Катерина Трифоненко
Українська журналістка. Працювала головною редакторкою української редакції RFI. Працювала у міжнародній редакції ТСН (телеканал 1+1). Була міжнародною оглядачкою у Брюсселі, співпрацювала з різноманітними українськими телеканалами. Працювала у новинній службі Українського радіо. Нині займається інформаційно-аналітичними проєктами для українського ютубу.
Публікації
У Франції Сі зустрічали президент Еммануель Макрон та президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. На порядку денному було два ключових питання: недоброчесна, на думку європейського керівництва, торговельна конкуренція китайських виробників і підтримка Пекіном росіян у війні проти України. З обох отримали вкрай обтічні відповіді, які, втім, чітко засвідчили: Китай тримається свого курсу — і він незмінний. Водночас, за оцінками експертів, з якими поговорили Sestry, своїм європейським турне Сі демонструє зацікавленість в європейських партнерах, хоча й на своїх специфічних умовах. Чи досяг китайський лідер своїх цілей під час європейського візиту, чому Пекін не допоможе зупинити Росію і як французький коньяк став фактором геополітики — читайте далі.
Ретельно прорахований маршрут
Вибір країн для візиту і конкретні дати були стратегічно прораховані Пекіном. Адже Сербія, Угорщина та Франція — одні з небагатьох держав на континенті, які все ще сповнені ентузіазму і готові робити подальші кроки у відносинах з Китаєм, насамперед в економічному співробітництві, пояснює політичний аналітик литовського урядового Центру стратегічного аналізу (STRATA) Райгірдас Борута (Raigirdas Boruta):
— Дві країни, які відвідав Сі Цзіньпін, є членами ЄС — і це дуже логічний вибір для продовження взаємодії з ними. Угорщина — через її готовність іноді виступати в ролі адвоката Китаю в Євросоюзі, а Франція — через те, що вона є великою державою в ЄС, яка активно просуває своє бачення стратегічної автономії Європейського союзу. Сербія — не входить до ЄС, але має значний вплив у своєму регіоні, і з усіх трьох найбільш готова до значного просування тісних зв'язків у різних сферах, не обмежуючись економікою. Ми також повинні брати до уваги важливість візиту Сі для внутрішньої аудиторії Китаю — теплий прийом на високому рівні допомагає комуністичній партії підвищити свій авторитет як великої держави, яка не є ізольованою, а має велике значення в сучасному геополітичному світі, тому її так тепло вітають в Європі.
Дипломатія з присмаком коньяку
Еммануель Макрон влаштував для китайського лідера прийом на гірському курорті в Піренеях і, так видається, що задіяв увесь свій дипломатичний шарм, каже експертка з питань Азійсько-Тихоокеанського регіону Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська. Намагання з обох боків врегулювати економічні питання, на її думку, було рушійною силою цього візиту:
— Зараз між Європейським Союзом і Китаєм напружені відносини і ця напруга насамперед пов’язана з економікою: антидемпінгове розслідування, яке проводить Китай щодо європейських алкогольних напоїв, спрямоване переважно проти французьких виробників коньяку. А це свого роду відповідь на рішення Євросоюзу почати кілька розслідувань проти Пекіна, бо європейці вважають, що він занадто субсидує своїх виробників. І це вже є проявом недобросовісної конкуренції, зокрема у виробництві електромобілів.
Французький президент подарував Сі дві пляшки коньяку — Hennessy XO та Louis XIII від Remy Martin, вартістю приблизно 3000 євро за пляшку. У відповідь Сі пообіцяв зняти мита на імпорт французького бренді. Тимчасово. Загалом за підсумками візиту Франція та Китай підписали 18 двосторонніх угод. Водночас Сі дав зрозуміти, якщо ЄС і надалі висувати надміру претензій, усі досягнуті угоди будуть спалені у вирі торговельної війни.
«Не ми почали цю кризу»
Розраховуємо, що Китай використає весь свій вплив на Росію, щоби припинити загарбницьку війну проти України, заявила за підсумками зустрічі з китайським лідером президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн:
— Президент Сі відіграв важливу роль у деескалації безвідповідальної ядерної загрози з боку Москви, і я впевнена, що лідер Китаю робитиме це й надалі на тлі постійних ядерних загроз з боку Росії.
Сі Цзіньпін продовжує називати війну в Україні кризою. У Парижі за підсумками перемовин він закликав керівництво ЄС не сваритись з Китаєм через Україну:
— Ми проти того, щоб кризу в Україні використовували для звинувачення чи дискредитації третьої країни та розпалювання нової холодної війни. Китай не розпочинав цю кризу і участі в ній не бере.
Переконувати Китай не співпрацювати з Росією — марна справа, вважає старший науковий співробітник, аналітик з питань Китаю Польського інституту міжнародних відносин (PISM) Марцін Пшиходняк:
— Президент Макрон згадав, що Сі його запевнив, що Китай не продаватиме зброю Росії і буде суворо контролювати експорт товарів подвійного призначення. Але це були французькі заяви. Нічого подібного від китайців ми не чули. І це ставить під сумнів достовірність цих заяв.
Від цього візиту я не бачу ніяких значних змін у позиції Китаю щодо війни в Україні або позиції Пекіну щодо співпраці з Росією
Вітрина китайських можливостей
Якщо під час перемовин у Франції йшлося про розбіжності, то під час зустрічей Сі з керівництвом Сербії та Угорщині говорили про інвестиції, спільні проєкти та максимально глибоку співпрацю. Угорщина цікава Китаю і як ключовий хаб китайських товарів на європейському ринку, і як країна, що невдовзі головуватиме у ЄС, каже експертка Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська:
— Китай розраховує, що Угорщина буде просувати його інтереси, зокрема, в тому, що стосується пом'якшення позиції європейських інституцій стосовно Піднебесної. Сербія — це країна, яка знаходиться в серці Балкан, яка дуже лояльна до Китаю.
Цього разу Пекін максимально намагався зробити ці дві країни вітриною своїх можливостей для інших, показати, що ті країни, які взаємодіють з Китаєм, отримують інвестиції і можливості доступу до китайського ринку
Є важливий символізм й у виборі дат візиту, який тривав з 5 до 10 травня, звертає увагу політичний аналітик литовського урядового Центру стратегічного аналізу (STRATA) Раігірдас Борута:
— Сі відвідав Сербію, щоб відзначити 25-ту річницю бомбардувань НАТО в Белграді, — дуже символічне рішення, яке свідчить про зростання занепокоєння і недовіри Китаю до НАТО. Особливо в контексті внутрішніх дискусій серед країн-членів щодо присутності Альянсу в Індо-Тихоокеанському регіоні, наприклад, відкриття офісу зв'язку в Японії, хоча поки що цю тему і заморозили.
«25 років тому НАТО зловмисно розбомбило китайське посольство в Югославії. Ми ніколи не забудемо про це. Китайський народ цінує мир, але ми ніколи не допустимо повторення цієї трагічної історії», — написав Сі у статті для сербської газети перед візитом.
Після приїзду китайський очільник розсипався в люб’язностях до сербського президента Александра Вучича, Сербію назвав прекрасною і доброзичливою країною, територіальну цілісність якої в питанні Косова підтримує Китай. Своєю чергою Вучич заявив, що Тайвань — це Китай.
Кінцевий пункт європейського турне Сі — Угорщина. Китай пообіцяв Будапешту вкластись в реконструкцію залізниці, побудову швидкісного прикордонного переходу та продовження співпраці в ядерній сфері. А політика угорського прем’єра Віктора Орбана, за визначенням Сі Цзіньпіна, приклад того, як могли б виглядати взаємини всього ЄС з Китаєм.
Китай гратиме свою гру
Для Сі це був цілком успішний візит з різних точок зору, продовжує Райгірдас Борута. В економічному плані можна говорити і про двосторонні вигоди, втім ці ж підписані з Китаєм угоди в подальшому можуть призвести до більших розбіжностей всередині ЄС, що значно ускладнить тиск на Пекін. Адже у цьому питанні Європа має говорити в унісон:
— Президент Франції дуже любить переконувати Сі і Путіна зробити щось нереальне. Особисто я вважаю, що такі переговори не мають сенсу, і я дуже скептично ставлюся до заяв про те, що «нам потрібно тиснути на Китай, щоб він відмовився від надання зброї Росії». Я вважаю, що це занадто далеко заходить — ми хочемо сказати, що ЄС згоден з проросійською позицією Китаю, якщо вона не пов'язана з продажем озброєнь? Росія знайде способи озброїтися. Тому економічна підтримка Китаю та експорт технологій, на мою думку, є питанням, яке має бути червоною лінією ЄС. Ми не повинні задовольнятися розпливчастими заявам Китаю, що, нібито, він не надсилатиме зброю до Росії.
