Project Syndicate
Project Syndicate створює та надає оригінальні високоякісні коментарі світовій аудиторії. Автори проєкту — видатні політичні лідери, політики, науковці, бізнес-лідери і громадські активісти з усього світу
Публікації
Через два роки після початку повномасштабного вторгнення Росії спостерігається посилення песимізму щодо можливості України до захисту. Контрнаступ України, розпочатий минулого літа, не досягнув заявлених цілей через постійні затримки із постачанням західного озброєння, а тим часом Росія збільшила військове виробництво і досягнула невеликих територіальних успіхів. Як наслідок, почали лунати заяви, чи не настав час для України та її союзників переосмислити цілі та подумати про регулювання на перемовинах.
В історії Європи вже таке було. Аналогічне питання піднімалось у 1941 році — через два роки після вторгнення у Польщу і початку імперіалістичних захоплень нацистської Німеччини. Серед знаних діячів, які агітували проти вступу США у Другу світову війну, був Чарльз Ліндберг, який стверджував, що жодних шансів на успіх нема, і що буде краще, якщо війна в Європі «закінчиться без остаточної перемоги».
Такі роздуми виглядають дуже схожими на ті пораженські розмови, які лунають щодо перспектив України. Утім, є одна відмінність: у 1941 році ситуація була похмурішою. До кінця 1941 року нацистська Німеччина окупувала Францію, Данію, Норвегію, Бельгію, Нідерланди і значну частину Східної Європи, а у червні того ж року напала на СРСР. Країни «вісі» — Німеччина, Італія, Японія — здавались непереможними.
Крім того, перші два роки Другої світової війни завдали величезної шкоди цивільному населенню. Через масовані атаки міст загинули тисячі людей і нанесено суттєвих економічних збитків. Євреїв зі всієї Європи гнали у гетто і відправляли у концтабори. Експлуатація, силові репресії, геноцид — все це темною тінню огортало значну частину територій, які перебували під німецьким контролем.
Нацистська Німеччина брала сили із фізичних ресурсів і людського капіталу окупованих територій. До 1941 року 37% ВВП Франції направлялось — у вигляді платежів окупантам — на потреби німецької військової машини. А після того, як у червні 1941 року нацисти віришили розірвати пакт Молотова-Ріббентропа, СРСР втратив половину промислових потужностей і частину найкращих аграрних земель.
Ця жорстока система експлуатації різко відрізняється від невдалих спроб Росії поставити під контроль українські ресурси. Наприклад, завдяки «гуманітарному коридору» Україна успішно прорвала російську морську блокаду її чорноморських портів. Як наслідок, у грудні об’єми експорту зерна з України перевищили максимальний місячний об'єм, встановлений у рамках домовленостей із Росією за сприяння ООН.
Крім того, мобілізація в Україні протягом останніх двох років, хоча й була серйозною, виявилась набагато м’якшою, ніж, наприклад, у Великій Британії під час Другої світової війни. У вересні 1939 року Велика Британія оголосила загальну мобілізацію чоловіків віком від 18 до 41 року. До кінця 1941 року різні види мобілізації застосовувались до незаміжніх жінок віком від 20 до 30 років і чоловіків молодше 60 років, притому чоловіки до 51 року призивались на військову службу. Колишні британські колонії, які входили до складу Співдружності (наприклад, Австралія, Канада, Нова Зеландія, ПАР), направляли свої війська для підтримки союзників, хоча на них не було прямих атак.
Що стосується мобілізації матеріальних ресурсів, то тут Євросоюз має проблеми з постачанням Україні обіцяного мільйона артилерійських снарядів. А ось Велика Британія через два роки після початку Другої світової війни витрачала 53% національного доходу на військові потреби, а Америка заснувала історично важливу програму ленд-лізу і переорієнтувала весь свій промисловий потенціал на потреби оборони. Така підтримка стала ключем до зміни ходу війни, що дозволило союзникам звільнити Європу від тиранії і продовжити шлях до нової епохи миру і співробітництва на континенті.
Амбіційні плани президента Росії Володимира Путіна виглядають сьогодні явно приреченими на відміну від планів Адольфа Гітлера в 1941 році. Російська армія зазнала поразки під час первісної атаки на Київ, її відтіснили від Харкова і Херсона, вона не зробила жодних суттєвих проривів, хоча її втрати рахуються сотнями тисяч, при цьому знищена вже майже третина військово-морського флоту РФ. Розміри російської економіки, пронизаної корупцією і непотизмом, нікчемні порівняно з об'єднаною економічною міццю союзників України: ВВП Росії приблизно дорівнює ВВП штату Техас.
