-hour interrogations at the Russian border and threats. Russia hindered the process in every way possible. To delay the child’s exit from Russia, the grandmother was made part of a criminal case. The family was only reunited after a second attempt, and only after the girl’s mother reported the obstacles faced in returning the child at a UN Security Council meeting.

The logistics are also challenging. Typically, the journey to the occupied territories or Russia involves passing through several European countries

The difficulty lies in locating, verifying, and finding these children. It is all very monotonous and complex work. According to official statistics published on the «Children of War» website, 388 children have been returned to date. As you can see, the figure is not even in the thousands. The complexity lies in the fact that there is no organised return of, for example, an entire group of children from an institutional-type facility that was taken. However, the greatest difficulty is the time we lose every day. Children who were taken at 2,5 years of age are now 5,5 years old. They may not remember what happened to them. Moreover, for the child, this is already a trauma. The longer they remain in isolation and subjected to active brainwashing, the harder it becomes to bring them back. And we understand that this is exactly what Russia is doing.

In August 2024, 14 children were successfully returned to their homeland. Photo: Telegram channel of Ombudsman Dmytro Lubinets

And of course, when children end up in Russian families and are adopted, these cases are even more difficult. Imagine yourself as a little three-year-old girl. You are brought into a family, and you adapt. At that age, it does not matter where the child lives because they do not understand the situation they have ended up in. They simply live.

In your recent report, you mentioned over 5500 clubs of military-patriotic education and hundreds of «re-education camps» operating in Russia and Belarus. How exactly are Ukrainian children re-educated there? How does indoctrination occur?

This research was conducted by the Regional Human Rights Centre. Their specialists describe the patriotism lessons that the children go through. In the curriculum approved by the Russian Ministry of Education, Ukraine is not depicted as an independent and united state. According to our colleagues’ research, propaganda narratives are embedded not only in textbooks but are also imposed during extracurricular but mandatory classes such as «Conversations About Important Matters» and «Lessons of Courage». The «cadet and Cossack classes» operate within schools, aimed at preparing students for military service.

One manifestation of political indoctrination is the activities of so-called patriotic and military-patriotic movements

In Russia, so-called «re-education camps» also operate. Russia spares no expense on their operation. They are very professional in their information warfare. This machine is in full motion at every level. Every teacher, adult, and school administrator knows where to get the «correct» information that needs to be conveyed to the children. And even if someone turns on the television, they will find confirmation of everything they have already been told. In these camps, there is a system of so-called patriotic education. They introduce children to their «heroes», teach them, and sing the Russian anthem. In doing so, they erase national self-identity. The Russians' goal is to make Ukrainian children see themselves as part of the Russian people.

What methods does Russia use on Ukrainian children to make them literally forget that they are Ukrainians?

It is primarily about psychological and moral pressure. Our psychologist, who worked with a boy who was returned to Ukraine, also spoke about how he endured physical abuse and torture. I know that human rights defenders are recording even more severe and horrific cases. The hardest situation in Russia is for those children who openly demonstrate their pro-Ukrainian stance. They are constantly subjected to moral pressure and intimidation. The Russians calculated that the children would break. They were constantly told: «No one cares about you, no one will come for you. You have been forgotten. If you return, you will be recognised as collaborators or as those who worked with Russia and will be sent to prison». The children, not knowing whether it was true or not, thought: «Maybe I really will be imprisoned for being in Russia?». Any scary thought can take root in a stressed mind.

Olena Rozvadovska: «The hardest situation in Russia is for those children who openly demonstrate their pro-Ukrainian stance». Photo: Telegram channel of Ombudsman Dmytro Lubinets

Freedom House, together with ZMINA. The Centre for Human Rights and the Regional Centre for Human Rights presented new evidence to the International Court regarding the direct involvement of the Lukashenko regime in the displacement, political indoctrination, and militarisation of education for over 2200 children from occupied Ukrainian territories. How can this evidence contribute to the return of Ukrainian children?

Firstly, it is about documenting violations. Cases in The Hague can take decades to review. Despite this, someone must continue documenting these violations. It is also about increasing international pressure. If no one speaks about this, documents it, or submits it, it may seem like the problem is resolved, and there are no issues. This needs to remain in the public domain and be discussed at various levels.

Of course, we would all like for this to be resolved in one day, and for Russia to be excluded even from the UN. However, we understand that it cannot be done so quickly

I believe that it is absolutely the right path for both state authorities and public organisations to continue working on documenting, collecting violations, and passing them on to the relevant institutions. As a result of documented violations, arrest warrants have been issued for Putin and Lvova-Belova. I am confident that Russian sanctions will only intensify. It is important not to grow tired of this work. Every Ukrainian, at their own level, must shout about the genocide that Russia is committing in today's world, right in the heart of Europe.

What is Ukraine doing to ensure that Russia is held accountable under international law for the abduction and illegal adoption of Ukrainian children?

Ukraine is doing everything within its power. International coalitions for the return of children are being created. International groups of prosecutors and investigators are working to document information on violations. Ukraine is regularly represented on various international platforms.

Olena Rozvadovska during a speech at a meeting of ombudsmen from 16 countries, human rights defenders and diplomats in Vienna. Photo: private archive

A wide range of measures are being taken to hold Russia accountable for its crimes - and not only those concerning children. It is unfortunate that these processes are not as swift as we would like them to be.

Your foundation, «Voices of Children», has been active since 2015. How have these «voices» changed since Russia's full-scale invasion?