Цього недостатньо — ми повинні розірвати економічні зв'язки з Кремлем
Досі залишається інтригою, чи братиме Китай участь у саміті миру, який з ініціативи України відбудеться у Швейцарії в середині червня. Адже це дуже важлива подія і для Києва, і для партнерів: всі зацікавлені в присутності Піднебесної, каже експертка Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська:
— Поки що ми почули, що Китай виступає за проведення міжнародних конференцій за участю Росії і України, за їхньої рівної присутності і за мирні перемови. Нічого нового. Абсолютно ніяких прогнозів стосовно участі чи неучасті Китаю в цьому саміті. Ще буде візит Путіна в Пекін і там теж, вочевидь, це будуть обговорювати. У будь-якому разі Китай гратиме свою гру, з якої матиме свою користь, іміджеву в тому числі.
Найголовніше — нам не слід очікувати, що Китай приб'ється на наш бік і буде відстоювати наші інтереси
Пекінський гість
Свій перший закордонний візит після чергової (вже п'ятої) інавгурації російський очільник Путін запланував до Китаю. Він відбудеться 16-17 травня. Між Москвою і Пекіном багаторічні контакти, Сі з росіянами регулярно зустрічався і до повномасштабного вторгнення в Україну. Для обох це нагода обмінятися думками, припускає старший науковий співробітник, аналітик з питань Китаю Польського інституту міжнародних відносин (PISM) Марцін Пшиходняк. Та в чому точно немає сумнівів — це ще й публічна демонстрація:
— Це зустріч на високому рівні, тому вона матиме велике значення з точки зору наративу та іміджу. Це буде ще одним прикладом, наскільки хороші відносини, наскільки яскраві перспективи для майбутньої співпраці, як ці два лідери будують разом щось для їхньої спільної справи.
Видання Financial Times пише, що це буде перша закордонна поїздка Путіна за шість років:
— Однією з його головних цілей буде пошук способів звести до мінімуму будь-які зриви економічного життєвого шляху, який Китай забезпечив його режиму, що перебуває в бойових умовах, після повномасштабного вторгнення в Україну.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Китайський лідер Сі Цзіньпін уперше за п'ять років відвідав Європу, однак обмежився лише трьома столицями — відвідав Париж, Белград та Будапешт. Цей візит продемонстрував, що Китай став великою країною з потужним міжнародним впливом, — так європейське турне свого очільника підсумували в Пекіні
На найближчі кілька тижнів росіяни покладають неабиякі очікування. Кінець травня, за оцінкою заступника керівника ГУР Вадима Скібіцького, буде напруженим і на фронті, і на міжнародній арені. А за допомогою дезінформаційних кампаній росіяни намагатимуться посіяти паніку та поставити під сумнів легітимність української влади.
Будуть розхитувати як тільки зможуть
Голос Скібіцького звучить стурбовано, коли він оцінює перспективи України на полі бою — так описує свої враження від інтерв’ю з заступником керівника Головного управління розвідки українського Міноборони журналіст британського видання The Economist. Представник ГУР наголошує, від початку повномасштабного вторгнення зараз найскладніша ситуація. І може погіршитися.
Травень, за оцінкою української розвідки, буде ключовим місяцем, коли Росія застосує тришаровий план дестабілізації. Головний фактор — військовий. Попри те, що американський Конгрес із запізненням дав добро на збільшення військової допомоги, пройдуть тижні, перш ніж вона дійде до лінії фронту. Навряд чи вона зможе зрівнятися з російськими запасами снарядів або забезпечити ефективний захист від керованих авіабомб.
Другий фактор — російська дезінформаційна кампанія в Україні, спрямована на підрив української мобілізації та політичної легітимності Володимира Зеленського, чий президентський термін умовно закінчується 20 травня. Хоча Конституція чітко дозволяє його продовження на невизначений строк у воєнний час, опоненти вже наголошують на вразливості президента.
Третім фактором, за словами Вадима Скібіцького, є кампанія Росії з міжнародної ізоляції України: «Вони будуть розхитувати ситуацію як тільки зможуть».
<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6634e13d18564317b1779430_dscf8864_id96059_1300x867_a1797d6010093eda7651965e4ba11c81_650x410.jpg">У травні Росія застосує «тришаровий» план дестабілізації країни — ГУР</span>
Закрити вікно можливостей для Росії
Чи вдасться росіянам втілити свої плани, багато в чому залежить від того, чи зможе Україна мобілізувати свої спроможності, каже генерал-майор Служби безпеки України, колишній заступник Голови СБУ Віктор Ягун:
— Якщо ми отримаємо допомогу, але не проведемо мобілізацію, то гріш ціна тій допомозі. Вона просто не буде ніким використана. Знаєте, у нас зараз на деяких ділянках один до семи в особовому складі. Тому є питання і до нас, і до наших партнерів. До них — чому так пізно і повільно надають допомогу. Хоча зараз намагаються нормально передавати. А до нас — щоб ми провели якісну мобілізацію. Під «якісною» мається на увазі не гребти всіх підряд, а робити це розумно. Як, наприклад, Третя штурмова працює через рекрутингові центри, щоб люди розуміли, куди і як вони йдуть.
І якщо цей комплекс зусиль буде об’єднаний, то матимемо якийсь результат
Через те, що допомога Україні в останні місяці зменшилась, Росія, хоча й з великими втратами, змогла досягти певних успіхів на фронті, каже керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв (Marek Kohv). Новий пакет допомоги США, з його слів, не змінює баланс сил, і хоча допомагає зменшити перевагу Росії, все ще не створює паритетних умов. Марек Кохв наголошує — Україні необхідно займатись мобілізацією і не лише задля ротації чинних військових, а також варто почати створювати нові підрозділи, щоб бути готовими до наступного року:
— Цього року основні зусилля України спрямовані на утримання лінії фронту та її закріплення. Росія, швидше за все, отримає більше території цього року. В принципі, можна сказати, що цей рік є вікном можливостей для РФ, використанню якого Україна повинна запобігти за будь-яку ціну. Росія спробує здійснити якийсь наступ влітку, але її підрозділи також суттєво постраждали. Росіяни мають проблему з якістю підготовки новобранців і значну втрату досвідчених офіцерів і сержантів на тактичному рівні. З наступного року ми можемо побачити проблеми Росії і з бойовою технікою, оскільки все було вивезено зі складів, а при таких темпах її знищення неможливо виробляти достатню кількість нових зразків.
Водночас з наступного року мають з'явитися перші результати оновлення європейської військової промисловості
Рішення про пакет допомоги Україні у США ухвалювали довго, однак великий плюс в тому, що до 2025 року допомога надходитиме регулярно і в необхідних обсягах, каже науковий консультант Chatham House Матьє Булєг (Mathieu Boulègue). Ця допомога не вплине на розстановку сил на полі бою, але зараз головне питання — забезпечити українських військових озброєнням, яке їм необхідне для продовження війни:
— Але якщо ми хочемо, щоб Україна вигнала російських окупантів зі своєї суверенної території, то нам потрібно набагато більше. І саме тут ми досягаємо певної межі цієї допомоги, тому що ми всі розуміємо, щоб звільнитися від Росії потрібен набагато більший пакет, потрібно набагато більше систем озброєння. І в ідеалі потрібні війська, адже справа не лише в зброї, а й в людях, які з неї стріляють. І в якийсь момент виникне проблема, коли мова піде про людські ресурси в Україні, — через кількість жертв, через навчання, через те, що Росія постійно посилає більше військ на фронт. У кінцевому рахунку питання стоятиме безпосередньо про відправлення європейських чи військ НАТО, щоб допомогти Україні. Але ми ще не дійшли до цього обговорення.
Російська пропаганда в Україні і світі
Розгортання російської пропагандистської кампанії, спрямованої проти Президента України, почалося ще торік. Її центральна ідея полягає в тому, що 20 травня Зеленський буцімто втратить легітимність, тож із наближенням до цієї дати пропаганда стає все більш агресивною. Основні меседжі і наративні треки залишаються незмінними впродовж місяців, змінюється лише інтенсивність їхнього просування. Якщо у листопаді 2023-го вкидів на цю тему було порівняно небагато, то тепер російські ботоферми, балакучі голови і пропагандистські медіа генерують дуже щільний інформаційний шум, пояснює експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:
— Російська пропаганда атакує нас з різних напрямів. По-перше, вона маніпулює нашою відданістю демократії: мовляв, Зеленський — це узурпатор, який скористався воєнним станом, щоб заборонити вибори і встановити авторитарний режим, він перетворив Україну на Північну Корею тощо. По-друге, ворог маніпулює втомою від війни: мовляв, Зеленський воюватиме «до останнього українця», щоб чимдовше залишатись при владі. Як варіант, РФ буде заявляти, що український президент настільки некомпетентний, що під його керівництвом не виграти війну, що на нас насувається катастрофа тощо. По-третє, пропаганда апелює до емоцій, змальовуючи Зеленського бридкою особистістю, зрадником України, корупціонером, якого треба усунути від влади негайно, незважаючи на приписи законодавства чи обставини воєнного часу.
