Polska Agencja Prasowa
Польське агентство преси — єдине державне інформаційне агентство в Польщі, засноване у жовтні 1918 році
Публікації
Росіяни наступають на українські позиції на півночі Харківської області з 10 травня. Цей регіон безпосередньо межує з Росією. Ірина Верещук, яка взяла участь у зустрічі з Економічною місією Польської агенції інвестицій і торгівлі (PAIH) в посольстві Польщі в Києві в четвер, розповідає, що лишень щойно повернулася з Харкова.
«Ситуація в місті залишається складною, але люди мене вразили. Харків доглянутий, чистий, люди зосереджені й всі розуміють завдання, які стоять перед ними. Муніципальна, обласна та військова влада в Харкові працює, і всі усвідомлюють виклики та відповідальність, які стоять перед ними», — повідомила вона.
За даними української влади, самому мегаполісу, розташованому приблизно за 40 км від кордону з Росією, наразі не загрожує захоплення. Віцепрем'єр-міністр оцінила, що росіяни, які атакують поблизу кордону, мають на меті створити паніку серед населення.
У розмові з PAP Верещук подякувала польському народу за підтримку з перших днів відкритого вторгнення Росії в її країну і сказала, що ця солідарність досі жива.
«Ми дякуємо польському народу за те, що ми досі відчуваємо вашу підтримку. Водночас ми розраховуємо на те, що польський уряд матиме резерви на випадок, якщо потрібні будуть швидкі дії на харківській ділянці», — сказала Верещук.
Урядовиця нагадала про польську допомогу на початку вторгнення російських військ в Україну та діяльність неурядових організацій і волонтерів, які тоді долучилися до забезпечення потреб українців, зокрема в Харкові.
«Я прошу, щоб польський уряд відчув, як тоді, наскільки серйозною є нинішня ситуація. Попереду нас чекає важка зима, адже ворог зруйнував наші електростанції та теплоцентралі. Харків та інші міста потребують енергетичної підтримки та інших видів допомоги, а це місто-мільйонник з 500 тисячами потенційних біженців», — підкреслила вона.
Віцепрем'єр-міністр повідомила, що кількість біженців, які прямують до Харкова, збільшується через російські атаки, які відбуваються протягом останніх кількох днів.
«Ці люди втратили все. Вони виїхали з-під обстрілів з Вовчанська, з інших місць, де вони втратили свої будинки, де була зруйнована інфраструктура. Вовчанськ майже повністю зруйнований. А це означає нову хвилю біженців, тобто, ще більше жінок з дітьми. І я буду вдячна, якщо Польща подивиться на ситуацію саме так», — наголосила Ірина Верещук в інтерв'ю PAP.
«Ситуація в Харкові, поблизу якого точаться інтенсивні бої з російськими військами, наразі складна. Якщо вона ще більше погіршиться, то ми будемо вимушені звернутися до Польщі з проханням про гуманітарну підтримку регіону», — заявила в інтерв'ю PAP віцепрем'єр-міністр України Ірина Верещук
В останні місяці основними темами дезінформації, поширюваної в Польщі, були парламентські вибори, післявиборчі переговори та вибори до Європейського парламенту. За даними Єврокомісії, ще до парламентських виборів більша частина поляків були переконані, що під час виборчого процесу можливе іноземне втручання і що інформаційна війна неминуча. Одним із популярних дезінформаційних наративів був про те, що ЄС доклав руку до польських виборів і посіяв побоювання, що новий польський уряд перейме практику «тоталітарних держав».
Звіт дослідницької агенції ЄС European Digital Media Observatory (CEDMO) показує, що і поляки, і словаки не мають достатнього соціального імунітету до дезінформації.
Особливо у передвиборчий період це робить їх легкою мішенню для різноманітних іноземних пропагандистських операцій, дезінформаційних кампаній, поширення фейкових новин та підриву довіри до демократичних процесів
Як зазначила віцепрезидентка Єврокомісії Вера Йоурова, активізація російських дезінформаційних кампаній особливо помітна напередодні майбутніх європейських виборів, які відбудуться в ЄС 6-9 червня:
— Росія має спеціальну стратегію для кожної країни-члена. Вона інвестує особливо в ті країни, де знає, що зможе легко впливати на велику аудиторію.
Йоурова наголосила, що особливо небезпечними є так звані діпфейки, тобто контент, наприклад, аудіо- чи відеозаписи, які глибоко маніпульовані штучним інтелектом. Наприклад, напередодні торішніх парламентських виборів у Словаччині соціальною мережею поширився голосовий запис, в якому головний кандидат від опозиції Міхал Сімечка нібито переконував журналістку, що він не хвилюється за результат виборів, оскільки його партія купила голоси виборців. Відео було створено повністю за допомогою штучного інтелекту.
«Ми знаємо, що діпфейки використовувалися на всіх останніх виборах у країнах ЄС», — зазначила Йоурова
У Польщі найпопулярніші дезінформаційні повідомлення стосуються того, як різні політичні групи будуть маніпулювати виборами до Європарламенту. За даними Єврокомісії ефективність таких меседжів, відображається у зниженні підтримки поляками Європейського Союзу, зростанні скептицизму щодо планів і політики ЄС, наприклад, щодо Зеленого курсу, імпорту товарів з України, цін на енергоносії або потенційних реформ договорів ЄС.
Поляків лякають тим, що ЄС заборонить опалення газом і вугіллям і що Польща буде втягнута у війну Росії з Україною. Ще одним поширеним наративом є те, що ЄС хоче стати «тоталітарною наддержавою» і що політики ЄС навмисно поширюють неправдиву інформацію про те, що сільське господарство сприяє глобальному потеплінню.
За даними ЄК, з січня по квітень цього року в польському публічному просторі найчастіше поширювалася така брехня:
- Зелений курс заборонить вирощування овочів;
- ЄС заборонить туалетний папір (така інформація поширювалася, зокрема, у Facebook та TikTok), а Директива про будівлі призведе до експропріації орендодавців;
- Європейськими виборами будуть маніпулювати, якщо не Росія, то Німеччина.
Як і в інших країнах-членах ЄС, у Польщі також поширюється дезінформація про міграцію, особливо про те, що нові закони про міграцію та притулок змусять Польщу приймати мігрантів з Німеччини
З іншого боку, коли йдеться про фейкові новини щодо зміни клімату, поляків лякають зростанням цін на енергоносії, особливо з огляду на той факт, що польська економіка все ще значною мірою залежить від вугілля.
Згідно з доповідною запискою ЄК, за останні місяці Facebook та Instagram видалили понад 650 тисяч фейкових оголошень, Youtube видалив понад 2 тисячі відео, і лише Facebook переглянув або перевірив на достовірність понад 6,6 мільйона одиниць контенту, а Tiktok видалив понад 7 мільйонів фейкових акаунтів.
На сторінці PAP текст доступний українською мов
У Польщі рівень дезінформації про війну в Україні помітно знизився. Водночас про уряд, польські парламентські вибори та європейські вибори зріс. Про це йдеться у доповідній записці Єврокомісї
PAP.PL: Нещодавно Юлія Навальна в інтерв’ю Саймону Шустеру сказала, що «хороші росіяни — це дуже погана фраза» та що український уряд помилково покладає відповідальність за війну на громадян Росії, а не на одного диктатора. Натомість ви у своїх численних інтерв'ю та коментарях кажете, що Путін — це ворог українського теперішнього, а російські ліберали — вороги майбутнього. Що ви маєте на увазі?
