Ексклюзив
20
хв

Павел Коваль: Солдати КНДР на війні з Україною — це сигнал про подальші плани великої війни

Ядерні погрози Путіна у відповідь на нові далекобійні можливості України, північнокорейські війська на Курщині та розмова Трампа з Путіним про припинення війни — про ці головні теми в інтерв’ю з головою Комітету у закордонних справах Сейму Польщі Павелом Ковалем

Mariia Gorska

Які цілі переслідує КНДР в Україні? Фото: STR/AFP/East News

No items found.

Марія Гурська: Україна отримала частковий дозвіл на використання далекобійних ракет ATACMS та Storm Shadow. Чому рішення було ухвалено тільки зараз?

Павел Коваль: Втрачений час, безумовно, вплинув на долю України і послабив позиції Заходу. Я казав і продовжую стверджувати — якщо Україна має якусь зброю, вона повинна її використовувати, відповідно до міжнародного права і дотримуючись усіх гуманітарних принципів. Не повинно бути жодних додаткових політичних обмежень — це несправедливо.

Україна має право на адекватну відповідь, адже вона зазнала нападу з боку РФ. Й адекватна відповідь — це форма захисту

Експерти ISW, Інституту вивчення війни, говорять, що для повного ефекту потрібне рішення використовувати ATACMS та Storm SHADOW повною мірою — бити наскільки  далеко, наскільки можуть полетіти ракети. Чого очікувати від часткового рішення, яке є відповіддю на залучення військ Північної Кореї для боротьби з українською армією на Курщині? 

Прибуття північнокорейських солдатів цікаве саме по собі, оскільки свідчить про те, що Північна Корея використовує війну Росії з Україною як своєрідний полігон. Немає сумніву, що йдеться про підготовку до наступних ударів на Далекому Сході. 

Солдати КНДР на війні з Україною — це сигнал про подальші плани великої війни. І це дуже серйозна проблема

Ці військові приїжджають, щоб випробувати себе в бойових умовах. Це вже не просто тренування, а бойовий вишкіл. І в той же час Північна Корея явно отримує якусь додаткову користь, якісь додаткові можливості. Отже, справа не лише в прибутті північнокорейських солдатів. Це провісник чогось значно більшого, ймовірно, підготовки до більшої війни з боку Росії та її союзників — Північної Кореї чи Ірану. 

Це має й інший вимір. Коли солдати з Північної Кореї прибувають на місце бойових дій, виїжджають з держави Кіма, трохи послаблюється бар'єр, який відділяв Північну Корею від решти світу. Вони раптом отримують доступ до Інтернету, починають цікавитися світовими подіями — тут можуть бути і для самої КНДР несподівані результати.

Та той факт, що корейські солдати перебувають на лінії фронту призводить до багатьох наслідків. Ймовірно, саме цей факт і зумовив адміністрацію Байдена надати українцям можливість захищатися далекобійними ракетами. З іншого боку, Трамп, у свою чергу, користується тим, що це не його рішення. Для нього воно вигідне, бо означає, що Україна буде сильнішою у разі будь-яких переговорів. Але не він бере за це відповідальність. Він може спокійно сказати: «Я цього не вирішував».

Трамп не коментує рішення Байдена надати дозвіл Україні бити ракетами по РФ. Фото: SAUL LOEB/AFP/East News

Дональд Трамп наразі не коментував це рішення, однак один з найближчих зовнішньополітичних радників Трампа Гренелл висловився критично і назвав його ескалацією війни. Чого чекати від Трампа після інавгурації? Чи є загроза відміни рішення про ATACMS? Або, можливо, навпаки, буде ширший дозвіл на використання ракет?

Трамп, безумовно, використає два місяці перехідного періоду для ухвалення певних рішень, які він хотів би ухвалити, але тактично вони йому незручні, хоча й потрібні. Ймовірно, від нього будуть пропозиції, щоб ці рішення ухвалювала адміністрація Байдена. Якщо Гренелл чи хтось інший критикує Байдена, у Сполучених Штатах діє традиція продовження. Як це виглядає? У кожній важливій інституції створюються перехідні кабінети, куди входить хтось із нової команди, хтось із старої команди — і разом вони вирішують різні структурні та політичні питання. 