Варіацій пропагандистських наративів безліч, продовжує Максим Віхров, ворог намагається залучити якомога більше аудиторій, сегментованих за політичними, культурними, соціальними ознаками. Але всі пропагандистські треки зводяться до одного гасла: «Зеленського геть!»:
— Задача-максимум пропаганди — підбурити українців на бунт проти влади, спровокувати внутрішній хаос в нашій державі. Задача-мінімум — загострити невдоволення українців і сфокусувати його на президенті і центральній владі загалом — знову ж таки, в надії на бунт, який став би великим подарунком для російських генералів.
Останні, до речі, теж беруть опосередковану участь в інформаційній операції: тиск, який Росія чинить на фронті, створює відповідне тло для пропаганди
Не варто очікувати, що після 20 травня інтенсивність інформаційних атак піде на спад. Меседжі і наративи дещо змінюватимуться, але центральне керівництво України буде під прицілом ворожої пропаганди, поки триває війна, а можливо й по її завершенні.
Росія намагається дискредитувати імідж України своїми інформаційними кампаніями вже більше десяти років, зауважує керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв. І слід визнати, що РФ досягла певного успіху в регіонах, віддалених від Європи, де розігрувала карту колоніалізму, що є зрозумілою конструкцією в тамтешніх регіонах. Водночас Росія була колонізатором у самій Європі, але в тих регіонах про це не дуже добре знають:
— На Заході зусилля Росії менш ефективні, хоча і тут їм вдалося нав'язати страх ескалації в деяких столицях за останні два роки. Але треба розуміти, що з кожним наступним формулюванням страху ескалації ми віддаємо шматок ментальної території і зрештою наближаємося до втрати території фізичної. Та загалом можна сказати, що російські наративи, призначені для споживання в західній спільноті, виглядають абсолютно смішно. «Денацифікація», наприклад, абсолютно незрозуміла в ситуації, коли президент України має єврейське походження і, власне, частина українського населення також є євреями.
Також не є особливо переконливими російські наративи про злочинність українського уряду і президентської адміністрації в ситуації, коли Росія вбиває українських жителів і руйнує міста і села. Лідери західних країн постійно відвідують Київ, щоб висловити свою підтримку
Європа вчиться на своїх прорахунках
Росія дуже хотіла б максимально ізолювати Україну, але подивимось, що буде відбуватись в Швейцарії, каже генерал-майор Служби безпеки України, колишній заступник Голови СБУ Віктор Ягун. Він нагадує, саміт миру, який збирається на швейцарському курорті з ініціативи України, може зібрати половину країн світу, тому говорити про ізоляцію Києва просто смішно. Так само, на думку Віктора Ягуна, спроби росіян впливати на українське суспільство не мають шансів на успіх:
— Але росіяни дуже намагаються впливати на людей — через просування наративів щодо зриву мобілізації, щодо підтримки умовного руху ухилянтів. Ще вони тероризують населення. Це має певний ефект на окремих громадян, але точно не підніме ту хвилю, на яку вони розраховували. Ви думаєте, просто так вони обстрілюють Одесу, Харків? Вони їх обстрілюють для того, щоб підняти там хвилю: давайте зупинимося, давайте проведемо перемови. Вони розраховують, що нібито це проросійські регіони, де людей можна зачепити тезою: а з ким ми воюємо?
Але насправді виходить все набагато складніше для них, бо люди, які там живуть, вони бачать що таке Росія, чого вона насправді прагне і як вона цього досягає
Від початку російського повномасштабного вторгнення Європа пережила трансформацію поглядів і підходів. Якщо два роки тому лідерами у підтримці Києва були насамперед країни, що межують з Україною, то нині великий внесок роблять Франція і Німеччина, каже керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв:
— Європа усвідомила свої військові недоліки і зробила кроки на їхнє виправлення. На це потрібен час, але воно вже відбувається — і це незворотній процес. У військову промисловість було зроблено дуже хороші інвестиції. Для Європи те, що відбувається в Україні, є екзистенційним, хоча, можливо, в деяких столицях це ще не так чітко визначено, але ми рухаємося до цього.
Європейський парламент визнав президентські вибори в Росії нелегітимними, а Путіна відповідно нелегітимним президентом, нагадує Марек Кохв. А двосторонні безпекові угоди, які підписують з Україною європейські країни, свідчать про підтримку Європи — і цього не змінює навіть те, що деякі країни не демонструють особливої прихильності до Києва:
— Росія також зробила свій внесок у це своїми різноманітними гібридними атаками проти європейських країн. Саме вони допомогли Європі зрозуміти, що РФ дійсно хоче зруйнувати існуючу архітектуру безпеки в Європі і готова атакувати життєво важливу інфраструктуру, вбивати людей, втручатися у вибори та організовувати інші звірства. У російських ЗМІ, які не є вільними, а повністю контролюються Кремлем, Заходу щодня погрожують застосуванням ядерної зброї. Телеведучі та експерти, які отримують свої тези прямо з Кремля, кидають вульгарні образи безпосередньо на адресу західних лідерів.
Це показує Заходу, яким є справжнє ставлення Росії до Європи
Російські зусилля зі знищення України — марні, певен науковий консультант Chatham House Матьє Булєг. Найперше через відчайдушний спротив самих українців. Однак і Захід згуртувався:
— Ми бачимо російські зусилля і на дипломатичному рівні, і коли йдеться про пропаганду і залякування. З останнього — оголошення ядерних навчань. Але якщо подивитися з іншого боку, то НАТО тепер має ще двох членів — Фінляндію і Швецію. США щойно ухвалили новий пакет допомоги, щоб допомогти Україні з поставками зброї. Макрон і Кемерон оголосили про нові навчання для українських військових разом з Литвою. Тож, незалежно від того, що робить Путін, ми повинні більше зосереджуватися на тому, щоб допомогти Україні боротися проти окупантів, а не на російських зусиллях щодо створення розбрату.
<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6638ff9d4e75ee79abb6e94a_%D0%B4%D0%B5%D1%89%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D1%84%D0%BE%D1%82%D0%BE.jpeg">Український дипломат Андрій Дещиця: «Зараз для України немає кращої гарантії безпеки, ніж членство в НАТО»</span>
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Росія не полишає спроб розхитати ситуацію всередині України, атакуючи за трьома різними напрямами. Російський план передбачає військову, дезінформаційну та міжнародну складові — попереджає українська розвідка
Американські законодавці ухвалили закон, що надає президенту США повноваження конфіскувати заморожені російські активи на користь України. Тим часом у Європейському Союзі підготували план, як передати Києву прибутки від російських активів, які заблоковані в ЄС. Про які суми йдеться, коли Україна їх отримає, на що зможе витратити та чому різняться підходи до поводження з російськими коштами у США та Європі — про це і не тільки Sestry поговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком.
Катерина Трифоненко: Обидві палати Конгресу США підтримали конфіскацію російських активів на користь Україні. Про які саме активи йдеться і який механізм конфіскації?
Олександр Савченко: Була заарештована частина активів Центробанку Росії, включно з коштами її суверенного фонду на суму приблизно триста мільярдів доларів. Йдеться про кошти переважно в трьох валютах: в американських доларах — в американських банках, в євро — переважно в банках Євросоюзу (хоча там також були і доларові рахунки, але порівняно невеликі суми) і кошти в британських банках — в доларах, в євро і в британських фунтах. Рішення Сполучених Штатів про конфіскацію активів може стосуватися всіх активів в доларах — як в американських банках, так і в європейських (ЄС та Великої Британії). За різними оцінками, сума суверенних доларових активів, включно з коштами фонду національного добробуту, трошки більше п'яти мільярдів. От зараз про ці гроші йде мова. Механізм конфіскації в Сполучених Штатах дуже простий: ухвалюється рішення, скоріш за все Мін'юстом, і кошти списуються з рахунків банків, де лежать ці п'ять мільярдів, на користь уряду США.
А далі вже він різними каналами може передавати їх Україні — чи в бюджет, чи в спеціальні фонди на закупку зброї для України
Остаточне рішення про передачу активів залишається за американським урядом. Якщо до влади повернеться Дональд Трамп, чи зможе він скасувати це рішення?