Вахтанґ Кебуладзе: Я хотів би відразу зазначити, що не маю морального права коментувати фразу Навальної, яка втратила найближчу людину. Її чоловіка підступно вбили, тож для неї це є особистим великим горем. Вона має право на власну думку, якої я, втім, можу не поділяти. Хочу також уточнити, що коли я кажу про росіян, то маю на увазі не етнічну приналежність, а культурно-політичну ідентичність, яку можуть мати не тільки представники титульної нації. Отже, моя теза полягає в тому, що в сучасному світі росіяни не створили власної політичної неімперської нації. У світі, де найвищими органами колективного прийняття рішень є структури Організації Об’єднаних Націй, досі враховують думку саме політичних націй, для кожної з яких притаманною є специфічна ідентичність.
Росіяни зуміли побудувати імперію (царську, більшовицьку, путінську), але не змогли створити власної політичної нації, головним соціальним благом якої було б щось поза бажанням домінувати над іншими
Щодо моєї фрази, то те, що Путін чи радше вся кремлівська зграя навколо нього — це вороги людства, які зацікавлені в хаосі та дестабілізації, починають розуміти в усьому світі. Тому й США врешті погодили надання нам зброї. Путін не створює позитивного образу Росії. Натомість російські ліберали створюють ілюзорний образ того, що причиною агресивної політики їхньої країни є воля тільки однієї людини, а не колективний запит на це з боку мільйонів. Ліберали, які говорять про те, що хочуть зберегти свою країну в її межах, підтримують імперський образ майбутнього Росії, прирікаючи всіх нас на збереження небезпеки. Вони не пропонують інші неімперські моделі цієї країни, яких катастрофічно бракує як в історичному, так і в суто концептуальному сенсах. Якщо ми подивимося на візії розвитку Росії від Бердяєва до Солженіцина, то ми побачимо лише імперську за змістом ідею. Російська соціальна уява не будує собі інакшої Росії, а соціальна уява –— це дуже сильний інструмент формування реальності. Тут я погоджуюся з Бенедиктом Андерсоном, який казав, що nations are narrations.
Ставати кимось іншим завжди лячно. Для цього ти маєш трансформуватися, ставати сучаснішим
А допоки цього не відбудеться, доки росіяни триматимуться за свою ідентичність, таким, як Путін, легко вдаватиметься акумулювати руйнівну енергію соціальної ентропії та спрямовувати її на війну, до того ж не лише проти України. Не забуваймо, що до цієї війни вже за постсовєтського часу була агресія проти Молдови, Чечні (Ічкерії), Грузії, Сирії.
В одному зі своїх есеїв ви пишете про те, що зрілі культури, суспільства та нації повинні мати не лише власний пантеон, а й власний бестіарій. У чому тут полягає складність, адже, на перший погляд видається, що скласти бестіарій злочинців набагато легше?
На цю метафору мене надихнув Юрій Андрухович. Обговорюючи з ним його твір «Коханці юстиції», я сказав, що вгледів у цьому творі дуже важливий меседж: в кожної зрілої політичної нації має бути не лише пантеон власних героїв, а й бестіарій власних покидьків. Зрозуміло, що з чужими злочинцями, як-от Сталін чи Гітлер, це робити простіше. Хоча Путін у своїх висловлюваннях уже навіть докотився до того, що сказав, що незговірливість поляків спровокувала Гітлера. Проте з цими лиходіями все зрозуміло. А що робити з нашими злочинцями? Якщо ми не поглянемо тверезо на своє минуле, самі собі не скажемо, що ця постать є нашим героєм, а ця — злочинцем, або, хоч би як було часом прикро, що особа мала дуже суперечливу біографію й робила як конструктивне, так і деструктивне, то тоді замість нашого наративу в головах запанує розповідь про нас самих, розказана нашим ворогом. І тому вона буде корисна йому, а не нам.
Є програмна стаття постколоніальних студій «Can the Subaltern speak?» Гаятрі Чакраворті Співак, у якій ця дослідниця пише, що перше, що робить колонізатор із підкореним, — він відбирає в нього мову, можливість до самопрезентації. Наприклад, українське націоналістичне підпілля, яке збройними й ідеологічними методами боролося за створення самостійної соборної держави. Неможливість розповідати конкретні людські історії його учасників впродовж тривалого часу породила чорно-білі інтерпретації діяльності руху. Під час Другої світової війни його частини боролися на два фронти: проти гітлерівців та проти Червоної Армії. Натомість, як і скрізь, були колаборанти й воєнні злочинці.
Проте, якщо ми не розповідатимемо власної історії зараз, не знаходитимемо мужності визнавати помилки, засуджувати злочини й за них каятися, при цьому відстоюючи справжніх героїв, то люди й надалі віритимуть, що, скажімо, представники ОУН розстрілювали людей у Бабиному Яру, а не були серед його жертв
Зверніть увагу на те, що росіяни не пропрацьовують дражливих епізодів свого минулого. Місяць тому я виступав у Дюсельдорфі, і мені ставили питання щодо можливості вибачення росіян у майбутньому. Мовляв, нас, німців, же вибачили. Однак даруйте, я ніколи від жодного росіянина чи росіянки не чув прохань про прощення. Навпаки, у публічному просторі вони воліють переконувати, що у війні винен тільки Путін, та не визнавати за собою жодної провини. Проте це їхня країна. Вони живуть або жили там, коли починалася агресія проти інших суверенних країн. Вони не бачили нічого поганого в тому, щоб там працювати, платити податки та вкладати туди свої кошти. Я запитую, чи був хоча б колись у Росії свій Віллі Брандт? Нагадаю, цей канцлер ФРН, який аж ніяк не асоціювався з нацистами, протистояв їм та зазнавав від них гонінь, 1970 року став на коліна перед пам'ятником жертвам Варшавського гетто. Пізніше він говорив, що «зробив те, що роблять люди, коли їм зазвичай бракує слів». Йому було соромно за німців. Росіянам за себе не соромно. Отже, ми маємо відрізнятися від них і ми маємо вести свій діалог з нашими сусідами щодо взаємних історичних кривд. Насамперед із поляками.
Або ж з угорцями. Ми всі обурені позицією Угорщини. Та згадаймо, чи в 1956 році в Будапешті під час придушення совєтськими військами угорського повстання було чимало українців? Звісно, совєтських за своєю суттю людей, але все ж? Серед цих людей були предки теперішніх українських громадян. Так само було й у Чехословаччині в 1968 році. Так відбувалося, бо ми жили в жахливій совєтській імперії, де були рабами, а в деякому сенсі навіть гірше — ми були рабами рабів, тому що явна більшість росіян завжди раби в себе вдома.
Так, утім Угорщина, а точніше її влада, керується все ж іншими мотивами, аніж історичні образи на українців та Україну, коли діє супроти її суверенітету. Але вона є винятком. Центральноєвропейські країни (та й не тільки вони) насамперед через власні безпекові інтереси та через зміну оптики бачення України їй допомагають. Важливу роль щодо зміни цієї оптики відіграють і самі українці. Наприклад, нині неабияку допомогу надає Фінляндія, а свого часу ціла дивізія поліських українців загинула в кровопролитній битві при Суомуссалмі, про що оповідає книга свідчень її безпосереднього учасника. Вона саме з’являється друком українською в одному з київських видавництв. Усе це наштовхує мене на таке питання: чи має Україна робити ставку на емансипаційні рухи народів усередині Росії?
Якщо такі рухи є. Я не є фахівцем з цього питання, але я побоююся, що жорстка імперська зачистка культурних, інтелектуальних та духовних сил цих народів могла виявитися ефективною. Я в жодному випадку тут не звинувачую жертву. Наша країна до 1991 року теж не мала незалежности, проте українцям пощастило знаходити національний ресурс у власній історичній пам’яті та рідному слові. Ми саме там знаходили частки своєї політичної ідентичности. Крім того, ми мали інший історичний досвід та не були позбавлені контактів із цивілізованими народами.
А крім того, сам час перебування в імперії також має неабияке значення...