У порівнянні з Європою 1941 року, сучасний Євросоюз має можливості для супротиву російській агресії. Однак перемога ніколи не буває гарантованою. Для перемоги треба, щоб Захід (й особливо США) відклав у бік внутрішньополітичні суперечки й проявив політичну волю, надавши Україні постійну й надійну військову й фінансову допомогу. Будь-які нові затримки з фінансуванням загрожують поставити країну у вкрай вразливе становище. Євросоюз, зі свого боку, має мобілізувати економічні ресурси для розширення оборонного виробництва. Жертви, які треба приносити сьогодні, бліднуть порівняно з жертвами часів Другої світової війни, тоді як дивіденди довгострокового миру будуть не менш цінними.
Через два роки після початку Другої світової війни нацистська Німеччина окупувала 33% європейського континенту, а інші країни «вісі» терироризували решту світу. Утім союзники, єдині у своєму рішучому настрої перемогти і у своїй готовності мобілізувати ресурси, відмовилися здаватися. На цьому етапі імперіалістичної агресії Росія контролює лише 18% територї України, і вже більше року вона не може добитись будь-яких суттєвих успіхів. Якщо з'ясується, що Росію занадто важко перемогти, причиною буде не відсутність ресурсів, а кричуща відсутність лідерства.
Автори:
Тетяна Дерюгіна — асоційований професор фінансів в Іллінойському університеті в Урбані-Шампейні.
Анастасія Федик — асистентка-професорка фінансів у Каліфорнійському університеті в Берклі.
Copyright: Project Syndicate, 2024
Після багатомісячної затримки Палата представників США зрештою погодила виділення Україні військової допомоги на майже 61 млрд доларів. Це крок, який треба було вже давно зробити
Якби під час Другої світової війни союзники мали б такі самі суворі обмеження, то вони не змогли б придбати десантні кораблі для висадки у Нормандії в 1944 році, озброїти армію Вільної Франції під командуванням генерала Шарля де Голля чи вчасно розмісити військові облігації. Чинне регулювання знижує здатність ЄС пом'якшувати наслідки цієї війни для Європи і захищатись від широкого спектру гібридних атак, а також пролонгує військову агресію Росії проти України.
Саме тому деякі європейські лідери все частіше закликають ЄС перевести економіку на військові рейки. Наприклад, президент Франції Еммануель Макрон створює коаліцію країн для посилення підтримки України.
І попри те, що такий крок дуже потрібен, всі зусилля поки що обмежуються лише військовою сферою. Через це Україна та ЄС залишаються вразливими на інших напрямках
Наприклад, процедура фінансування і будівництва нового інтерконектора для зв'язку з енергосистемою України (він може стати вкрай потрібним, бо Росія активізує удари по енергетичній інфраструктурі) навряд чи буде відмінною від довоєнних процедур. Як і тоді, проєкт, на реалізацію якого достатньо було б року, затягується на роки через бюрократичні бар'єри.
Восени 2022 року, коли Росія почала знищувати генеруючі потужності України, Румунія запросила кошти на будівництво інтерконектора з енергосистемою Молдови (ця країна теж почала зіштовхуватись із відключеннями електроенергії) із фонду NextGenerationEU — програми відновлення економіки ЄС після пандемії. Попередня оцінка тривала 9 місяців. Євросоюз дійшов висновку, що цей проєкт є економічно недоцільним.
Такий висновок є коректним з точки зору критеріїв фінансування проєктів NextGenerationEU, а також з точки зору максимального збільшення прибутку, однак у ньому ігноруються ширші ризики брутальної війни, яку Росія веде з Євросоюзом і країнами-кандидатами на вступ до ЄС
Подібні проблеми виникають і з іншими видами інфраструктурних витрат. Якщо Польщі чи Естонії сьогодні треба побудувати дорогу чи міст для безпекових цілей (наприклад, щоб покращити свою здатність швидко розгортати військові тили вздовж кордонів чи на важкодоступній місцевості), їм важко отримати доступ до пришвидшеного фінансування від міжнародних фінансових інституцій, Фонду згуртованості ЄС чи фонду NextGenerationEU, не кажучи вже про Світовий банк. Але бюджетні витрати, які виглядають нерозумними у нормальні часи, набувають нового сенсу в умовах воєнної економіки.