Тож давайте не думати, що це рішення, про які Трамп не знає. Це рішення, про які Трамп знає і, напевно, приймає їх і, можливо, навіть домагається таких рішень, тому що вони його влаштовують

Я переконаний, що сенатор Рубіо, якого висунули на посаду держсекретаря, розуміє, що гарячу війну теоретично можливо перервати на деякий час. Та я не думаю, що він  всерйоз думає про мирний договір, бо сьогодні немає можливості його укласти. Я припускаю, що вони розмірковують про певне перемир'я, яке потрібно укласти так, щоб це було вигідно Україні і не було враження, що Трамп капітулював.

У відповідь на рішення Байдена по застосування Україною ATACMS президент Путін змінив ядерну доктрину Росії і відверто погрожує ядерною зброєю. Наскільки реальна небезпека і чи повинні ці кроки Кремля зупиняти світ від симетричної відповіді на агресію?

Це реальна небезпека, але не занадто велика, хоча й більша, ніж, скажімо, 15 років тому. Росія непередбачувана. Однак не можна сказати, що, наприклад, якщо Україна чи Захід вестимуть рішучішу політику, то небезпека зростає, а якщо м’якшу — то загроза зменшується. Це так не працює. Саме непослідовність стимулює Путіна тиснути більше.

Наразі складається враження, що його головна мета — налякати людей — не лише українських громадян, а й західних політиків. І ви на це реагують. Вони бояться цього путінського опудала

Завдання полягає в тому, щоб донести до них інформацію. Агов! Ось вам проста інформація, базові знання. Путін грає на страху, щоб змусити вас поступитись. Не дозволяйте йому це робити. 

Звичайно, триває війна. Вона справжня. Під час цієї війни неодноразово виникали ситуації, коли потрібно було перетерпіти нервове напруження. Є рівень ризику — і він підвищений. Це поза обговоренням. Тільки він не такий високий, щоб робити якісь далекосяжні висновки, віддавати Україну Путіну чи щось таке, як дехто намагається це подавати, особливо на Заході — мене це насправді хвилює.

Тим часом обраний президент США Дональд Трамп представив ключових кандидатів майже на всі посади у своєму кабінеті. Наприклад, новим міністром оборони може стати ведучий Fox News Піт Хегсет, а міністром охорони здоров'я — антивакцинатор Кеннеді-молодший. На посаду генпрокурора висувається Пем Бонді, одна з захисниць Трампа у процесі щодо імпічменту. Що ви думаєте про цю команду і чого очікувати від політики США під керівництвом цих людей?

Трамп висуває їх, бо сплачує політичні борги. У такий спосіб він дякує політикам республіканського табору, які беззастережно його підтримували. На цьому етапі для президента Трампа важливо оточити себе політиками, в яких він повністю впевнений й які не змінять своєї думки через два місяці. Він не висуває Кеннеді усім на зло. Якщо вже говорити конкретно, то той самий Кеннеді приходить до влади в Міністерство охорони здоров'я з гаслами про здорове харчування та боротьбу з хімікатами в американських продуктах. Це була справжня проблема — й надалі залишається. Якщо Кеннеді вдасться виключити хімікати в продуктах, він увійде в історію, й за місяць-два ніхто вже й не згадає, що він колись висловив ту чи іншу думку проти вакцинації. Також дуже важливо, що державним секретарем має стати класичний республіканець Марк Рубіо.

Потрібно спілкуватися з американцями. У мене немає песимістичного підходу. Потрібно просто показувати дані, доводити, що все насправді п’ятдесят на п’ятдесят, якщо говорити про підтримку України з боку Європи та Америки 

Я пам’ятаю таку розмову чи то з Марко Рубіо, чи то з іншими політиками, які сьогодні важливі в Сполучених Штатах і значення яких зростає, коли їм були продемонстровані звичайні статистичні дані. Ще в квітні я проводив такі переговори, і вони відразу сказали: «О, а ми й не знали, що ЄС так багато може запропонувати». 

Майбутнє НАТО залежатиме від того, чи покаже ЄС здатність робити вагомий внесок у спільну безпеку. Якщо ми дамо більше, я переконаний, що американці кажуть: «Добре, домовились, це — deal».

Наступного тижня Дональд Трамп збирається поговорити з Володимиром Путіним. Кілька світових ЗМІ, зокрема The Economist, повідомляють про можливі подробиці майбутніх переговорів. Пишуть про можливий план заморозити війну, переконати Україну поступитися територіями Росії та відмовитися від вступу в НАТО в обмін на відсутність обстрілів. Чого, на вашу думку, варто чекати від розмов Трампа з Путіним і наскільки прийнятні такі переговори?