Безперечно. Чому балтійські народи зуміли відносно легко вийти з совєтської неволі та ефективно трансформуватися? Тому, що їм пощастило бути там хронологічно менше, ніж ми. Ми були там довше, а деякі нещасні народи перебувають там уже століттями. Можливо, їм у середині Росії потрібно повчитися у киримли. Вони, попри геноциди й депортації, вижили та зберегли власну культурно-історичну ідентичність, а сьогодні стали невіддільною частиною українського політичного та ментального простору.
У цьому полягає сила насправді вільної політичної нації. Можна бути українським євреєм, українським поляком, українським киримли, грузином-патріотом України
Серед західних та українських політиків тривають дебати про те, якою має бути перемога України в політичному та військовому планах, а яким має бути культурний вимір перемоги?
Звісно, в умовах ліберальної демократії не треба думати, що через заборону всього російського ми сформуємо любов до всього українського, й що воно обов’язково буде якісним та новаторським. Проте важливим кроком має стати переведення Росії зі щабля суб'єкта пропаганди та поширення антиукраїнських впливів на щабель об'єкта прискіпливого й критичного дослідження. Маємо долати свої комплекси та віднаходити елементи своєї спорідненості з Європою, з якою ми органічно пов’язані не лише географічно, а й культурно й ціннісно. Потрібно продовжувати деколонізацію, при цьому не відчуваючи осороми щодо того, що певних пластів культури нам дійсно бракувало в минулому. Скажу як фахівець із філософії: майже у всіх наших сусідів не було власної тяглої національної традиції, тобто не окремої школи, а саме традиції філософії. Видатні філософи з Центрально-Східної Європи здебільшого реагували на те, що писали на Заході. Проте це не заважає їм відчувати себе частиною Європи.
Це мають зрозуміти й та частина наших людей, які можуть не відчувати жодного сентименту до сучасної Росії, але водночас вірити, що ми не зможемо увійти до сучасного світу без російської літератури
Гаразд, проте може виникнути питання: чим є такою небезпечною російська література для українців? Або чим поганий цей такий популярний на Заході «Толстоєвський» (як у П’єра Баяра)?
Лейтмотивом Достоєвського є те, що я називаю насолодою від власної деградації. Це нагадує наркотик, яким можна понасолоджуватися, допоки він тебе не знищить. З Толстим ситуація складніша. Його згубний вплив полягає у тому, що він створив ілюзорний образ глибокої та загадкової Росії, якої ніколи не існувало. Цей образ допомагає дуже легко маніпулювати людьми.
Так, без сумніву, і Достоєвський, і Толстой, і народжений у Києві Булгаков були талановитими письменниками. Проте, по-перше, їхня творчість насаджувалася нам й витискала на маргінес усе інше. До речі, не тільки суто українське. Наприклад, такою була доля російськомовної повісті «В рідному місті» киянина Віктора Некрасова, який любив своє місто й не був імперцем. Або творчість єврейських письменників. Я готовий уявити рідний Київ без російського шовініста Булгакова, проте я не уявляю його без єврейського людинолюба Шолома-Алейхема.
По-друге, ми дуже часто не помічаємо вторинности деяких творів. Роман «Майстер і Маргарита», може, і не поганий, проте не оригінальний ані за темою, ані за формою. Ми були занадто висмикнуті зі світового контексту та занадто погано освічені, коли читали його вперше, аби помітити, що до того ті ж мотиви були раніше в «Еліксирах Сатани» Гофмана або «Големі» та «Янголі західного вікна» Майринка. До речі, роман Валер’яна Підмогильного «Місто», який лише зараз був перекладений польською, є значно модерністичнішим та більш новаторським за «Білу гвардію» Булгакова.
І, по-третє, ми дуже мало знаємо своє. Наприклад, Харків та Одеса в класичній російській літературі ХІХ століття – це або глухомань, або заслання. Натомість Одеса Довженка чи Яновського — це модернізм на березі Чорного моря, а Харків Юрія Шевельова та нового українського відродження 20-30-их років XX століття, яке потім, на жаль, стане «розстріляним», — це непересічний культурний феномен. То, може, уже варто познайомитися зі своїм, аби робити власний вибір більш відповідально?
Вахтанґ Кебуладзе — український філософ, публіцист, перекладач. Доктор філософських наук, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Автор книг з феноменології, співголова Українського феноменологічного товариства. Член Українського ПЕН-клубу. Лавреат премії імені Юрія Шевельова (2016). Учасник музичного гурту «Джин».
На сторінці PAP текст доступний українською та польською мовами.
«Маємо долати свої комплекси та віднаходити елементи своєї спорідненості з Європою, з якою ми органічно пов’язані не лише географічно, а й культурно й ціннісно. Потрібно продовжувати деколонізацію, при цьому не відчуваючи осороми щодо того, що певних пластів культури нам дійсно бракувало в минулому», — український філософ та перекладач Вахтанґ Кебуладзе в інтерв'ю PAP.PL
— Ми повинні захищати те, що маємо, до кінця і водночас цінувати це. Тому що саме Марія Примаченко любила свою природу, свою культуру, свою країну і свою родину. Коли була вся ця радянщина, коли художники були вимушені вносити певні аспекти у свою творчість, Марія дуже вміло всього цього уникала. Вона завжди залишалася собою, не дозволяла нікому змінювати себе і свою творчість, — підкреслює Анастасія Примаченко, правнучка Марії Примаченко, засновниця та директорка Примаченко Family Foundation.
За її словами, у Марії Примаченко не було іншого вибору, окрім як долучитися до світу мистецтва, адже вона походила з творчої родини:
— Усе, що відбувалося з нею в житті, підштовхувало її до творчості, до створення свого фантастичного, дивовижного світу. Вона народилася в дуже творчій родині. Її батько Оксентій був столяром і багатогранною особистістю. Він був різьбярем по дереву. Мати Марія була відомою на всю округу вишивальницею.
Картини Марії Примаченко часто називають «наївним мистецтвом»:
— Мій дідусь Федір, син Марії, дуже не любив цей термін. Тому що це зовсім не наївне мистецтво. Це сучасне мистецтво, яке взагалі не схоже ні на що з вже існуючого.
Це новий світ, який має багато смислів і власну сильну філософію. Тому наївне — це дуже поганий спосіб описати саму Марію, а також її роботи
Для Примаченко війна була дуже болючою темою.
— Її біографія та історія дуже схожі на нинішні події. Марія втратила коханого, а війна забрала у неї шанс на щастя. У своїх картинах на військову тематику вона показувала боротьбу між добром і злом. На її картинах ми бачимо, що добро завжди перемагає, — каже Анастасія.
Село Марії було розташоване поблизу Чорнобильської зони. Катастрофа на атомній електростанції стала для неї трагічною та особистою історією, яка вплинула на її творчість:
— Її племінник Валерій Ходимчук був у день аварії на тому самому реакторі. Це була саме його зміна на роботі. Він загинув одразу після цієї катастрофи. Всі картини на чорнобильську тематику були присвячені йому.
Наприклад, її культова картина із зображенням птаха, що летить, з назвою «Тіло, що розлетілося на мільйон атомів», було одним з таких полотен
Марія Примаченко створила понад 3 000 картин, каже Анастасія:
— Усе дитинство я слухала від бабусі та дідуся, як це відбувалося. Вона малювала щодня, завжди знала, що сьогодні до неї обов'язково хтось прийде. Їхній родинний дім був схожий на відкриту галерею, яка працювала 24 години на добу 7 днів на тиждень. Це було місце, де приймали відвідувачів і обговорювали різні теми, пов'язані з мистецтвом.
За її словами, картини художниці розкидані по всьому світу, бо «якщо їй хтось подобався, вона завжди дарувала одну-дві картини»:
— Фарба на картинах могла ще не висохнути, але вона все одно їх дарувала. Марія надихає багатьох художників і сучасних українців. На щастя, з початком повномасштабного вторгнення ми почали цінувати те, що є нашим. Скажу чесно, що я боролася за це багато років, просуваючи творчість Марії в Україні та у світі. В Україні мені було важко, бо я бачила, що наші люди здебільшого не знають, хто така Марія Примаченко. А зараз це навпаки стало трендом.