Since 2015, I have been working as a volunteer with children in the east of the country along the entire frontline, and in 2019, we officially registered as a foundation. There have been many changes over nearly 10 years. In 2015, I was alone, but now our team consists of 220 people. The difference is that in 2015, the war was confined to two regions, but today it spans the entire country. Another change is that as of 2019, we had between 50 and 100 children under our care in various frontline locations and just one psychological support programme. It was very localised and targeted work. We travelled to remote villages where buses did not go. After 24 February 2022, when drones and missiles began flying across the whole of Ukraine, the format of our work changed drastically. The frontline today is more intense and much larger in scale.

Children during sessions conducted by staff from the «Voices of Children» foundation. Photo: private archive

Today, our centres are located in the largest cities along the frontline - from Chernihiv to Kharkiv, Zaporizhzhia, Dnipro, Kryvyi Rih, and Mykolaiv. It is not easy to work there due to the constant shelling. However, the children living there need socialisation. Their schooling is online, and they do not go anywhere - so our sessions are a small escape for them. War, whether large or small, always impacts children.

Why do parents return with their children to areas under shelling despite the danger?

It is hard to understand, but that is how it is. Everyone has their own story. You cannot say that all people have lost their minds about returning to dangerous cities and villages. That is not true! Sane, healthy, and thoughtful people are returning. The reasons vary greatly. Many simply could not settle elsewhere. People leave, spend all their money on renting accommodation, fail to find work, and return. This is the reality for many families. Some remain or return to dangerous regions because they have bedridden parents they cannot leave behind. That is why I never judge these people, although I am convinced that it is wrong to remain under shelling, especially with children.

Psychologists from the «Voices of Children» foundation constantly work with children affected by the war. Photo: private archive

How do you work with parents who refuse to evacuate with their children from dangerous zones?

It is a difficult process. If adults do not want to leave the area, they simply sign a refusal to evacuate. Parents bear primary responsibility for their children. Often, they refuse out of fear. Here, the state has not done enough to ensure that everyone has a clear understanding of where these people are going. They need to have at least some certainty in emergency situations. There is another group of parents who simply abuse their position and manipulate their children. Generally, these are the adults who do not take care of their children and are not interested in saving their mental health and lives. The state mechanisms must also work in these cases.

These children need to be removed. This is the job of social services, but it is not easy for them to work on the frontline. Many factors have come together to create the situation as it stands

I remember one story where we moved a family with three children from a frontline village and bought them a house in a rear area. A year later, they returned to their village. In this situation, there was nothing we could do because we do not have the right to remove children from their families.

What is the current psychological state of the children? Does it differ depending on where they live in Ukraine?

Various factors influence the psychological state of children. Certainly, the place of residence plays a role. There is a difference between living in Uzhhorod and living in Zaporizhzhia. These are two completely different realities. Obviously, the more dangerous the area of residence, the more threatening the situation for their mental health. However, much also depends on the family. A child senses the anxiety of adults. Parents are the window to the outside world for children. It is not just the rockets that scare them during war, but also their mother’s reaction to them. The presence of education, peer groups and opportunities for communication also have an impact on a child's mental health. Children in Kharkiv and Zaporizhzhia suffer greatly. Recently, we gathered children’s dreams in Zaporizhzhia, and one girl wrote: «I want this online schooling to finally end».

A session with children conducted by the «Voices of Children» foundation. Photo: private archive

Our psychologists report that today, children are more frequently presenting with anxiety and depressive states, especially teenagers. Some children develop enuresis, hand tremors, and sleep disturbances. Others, due to stress or traumatic experiences, may exhibit eating behaviour disorders.

What do you think the state should do to work with children currently abroad, and how should they be brought back?

We understand that in addition to returning children abducted by Russia, we also need to work with those who are currently displaced abroad. Ukraine must be highly interested in ensuring that all working-age people, and not only children, return. For example, we often receive requests for online psychological assistance from parents abroad, as they are looking for Ukrainian-speaking specialists for their children. It is no secret that living abroad was a dream for some, but for many, it is not a fairytale.

A very large number of people dream of returning home. However, urging them to do so now is certainly wrong, as the war continues

For people to return, the economy must function, jobs need to be created, and education must develop. But first and foremost, the war must end with our victory.

Children at the «Voices of Children» camp in Zakarpattia. Photo: private archive

Even the country with the best economy in the world cannot function normally when drones hit schools. It is abnormal and wrong. Today, hubs need to be created so that people abroad can still feel connected to Ukraine and remain within the Ukrainian information space. Moreover, we must constantly keep the world's attention focused and, of course, talk about the fact that Ukraine alone cannot counter Russian propaganda and stop such a powerful enemy.

Main photo: AA/ABACA/Abaca/East News

20
хв

Olena Rozvadovska: «Whether big or small, war always affects children»

Nataliia Zhukovska

You may be interested in ...

Ексклюзив
20
хв

Yuliya Pavliuk: «Every exchange and every negotiation is a special operation»

Ексклюзив
20
хв

Nataliya Hryshchenko, head of the Ukrainian association in Croatia: «It is important to feel that you are not alone»

Ексклюзив
20
хв

Head of «Women's Territory» Liliia Shevchenko: «We give women a sense of sisterhood»

Contact the editors

We are here to listen and collaborate with our community. Contact our editors if you have any questions, suggestions, or interesting ideas for articles.

Write to us
Article in progress