Якщо Байден дасть вказівку Мін'юсту, а він може це робити, Мін'юст відразу накаже комерційним банкам Сполучених Штатів списати ці гроші на користь бюджету США. Тобто Байден підписав закон, за який вже проголосували дві палати Конгресу, і вже завтра ці кошти можуть бути конфісковані. Все, поїзд пішов. І ні Трамп, ні будь-хто інший не зможе вже нічого зробити.
Куди можуть бути спрямовані ці конфісковані російські кошти?
Є два шляхи. Перший: у Сполучених Штатів є два фонди, через які фінансуються закупки зброї для України. Шлях номер два — кошти можуть бути передані на рахунок Кабінету міністрів в Національному банку України. У такому випадку кошти підуть на фінансування бюджетного дефіциту. Я думаю, що буде комбіноване рішення. Хоча, краще, звичайно, щоб ці кошти пішли на закупку зброї за заявками Збройних сил України.
Чи піде Європейський Союз, де заморожено значно більше російських активів, за цим американським прикладом?
Європейський Союз обрав іншу стратегію, тому що їм складніше. У Штатах уже були прецеденти списання грошей на користь інших набувачів цих коштів — це було в Іраку, у Венесуелі, в Ірані. У США діє прецедентне право — і для американського уряду вже немає жодних проблем списати ці гроші. І ніхто, наголошую, не зможе подавати жодні позови щодо неправомірності цього рішення. Це стовідсотково без шансів. І я би подивився на ту країну чи фірму, яка судитиметься зі Сполученими Штатами, бо там розмова дуже коротка: нові санкції чи арешти.
Пам'ятаєте Лазаренка, нашого колишнього прем'єр міністра? Так от, з його рахунків в американських банках були списані гроші на користь бюджету США. Аналогічна ситуація була з грошима Коломойського. Гроші конфісковані і зараховані до американського бюджету. І, повірте, ніхто в суд не звернеться. Це американський кейс.
Що стосується Європейського Союзу, там таких прецедентів ще не було. Крім того, я не впевнений, що законодавство Європейського Союзу стовідсотково буде на боці урядів, які заморозили ці кошти
Мені здається, що країни ЄС через національні парламенти або через Єврокомісію та нові директиви мають значно посилити свою позицію стосовно цих коштів. Тому в ЄС пішли іншим шляхом, а саме — оподаткувати прибутки від розміщення цих заморожених активів і передавати їх Україні. Але Сполучені Штати готуються тиснути на країни Євросоюзу, щоб вони йшли далі. І не лише націоналізували, а потім передали Україні прибутки від заморожених активів, але й пішли на повну конфіскацію. Такий тиск буде.
У червні на саміті Великої сімки остаточно підіб’ють результати цього тиску. Але повторюю, що для європейців це набагато важче, ніж для американців. І їм потрібно пройти ще процесуальні процедури в національних парламентах і в Єврокомісії.
І нарешті позиція Великої Британії. Їхня фінансова еліта й урядові структури вирішили й анонсували, що заморожені активи в британських банках, а там ці активи є і в фунтах, і в євро, і в доларах, будуть використані як застава, щоб під них організувати кредит Україні. Аргумент простий — рано чи пізно ці активи будуть в руках Києва, а тому можна без проблем їх використовувати як заставу — і вже зараз почати перераховувати гроші. Вони навіть хочуть відкрити кредитну лінію Україні або дуже схожу процедуру: випустити під ці активи цінні папери, де вони будуть гарантовані російськими замороженими активами, а кошти теж перенаправляти в Україну.
Отже зараз є три варіанти, що робити з замороженими російськими активами: американці конфіскують, європейці передаватимуть прибутки від активів, а британці використовуватимуть їх як заставу для організації безвідсоткового кредитування України
Віцепрезидент Єврокомсії Жозеп Боррель повідомив, що в ЄС вже розробили план, як використовувати доходи від російських активів на користь України. Про які суми йдеться і коли ми зможем їх отримати?
Сума в приблизно 200 мільярдів доларів зберігається в євро в депозитарії Euroclear. Це не всі кошти в євро, але поки що йдеться саме про них. Можливо, з ними легше мати справу, бо це один суб'єкт в Бельгії. Ці активи згенерували за рік приблизно лише три мільярди доларів активів. Це дуже мало, тому що зараз дохідність навіть в американських і єврооблігаціях десь на рівні чотирьох відсотків. Тобто теоретично ми мали би отримувати вісім мільярдів, але кошти десь просто лежать безпроцентно. Деякі — на транзитних рахунках, і тому мало генерують прибутків.
Тобто йдеться про три-три з половиною мільярди з тенденцією до зменшення, тому що інфляція зменшується і доходи, відповідно, зменшуватися будуть в наступні роки, якщо чогось такого не трапиться. Уже два роки гроші заморожені і теоретично нам могли б передати шість мільярдів. Але зараз мова йде про те, що на початку літа хочуть передати один мільярд.
Видання Politico повідомило, що ЄС не віддасть Україні 5 мільярдів євро прибутку, отриманого від інвестування заморожених російських активів у 2022-2023 роках, ці гроші залишаться в Брюсселі як страховка на випадок судових позовів росіян. Це ж видання, посилаючись на джерела в уряді Бельгії, пише, що Росія вже подала 94 судових позови проти депозитарію Euroclear. Наскільки результативні можуть бути ці позови?
П’ять мільярдів застави таки забагато, це по-перше. По-друге, потрібно терміново йти на удосконалення законодавства Євросоюзу та національного законодавства країн ЄС стосовно передачі прибутків. А щодо позовів, то тут у країн Євросоюзу бездоганна позиція: російські активи згенерували прибутки, в ЄС ввели податок на ці доходи, наприклад, дев'яносто відсотків і все — це вже кошти ЄС, їх передали Україні.
Але, очевидно, в європейських країнах працюють лобісти з Росії, їх дуже багато серед аналітиків, юристів, юридичних компаній — і вони будуть судитись
Голова Європейського Центробанку Крістін Лагард заявила, що конфіскація заморожених російських активів порушить міжнародне законодавство. Крім того, в західних медіа часто фігурує думка, мовляв, конфіскація російських активів підірве довіру до європейських фінансових установ з боку інших великих клієнтів, наприклад, Китаю чи Саудівської Аравії, що може спровокувати кризу в єврозоні. Наскільки це серйозні аргументи?
Це основний аргумент російських аналітиків, що тепер небезпечно тримати гроші в євро, в доларах. У мене таке запитання до китайського центрального банку, до саудитів: а в чому тоді тримати гроші? У нас є резервні валюти: американські долари, євро, японські єни, фунти, швейцарські франки. Можна ще додати канадський долар. Це резервні валюти з дозволу і за лобіювання Америки. Приблизно десять років тому до резервних валют була зарахована китайська валюта юань. Але левова частка — відсотків 80 — резервів центральних банків всього світу — це долари і євро. І якщо щось Китай зробить не так, Сполучені Штати виключать юань із складу резервних валют.
Тоді світова система просто буде виштовхувати країни-вигнанці, які не погодяться розміщувати свої резерви в дозволених валютах. Це перше. По–друге, рейтингові агенції не будуть вважати резервами кошти центральних банків у будь–яких інших валютах і їхні рейтинги полетять вниз. Це така замкнена система, з неї вийти неможливо і навіть підірвати неможливо. Хіба, ти можеш сам себе спалити, але Китай на це не піде. І Саудівська Аравія теж. Але що треба?
Очевидно посилити позиції країн ЄС, щоб їхні уряди були впевнені, що закони на їхньому боці на сто відсотків, не на дев'яносто дев'ять, а на всі сто відсотків. І я думаю, зараз над цим працюють законодавці і уряди цих країн
Наскільки помічні Україні будуть ці кошти від прибутків російських активів, які надійдуть у вигляді заморожених активів чи відсотків?
Якщо зараз розглядати такий не оптимістичний, але й не песимістичний варіант, то в цьому році Україна може отримати десь біля десяти мільярдів доларів. Уявіть собі, що на всю цю суму буде закуплена зброя. Це величезні кошти, це декілька батарей Patriot, це тисячі ракет ATACMS, які можуть бити на триста кілометрів, це сотня F-16 з повним екіпіруванням. Тож це дуже великі кошти і, якщо б на них вдалося купити зброю, яка потрібна Україні, причому наступальну, це могло б переломити хід війни.