Дуже важко не любити художницю, яка має стільки картин і казкових персонажів, які проникають у саме серце
Марія Примаченко (1909-1997) вважається однією з найвизначніших українських художниць XX століття. Мисткиня народилася в селі Болотня на Поліссі в селянській родині. Хоча вона ніколи не отримувала формальної художньої освіти, все життя займалася живописом і вишивкою. Її роботи експонувалися на Всесвітній виставці в Парижі в 1937 році. У 1966 році за особливі культурні досягнення жінка була нагороджена Національною премією імені Тараса Шевченка.
У Музеї сучасного мистецтва у Варшаві можна оглянути виставку "Тигр у саду. Творчість Марії Примаченко" — 89 картин художниці.
На сторінці PAP текст доступний українською мовою.
Ми маємо бути людьми, які знають свою цінність та унікальність, свою культуру та коріння, — каже Анастасія Примаченко, правнучка однієї з найвидатніших художниць України
Велика Британія виділятиме Україні 3 млрд фунтів стерлінгів військової допомоги щороку. Про це глава МЗС Девід Кемерон заявив в інтерв'ю Reuters під час візиту до Києва 2 травня:
— Ми будемо давати три мільярди фунтів стерлінгів щороку стільки, скільки буде потрібно.
Британський високопосадовець також наголосив, що Україна має право використовувати зброю з Великої Британії для атаки цілей у Росії:
— В України є таке право. Коли Росія нападає на українську територію, легко зрозуміти, чому Україна відчуває необхідність переконатися, що вона також захищає себе.
Тим часом міністр зауважив, що перспективи нових поставок британського озброєння Україні поки що незрозумілі:
— Ми дійсно вичерпали все, що могли дати в плані техніки та зброї. Дещо з цього обладнання фактично прибуває в Україну сьогодні, поки я тут.
Після переговорів із Кемероном Зеленський подякував Великій Британії за черговий пакет оборонної допомоги в розмірі пів мільярда фунтів стерлінгів, про який було оголошено минулого тижня:
— Надання цього пакета, разом із надважливим рішенням США про допомогу, має велике значення для нас у цей ключовий момент.
I hosted UK Foreign Secretary @David_Cameron.
— Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський (@ZelenskyyUa) May 3, 2024
I informed the Foreign Secretary about the situation on the frontlines. It is important that the weapons included in the UK support package announced last week arrive as soon as possible. First of all, armored vehicles, ammunition,… pic.twitter.com/NupPdsaCjQ
Крім іншого, глава МЗС Британії Девід Кемерон під час візиту до Києва розпочав переговори з Україною щодо 100-річного партнерства — нової угоди для поглиблення взаємин між обома країнами, повідомили у посольстві:
— Міністр розпочав переговори з Україною щодо 100-річного партнерства — нової угоди, яка побудує міцні зв’язки між нашими двома країнами у всьому спектрі стосунків: від торгівлі, безпеки та оборони, до науки та технологій, освіти, культури та багато іншого.
Разом зі своїм колегою — Дмитром Кулебою — Кемерон зосередився на питанні прискорення військової допомоги Україні, зокрема, систем ППО. Крім того, обговорили наступні кроки, які дозволять використати заморожені російські активи на користь України.
It was great to have @David_Cameron in Kyiv to focus on speeding up military aid to Ukraine, particularly air defense, as well as our joint preparations for upcoming international events.
— Dmytro Kuleba (@DmytroKuleba) May 3, 2024
We also focused on the next steps to enable the use of frozen Russian assets for Ukraine’s… pic.twitter.com/4waEOTYyGb
На сторінці PAP текст доступний українською мовою.
Глава МЗС Британії Девід Кемерон зустрівся в Києві з Володимиром Зеленським. Чиновник запевнив, що ЗСУ можуть використовувати британську зброю для ударів по цілях на території РФ
Литва, Латвія та Естонія стали членами ЄС 1 травня 2004 року разом з Польщею та шістьма іншими країнами. Це було найбільше одномоментне розширення Євросоюзу в історії. Через 20 років після вступу до ЄС більшість жителів країн Балтії заявляють, що задоволені своїм членством у Спільноті та єврозоні.
Естонія першою прийняла євро (2011 рік), за нею йдуть Латвія (2014 рік) і Литва (2015 рік). Опитування Євробарометра, проведене в жовтні 2023 року, показало, що 63 відсотки латвійців вважають, що євро — це добре для їхньої країни, 14 відсотків мають протилежну думку. У Литві це співвідношення становить 68 відсотків до 21 відсотка, а в Естонії — 84 відсотки до 8 відсотків.
PAP звернувся до міністерств закордонних справ Литви, Латвії та Естонії з питанням про основні переваги для їхніх країн від вступу до ЄС.
Зміцнення безпеки та свободи, економічний розвиток, процвітання населення і приналежність до системи, заснованої на верховенстві права, — серед основних переваг членства Латвії в Європейському союзі. Латвійське міністерство закордонних справ повідомило, що за 20 років прямі інвестиції в країну зросли майже в десять разів, а кількість експертів у сфері товарів і послуг збільшилася в шість разів. Середня заробітна плата, тим часом, зросла більш ніж у п'ять разів.
Міністерство закордонних справ у Вільнюсі оцінило, що членство в ЄС «докорінно змінило історичні та геополітичні умови, які визначали долю Литви протягом століть». 20 років членства в ЄС стали для країни часом зростання, стабільності, безпеки. Литовська економіка розвивалася як ніколи раніше. За даними міністерства, рівень добробуту в Литві в кілька разів вищий, ніж 20 років тому, а ВВП на душу населення — в 4,6 раза. Прямі іноземні інвестиції з 2004 року зросли в шість разів.
У Міністерстві закордонних справ у Таллінні зазначили, що Естонія стала більш значущою країною на міжнародній арені:
Сьогодні ми використовуємо наш досвід, щоб допомогти країнам, які прагнуть вступити до НАТО і ЄС, в тому числі й Україні, на їхньому шляху
PAP також запитав міністерства, серед іншого, про виклики, з якими, на їхню думку, ЄС зіткнеться в найближчому майбутньому.
В МЗС Естонії найбільшим викликом для ЄС назвали протистояння російській агресії проти України та продовження допомоги Києву на шляху до перемоги у війні.
Збереження максимальної підтримки України також було названо серед головних завдань ЄС латвійським МЗС
Серед інших викликів — підготовка до розширення Спільноти, зміцнення економіки ЄС, досягнення кліматичних цілей або підвищення енергетичної безпеки.
Про війну, що триває, у Вільнюсі також наголосили у Міністерстві закордонних справ Литви:
— Війна Росії проти України нагадує нам, що мир в Європі не дається раз і назавжди. Хоча НАТО залишається наріжним каменем нашої колективної оборони та безпеки, водночас необхідні додаткові дії між НАТО і ЄС для зміцнення архітектури безпеки в Європі.
Литва також назвала розширення Спільноти викликом, що стоїть перед ЄС:
— Наша недавня історія показує, що тільки розширення пропонує довгострокову безпеку і стабільність.
Литва підтримує всі країни, які прагнуть до європейської інтеграції, на їхньому шляху до досягнення повноправного членства в ЄС
На сторінці PAP текст доступний українською мовою.
