Куди віддати старі речі в Польщі?

Згідно з дослідженнями Національного реєстру боргів у Польщі, кожен четвертий поляк отримував штраф за відсутність квитка в громадському транспорті. 

Якщо почитати місцеві українські групи, з українцями теж подібне трапляється часто. І не завжди через бажання «проїхати зайцем». Запізнюєтесь і вирішили купити квиток у контролера в поїзді — а там саме перевірка. Купили квиток, зайшли в автобус, а контролер вже заблокував всі компостери. Розрядився телефон з електронним квитком у момент перевірки. Забули проїзний в іншій сумці. «Списалися» гроші з рахунку, але квиток не завантажився. Уникнути штрафа в таких ситуаціях неможливо. 

Що робити, якщо на момент перевірки ви фактично були з квитком, мали право на проїзд, зокрема, пільговий, але не змогли це підтвердити? Розповідаю з власного досвіду. 

Перше, що варто зробити: взяти себе в руки 

Трапляється, що контролери поводять себе досить грубо, не хочуть слухати жодних пояснень, виправдань, вимагають сплатити штраф на місці, бо це дешевше. Якщо ви дійсно порушили, з власної вини, або випадково через незнання, то цей штраф дійсно краще оплатити на місці. Несвоєчасна сплата загрожує тим, що штраф може суттєво ускладнити вам життя — пенею, проблемами з легалізацією, забороною на перетин кордону тощо. 

Якщо у вас був квиток або право на пільговий проїзд, ви в цьому впевнені та можете довести, не поспішайте оплачувати штраф, оскільки потім доведеться ще й писати заяву на повернення коштів. 

Візьміть штрафну квитанцію, уважно її вивчить. У документі про штраф будуть:

• підстави штрафу
• сума
• реквізити для оплати
• час та рейс, де був виписаний штраф 

На папірці зі штрафом, виписаним доньці, було написано, що у нас є сім днів на його оскарження. У разі, якщо хочемо оплатити до 14 днів, вартість штрафу складе 302,30 злоті, якщо після 14 днів — 552,30 злотих. Пізніше прочитала, що якби штраф був сплачений на місці, це обійшлося б у 200 злотих. 

У Варшаві діють нижчі тарифи: 266 злотих за стандартний квиток і 196 злотих за пільговий квиток, з можливістю зменшення штрафу на 40% за негайну оплату або на 30% за оплату протягом 7 днів. У Кракові штраф за проїзд без квитка становить 300 злотих за стандартний квиток і 200 злотих за пільговий квиток, хоча сплата збору в касі або протягом 7 днів після виписки штрафу може зменшити штраф на 50% або 25% відповідно. У Вроцлаві штраф за відсутність квитка становить 280 злотих, тоді як у Познані такі самі суми застосовуються до звичайних та пільгових квитків, з можливістю 50% знижки при оплаті протягом 7 днів. У Гданську штрафи нижчі: 180 злотих за стандартний квиток і 140 злотих за пільговий квиток, з можливістю зменшення штрафу до 126 злотих і 100,80 злотих відповідно за умови швидкої оплати.

Друге: перевірте, чи дійсно вас оштрафували незаконно 

Варто зайти на сайт регіонального перевізника та перечитати всі умови перевезення. У кожного воєводства свої регіональні правила і особливості: вартість квитків, пільги, форма підтверджуючого документу тощо. 

Як з'ясувалося, у більшості польських міст шкільної легітимації недостатньо для отримання 100% знижки на проїзд, потрібно ще посвідчення — електронне в додатку, або ж пластикове, видане самою компанією-перевізником. Як кажуть, легітимація підходить до першого контролера, який заплющить очі на букву закону. Однак теоретично пільга була, легітимація, яка підтверджувала вік, була, тож ми спробували написати претензію. 

‍Список залізничних перевізників Польщі знайдете тут, а от із міським та міжміським транспортом складніше. Єдиного ресурсу немає, а шукати і знайти свого перевізника необхідно, бо на його сайті є адреси пунктів обслуговування громадян, куди подається претензія (reklamacja). Деякі ми зібрали в кінці статті. 

Перед візитом до пункту обслуговування треба підготувати лист. Вписати своє ім'я, прізвище, номер песеля, адресу, потім детально (номер транспорту, номер контролера, номер штрафної квитанції) описати, з чим саме ви не погоджуєтеся. Беріть із собою песель, документ, який засвідчує особистість, штрафну квитанцію. 

Третє: грамотно обґрунтуйте звернення, чому ви нічого не порушували 

У нашому випадку ми вказали в листі-претензії, що контролеру була надана шкільна легітимація, на телефоні був встановлений додаток транспортної компанії, контролер не запропонував актуалізувати пільгову карту, а натомість одразу виписав штраф. 

У випадку, якщо ви купили квиток, а оплата не пройшла вчасно, зробіть виписку з банку, де видно час, коли пройшла оплата, порівняйте з часом, коли був виписаний штраф. 