По-перше, саме українці мають визначити, наскільки ті чи інші переговори прийнятні. І я б не хотів жодним чином на когось тиснути чи переконувати. Те, про що я можу і повинен говорити, це речі, які безпосередньо стосуються польських інтересів. По-перше, це ревізіонізм Путіна. Не можна створити прецедент, коли західний світ, особливо політики нової американської адміністрації, які тільки виходять на сцену, через нерозуміння путінської системи почали погоджуватися на ці примусові зміни. Це було б катастрофічно, бо означало б нову війну в Європі. Щойно світ погодиться юридично закріпити територіальні зміни, їх стане більше. Іншим елементом є сам принцип суверенітету. Це означає, що Захід або визнає, що Україна є суверенною і має право проводити свою політику, або ні. Ця війна була викликана, в тому числі, тим, що в 1991-му році світ якось швидко погодився з тим, що Росія обмежує суверенітет інших країн. Отже, є елементи, які безпосередньо стосуються інтересів різних країн Центральної Європи, особливо Польщі.

І про параметри можливого порозуміння потрібно говорити виключно в такий спосіб, який продемонструє, що за кожен прецедент потрібно буде відповідати

Щодо можливої розмови Трампа з Путіним, є одна річ, яка кидається в очі: Дональд Трамп — людина, яка не любить програвати. Ми запам’ятаємо Джо Байдена як політика, який організував антипутінську коаліцію, великі поставки зброї в Україну, підтримував Київ, але раніше ми бачили його поспішний вихід з Афганістану. Я впевнений, що Трамп не піде на такий підхід, коли йдеться про російсько-українську війну. Він, мабуть, спочатку щось запропонує Путіну. Той, мабуть, це відхилить, а потім побачимо, що буде. На мою думку, можливі всі сценарії. 

А чому Путіну мало б бути цікаво заморозити цю війну, якщо ані його економіка, ані російська армія не страждають від нестачі ресурсів або відсутності можливостей?

Економіка Росії не в такому хорошому стані, як усі говорять. Санкції частково працюють. Їх потрібно постійно посилювати, але не можна говорити, що санкції не спрацювали. Військова економіка Путіна, яка зараз зосереджена на виробництві зброї, перебудовує різні сектори економіки, щоб зміцнити озброєння. Це економіка на 3-4 роки. Про це говорять російські економісти — і колишній прем'єр Касьянов, і Юргенс, який досі перебуває в Росії. Я їх слухаю, читаю і бачу, що ніхто з людей, глибоко поінформованих на цю тему, насправді не вважає, що в Росії економічно все добре. Тож на Путіна також є тиск, щоб поспішати, щось поспішно змінювати. Тим часом завдання українців — просто випхати росіян зі своєї території. І це абсолютно можливо. Якщо не сьогодні, то через рік-два.

Коваль: Економіка Росії не в такому хорошому стані, як усі говорять. Санкції частково працюють. Фото: AP/Associated Press/East News

Перемога України — це також вступ в ЄС і НАТО…

Україна після війни опиниться у важкому становищі. Навіть, якщо війна закінчиться добре, вам знадобляться ліки від різних патологій, пов’язаних із закінченням війни. Коли закінчується війна, завжди стає більше корупції та деморалізації. Все це буде. І також буде багато зброї. Я не хочу називати цифри, тому що в мене мурашки по спині, коли я бачу, скільки зброї опиниться в індивідуальному обігу без жодної реєстрації. Рішенням для України будуть швидкі переговори з Європейським Союзом. І в інтересах Польщі, щоб Україна якнайшвидше стала членом ЄС і НАТО.

Що б ви сказали колишньому голові Європейської комісії Жану-Клоду Юнкеру, який цього тижня заявив, що Україна не скоро приєднається до ЄС, тому що все ще потребує значних трансформацій і тому може йтися лише про часткове членство? Але ж переговори з Україною про вступ до ЄС вже розпочато — це доконаний факт.

Україна вже має часткове членство. Я б сказав Юнкеру, що це за його часів була підписана угода про асоціацію України з ЄС, угоди про поглиблену зону вільної торгівлі і про безвіз. 

Україні сьогодні бракує лише політичної частини членства. У цьому суть і в цьому боротьба

Коли хтось хоче змінити Україну, вплинути на неї, західні політики думають про те, щоб зробити її більш сумісною із Заходом. Але найкращий спосіб змінити Україну, адаптувати її — це переговори про вступ. Кращого за членство в ЄС ще ніхто не придумав. 