У мене вже давно була пропозиція, як красиво припинити війну. Я пропонував конфіскувати ці активи — триста мільярдів — і запропонувати таку формулу: оголосити Путіну і Кремлю, що за кожен день війни один мільярд буде перераховуватися Україні на закупівлю зброї за її вибором. Причому ця зброя може використовуватись ЗСУ на власний розсуд і українські військові можуть бити, в тому числі, по військових об'єктах на території Росії. А друге — за кожну запущену по Україні ракету теж забирати один мільярд доларів. Запустили десять ракет — забрали десять мільярдів. І тут можна було б сформувати умовний рефлекс у Путіна, як у собаки Павлова, який був видатним російським фізіологом, який ненавидів тодішню російську комуністичну владу, дуже критично ставився до глибинного російського народу і проводив досліди на собаках за допомогою лампочок і формував у них умовні рефлекси.
Путін, думаю, не дурніший за собаку
Зараз у Кремля і Росії є безумовний рефлекс — знищити Україну. Але цим методом: день війни — мінус мільярд, запущена ракета — мінус ще один мільярд — за декілька тижнів ми могли б сформувати у Путіна і всієї Росії такий умовний рефлекс, що війна — це дуже погано, це дуже боляче, будуть удари у відповідь. Причому коштом самих росіян. Таким чином війна могла би припинитися досить скоро.
«Зараз є три варіанти, що робити з замороженими російськими активами: американці конфіскують, європейці передаватимуть прибутки від активів, а британці використовуватимуть їх як заставу для організації безвідсоткового кредитування України», — Олександр Савченко
Обстановка на Східному фронті істотно загострилася від початку квітня, повідомив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський. Бойові дії активізуються ще більше у травні-червні, прогнозує голова ГУР Кирило Буданов. А поки росіяни посилюють наступальні операції, українським військовим дуже бракує озброєння, про це йдеться вже у звіті Інституту вивчення війни. Як на хід бойових дій вплине американська допомога, чи стане сил у ЗСУ на ще один контрнаступ і де найперше готуються атакувати росіяни, Sestry проаналізували з українськими та європейськими експертами.
Час «Ч»
«Росія хоче до 1 червня мобілізувати 300 тисяч бійців. Ми до цього готуємось. До 9 травня Росія розраховує на сході України зайняти Часів Яр. Я розраховую, що ми вистоїмо, що надійде зброя вчасно, і ми зможемо відбити ворога, а потім розбити плани РФ щодо повномасштабних контрнаступальних дій в червні», — сказав Володимир Зеленський в інтерв’ю NBC News.
Російська влада любить символічні дати, тож, аби Путіну було чим хизуватись в день своєї п’ятої інавгурації — 7 травня і в день перемоги — 9 травня, вони не рахуватимуться з жодними втратами, прогнозує аналітик Європейського центру досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла (GCMC) Грем Герд. Водночас він підкреслює, Росія і не припиняла атакувати:
— Російський наступ триває. Я б не говорив про якесь нове раптове оголошення наступу. Росія, по суті, веде війну на виснаження, поступово просуваючись на кілометр тут, на півкілометра там, на 200 метрів тут — і так практично на більшості ділянок фронту. Але якщо говорити про наступ інших масштабів, на Донеччині, зокрема, там багато надзвичайно добре укріплених міст. До 9 травня залишається два тижні і просування там — дуже складне завдання з військової точки зору. Хоча з політичної — вони не зважають на величезні втрати.
І, скажімо, бажання ще раз спробувати захопити Харків — це теж політичний аспект, бо Путін вважає його російським містом і досі не може зрозуміти, чому він чинить опір ще з 2022-го року
Наприкінці березня Володимир Путін підписав указ про весняний призов, за яким до російської армії мають набрати 150 тисяч осіб. На початку квітня російське міноборони відрапортувало, що від початку року їхні лави поповнились понад сотнею тисяч нових контрактників.
Вже на початку літа росіяни можуть спробувати захопити нові території, зокрема, у межах Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Запорізької області, — пише британська газета Financial Times.
Російські збройні сили значною мірою відновили особовий склад за рахунок призову та військовий потенціал за допомогою іноземної підтримки, зокрема, з боку Північної Кореї і Китаю, каже стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень у Гаазі Девіс Еллісон:
— Основні зусилля, схоже, зосереджені на сході, щоб захопити всю Луганську область і створити загрозу для Харкова. Допоміжні зусилля, схоже, зосереджені на півдні, поблизу Криму, з метою відволікти українські війська від головної осі.
Найскладніша ділянка є і буде Донецька область, каже військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Петро Черник:
— Путін дуже принциповий у тих цілях, котрі він перед собою ставить. Ми вже тричі зірвали їм плани по захопленню Донецької області. Але для того, щоб наступ там був успішним, їм треба додати плюс сорок тисяч, це мінімум. Не замістити, а додати. Поки що не видно ознак, що ці сорок тисяч вже в них є. Плюс ці сорок тисяч потребують вісімсот танків, дві з половиною тисячі броньованих машин і тисячу артилерійських стволів.
Не Армагеддон, але проблеми будуть
Міністр закордонних справ Сергій Лавров став першим російським високопосадовцем, який прямо назвав Харків ціллю наступу. Це відзначив у своєму звіті американський Інститут вивчення війни: «19 квітня 2024 року Лавров заявив під час радіоінтерв’ю з кількома відомими російськими державними пропагандистами, що Харків «відіграє важливу роль» в ідеї президента Росії Володимира Путіна про створення демілітаризованої «санітарної зони» в Україні для захисту російських прикордонних населених пунктів від українських ударів. Відповідаючи на запитання про те, куди підуть російські війська після створення «санітарної зони», Лавров заявив, що російська влада «повністю впевнена» в необхідності продовження війни проти України».
«Путін, звичайно, хотів забрати Харків, тому що місто був однією зі столиць України і має велике символічне значення», — сказав в інтерв’ю німецькому виданню Bild Володимир Зеленський. Водночас він наголосив: Україна зробить все можливе, щоб цього не сталось.
Зараз у росіян спроможностей наступати на Харків немає, пояснює військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Петро Черник, але вони намагатимуться набрати достатню кількість ресурсу упродовж найближчих місяців:
— Чи будуть піднімати коефіцієнти ракетних і шахедних ударів? Так. Але, щоб дійти до Харкова, треба ще пройти сорок кілометрів перетятої місцевості. Вони в районі Бахмута і Авдіївки за добу просуваються на кількадесят метрів. Щоб проходити більше, треба нарощувати сили, як мінімум корпус зі 150 тисяч.
Швидкими темпами вони його не нарощують, але на осінь будуть намагатися вийти на такі показники. Але планові показники в росіян і реальність в росіян — це не одне і те саме
Суто технічно Росія хоче захопити якомога більше територій у регіонах, які вона вже частково окупувала. Щоб оцінити ефективність цього наступу, треба дати відповідь на фундаментальне питання: яка його основна мета? Таке питання ставить колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):
— Швидше за все, Путін зацікавлений в тому, щоб поліпшити свою переговорну позицію за рахунок захоплення територій. Ці території, хай і в менших масштабах, ніж було в планах два роки тому, дозволять продемонструвати себе переможцем, який досяг певних цілей. Але ж, як ми знаємо, його політика спрямована не лише на захоплення якоїсь конкретної території України.
Натепер, за оцінкою Гжегожа Малецького, немає ефективних міжнародних важелів впливу, які б змусили Росію відмовитись від своїх військових планів.
«Очевидно, що божевілля в Кремлі досі сильне, окупант спробує посилити штурмові дії, наступальні. Будемо відповідати», — заявив Володимир Зеленський після доповідей керівників зовнішньої та військової розвідок. Керівник ГУР Кирило Буданов прогнозує ускладнення ситуації на фронті:
— Армагеддон не відбудеться, як багато хто зараз починає казати. Але проблеми від середини травня будуть.
Буданов наголошує, плани росіян пов’язані з американськими виборами і вони хочуть загарбати всього по максимуму до інавгурації президента США.
Довгоочікувана допомога
В останні місяці росіяни вистрілюють у 5-6 разів більше артилерійських снарядів, ніж українські військові, та вже за кілька тижнів ця диспропорція може становити 10 до 1 на користь Росії. Про це на комітетських слуханнях в Палаті представників попередив головнокомандувач Об'єднаних сил НАТО в Європі, генерал Крістофер Каволі: «Без подальшої американської підтримки в Україні досить швидко закінчаться артилерійські снаряди і ракети до ППО. Сторона, яка не може стріляти у відповідь — програє».
Про очікування американської допомоги в інтерв’ю телеканалу PBS говорив Володимир Зеленський: «Я кажу вам відверто, без цієї допомоги шансів у нас перемогти не буде».