Якщо ви забули актуальний проїзний, зробіть копію, візьміть його із собою. 

Штраф нам скасували, допомогли актуалізувати в додатку пільгову картку, а також видали пластикову, яку можна носити із собою та показувати контролеру, якщо розрядився телефон чи немає інтернету. 

Ця історія обійшлася мені в 30 злотих — 20 ми заплатили в пункті обслуговування клієнтів за опрацювання документів, ще 10 витратили на ксерокс. 

Ця ситуація стала приводом уважніше читати правила перед тим, як користуватися будь-яким видом транспорту. 

Для довідки: список сайтів громадського транспорту у містах Польщі

Сайт громадського транспорту Варшави: https://www.wtp.waw.pl/punkty-obslugi/

Сайт громадського транспорту Кракова: https://ztp.krakow.pl/kmk/punkty-obslugi-pasazerow-kmk

Сайт громадського транспорту Лодзs: https://www.mpk.lodz.pl

Сайт громадського транспорту Вроцлава: https://www.wroclaw.pl/komunikacja/mpk-wroclaw 

Сайт громадського транспорту Познаня: https://www.ztm.poznan.pl

Сайт громадського транспорту Гданська: https://ztm.gda.pl/

Сайт громадського транспорту Щецин: https://www.zditm.szczecin.pl/pl/zditm/kontakt 

Сайт громадського транспорту Бидгоща: https://www.zdmikp.bydgoszcz.p

Сайт громадського транспорту Любліну: https://lublin.eu/ua/

Сайт громадського транспорту Катовіце: https://transportgzm.pl/ 

Сайт громадського транспорту Білостоку: https://komunikacja.bialystok.pl/?page=rozklad_jazdy 

Сайт громадського транспорту Гдині: https://mzkzg.org/ 

Сайт громадського транспорту Жешува: https://ztm.rzeszow.pl/menu/ukraine/ 

Сайт громадського транспорту Перемишля: https://mzk.przemysl.pl/26/strona-glowna.html 

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/679cb85e53bf2212f88193bd_mandat.avif">«Читайте також: У 2025 році штрафи за порушення ПДР у Польщі планують суттєво збільшити»</span>

For the longest time it has been my dream to move to America but after living there for three years, I decided to move back to Poland. Just like my parents, I thought that living in America was going to offer me this big American dream, but that was not the case. I think due to the ways in which America is portrayed, I had this preconceived notion of what my life is going to look like but I was unaware of the jarring realisations that come with moving to the West. 

When I got there I wouldn't say that I missed my old life in Poland. Everything felt new and exciting and I felt like «I made it» but the longer I spent time in the US the more I realised the sad realities of America. Life in the East is highly focused on community: I know my neighbours, I get my fruits and vegetables from a local market stand, my friends buy me beers when I’m out of cash, but my experience in America was the complete opposite of that. Unless you’re in a borough where you grew up or have built a community, all your experiences are transactional. I found myself thinking that I’m forming a relationship with someone to quickly later on finding that they wanted something from me, blurring the line whether friendships can exist outside of work or status.

What was the most difficult for me when I was there was really understanding my identity in the realm of the US

In America, I am perceived as a white girl and my identity as a Polish person is not necessarily considered unless I bring it up in a conversation. This was really difficult for me to understand because I feel like I'm coming from a country that focuses on identity so much. I felt like that was just being stripped away. I couldn't really identify myself with where I lay in the US. Should I be considered an immigrant or should I be considered a Polish American? It was really unclear for me. I was aware of the privileges that I have in America due to being a white woman but I couldn’t identify or relate to the white American women around me.

I didn't really feel at home there unless I was in a neighbourhood such as Greenpoint where I was able to socialise with Polish people, and when it came to my university, I only met one other Polish person. It wasn't until I became friends with a Ukrainian guy who came from an immigrant family. He understood exactly what I was talking about. The Americans only perceived him as a white boy and he was unable to identify with white American men either. We would discuss our similarities and differences of being Polish and Ukrainian and the terror that's happening in the world right now that most of our peers in America seemed to ignore. I think that America is so centralised in its country and politics that a lot of issues outside that don’t concern people there just seem to be irrelevant and I think especially when you are an immigrant you can find yourself feeling lost. 

That friend of mine made me realise how much I miss my country and how much I miss my community because he was the closest to what felt like a community to me in America. It's a weird experience to be an Eastern European because, on one hand, most Eastern European countries have been historically oppressed but on the other hand, you do carry the privilege of being a white person and should hold yourself accountable for having that privilege. 

It's just not talked about enough how much history affected Eastern European countries and especially in the West I don't see many people being aware of what happened.