Будь-яке припинення бойових дій повинно відбуватися з чітким відкриттям дверей до ЄС і НАТО, щоб будь-яке рішення не було здійсненням мрій Путіна про переозброєння й адаптацію. Якщо подивитися на те, як вони співпрацюють з корейцями, з’являється більше фактів. Кожен американський політик — як демократ, так і республіканець — повинен розуміти, що ця війна не тільки за Україну. У росіян є план ще більшої експансії. Вони будуть продовжувати свою мілітарну агресію, адже для них це є природним наслідком війни та військової економіки — пошук нових можливостей.

No items found.

Chief Editor of the online magazine Sestry. Media expert, TV host, cultural manager. Ukrainian journalist, program director of the TV channel Espresso, organiser of international cultural events significant for Polish-Ukrainian dialogue, including the Vincenz projects in Ukraine. She was the chief editor of prime-time celebrity lifestyle shows aired on STB, 1+1, TET, and Novyi Kanal TV channels. Since 2013, she has been a journalist at the Espresso TV channel, hosting the programs «Week with Maria Gurska» and «Saturday Political Club» with Vitaliy Portnikov. Since February 24, 2022, she has been a host of the wartime TV marathon on Espresso. She is temporarily residing in Warsaw, where she has actively joined initiatives to support Ukrainian temporary migrants in the EU - launching the publication Sestry with a team of Polish and Ukrainian journalists.

Support Sestry

Even a small contribution to real journalism helps strengthen democracy. Join us, and together we will tell the world the inspiring stories of people fighting for freedom!

Donate

IWONA REICHARDT: You were in the United States during the final stages of the presidential campaign, and you witnessed the results in Ukraine. Were they a surprise to you?

TAMAR JACOBY: I was – it was a punch in the gut. But I shouldn't have been surprised. Now that I look at the results, I think we all should have seen it coming. We told ourselves it was 50-50, but it wasn't 50-50. Trump won by a significant margin. I don't blame the polling – I don’t think that’s the main problem. I think that people just didn't want to see a Trump victory coming. I certainly didn't want to see it. Now we need to accept that Americans have embraced Donald Trump. 

It's hard to understand why exactly. Is it that voters don't believe he'll do all the crazy things he says he will do? Or is it that they really just don't like the direction that Democrats were taking the country? Why this wholehearted embrace? I’m still struggling to understand it. But clearly Americans have embraced Trump, and we are going to have to accept the choice and live with it for four years. 

Speaking of the crazy stuff you mentioned, one of Trump’s promises is to end the war in Ukraine in a day, something which seems inconceivable… 

Yes, Ukrainian social media had a field day with that in the first days after the election: “The clock is ticking. Don, where is the peace?” But jokes aside, I don't think he will be able to end the war in a day. I think he will find it harder to end than he thinks.  

The big question will be what kind of deal does he propose? I'm very concerned about some of the deals that his advisors have suggested. The second question is how will Putin react? The response from Russia in the last two or three days has not been particularly forthcoming. The third question will be how seriously will Trump stick with his proposal? If you remember his negotiations with North Korea in the first term, he gave up after just a few days of talks. 

So yes, there are many questions about his promise to end the war in 24 hours. Also, when he says he's going to walk away from Ukraine – in fact he hasn't said that exactly, but people have read his comments to mean that. We don’t know what he intends. Does he mean no new weapons from the US, or an end to all support? Or does he mean that the US will continue to provide intelligence and let the Europeans provide military aid, including by purchasing US weapons?

Bottom line: there are many versions of what could happen now, and I think people should focus on making arguments that might persuade Trump to do the right thing rather than immediately assuming he’ll do the worst

What do you think success would mean for Trump when it comes to ending the war in Ukraine? 

We don't know yet. Trump is a very reactive, emotional person. So, a lot depends on how it plays out. He won’t react well if he feels that Putin is snubbing him – that could work to Ukraine’s advantage. And he won’t like it if it looks like America has somehow failed and betrayed its ally. So we just have to see. There are many unknowns and many things that need to play out. What’s important now is to try to help Trump see Ukraine in a frame that could be positive.

Will Trump end the war and on what terms? Photo: JIM WATSON/AFP/East News

This gets us to the Trump-Putin relationship. Who is Putin for Trump? A friend or a foe? 

Unclear. But he is still definitely a foe for Ukraine and the rest of the West. And nothing suggests a change of attitude among ordinary Russians. Ukrainian social media monitors Russian social media very closely, and there’s been a lot of talk in recent days about how America is still Russia’s enemy and America will always be Russia’s enemy. One Ukrainian headline quoted a Russian saying, “Same jerk, different face” – meaning Trump is no different from Biden, And a lot of that attitude is fanned by Putin and his allies.