20 квітня Палата представників після багатомісячного блокування схвалила законопроєкт про надання Україні допомоги на 60,8 мільярда доларів до кінця вересня 2025 року. Для Києва передбачено 13,8 мільярда доларів на закупівлю озброєнь та обладнання, ще 13,4 мільярда для заміни та ремонту вже переданого озброєння та навчання українських військових. Ще 23,2 мільярда доларів із цієї суми підуть на фінансування поповнення американських арсеналів. До того ж документ закликає президента США якнайшвидше передати Україні далекобійні ракети ATACMS.
Це великі гроші і потужна підтримка, каже аналітик Європейського центру досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла (GCMC) Грем Герд:
— Це означає доставлення Україні необхідних озброєнь. На тактичному рівні це можуть бути артилерійські снаряди і більша вогнева міць, щоб послабити російську логістику. Можливо, високоточна далекобійна зброя, щоб атакувати командні пункти, склади боєприпасів і тому подібні речі. Таким чином, це погіршує тактичні можливості Росії.
І в оперативному плані, якщо 61 мільярд доларів піде на довгоочікувані F-16, озброєні високоточними бомбами і ракетами, то це завдасть ще глибших ударів по російських військах в Україні
«Це брехня, Еммануель це знає»
Оголосити всесвітнє перемир’я, в Україні зокрема, на час літньої Олімпіади в Парижі запропонував французький президент. І в цій ініціативі Еммануель Макрон сподівається на підтримку Китаю: «Лідер Китаю через кілька тижнів приїде до Парижа. Я його попросив допомогти. У 2022 році перед нами теж стояло таке завдання перед зимовими Олімпійськими іграми, які приймав Китай. Тож це може стати дипломатичним моментом задля миру».
Цього не буде, певен колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький:
— Можливо, тут ідея полягає і в тому, що Макрон має на меті спробувати запобігти цьому наступу, який Росія запланувала на травень і червень, апелюючи до певної традиції. Однак, пам'ятаючи про подібні ситуації в минулому, наприклад, війну в Грузії у 2008, мені це не видається реалістичним.
Крім того, я маю сумніви, чи буде це в інтересах України, бо де-факто перемир'я Росія може використати для свого зміцнення
Кремль ніколи не дотримується обіцянок про припинення вогню, наголосив Володимир Зеленський:
— Я не вірю в будь-який формат перемир’я з Росією. Це брехня, Еммануель це знає, він сам свідок цього. Ми разом були у Нормандському форматі, ми разом проходили Мінський процес. Франція, Німеччина, Україна — ми всі є живими свідками, що замороженого конфлікту з Росією не буває.
Український контрнаступ
Отримавши американську допомогу, Україна може продовжувати воювати до 2025 року. Головне питання для Києва — це людські ресурси, каже аналітик Європейського центру досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла (GCMC) Грем Герд:
— А для Росії питання полягає в тому, що, маючи населення в чотири рази більше, ніж в Україні, і економіку в десять разів більшу, ніж в Україні, вони можуть грати в довгу гру, у війну на виснаження, хоча й з величезним втратами. Це ситуація, коли програють обидва, і один втрачає більше, але кишені має глибші. Я думаю, це і є російський менталітет. З прагматичної військової довгострокової перспективи вони будуть продовжувати виснаження по всьому фронту і намагатимуться розтягнути українські сили так, щоб жодна позиція не могла бути дійсно добре захищеною, щоб забезпечити собі поступове просування вперед.
За низки сприятливих обставин Україна може в цьому році перейти в контрнаступ, це абсолютно реалістичний сценарій, вважає військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Петро Черник:
— Ми ж були в режимі контрнаступу минулого року — з травня по вересень ми наступали. Менша армія чисельно, менша по кількості зброї, але ми зуміли прорубати плацдарм на Запоріжжі — це факт. При тому, що ми не мали переваги у повітрі, а уявіть собі, що у нас буде перевагу у повітрі.
Ми показали, що ми все можемо робити, але за однієї умови — достатня кількість зброї
Значна частина американської зброї для України вже перебуває на складах Німеччини та Польщі. Після підписання законопроєкту президентом Джо Байденом озброєння негайно піде на фронт. Найперше передадуть артилерійські боєприпаси. Тим часом поблизу Часового Яру, який нині є одним з найскладніших відрізків фронту на Донеччині, росіяни зосередили до 25 тисяч військових. Втім місто залишається під контролем України
Саміт миру — важлива платформа, а втім не варто чекати від нього швидких результатів, у цьому одностайні як українські, так і європейські експерти, з якими поспілкувались Sestry. Нюанс ще й в тому, що низка країн, які не входять до кола прихильників української перемоги у війні, ймовірно, можуть використати цей майданчик для просування російського порядку денного. І так час від часу у світовому публічному просторі виринають заклики до України утриматись від ескалації і розглянути опцію переговорів з Москвою задля припинення бойових дій. Чи не найбільше на цій ниві відзначився Папа Римський, чия порада українцям підняти білий прапор і почати перемови поки не пізно, викликала неабияке обурення в Україні і критику з боку наших партнерів у НАТО, Польщі та Німеччині. А втім, не Папою єдиним. Хто, як і навіщо штовхає Україну чи то на шлях дипломатії, чи то капітуляції — і що нам з тим робити?
Шоу на всі гроші
Зараз для Росії відкрилося вікно можливостей. Росіяни його послідовно формували, починаючи десь з середини 23-го року, проводили інформаційно-психологічні операції, впливали на американців та європейців, пояснює дипломат, експерт з питань міжнародних відносин Руслан Осипенко:
— Їм вдалося зупинити американську допомогу, американці пішли у внутрішню дискусію, вони підірвали солідарність європейську. Вони на фронті відвоювали певні території, ми відійшли, таким чином десь на лютий-березень вони опинилися в сильній позиції, а ми — у слабкій дипломатичні позиції. І тут почалося шоу, як то кажуть, на всі гроші. З'явилися китайські посередники, потім турецький президент, потім Папа Римський. І це все йде паралельно з обстрілами. Українці не розуміють, чому енергетичну інфраструктуру почали обстрілювати, коли зима вже закінчилася, водночас посилились обстріли великих міст, як, наприклад, Харків, що дуже чутливо для політичного керівництва.
А це все не що інше, як тиск з метою посадити Україну за стіл переговорів і підписати капітуляцію, змусити нас комбінованим шляхом визнати окуповані території
Мир в обмін на території — ідея не нова. З останніх прикладів, 7 квітня видання The Washington Post, з посиланням на свої джерела, повідомило, що Дональд Трамп міг би запропонувати Україні відмовитися від деяких територій, скажімо, Криму та Донбасу на користь Росії. Згодом речник кампанії Трампа назвав The Washington Post брехунами, втім нічого не спростував по суті, зауваживши лише, що 45-й президент США не ухвалить мирний план, доки не прийде до влади і не зможе належним чином зважити всі варіанти. Можна лише припустити, які у Трампа варіанти, поглянувши на його заяви від початку повномасштабного вторгнення. З-поміж іншого він хвалився, що завершить війну за 24 години, нарікав, що США передають Україні надто багато зброї, і розповідав про розумного російського диктатора Путіна, який хотів миру.
На публікацію у The Washington Post відреагував Володимир Зеленський: «Якщо план в тому, що ми просто віддамо свої території, то це дуже примітивний план».
А вже 12 квітня в Новой газете — російському медіа, яке називає себе опозиційним чинному режиму, з'явилася публікація, нібито президент Туреччини Реджеп Ердоган планує просувати новий проєкт мирного договору між Україною та Росією. Серед пунктів, зокрема, заморожування війни по існуючій лінії фронту, зобов'язання провести у 2040 році загальноукраїнський референдум про зовнішньополітичний курс країни, а також референдуми на українських територіях, окупованих на момент заморозки війни Росією. Крім того, РФ не заперечуватиме проти вступу України до ЄС, а Київ погодиться на позаблоковий статус, іншими словами відмовиться від НАТО. В офісі президента цю інформацію прокоментували заявою, що мирний план з точки зору України може бути лише один — і це формула миру Зеленського.
Російський тиск триватиме, продовжує Руслан Осипенко, адже росіяни розуміють, що вигідні для них умови не триватимуть безкінечно:
— Вікно можливостей зачиниться десь через три місяці, коли переобереться Європарламент. А в Європі тенденція така, що вони підтримуватимуть Україну, і справа не в тому, подобається чи не подобається наша країна, а в тому, що ми даємо час Європі краще підготуватися до війни. Тому вони будуть підтримувати, надійдуть снаряди, надійдуть Ф-16 — і баланси сил України і Росії на фронті приблизно зрівняються. Такої можливості в Путіна, як зараз, може вже не бути. Хіба Трамп прийде і буде напряму тиснути на нас, зупинивши взагалі будь-які відносини, поставить ультиматум, щоб ми сідали і підписували щось.