Забезпечення максимальної підтримки з боку країн ЄС для захисту України від російської агресії є одним з головних викликів, що стоять перед Європейським Союзом, вважають міністерства закордонних справ Литви, Латвії та Естонії
Нещодавно міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що українські консульства призупинять консульське обслуговування чоловіків мобілізаційного віку. Адвокат і експерт з питань легалізації осіб з країн, що не входять до ЄС, Пшемислав Ліс-Маркевич у розмові з PAP зазначив, що обмеження доступу громадян України до консульських послуг не змусить їх повернутися у свою країну:
— Мої клієнти після закінчення терміну дії або втрати водійського посвідчення воліють зробити польський документ з нуля, аби не повертатися додому. Паспорт рідної країни є дуже корисним під час перебування у Польщі, але він не є основним. Якщо найголовніший документ громадянина України не дійсний, він може подати заяву на отримання так званого польського проїзного документа для іноземців.
З ним можна виїжджати за кордон. Щоправда, його недоліком є те, що він дійсний лише один рік
Ліс-Маркевич також зазначив, що якщо громадянин України має польський документ, наприклад, карту перебування, водійське посвідчення, але не має дійсного українського паспорта, він може подати заяву на отримання статусу довгострокового резидента Європейського Союзу. Тоді, за словами експерта, єдині труднощі, які можуть виникнути, будуть пов'язані з успадкуванням чогось на батьківщині, реєстрацією актів цивільного стану чи іншими ускладненнями в Україні:
— На практиці людина без дійсного паспорта може зіткнутися з проблемами, але найголовніше, що, напевно, ніхто не буде виганяти громадян України з Польщі, ніхто не буде змушувати їх виїжджати.
<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6630cb043a523937582b4682_%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%BB%202.09%20%D0%BA%D0%B0%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%B5%D1%82-5_1.jpg">Посол України у Польщі Василь Зварич: Усі, хто подав заявки до консульських установ до 23 квітня, отримають паспорти</span>
Опитані PAP громадяни України не здивовані рішенням щодо консульських послуг.
— Ухвалення такого рішення було очікуваним, особливо після того, як Верховна Рада ухвалила закон про мобілізацію, — зазначив Назар, 33-річний громадянин України, який живе в Польщі вже вісім років. Чи є ці обмеження правильними з моральної та конституційного погляду — це вже інше питання. З одного боку, можна зрозуміти бажання України забезпечити відносну справедливість у питанні мобілізації, але з іншого боку, чи правильно накладати обмеження на громадян України за кордоном?
Чоловік не виключає, що слід очікувати, що будуть прийняті якісь закони, які так чи інакше обмежуватимуть права громадян:
Труднощі, з якими стикаються українці за кордоном, ніщо в порівнянні з тим, що переживають українці в Україні та українські військові в окопах, тому я не маю жодних моральних підстав скаржитися.
25-річний Орест, який перебуває в Польщі вже 10 років, також вважає, що рішення про призупинення консульських послуг за кордоном або можливі паспортні труднощі висіло в повітрі вже кілька місяців:
— Обмеження, запроваджені Міністерством закордонних справ України, стосуються, зокрема, тих, хто виїхав з країни нелегально і не встиг подати заяву на отримання дозволу на проживання, продовження терміну дії паспорта тощо. Я був би стурбований цими обмеженнями, якби найближчим часом закінчувався термін дії моїх документів.
28-річний Андрій, який живе в Польщі вже шість років, не переймається обмеженнями:
— Україна хоче себе захистити та залучити якомога більше людського ресурсу, своїх громадян, які перебувають у різних куточках світу. Ці люди самі мають вирішити, чи хочуть вони якимось чином легалізувати своє перебування за кордоном, чи дадуть відповідь на виклик держави та вирішать повернутися.
Не потрібно робити з цього велику проблему, це нормально
На сторінці PAP текст доступний українською та польською мовами.
Обмеження доступу громадян України до консульських послуг не змусить їх повернутися у свою країну, — вважає юрист, експерт з питань легалізації осіб з країн, що не входять до ЄС, автор книг Пшемислав Ліс-Маркевич.
— Конкуренція з боку українського сільського господарства неминуча — і ми повинні добре до неї підготуватися. Спосіб зробити це — не перекривати кордон, — твердить професор Познанського університету природничих наук Вавжинець Чубак.
Водночас він підкреслив, що свою конкурентну перевагу треба шукати у вищій доданій вартості сільськогосподарської сировини: розвитку тваринництва в індивідуальних господарствах, переробці агропродовольчої продукції, формуванні якості та бренду польської продукції. На думку професора Чубака, побоювання, що наплив українського зерна зруйнує польське сільське господарство, сильно перебільшені. Також демонізуються наслідки майбутнього вступу України до Європейського Союзу.
Як зазначив Вавжинець Чубак, Україна в першу чергу експортує сільськогосподарську сировину, тобто зернові та кукурудзу, а також є значним світовим експортером соняшникової олії:
— Однак Європа не є традиційним напрямком для українського експорту, який до війни йшов переважно в Азію та країни Північної Африки.
Якщо вдасться зберегти чорноморські маршрути та експорт на ці ринки, ризик розміщення українського зерна на європейських ринках, зокрема у Польщі, значно зменшиться
На думку Чубака, ситуація зміниться зі вступом України до Європейського Союзу, оскільки тоді може виникнути так званий «ефект створення нової сили та пересування ринку» у зовнішній торгівлі — тобто, користуючись перевагами участі України в єдиному європейському ринку, значна частина української сільськогосподарської продукції піде в ЄС, в тому числі на польський ринок.
Він запевнив, що всупереч поширеній думці, експорт українських зернових не стане фактором, який радикально змінить баланс сил і зруйнує ринок ЄС, хоча його вплив, звісно, буде відчутним:
— Важливо усвідомлювати масштаби європейського сільського господарства. Наразі ЄС виробляє 280 мільйонів тонн зернових, а весь український експорт сьогодні становить 20 мільйонів тонн на рік.
Вступ України до Європейського Союзу, на думку професора, є питанням часу. Однак цьому передуватиме процес адаптації законодавства та норм, як це було у випадку всіх раніше прийнятих країн. Й однією з ключових сфер переговорів буде саме сільське господарство. Україна повинна буде відповідати всім критеріям конвергенції:
— Це займе ще багато років, тому ми ще можемо до цього підготуватися. Однак, якщо ми проспимо цей час, зіткнення з реальністю буде болючим, а конкурентоспроможність польського сільського господарства буде серйозно підірвана.
За словами Чубака, Польща вже багато років не має довгострокової аграрної політики. Натомість існують ситуативні заходи, які є політично керованими або вимушеними, наприклад, аграрними протестами.
— Фермери домоглися відтермінування набуття чинності «Зеленої угоди» та введення ембарго на продукцію з України, але це не забезпечить сильної конкурентної позиції польського сільського господарства в майбутньому, — наголосив Чубак.
Прикладом помилок в аграрній політиці є також розподіл коштів допомоги: «Замість того, щоб зосередитися на проінвестиційних заходах, спрямованих на великі товарні господарства, кошти розпорошуються, наприклад, шляхом переведення частини з фондів реструктуризації (так званий ІІ стовп Спільної аграрної політики) на прямі виплати».
На думку експерта, польське сільське господарство зможе ефективно конкурувати з українським, якщо зосередиться на тих сегментах виробництва, в яких воно має перевагу:
— Сферою українського сільського господарства є виробництво так званої первинної сировини: основних зернових, кукурудзи. За різними даними, від третини до половини посівних площ там належить агрохолдингам, тобто великим агропромисловим комплексам, де економія на масштабах є колосальною. Це величезні підприємства, де застосовуються сучасні технології вирощування сільськогосподарських культур і якими керують висококваліфіковані менеджери.
У польських фермерів немає шансів конкурувати з ними в цьому сегменті виробництва
Чубак бачить можливості для розвитку польського сільського господарства у збільшенні виробництва тваринницької продукції. При цьому він зазначив, що в Польщі воно набагато більше, ніж в Україні:
— Ми виробляємо вдвічі більше м'ясного поголів'я, а у випадку зі свинями пропорції ще більш сприятливі для нас.