The big question about the negotiations is what will Trump put on the table?

If Putin walks away, I can imagine there would be consequences – I could see Trump hammering him hard. The question is, why would he walk away? If Trump proposes a freezing of the front line and a Ukrainian promise not to join NATO, why would Putin walk away? That’s my biggest concern. But again, we just don't know. 

Also, let’s not forget about the fourth big player – Europe. You have Ukraine, you have the US, you have Russia, but you also have Europe. And Europe has to get its act together and step up. We could see a scenario where Trump backs away but says “Europe, it’s your responsibility”. Europe then has to find the money and the weapons, and step in. Europeans have been talking about these responsibilities since the war began, but they haven't really done much to increase their military capacity. Poland is spending more, but Germany is still spending almost nothing, and the German government has just collapsed. That is why I'm as concerned about what's going on in Europe as I am about what's happening in the US. 

Do you think Europe, and especially countries such as Poland or the Baltic states, should worry right now? Does Trump’s victory mean we are more at risk of war coming to our door? 

The bottom line is that Europe has to step up. No matter who is president of the United States. Even if Kamala Harris had won, Europe would need to get going. It is not enough to talk the talk – “We have to spend more”. Europeans have to allocate the money and cooperate with each other to make every dollar go as far it can. And they have to do it efficiently. There has been a lot of talk, but the train has not left the station. I understand – things take time in Brussels, and it's complicated. But come on, hurry up. People are dying in eastern Ukraine. And this war will come to Europe’s doorstep. The threats are already on your doorstep. And in this regard, I think Trump’s election might actually help – might push the Europeans to act in a way that the situation on the front line hasn’t pushed them. 

Speaking about the front line, and the overall situation in Ukraine, all the prognoses are not optimistic…

It's not good. The Russians are relying more and more heavily on glide bombs, a brutal tactic. They destroy the place they're trying to take, and then they send in men. And nobody has figured out how to counter these attacks. These are old-fashioned aerial bombs with wings, and they're huge. When they hit, they can destroy whole buildings. And that's what the Russians have done – destroyed city after city.

Photo: AA/ABACA/Abaca/East News

Meanwhile, Ukraine’s ammunition is dwindling, and the men are tired. As I understand things, this summer’s mobilization drive has largely fizzled out, and desertions are up. The Ukrainian public is still hanging in there. Opinion polls don’t show much change in attitudes toward the war over the last six months.

Life is amazingly normal in Kyiv. For me, it's great to be back. But people are tired, and I think they are waiting to see how Trump’s election will change the dynamic

Ukrainians are so tired of fighting with one hand tied behind their back, getting some American and European weaponry but not enough and not permitted to use it as they think it should be used. I lot of people are eager for  something bolder – and many think that may be Trump. Many people are worried about him, but some people are hopeful. Maybe Trump will break something – will somehow break the logjam. 

Do you feel the sense of abandonment in Ukraine? Do Ukrainians feel abandoned by the West, by Poland, by the US? 

Those countries aren’t all the same. I think most Poles understand what is going on in Ukraine – understand the existential Russian threat. Most Europeans get it. But most Americans do not get it. They don't understand the stakes or the magnitude of the threat, unfortunately. For most Americans, this war is very far away. And their view of the stakes is more transactional than existential. But even in Europe,  let’s be honest, there is more talk than action. Abandonment is a big word, but maybe it's not far from the truth. It's becoming a lonely fight for Ukraine.

People stand on the balconies of their shelled building in Odesa. Photo: OLEKSANDR GIMANOV/AFP/East News

What is America going to do now, during this period when Joe Biden is a lame duck and Donald Trump is president-elect? 

I do not think there will be another supplemental funding package from Congress. I just don't see it. Both the House and the Senate are now Republican and under Trump’s sway. Still, a few things could happen between now and January. 

We haven't spent all the money from the last supplemental, and we should rush to do that

Senator Lindsey Graham has an interesting idea: giving Ukraine the same status as Israel, opening the way to much wider access to US weapons. It's not quite NATO membership, but it's a lot better than what Ukraine has now. We should also be looking at the rules that govern how American defense contractors can cooperate with contractors in other countries.

Many of these are small things, but the point is it's way too soon to give up. There are things that can be done in the US, things that can be done in Europe. Maybe most important is what Zelenskyy and others are doing – thinking about what arguments will be most compelling to the Trump team. All of these steps can make a difference, and we have to go on. The war is not over. Ukrainians are still fighting, and Russia looks as menacing as ever, for Ukraine and the rest of Europe.