I remember how in one of my classes an American kid didn’t even know about what’s happening in Ukraine. «What war?» they said and I couldn’t believe what I was hearing

I got so angry, how can one not know? Everything there is centralised in their country, excluding anything that doesn’t focus on it or on their ideals of individualism. I couldn't take it anymore - «America this, America that», - no news about another country, while their country is one responsible for most war crimes in the world and is simultaneously one able to stop these wars.

In New York, I lived in the Ukrainian neighbourhood of the East Village, hoping it would bring me a sense of peace. Instead, I found it felt rather fabricated. I didn’t hear any Ukrainian on the streets, and most of the neighbourhood seemed to be gentrified by hipster white Americans and students looking for affordable housing. I often found myself wondering what this meant for those who once called the neighbourhood home.

The contrast between the original culture and the modern, more commercialised environment evoked a sense of nostalgia for what was lost, which was only enhanced by what is happening in Ukraine right now

Similarly, I saw the same thing taking place in Greenpoint. What was once known as a thriving Polish neighbourhood was no longer the same. Each month I’d go - another restaurant would get shut down and another person I’d known would move out since they could no longer afford it. What struck me most was the change in the people around me. Many residents who lived there for a long time were being pushed out due to rising rents, and the cultural landscape I had initially felt in a way at home, began to feel more homogenised. Both Ukrainian and Polish communities were pushed out of neighbourhoods they once considered their own, now they move a couple miles further away from Manhattan to another neighbourhood they will call home until it happens again. 

All my time while I was in America I questioned: why not choose the calmer, community life? Why is this the dream? Feeling isolated in the four walls of my New York apartment, waking up every day to the loud noises outside, seeing faces I don’t recognise every day. Why not move back home and have community, support and a sense of safety? I realised that as I was complaining about all of this I only had one option. I packed my things and I left. My dream is not to be surrounded by shiny things and a job that boosts my sense of self. I want to feel like I belong somewhere, a place where neighbours say hi to each other, a place where others take care of each other, a place we can call home.

In America, a student's semester abroad is expected to be one of the most life-changing experiences a college student can have. You are told by your Grandparents, Aunts, friends, and even the weird neighbour down the street how meaningful their semester abroad was, or if they didn’t go abroad they will tell you how much they envy your life and the adventures you will go on. Suffice it to say, much anticipation goes into four months in a foreign country.

As I get ready to leave for Poland I can’t help but wonder; am I supposed to come back as a different person after these four months?

I blow kisses toward my parents as I cross the boundary toward security; knowing the next time we talk I’ll be alone in Poland in a brand new dorm room.

I rouse from my forced sleep after twenty-four hours of travel. I opened my eyes and looked out the window to see farmland zoom by us as the plane hit the tarmac. We landed in Wroclaw, Poland. My new home for the next four months.

Through the window of a taxi, I get my first glimpses of my new home. I grew up in a small town in Colorado, the four walls of my home were the mountains that surrounded our quant valley.

As I look out the window I can tell easily that this city was going to be a big change

As I settle into my bed ready to let the exhaustion of travel rock me to sleep, I begin to toss and turn. My windows were open because of the heat. Through the windows, the noise of the city reaches my ears. Cars honk at each other, dogs bark, and I can feel the vibration of the trams as they move back and forth along their rails. At home, I am met with crickets and the occasional car, but here in the centre of this new city, a cacophony of noise reaches my ears as I try to fall asleep.

I wake up to a different world. Everything here seems to be just a little bit upside down and topsy-turvy

There are two duvet blankets on my bed instead of the standard one. Next to my bed, the outlets are completely different, I mean why can’t we just standardize plugs? Everyone has the same type of phone anyway? We standardized watts and electricity. Why can’t we standardize outlets? Walking outside of my dorm building I find a brightly lit neon green sign. What even is a Zabka? Next thing I know they are absolutely everywhere. Every one-hundred feet I find another one of these brightly lit stores.

After getting my Urban Card for transportation I got on my first tram. When I hop on there is no one to check my card. To my absolute surprise, I learned that I probably won’t have my transportation card checked for months. I guess the honour system is in full effect here.

I don’t think I’ve ever lived anywhere with so much history. In the first week of my education in Poland, I learned about medieval kingdoms that divided the land of Poland during the 17th century, and how eighty per cent of the city I live in now was turned to rubble during the end of the Second World War. Wherever I step in this new city I feel like I’m treading on history and walking through ghosts of the past. I don’t feel like the city is haunted, but I feel like the city's bricks reach out to me in an effort to not be forgotten.

Some things do stay the same though. In cities, there is still immense amounts of traffic. Just like in New York City, people keep their heads down as they move through the streets; never stopping to greet someone. The trivial things like bed sheets and outlets feel completely different, but the human experience stays the same.

Getting adjusted to a new city is always a difficult task, however, as I lay in my bed I feel myself being lulled to sleep by the now comforting sounds of the city outside my window

I’m excited to adventure throughout Poland and I am starting to feel open to letting myself have my life changed by this place.

All photos by the author