Водночас він додав, що у Польщі є простір для розвитку свинарства:
— На піку розвитку ми мали 21 мільйон голів у країні. Сьогодні у нас трохи більше ніж 9 мільйонів, а це означає, що у нас є можливість виростити кілька мільйонів тонн зерна, яке можна було б використати для годівлі тварин.
Іншим важливим питанням, на його думку, є розробка продуманої програми розвитку агропродовольчої галузі:
— Нам потрібно будувати дрібнотоварну переробку з доданою вартістю на рівні фермерських господарств. Звичайно, мова не йде про те, щоб кожен фермер відкрив пекарню чи м'ясну лавку поруч з фермою.
Але великі агровиробники могли б створювати виробничі групи або кооперативи, щоб спільно виробляти корми, мати частки в місцевих млинах тощо
Також необхідно створювати польські агропродовольчі бренди на міжнародних ринках, що вимагає не лише роботи, але й фінансових витрат, наголошує експерт:
— Наразі ми не маємо жодного. Ми повинні брати приклад з Італії, Швейцарії чи Франції, де витрати на робочу силу набагато вищі, ніж у нас, але завдяки впізнаваним брендам тамтешні агропродовольчі продукти, наприклад, сири, продаються з високою доданою вартістю.
На сторінці PAP текст доступний українською та польською мовами.
«Польське сільське господарство не зможе уникнути конкуренції з боку українських виробників, оскільки рано чи пізно ця країна вступить до ЄС», — заявляє професор Познанського університету природничих наук Вавжинець Чубак. Якщо поляки не підготуються до цього, наголошує експерт, то на них чекатиме болюче зіткнення з реаліями ринку
Сила і безпека Польщі залежать не тільки від того, скільки у неї дивізій і скільки їх у союзників і ворогів, заявив голова Міністерства закордонних справ Радослав Сікорський. «Це також залежить від ролі, яку наша країна відіграє в міжнародній спільноті, і від того, чи Польща сприймається як відповідальний член цієї спільноти», — сказав міністр.
Він додав, що обсяг польської допомоги у сфері розвитку та гуманітарної допомоги значно збільшився після російського повномасштабного вторгнення.
«За останні два роки ми стали головним донором гуманітарної допомоги Україні. Загалом польські урядові міністерства витратили 16 мільярдів євро на комплексну допомогу Україні та українським біженцям», — передав очільник МЗС.
І зазначив, що кошти на співпрацю з метою розвитку, за яку відповідає МЗС, є значно меншими. «У 2023 році вони становили майже 450 мільйонів злотих. Цього року ми виділимо на ці цілі майже 600 мільйонів злотих», — повідомив Радослав Сікорський.
Міністр також повідомив, що частка Польщі у фінансуванні Офіційної допомоги розвитку Європейського Союзу через членський внесок до бюджету ЄС становить майже 800 мільйонів євро. А внесок до Європейського фонду розвитку, який сплачує Міністерство закордонних справ Польщі, становить понад 30 мільйонів євро.
На сторінці PAP текст доступний українською мовою.
<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65f503c996558e6705bc0d6d_imgonline-com-ua-Resize-6Ef1jlBkJPkN-p-800.jpg">«Читайте також: «Радослав Сікорський: «Хай Путін побачить, що ми теж вміємо робити несподіванки»</span>
І стала найбільшим у світі донором гуманітарної допомоги Україні
— Демонстрація сили у Вашингтоні показала значний вплив Польщі, країни, яка належить до важковаговиків у військовому плані, — пишуть Штефані Больцен і Філіп Фріц у статті, яка з'явилася 23 квітня в інтернет-виданні німецької газети.
Провідне місце Польщі в НАТО, на думку авторів, тепер дозволяє їй впливати на своїх союзників. Польські дипломати змогли відіграти важливу роль у досягненні домовленостей у США щодо допомоги Україні.
«На відміну від європейських союзників, Варшава має у своєму розпорядженні важливі інструменти», — оцінюють Больцен і Фріц.
Оглядачі Die Welt взяли за відправну точку для своїх роздумів нещодавній візит Анджея Дуди до Вашингтона та його зустріч з Дональдом Трампом. «Ми пережили чотири чудові роки», — цитує Дуду німецька газета і додає, що Трамп назвав польського президента другом. Обидва політики обговорили військову підтримку України та збільшення витрат на оборону країнами НАТО.
Die Welt нагадує, що Дуда під час свого візиту до Вашингтона в березні вже вимагав публічно, щоб усі країни Північноатлантичного альянсу збільшили свої оборонні бюджети з 2 до 3% ВВП. Як пишуть автори, позиція польського президента, безумовно, тішить Трампа, тим більше, що Польща витрачає на військові потреби понад 4% ВВП.
Невдовзі після зустрічі Трампа з Дудою республіканці скасували багатомісячне блокування допомоги Україні у розмірі 61 млрд доларів. Що стало причиною зміни позиції? — ставлять собі питання Больцен і Фріц.
Серед можливих причин вони називають зустріч спікера Палати представників Конгресу США Майка Джонсона з українськими християнами, динаміку внутрішньої ситуації в США і побоювання, що поразка України у війні з Росією може поставити під загрозу інтереси США
— Можливо, причиною були зусилля президента Дуди переконати Трампа? Зрештою, він є його давнім другом, — пише Die Welt. — Можливо, всі згадані вище фактори зіграли свою роль. Однак маловідомо, що протягом останніх тижнів Польща здійснила дипломатичний наступ у Вашингтоні, щоб домогтися передачі необхідної військової допомоги Україні.
За словами авторів матеріалу, польські політичні радники, дипломати й політики, зокрема голова комітету у закордонних справах Сейму Павел Коваль, останнім часом «кружляють» навколо Сполучених Штатів.
Die Welt нагадала, що кілька тижнів тому Анджей Дуда разом із Дональдом Туском були в Білому домі. Це був «незвичайний» візит, оскільки президент і прем'єр-міністр належать до двох ворогуючих політичних таборів. Однак, очевидно, у питаннях безпеки Польщі ці два політики діють спільно. З польського погляду, можна побачити, що безпека безпосередньо залежить від ситуації в Україні.
— Польща як прифронтова держава на східному фланзі НАТО, що належить до важковаговиків у військовому плані та виступає транзитним пунктом для поставок зброї в Україну, стала одним із центральних членів НАТО, — підкреслюють німецькі оглядачі. Візити генерального секретаря Альянсу Єнса Столтенберга і прем'єр-міністра Великої Британії Ріші Сунака до Варшави 23 квітня це підтверджують.
<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66282e2d26ed652046a68a57_EN_01617705_0040.jpg">«Ми великі військові держави, які допомагають Україні», — Ріші Сунак у Варшаві</span>
Die Welt звертає увагу на «традиційно тісні відносини» Польщі зі США.
— Сполучені Штати — єдина країна, яка є надійним гарантом безпеки, — цитує німецька газета Марека Свєрчинського, експерта з Polityka Insight.
На думку авторів, Польща має інструменти тиску на США, яких не мають інші європейські країни.
— У Вашингтоні вважають, що Польща витрачає багато грошей на оборону, — пояснює Свєрчинський. Die Welt нагадує, що Польща віддає перевагу американським виробникам при купівлі зброї. Польща отримує американські кредити на вигідних умовах, що свідчить про те, що США ставляться до неї як до серйозного партнера.
Больцен і Фріц звертають увагу на 10 мільйонів американців польського походження. Багато з них досі пов'язані зі своєю колишньою батьківщиною і голосують на виборах за кандидата, який включає у свою програму питання безпеки Польщі. Трамп вже намагався здобути голоси поляків у 2017 році, але демократи теж мають «теплі слова» для «польських американців», які живуть у штатах.
«Дуда, можливо, нагадав про це Трампу», — зазначають автори статті
— Польська сторона мовчить про деталі. Зустріч Дуди з Трампом —це сигнал решті Європи, що в разі перемоги останнього Польща може виступити як країна, що відкриває двері для республіканської еліти. І це незалежно від впливу на виділення пакета допомоги для України, — пишуть у своєму висновку Больцен і Фріц.