Cover photo: 24th Mechanised Brigade named after King Danylo of the Ukrainian Armed Forces/AFP/East News

20
хв

Tamar Jacoby: It may become a lonely fight for Ukraine

Iwona Reichardt
woman, feminist, Małgorzata Kopka-Piątek, portrait

What is «feminist foreign policy»?

Feminist foreign policy originated in Sweden. Sweden has long been a global leader in gender equality within political institutions, with women comprising 46 per cent of their parliament. In 2014, Sweden decided it was time to broaden its approach. It became the first country to base its international activities on feminist values - specifically, the pursuit of gender equality and the empowerment of women worldwide. Today, the term has taken on a much broader meaning, encompassing the representation of all social groups at risk of discrimination based on gender, age, skin colour, sexual orientation, or disability. Countries that adopt this approach view it as essential to achieving lasting peace and sustainable development on Earth.

What does this mean in practice?

For instance, it means ensuring the rights of both men and women in countries where those rights are not protected. A strong example was seen in Poland when the united right-wing government strengthened abortion laws. In response, the governments of Belgium and the Netherlands decided to support Polish women by providing access to abortion, despite the restrictive ban imposed by Polish authorities. These governments prioritised the interests of citizens over those of the Polish state or its ruling party.

Similarly, support was extended to girls in Afghanistan, despite Donald Trump’s agreement with the Taliban, and to women protesters in Iran.

Since we are part of the Western, civilised world and believe in its values - such as democracy, the rule of law and human rights - we should feel obligated to seek ways to help these persecuted groups, whether they are women, children, or ethnic minorities.

This is the essence of feminist foreign policy.

It has now been 10 years since Sweden announced this approach, followed by Canada and France. More recently, Germany has joined. It is remarkable how this traditionally conservative country is breaking the ice for women's rights.

Indeed, Angela Merkel became the first female chancellor and held the position longer than anyone before her. Ursula von der Leyen was the first female defence minister and went on to become the first woman to lead the European Commission.

At the moment, Europe is not in the best shape when it comes to the strength of progressive parties. In Sweden, despite being the founding country of feminist foreign policy, the new right-wing government has officially abandoned the term. While colleagues from the Swedish embassy assure us that little has changed in practice, it is clear that the name bothered someone. The same is happening in the Netherlands, where the new right-wing government is also moving away from this policy.

The influence of conservative, right-wing parties is visible everywhere. For the first time in decades, we are seeing a decline in women's representation in the European Parliament - 39 per cent in this term compared to 41 per cent in the previous one.

This makes the European Union's gender equality strategy all the more important. For far too long, we associated foreign policy mainly with gentlemen deciding the fate of the world over cigars and whiskey.

When Angela Merkel stepped down, Germans often shared a joke that perfectly illustrates the shift: a little boy asks his mother: «Mom, can a man be chancellor?»

This shows just how powerful examples are in changing perceptions about what women and men «can» do. The child had only ever known a female chancellor, and for him, it seemed natural.

During Trevi fountain visit in Rome on October 31st 2021 as a part of the G20 Summit. Photo: Andreas SOLARO/AFP/East News

Yes, but the few names we often cite as examples are still not enough. The reality is more like a photo from the G20 Summit: Angela Merkel surrounded by a sea of men in suits. In Poland, we are at a point where there is not a single woman on the list of presidential candidates.

First and foremost, the representation at the top depends on who is in the so-called «base» - how many women are at lower levels from which future candidates can emerge. That is why striving for equality in everyday life is so important. Whether I am meeting with local activists or political scientists from the University of Warsaw, the common theme in these discussions is always the issue of equal distribution of household responsibilities, especially childcare.

Is this still the case?

Unfortunately, yes. This is still something we must fight for. Otherwise, experts predict that real change will not happen for another hundred years or more. That means none of us, nor any girls born today, will live to see it. This is why the «base» matters so much - how we raise our daughters, and even more importantly, how we raise our sons.

Because in the end, as long as we do not impose stereotypical roles, children naturally think in terms of equality.

And when it comes to childcare, aside from breastfeeding, there are no limitations that prevent a man from taking care of a child just as well as a woman. These barriers only exist in our minds, rooted in cultural patterns and social norms

If we do not change this, we will keep hearing degrading arguments like «a woman can not be president in a country near the frontlines» or questioning whether a man with a medical background can be the Minister of Defense during wartime. Yet, we have such a minister in Poland [Władysław Kosiniak-Kamysz, Minister of National Defence, is a medical doctor].

And no one questions his qualifications. No man needs to explain to another that he is both a doctor and the Minister of National Defense in a country near the frontlines.