У росіян такий розрахунок певна річ є, але об’єктивно липень-серпень — і їхнє вікно можливостей зачиниться
Страх війни
Оці заклики до швидшого припинення вогню і заяви, що Україна має піти на перемовини, є наслідком трьох факторів, пояснює політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич. По-перше, чимало людей на Заході не розуміють саму складність ведення війни і не сприймають війну, як щось таке, що, по суті, ставить під загрозу існування України:
— Ще один фактор — політичний. Найкращим прикладом цього є те, як Дональд Трамп використовує війну, щоб підвищити свій статус і отримати політичні важелі у власній країні, щоб показати американцям, що він може закінчити цю війну дуже швидко, тоді як Байден не зміг цього зробити. І третя причина полягає в тому, що деякі люди орієнтовані на російську позицію, мовляв, якщо Захід підштовхне Україну до переговорів, то він й отримає перевагу. Такі голоси теж чутно.
У всіх, хто спонукає Україну до переговорів, — від Папи Римського до Трампа — можуть бути свої обґрунтування і своя логіка, але головний спільний елемент — страх перед війною, її наслідками і страх того, що їм доведеться воювати самим, вважає старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Він наводить приклад з особистого досвіду:
— Коли я проводжу конференції на підтримку України або пишу статті на цю тему, я одразу отримую дуже негативну реакцію від деяких громадян, які кажуть, що я розпалювач війни. І це відбувається лише тому, що я кажу, що ми повинні зупинити росіян, допомогти українцям зупинити росіян.
Але страх бути втягнутими у війну породжує агресію і тоді починається оце так зване миротворство — як наслідок, тиск на уряди, щоб вони зі свого боку тиснули на Україну
Мир по-пекінськи
Китай так і не засудив російське вторгнення в Україну, а американські журналісти, посилаючись на джерела в розвідці, час від часу повідомляють про те, що китайці допомагають Росії зброєю.
Офіційний Пекін мовчав цілий рік перед тим, як публічно озвучити свої пропозиції щодо завершення війни в України. Вперше план з 12 пунктів китайці презентували на Мюнхенській безпековій конференції 2023 року: там йдеться про безумовне припинення вогню і відновлення мирних перемовин. У китайській версії війна названа українською кризою, звертає увагу кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський, і вже з цього зрозуміло чиї інтереси просуває Китай. Крім того моделюється такий посил — оскільки це буцімто криза, то її легше врегулювати:
— Позиція Китаю зрозуміла, вони мають сильні союзницькі відносини з Росією. І ми бачимо, що під час останнього візиту Лаврова вони домовилися про посилення стратегічного співробітництва. З іншого боку, Китай не хоче втрачати торгові ринки на Заході та відносини з країнами Європейського Союзу. Тому Сі і збирається на початку травня з візитом в Європу. Для Китаю це важливо в контексті їхнього проєкту «Один пояс, один шлях». Це сучасна концепція Пекіна. І, звісно, вони не хочуть наражатись на санкції європейські чи американські. Але вивчають їх в контексті своїх регіональних амбіцій, Тайваню, зокрема.
Одним словом, Китаю важливо, щоб Росія не програла, а Україна і Захід не виграли, щоб не було ні явних переможців, ні переможених
В останні тижні китайська дипломатія активізувалась. З 2 по 11 березня відбулось європейське турне Лі Хуея — спецпредставника Пекіна у справах Євразії. Він відвідав чотири європейські столиці: Париж, Берлін, Варшаву і Брюссель, а також Київ і Москву. Звісно, візит позиціонувався як спроба знайти консенсус задля вирішення конфлікту, а втім, це радше була свого роду ревізія настроїв, наскільки Європа втомилась від війни і як довго готова підтримувати Україну.
Власне, від відповіді, зокрема, на ці питання залежатиме і позиція Китаю на майбутньому саміті миру в Швейцарії, вважає Станіслав Желіховський:
— Поки що Китай не виявляє жодної прихильності до української формули миру. Але Глобальний саміт миру буде показовим в цьому сенсі: побачимо, чи буде там присутня китайська делегація, на якому рівні і в якій ролі.
Переговори не на часі
Є таке кліше, що кожна війна закінчується переговорами, каже старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Але якщо одна зі сторін заходить на переговори зі слабкої позиції, то очевидно, на чию користь вони завершаться:
— Зараз ні Україна, ні Росія не вважають, що вони перебувають у досить сильній позиції, щоб почати переговори. Якщо Москва відчує своє домінування, вони підуть на переговори і назвуть їх мирними. Для Києва ситуація зараз не дуже райдужна. На мою думку, 2024 рік для України — це рік виживання.
Ще треба витримати цей літній наступ росіян, який анонсується. В такому випадку мирні переговори — це абсурд
Бо це лише підсилить позицію Росії, а її мета знищити Україну, вони заперечують право України на існування, в цьому суть. Тому будь-які переговори на даний момент цілковито безглузді
Нинішня стратегія Заходу, а також України полягає в тому, щоб перечекати 2024-ий рік, після — буде можливість поставити Росію в дуже погане становище, прогнозує політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич:
— Оборонна промисловість на Заході зростає, виробництво зростає, і в довгостроковій перспективі Україна має більше шансів виграти цю війну, ніж Росія. Загальний ресурс на виробництво західної продукції набагато більший, ніж у РФ, але, щоб все це реалізувати, потрібно доволі багато часу.
Саміт миру
Ініційований Україною Глобальний саміт миру відбудеться 15–16 червня на швейцарському курорті Бюрґеншток неподалік міста Люцерн. «Це форум для діалогу на високому рівні щодо шляхів досягнення всеосяжного, справедливого та міцного миру для України відповідно до міжнародного права та Статуту ООН», — йдеться в офіційному повідомленні швейцарського уряду. Україна, зі слів Володимира Зеленського, розраховує, що участь в зібранні візьмуть до сотні країн:
— Кожен лідер, кожна держава, які прагнуть, щоб російська агресія завершилася дійсно справедливим миром, мають змогу приєднатися до наших глобальних зусиль. Готуємо саміт, готуємо конкретні його результати — чітку позицію світу щодо справедливого закінчення цієї війни. Мир не має альтернативи.
Росію на саміт у Швейцарії не запросили, російські дипломати відповіли, що без них це буде черговий раунд безплідних консультацій, а втім попередили, що не брали б участі, навіть, якби отримали запрошення.
Саміт миру сам по собі важлива ініціатива, каже політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич:
— Ми бачимо зусилля президента Зеленського та України, а також колег із Заходу, спрямовані на досягнення консенсусу в НАТО та європейських країнах щодо того, що Україна не повинна відмовлятися від своєї території, свого права на членство в НАТО і так далі. Так що це, по суті, більше конференція для досягнення консенсусу, спрямована на те, щоб показати Росії, що будь-які спроби нав'язати свої умови, російські умови Україні, не будуть визнані також і західними країнами.
А також представити всьому світу, не лише Росії, але й іншим країнам, які є більш пасивними у цій війні, таким як, наприклад, Індія, що існує сильна підтримка української справи, і сильна підтримка української справи
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Глобальний саміт миру відбудеться 15-16 червня. На нього, за інформацією джерел швейцарського видання NZZ, збирається президент США Джо Байден. Якщо це так, то зібрання матиме найвищий статус — рівня глав держав. Швейцарці розіслали запрошення у майже сотню країн, включно з Китаєм, Індією, Бразилією та ПАР. Росію не запросили. Водночас російські дипломати попередили: якщо й отримають запрошення, не приймуть його
Із тексту закону вилучили положення про демобілізацію військових через 36 місяців служби без додаткових рішень Ставки верховного головнокомандувача. Закон також запроваджує поняття базової військової служби та електронний кабінет призовника. Надається можливість служити засудженим за нетяжкими статтями, також уточнюється перелік осіб, які підпадають під бронювання від військової служби. Окремі зміни стосуються військовозобов’язаних українців, які перебувають за кордоном. Sestry зібрали думки експертів, військових та правозахисників про новації, переваги та прогалини ухваленого законопроєкту.
Багатостраждальний закон
Дебати стосовно закону про мобілізацію тривали від грудня минулого року. 7-го лютого його ухвалили в першому читанні, але без урахування пропозицій профільного комітету. Під час підготовки до другого читання депутати подали понад 4 тисячі поправок. Парламент розглядав їх майже 2 місяці. Напередодні голосування засідання Верховної ради затягнулось до глибокої ночі, втім за напівпорожньої сесійної зали.