На сторінці PAP текст доступний українською мовою
Після нападу Росії на Україну Польща стала прифронтовою державою та одним із ключових членів НАТО. У відносинах із США Варшава має козирі, яких немає в інших європейських союзників. Яку роль відіграла Польща у розблокуванні допомоги Україні? Таке питання ставить собі питання Die Welt.
Британський аналітик нагадав, що пакет щодо України, ухвалений у суботу, поряд із законопроєктами щодо Індо-Тихоокеанського регіону та Ізраїлю, ще має бути схвалений Сенатом, а потім підписаний президентом Джо Байденом:
— По-друге, значна частина з (майже) 61 млрд доларів (близько 13 млрд доларів) спрямована на поповнення американських запасів. Це може дозволити надати інше обладнання, але це аж ніяк не означає, що всі ці гроші підуть на Україну — тим паче що ще 7,3 млрд доларів підуть на забезпечення операцій США в Європі. Близько 28 млрд доларів призначено для прямих постачань зброї в Україну: 13,9 млрд доларів на допомогу Україні в придбанні обладнання та 13,7 млрд доларів на купівлю американських систем для України.
Метью Севілл очікує, що пріоритет буде надано артилерії — боєприпасам і пусковим установкам, а також системам ППО і ракетам, щоб поповнити запаси, виснажені недавніми російськими обстрілами, спрямованими, зокрема, проти енергетичної інфраструктури України:
— Хоча на закупівлю нового озброєння може знадобитися час, Пентагон уже заявив, що деякі елементи пакета, що є готовими до передачі, але очікують на схвалення, були розгорнуті, щоб скоротити час доставлення їх в Україну. До їхнього числа майже напевно входять ракети калібру 155 мм. Це навряд чи відразу ж створить паритет із російською вогневою міццю, але допоможе скоротити розрив. Озброєння може також включати ракети ППО, які, за словами генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, будуть взяті іншими країнами зі своїх запасів. Однак ми очікуємо, що скоро настане момент, коли виробничі потужності для створення нових ракет стануть проблемою.
На думку експерта, пакет допомоги буде вітатися українськими військовими, але важливо пам'ятати, що кошти від США, ймовірно, допоможуть лише стабілізувати становище українців на фронті цього року і почати підготовку до операцій у 2025 році:
— Підняття бойового духу і збільшення кількості боєприпасів для зміцнення оборони є необхідними умовами для початку важкої роботи з відновлення бойових сил України та, що найголовніше, колективної підготовки для створення сил, які мають шанс домогтися прогресу у наступному році. Передбачуваність фінансування у 2024 і до 2025 року допоможе українцям планувати оборону цього року, особливо якщо європейські постачання боєприпасів також матеріалізуються. Однак подальше планування і фінансування знадобляться у 2025 році, а поки що в нас є (президентські — PAP) вибори у США.
З Лондона Bartłomiej Niedziński (PAP)
На сторінці PAP текст доступний українською мовою
Ухвалений Палатою представників Конгресу США пакет допомоги Україні — це вельми важливий крок, але важливо також пам'ятати, що його не буде надано країні в повному обсязі, а це означає, що шанси у війні з Росією поки що не вирівнюються. Так вважає Метью Севілл, експерт лондонського аналітичного центру Royal United Services Institute (RUSI)
Польський павільйон на 60-му Мистецькому бієнале представляє проєкт «Повторюйте за мною» українських митців Юрія Білея, Павла Ковача та Антона Варги. Куратор виставки Марта Чиж.
18 квітня у Венеції міністр культури і національної спадщини Польщі Бартломєй Сенкевич заявив у розмові з PAP, що надання польського павільйону на Венеційській бієнале українським художникам є «вибором цінностей»:
— Це був вибір цінностей — як колективних, так і, на цю мить, інституційних польської держави. Поруч з нами гинуть люди, їхні сім'ї ходять нашими вулицями. Це вбивство відбувається весь час, і, на додачу до всього, наша безпека безпосередньо залежить від оборони України.
Тому довірити цю виставку українським художникам — це вибір цінностей. Вона нікого не залишає байдужим
Наприкінці 2023 року стало відомо, що Польщу на Венеційському бієнале представляє польсько-українська відеоінсталяція «Повторюй за мною» — колективний портрет свідків війни в Україні. Це промовисті фільми 2022 та 2024 років, головними героями яких є цивільні українські біженці. Вони розповідають про війну у своїй країні за допомогою завчених звуків зброї, а потім запрошують глядачів їх повторити.
— Тут художники використовують формулу караоке. Але в цьому випадку акомпанементом є не відомі хіти, а постріли, канонади, виття та вибухи, а текстами — описи смертоносної зброї. Це саундтрек війни, як її намагаються відтворити свідки. Вміння розпізнавати ці звуки рятує їм життя, а нас — вчить мову їхнього досвіду, — розповіли журналістам Polska Agencja Prasowa організатори відеоінсталяції. Її реалізував український колектив «Відкрита група», заснований у 2012 році у Львові шістьма художниками. Наразі постійними учасниками групи є Юрій Білей, Павло Ковач та Антон Варга.
Робота учасників групи базується на дослідженні взаємодії між людьми та контекстом простору, створюючи так звану відкриту ситуацію. Перформативність і співпраця з глядачами та учасниками є важливими елементами їхньої роботи:
— Перше відео було знято в таборі для так званих внутрішніх біженців під Львовом. Друга робота була знята за межами України, у безпечних для учасників локаціях. Проте все одно, вже поза межами досяжності марафону повітряних тривог, звуки війни залишаються для них частиною травми та символічно розширюють межі її досяжності.
Відвідувачі можуть повторювати звуки зброї за свідками, вивчаючи мову їхнього досвіду, або ж усамітнитися в облаштованому, безпечному просторі караоке-бару:
— Однак це не звичайний бар, яким ми його знаємо, а навчальний караоке-заклад загрозливого, ще більш воєнного майбутнього.
Цей привид залишатиметься з нами доти, доки націоналістична імперська політика буде прийнята як частина дипломатичного компромісу
Міністр культури і національної спадщини Польщі Бартломєй Сенкевич розповів, що зустрівся в павільйоні з британською делегацією, яка, за його словами, «пішла абсолютно шокована»:
— Подивіться на цей натовп. Станом на цю мить це один з найбільш переповнених павільйонів на Бієнале.
Міжнародна художня виставка — Венеціанська бієнале — організовується кожні два роки з 1895 року. Польща бере у ній участь з 1932 року. Будівництво великого польського павільйону було профінансовано урядом і досі перебуває у його власності. Цьогорічне бієнале проходитиме з 20 квітня до 24 листопада, а провідною темою виставки є гасло «Чужинці скрізь».
На сторінці PAP текст доступний українською та польською мовами.
У Венеції на 60-му бієнале сучасного мистецтва відкрили польський павільйон. Участь взяв міністр культури та національної спадщини Бартоломей Сєнкєвич
Лише за перший рік великої війни Росія зруйнувала або суттєво пошкодила понад 1500 українських шкіл. Кожна десята школа стала ціллю атак росіян. Приміром, у Чернігові — місті, яке росіяни понад місяць тримали в облозі та обстрілювали, були пошкоджені 25 із 34 загальних середніх шкіл (дві з них були знесені авіабомбами до фундаменту).
Найбільші ж руйнування закладів освіти зафіксовано на Харківщині, яку, за недавньою інформацією "The Economist", Владімір Путін хоче перетворити на зону непридатну для життя. Лише за перший рік збройного конфлікту там була знищена або пошкоджена кожна друга школа. Тепер цей показник є ще вищим.