Rebecca Solnit's quote fits perfectly here: «A novel without women is often considered a book about all humanity, while a book with women at the forefront is categorised as women’s literature».

The system is flawed because it was created by men and for men. It is no surprise that this change is difficult for those who benefit from the current structure, the ones who make the rules.

A woman can fly to space just as a man can. She can be president, prime minister, or anything she chooses to be, and she can make her own decisions. It is about ensuring equal access to education, power, politics and the labour market, while also creating conditions that allow her to become a mother if she chooses.

Feminist foreign policy is not about excluding men, on the contrary - it advocates for equal treatment of everyone. That is why one of the tools for change includes the implementation of quotas and parity, depending on the institution and context. This is a step toward normalising what is still seen today as revolutionary.

In Poland, we certainly have a long way to go. Women make up only 30 per cent of all parliamentarians, one of the lowest rates in Europe. However, regardless of the country - except perhaps Sweden - women pay a higher personal price for a political career than men do. They are constantly asked how they balance their careers and motherhood.

And if they do not have children, like Kamala Harris or Angela Merkel, it becomes another source of criticism. Women who reach the top pay a steep price or have already paid it on the way there. New Zealand Prime Minister Jacinda Ardern stepped down from politics for personal reasons. Ursula von der Leyen started her political career at 40 after raising her children, yet she still faced years of ridicule for supposedly advancing her career at her children's expense. Men are not held to the same scrutiny. Von der Leyen was criticised for almost everything, «pursued» in ways few politicians in Germany have experienced.

A striking example is Magdalena Filiks. It is no coincidence that the intense bullying campaign, which ultimately led to her teenage son's suicide, targeted a divorced woman and single mother. Similarly, Minister Joanna Mucha admitted she almost gave up when she saw how the harassment impacted her children. This kind of targeted bullying happens to women in politics far more often than it does to men.

However, we have no choice but to endure it, to push through until real change happens. Yes, there will be moments when we’ll face malicious comments and condescending attitudes, but change will come, and the system will eventually adapt.

The creation of the FemGlobal Association is another step towards increasing the presence of women in international politics and the public sphere.

It is clear that the visibility of women in public spaces - as experts in panel discussions or commentators on television - is crucial for shifting public consciousness.

According to the most recent available data, female experts make up only 23 per cent of those featured in Polish media. That is why in our association, we have created a database of female experts in international politics, and we work hard to ensure they are represented in the media. For example, when the Taliban took over Afghanistan, I watched perhaps the fifth program on a particular TV channel covering the situation, and it only featured male commentators. I reached out to the editor and suggested some of our female experts, and it worked. I closely monitor this phenomenon of increasing women’s invitations to TV. It happens twice a year: first on March 8th, and then on October 20th, when they are invited to comment on the Constitutional Court's ruling on abortion. After that, it fades, and we return to the norm, where men are the first to be chosen. Recently, during a meeting at the Mexican embassy, I explained why Poland still hosts debates with only male participants, while in Mexico, such debates are no longer acceptable.

In the report you and Iwona Reichardt co-authored in 2020 «Will Women Save the World? Feminist Foreign Policy», you mentioned war as a threat to the development of feminist foreign policy. Defence and security remain highly masculinised fields.

Of course, security, understood in the traditional sense as armed action and military struggle, typically requires endurance and strength and is primarily associated with men. However, this too is changing; for instance, more than 67 thousand women currently serve in the Ukrainian Armed Forces. There is no other army in the world with such a number of women.

What about Israel?

In Ukraine, there are over 5 thousand active female soldiers fighting on the frontlines. This is truly a unique phenomenon that the entire world is observing. It is an experience from which others will also learn. Although, of course, it is immensely tragic, as is any war. Yet these women are showing other women, in other places and in other armies, that it is possible. Others need not wait for war to create the necessary conditions, career paths, uniforms, and body armour that allow women to be fully-fledged soldiers. The United Nations' agenda on «Women, Peace and Security» also encompasses gender equality in the armed forces.

But security is not just about military action.

Exactly, I believe the time has come to broaden the concept of national security and introduce a feminist perspective, as this is an even more male-dominated area than foreign policy, where men also predominate. Security is not solely about purchasing Abrams tanks or F-35 aircraft. A feminist perspective involves the participation of women in decision-making, mediation and negotiations.

At the same time, in conflict situations, the feminist perspective becomes particularly significant, as it is precisely in such times that women and children require special protection.