Більше того, всі країни ЄС отримали би зиск від покращення можливостей прикордонних країн ЄС переміщувати війська та оборонну техніку
Дипломатично Європа займає тверду позицію, але вона ще досі вагається, коли справа стосується виділення ресурсів. Ця ситуація нагадує перші роки багаторічної боргової кризи в єврозоні, яка почалась 2009 року, — принаймні до того моменту, коли у 2012-му президент Європейського центрального банку Маріо Драгі дав відому обіцянку, що ЄЦБ зробить «абсолютно все, що потрібно» для порятунку євро. Євросоюз поки ще не має обов'язку «зробити абсолютно все, що потрібно», щоб залишити Росію без перемоги. Контраст між тим, як блок виділив 750 млрд євро на фонд відновлення економіки після пандемії, і тим, як він ледь-ледь знаходить бодай 100 млрд євро на екзистенційну боротьбу України у найбільшій з 1945 року війні на континенті, пояснюється ворожістю Європи до загальних проєктів поза економічною сферою.
Євросоюз повинен змінитись — і достатньо швидко, щоб пом’якшити російську загрозу безпеці. Це означає, що треба надати більше допомоги Україні, розробити надзвичайний план нарощування вітчизняного оборонного виробництва, ухвалити європейський закон «Про оборонне виробництво» (скорочено DPA).
По-перше, ЄС варто подумати про підтримку України за допомогою програми «ленд-лізу», яка аналогічна тій, яку США використовували для постачання союзникам військової техніки, продовольства й інших матеріальних ресурсів до того, як Америка офіційно вступила у Другу світову війну. США з відстрочкою оплати виділили товарів на суму близько пів сотні млрд доларів (станом на сьогодні це приблизно 800 млрд доларів).
Основна частина цих боргів була погашена у рамках «спільних дій» зі створення лібералізованого економічного порядку. Одна частина була зрештою виплачена — Велика Британія зробила останній платіж по цьому кредиту у 2006 році. Євросоюз міг би використовувати колективні запозичення для фінансування такої програми, як це було раніше зроблено з фондом постпандемічного відновлення.
Можна стверджувати, що загроза, яка виникла перед ЄС через війну, суттєвіша за ту, яка була від Covid-19
По-друге, європейська влада повинна розробити план дій на випадок надзвичайних військових ситуацій, у тому числі конверсію цивільних заводів в оборонні. Згадаймо, що під час Другої світової війни компанія Ford почала збирати бомбардувальники B-24, а компанія Chrysler зайнялась виробництвом танків.
Зрештою європейський закон «Про оборонне виробництво» міг би пом'якшити наслідки гібридної агресії проти ЄС з боку ворожих держав, у тому числі для енергоінфраструктури, телекомунікаційного обладнання і постачання газу. Також він би створив надійну систему, яка допомогла б усунути дефіцит у військовій сфері і сфері безпеки через рекомендації з пришвидшення закупівель, розширення промислових майданчиків, керування контрактами, запровадження контролю за торгівлею, забезпечення надійності виробничо-збутових ланцюжків.
Моделлю для цього нового законодавства має стати американський закон DPA, ухвалений 1950-го року
Він дозволяв президенту прискорювати і розширювати постачання матеріалів та послуг, необхідних для національної оборони, за допомогою регулювання чи навіть наказів на адресу підприємств приватного сектору
Наприклад, під час Covid-19 приватним компаніям було наказано надавати найвищий пріоритет держконтрактам на медичні матеріали та техніку. Крім прямих закупівель та закупівельних зобов'язань, закон DPA дозволяє використовувати фінансові стимули, наприклад, кредити та гарантії для підвищення вітчизняної готовності, включно з фінансуванням наукових досліджень і розробок.
Європейський закон DPA дозволив би створити систему для відповіді на гібридні (а, може, й традиційні) загрози ворожих держав, допомагаючи пришвидшити процедури держзакупівель і держвидатків й одночасно зберігши систему інституційних стримувань і противаг. Ухвалення такого закону, а також програми «ленд-лізу» для України і плану на випадок надзвичайних військових ситуацій стало би переконливим свідченням прихильності ЄС власній обороні та своїм зобов'язанням перед НАТО. На фоні війни в Україні Євросоюзу час визнати реальність: йому треба захищатися.
Автори:
Лоранс Бун — член Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR), колишній держсекретар Франції з європейських справ.
Ніку Попеску — член Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR), колишній міністр закордонних справ й європейської інтеграції Молдови.
Copyright: Project Syndicate, 2024
Правила держрозрахунків і процедури держзакупівель в Євросоюзі абсолютно неадекватні перед обличчям загрози, яка виникла після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну
Зверніться до редакторів
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.