Для того, аби повернути дітям право навчатись, соціалізуватись та розвиватись, задля свого успішного майбутнього, в Україні було започатковано одразу декілька ініціатив. Найбільшим та найефективнішим наразі є SavED — міжнародний благодійний фонд, який намагається відновити доступ до освіти в громадах, які найбільше постраждали від війни. Його у липні 2022 року заснувала міністерка освіти і науки України (2019-2020) Анна Новосад спільно з освітньою фундацією GoGlobal.
За словами колишньої урядовиці, а нині стратегічної директорки фонду, ідея щодо виникнення організації була пов'язана на початку з можливістю співпраці з фінським посольством, яке профінансувало проєкт зі здійснення технічної оцінки втрат та потреб щодо відновлення закладів освіти Чернігова, міста на Півночі України.
«Відповідно до українського законодавства перш ніж щось реконструювати треба отримати інженерно-архітектурну оцінку стану будівель та розробити проєктну документацію. Отримавши кошти, ми разом з партнерами почали роботу над технічною оцінкою ушкоджень, завданих садочкам, школам та закладам середньої освіти. Вартість експертизи одного такого об'єкта складала суму від 3 до 5 тисяч євро залежно від складності руйнувань. Виконавши цю справу, ми одразу постали перед питанням, що робити далі?», — розповідає Анна Новосад.
За її словами очевидним було те, що такі ж самі страхітливі наслідки окупації або бойових дій були й в інших громадах, тому необхідним було започаткувати фандрейзингову платформу, зібрані кошти з якої йшли б на відновлення закладів освіти.
На думку, Новосад привертати увагу до освіти – це загалом досить непросте завдання. В Україні — зі зрозумілих та поважних причин, адже українці віддають перевагу віддавати кошти на підтримку Сил оборони своєї країни. У світі люди куди більш емпатичні до тварин, аніж до ідеї реконструкції зруйнованих шкіл (найбільшою благодійницькою ініціативою з порятунку тварин в Україні є "UAnimals" — PAP).
Проте, це аж ніяк не має бути приводом відмовлятися від експериментів зі способами притягнення засобів та підтримки задля відновлення закладів освіти та повернення учнів за шкільні парти.
За словами колишньої урядовиці, до своїх зборів SavED залучав міжнародні організації, дипломатичні місії, медіа, інфлюенсерів, засновників відомих брендів, популярних коміків та навіть комунікував з голлівудськими акторами. Так, приміром, з особливою вдячністю Новосад згадує американського актора та великого симпатика України Шона Пенна, фонд якого закрив один зі зборів, передавши половину суми, що була необхідна для побудови великого укриття одного з ліцеїв м. Миколаєва. Проєкт вартістю близько 200 тисяч євро дозволив відновити навчання для 1300 дітей (відповідно до вимог української влади навчання офлайн є можливим лише за наявності в закладах освіти спеціалізованих укриттів, що відповідають вимогам законодавства, та справності системи оповіщення — PAP).
«Минулого року нам вдалося зібрати понад 6,5 мільйонів євро. Десь 80 відсотків коштів – це кошти великих донорів. Ми працюємо з такими інституціями як Європейська Комісія, ЮНІСЕФ, Plan International, а також деякими міжнародним фондами. Крім того, велику допомогу надає бізнес. Нам допомагають IT компанії (Epam, Squad, MacPaw) та регіональні представництва великих корпорацій як-то Adobe чи Lenovo Ukraine, які перераховували по 1000 грн (100 злотих – PAP) з кожного продажу свого нового ноутбуку», — зауважує ексміністерка.
«Меседж, який ми намагаємося донести нашим партнерами, пояснюючи чому варто допомагати саме освіті, полягає в тому, що ми показуємо наскільки цілеспрямованою та свідомою є політика росіян зі зниження рівня людського капіталу. Це проблема, яка є логічним продовженням практик зі знищення української культури, русифікації дітей та їхнього викрадення до Росії», — каже Анна Новосад.
«Росіяни не можуть не розуміти того, що вони отримують своїми злочинними зусиллями, адже у вересні піде вже п’ятий рік включно (з огляду в тому числі на пандемію Covid-19 — PAP), коли два мільйони українських школярів вимушені переважно сидіти вдома. Все це матиме свої негативні наслідки для якості освіти в країні, рівня людського капіталу та майбутнього ринку праці. Ми намагаємося пояснити партнерам, що це системна політика агресора, якій треба протидіяти, навіть якщо це відбуватиметься в асиметричний спосіб", – зазначає співзасновниця SavED.
Ще один фактор, на якому наголошують представники фонду, стосується усвідомлення того, що доступ до освіти та присутність належної інфраструктури є важливим чинником, який не в останню чергу впливає на рішення людей залишатися за кордоном чи повертатися.
«Погодьтеся, відсутність чи наявність школи, чи садочку, де навчатиметься дитина, є важливим фактор для матері, яка розмірковує чи залишитися їй в європейській країні, чи повернутися додому», — зазначає вона.
Новосад підкреслює, що SavED не просить у дарчинців мільйони на відновлення будівель. Вона відзначає, що місія фонду — це не тільки та не стільки про ремонт шкільних приміщень та будинків, скільки про відновлення доступу дітей до освіти.
«В нинішніх умовах це дуже різні завдання. Фонд шукає різних рішень, аби допомогти учням здобувати освіту в у 70 громадах в 5 областях України», — каже ексміністерка. За її словами, у різних регіонах України склалася різна ситуація з доступом до освіти та збитками від війни, а отже шляхи надання допомоги місцевим громадам теж є різними.
«Наприклад на Миколаївщині, де вже не має артобстрілів, можна відновлювати школи в інших приміщеннях, скажімо в будинках культури, або ж будувати модульні школи. Натомість на Харківщині, де наразі взагалі не йдеться про наземне навчання ми будуємо підземні укриття. Укриття від SavED — це повноцінні освітні простори: з вентиляцією, хорошим освітленням та вбиральнями», — зазначає директорка фонду.
«Один такий великий простір, виконаний відповідно стандартів, вартує космічні 300 тисяч євро», — каже Новосад і додає: «Якщо «підземна освіта» з українцями надовго, то треба принаймні зробити її якомога комфортнішою для учнів».
«В інших регіонах ми будуємо так звані вулики. Так ми називаємо цифрові освітні центри, в яких є україномовні книги, дидактика, гаджети, а головне – там є найняті нами тьютори, які працюють з дітьми. Це наша швидка освітня допомога для міст і сіл, що пережили окупацію», — розповідає вона.
Співзасновниця SavED додає, що фонд робив й деякі речі, які не є очевидними в контексті налагодження системи освіти, зокрема відновлював доступ до води, оскільки російські війська сильно зруйнували водогони на Миколаївщині.
«Ми пробурили біля шкіл 12 артезіанських свердловин та налагодили системи очищування води. Нагадаю, наявність води є обов'язковою умовою для функціонування стаціонарних навчальних закладів. У нас є й ціла низка інших проєктів, спрямованих на дофінансування вчителів задля надолуження учнями пропущеного матеріалу, розвиток громадянського мислення у підлітків (програма UActive), та розвиток донатної культури в Україні», — перелічує Новосад.
«Усі ці кейси вкотре переконують у важливості спільної дії та необхідності надолужувати втрачене. Відновлювати українську освіту варто вже зараз, адже дітям просто зараз потрібні навчання, живе спілкування з однолітками та вчителями», — підсумовує ексочільниця українського міністерства освіти, співзасновниця благодійного фонду SavED.
На сторінці PAP текст доступний українською та польською мовами.
«Зруйнування шкіл, русифікація та викрадення українських дітей матимуть негативні наслідки для якості освіти в нашій країні, рівня людського капіталу та майбутнього ринку праці», — зазначила в інтерв'ю для PAP Анна Новосад, міністр освіти і науки України у 2019-2020 роках та співзасновниця благодійного фонду SavED.
Зверніться до редакторів
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.