The importance of this was aptly highlighted by the German Foreign Minister, Annalena Baerbock, who said: «The question is whether families, children in the heart of Europe, in the centre of our Europe, can be safe and grow up in peace. Only when women are safe will everyone be safe».

For our own security, it is also crucial that we know where the nearest shelter is, which medicines to prepare, and how to act in an emergency. The state must allocate resources to equip us, as women, with this knowledge and these skills

The issue of security also includes ensuring access to fast, legal and safe abortion services. This is because we know that rape is now regarded as a method of warfare.

Ukrainian female soldier during patrol in Kupyansk, a frontline-adjacent town. Photo: Yasuoshi CHIBA/AFP/East News

You are also an expert on migration policy. Given the current situation following the war in Ukraine, it is arguably one of the biggest challenges facing the European Union. I am not sure if feminists will save the world, but I fear that migration policy, or rather its absence, might well bring Europe to its knees.

Firstly, migration has always existed and will continue to do so.

However, there has been a noticeable increase in recent years.

Indeed, because the global population has grown, and for some, we have become a destination country. But let us take a look at our families, at our immediate surroundings. Each of us has someone who has emigrated abroad.

So the problem is not migration itself, but the lack of discussion around it. The greatest failing is that politicians, from the centre to the left, are afraid to speak about it, thereby leaving the issue to the right and far-right politicians. They exploit this silence, this ignorance, and this fear.

People have a right to be afraid, to feel uncomfortable. If we do not discuss these concerns and relieve this tension, discomfort will evolve into hostility.

But what should we be talking about?

First and foremost, we should inform. We need to show that migration is a phenomenon that has always existed and will continue to exist. Furthermore, that we, Poles, have also migrated and live in various parts of the world.

Secondly, I believe that schools should be places of integration. They provide a space where both sides can meet. All children in Poland are entitled to compulsory education, so schools can serve as a venue for fostering integration and teaching openness. Moreover, this should be a mission of public television as well: education, combating stereotypes, and social campaigns. Without this, we fall victim to populists and disinformation.

I feel as though that has already happened.

Perhaps things are not as dire as they seem. Hostility towards foreigners must be dismantled through education and experience. The more direct contact one has with foreigners, the less one fears them. Interestingly, the greatest fear of immigrants is found in eastern Germany, where there are the fewest. This is because it is easiest to manipulate perceptions and prejudices in such areas, where disinformation thrives.

Business must also serve as a platform for a positive narrative. Businesses need foreign workers due to a shortage of labour in the market

In Poland, an impressive 62 per cent of Ukrainians found employment within their first year after arriving. This is a phenomenal result on the international stage.

What is the usual situation?

On average, it is estimated that around 30 per cent of migrants find employment within their first year. Another 30 per cent enter the labour market within two to three years, needing time to retrain, learn the language, and adapt. The remaining 30 per cent never secure employment, either because they had not worked in their home country, or they are elderly, ill, traumatised, or otherwise unable to work.

How can such a result be explained? Is it due to a lack of social programmes or low welfare payments?

Firstly, Poland already had a relatively large Ukrainian community, which has helped newcomers access the job market. Secondly, it is a matter of the social group. Many of those who arrived in Poland are highly educated, middle-class individuals with in-demand professions, such as doctors or IT specialists. And, of course, language plays a role, as Ukrainians find it considerably easier to learn Polish than German or French.

It is precisely this narrative - that Ukrainians contribute to our GDP - that should permeate public opinion, rather than the notion that they are living solely off benefits.

Exactly. People just need help adjusting to this, because it is a new experience of this scale, and it is natural for it to be challenging. In such circumstances, we often look for someone to blame, typically targeting those perceived to be lower on the social ladder. Migrants are always viewed as being lower - lower than those from the so-called Poland «B» (a term symbolising the less developed areas of the country, as opposed to Poland «A», the more developed regions), lower than those from rural areas. This is why we need a wise state policy.

We must ensure that Poles feel comfortable and secure in Poland because this helps them accept that others can also feel comfortable here.

This is where feminist policy comes in, advocating for equality, inclusivity and social justice.

20
хв

Only when women are safe will everyone be safe

Joanna Mosej-Sitek

You may be interested in ...

Ексклюзив
20
хв

Why I am coming back East

Ексклюзив
20
хв

Adventures of an American woman in Wroclaw

Ексклюзив
20
хв

Olena Rozvadovska: «Whether big or small, war always affects children»

Contact the editors

We are here to listen and collaborate with our community. Contact our editors if you have any questions, suggestions, or interesting ideas for articles.

Write to us
Article in progress