Під час голосування 11 квітня у парламенті були головком Олександр Сирський та міністр оборони Рустем Умєров, але жодних заяв у сесійній залі вони не робили. Єдиний, хто взяв слово — командувач Об'єднаних сил генерал Юрій Содоль. Він заявив, що ситуація з особовим складом критична: «тримаємо оборону з останніх сил». Президента Володимира Зеленського та прем'єр-міністра Дениса Шмигаля не було у залі парламенту під час розгляду законопроєкту.
Що ухвалили — ключові новації:
- Чоловіки у віці 18-60 років зобов'язані протягом 60 днів оновити свої облікові дані у військкоматі, центрі надання адмінпослуг або в електронному кабінеті призовника;
- Громадяни, які перебувають на військовому обліку, можуть в добровільному порядку зареєструвати свій електронний кабінет, але повістки через цей кабінет не розсилатимуть;
- Військовозобов'язані повинні мати при собі військово-облікові документи та пред'являти їх на вимогу поліції чи працівників ТЦК;
- Без оновлених облікових даних з військкомату українці за кордоном не зможуть оформити паспорт чи отримати консульські послуги;
- Замість строкової служби закон вводить поняття базової військової підготовки. Її можна пройти під час навчання у вишах або в тренувальних центрах ЗСУ. Фактично така підготовка почнеться з 1 вересня 2025 року;
- Підняли штрафи — для фізичних осіб від 17 до 22 тисяч за ухиляння від мобілізації. ТЦК зможе звертатись в поліцію з проханням затримати ухилянта, а також надсилати рекомендований лист з вимогою з'явитись у військкомат. Такий лист вважається врученим, навіть якщо людина його не отримала персонально в руки. Якщо після цього вона добровільно протягом 10 календарних днів не з'явиться в ТЦК, то військком має право звернутись до суду з вимогою позбавити ухилянта водійських прав;
- Можлива мобілізація транспортних засобів, якщо у власності особи перебуває більше одного транспортного засобу;
- Громадяни, які не пройшли військову службу чи базову військову підготовку, не зможуть працювати на державній службі, в прокуратурі чи поліції;
- Надається можливість проходити військову службу ув’язненим за нетяжкими статтями. Засуджені за умисне вбивство, зґвалтування, злочини проти національної безпеки не можуть бути мобілізовані.
Треба бути свідомими того, що тема мобілізації в принципі не може бути популярною в суспільстві, каже голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан, але добре те, що цей закон в принципі проголосований:
— Там є база, яку далі можна буде допрацьовувати. Це й облік, і права військовозобов’язаних, і сам процес мобілізації, і гарантії навчання військових — багато того, чого в нас раніше не було, і ці процеси відбувались фактично вручну.
Водночас, прогнозує Сергій Кузан, навряд чи цей закон безпосередньо вплине на кількість мобілізованих:
— Тому що у нас мобілізація не припиняється. І вона як здійснювалася, так і продовжує здійснюватися. І наші мобілізаційні спроможності вони такі, які є.
Але я дуже сподіваюся, що тепер держава матиме точніші показники і буде зрозумілий оцей наш мобілізаційний ресурс, тобто держава розумітиме, ким може воювати і протягом якого часу
Юридичні прогалини
З правової точки зору цей документ має величезну кількість положень, сумнівних з точки зору конституційності: починаючи від вилучення тієї самої норми про строки демобілізації, норми про перекомісії для інвалідів ІІ і ІІІ груп і завершуючи розширенням прав ТЦК та кричущою відсутністю захисту персональної інформації військовозобов’язаних при передачі її під час оновлення своїх даних. Це все проблеми, які ще дадуть про себе знати, ігнорувати їх не вийде, каже юрист міжнародної компанії Quantum Attorneys Дмитро Єфременко:
— Я, зі свого боку, взагалі не бачу нічого, щоб тут могло піти на користь країни і на користь перемоги. І що найголовніше, розумієте, зараз і так суспільна свідомість дуже перегріта. І вже назріває таке свого роду протистояння між військовими і цивільними. Депутати все це прекрасно знають і розуміють, але в силу обставин ухвалюють закон за принципом: я — художник, я так бачу.
Із правового погляду, на мою думку, тут немає позитивних механізмів, покликаних реально вирішити питання з мобілізацією
Відстрочка або бронь
Від мобілізації звільняються особи з інвалідністю, батьки трьох і більше неповнолітніх дітей, якщо вони не мають боргів зі сплаті аліментів, батьків, які самостійно виховують неповнолітню дитину. Також усиновлювачі, опікуни дітей з інвалідністю і недієздатних осіб, громадяни, чиї близькі родичі загинули або зникли безвісти.
Бронь, окрім працівників критичною інфраструктури, можуть отримати співробітники правоохоронних органів, депутати Верховної Ради та їхні помічники (не більше двох), керівники міністерств і їхні заступники, очільники судових органів і судді, представники місцевої влади.
Призову на військову службу не підлягають студенти вишів, які навчаються на денній формі, а також наукові працівники та викладачі.
Громадяни з інвалідністю, звільнені з полону та громадяни віком до 25 років, які пройшли базову військову підготовку, підлягають мобілізації виключно за власним бажанням.
Окремо в законі прописано, що всі мобілізовані мають пройти військовий вишкіл, а також мають право самостійно звернутись до рекрутингових центрів замість примусового призову через ТЦК.
Демобілізація — очікувана, але не ухвалена
Найбільш дискусійним стало вилучення з тексту законопроєкту норми про демобілізацію військових, які під час воєнного стану відслужили 36 місяців. Водночас парламент підтримав постанову, яка зобов’язує уряд ухвалити надбавку у розмірі 70 тисяч для військових на передовій, які виконують бойові завдання та найближчим часом внести на розгляд парламенту законопроєкт про ротацію. Окремо протягом 8 місяців уряд має розробити й подати законопроєкт про демобілізацію.
Заміна і час на відпочинок однозначно потрібні, каже політолог в мирному житті, а з 2022-го доброволець військовий ЗСУ Кирило Сазонов. З його слів, військові загалом чекали ухвалення цього закону, мовляв, або голосуйте, або приїжджайте самі до нас. Тож, звісно, за відсутності унормування демобілізації не все влаштовує військових:
— На війні, в окопах насамперед, це дуже важливо, щоб люди мали змогу відпочити. І коли ми бачимо у Києві купу здорових молодиків, а до нас приходить поповнення віком 40+, це не дуже гарно. Чоловік призовного віку має обов'язки захищати права на життя інших людей. Цей обов'язок треба виконувати. Якщо людина не виконує своїх обов'язків, ні про які його права, мова вже не йде. Вибачте, таке життя, не буває прав без обов'язків. Я вважаю, що будь-які обмеження для ухилянтів мають сенс. Якщо ти хворий, якщо у тебе бронь, що завгодно, не так важко сходити до ТЦК та відновити дані.
А щодо демобілізації, ми всі чудово розуміємо, як би нам, тим, хто воює з самого початку, не хотілось би вже за рік бути вдома, нас не буде ким замінити. Бо якщо ми всі підемо додому, хтось у Київ, хтось в Одесу, хтось у Бучу, то завтра там вже будуть росіяни
Про те, що ухвалений закон посилить контроль за ухилянтами, заявив у Вільнюсі Володимир Зеленський:
— Багато маніпуляцій, російського наративу щодо зриву мобілізації в Україні. Зверніть увагу на факти. Мобілізація постійно триває, як це і має бути, згідно з законодавством, у воєнний час, під час війни. Щодо закону або одного із законів, які стосуються змін у мобілізації, того, що було проголосовано 11 квітня, за запитом військового керівництва, є певні зміни в мобілізації. І є посилення контролю тих, хто ухиляється. Тут зафіксовані деякі зміни до деяких норм, які допоможуть військовому керівництву. Там питання не тільки щодо мобілізації людей, там важливі питання щодо підтримки війська, яке постійно на фронті — відпустки, поліпшення ротації тощо.
11 квітня парламент ухвалив у другому читанні закон про мобілізацію. «За» проголосували 283 депутати. Тепер документ має підписати голова Верховної Ради, а потім його передадуть на підпис президенту. Закон набуде чинності через місяць після того, як його підпише Володимир Зеленський
Західні партнери повинні підтримувати удари по інфраструктурі країни-агресора у відповідь на російські атаки, заявив Володимир Зеленський. З його слів, росіяни розуміють лише мову сили — і жодне засудження російських атак не вплинуло на їхню інтенсивність. Наскільки ефективні українські удари по російських об’єктах, про їхні очевидні та неочевидні наслідки і чому не варто покладати на цю тактику суперочікування — Sestry зібрали думки експертів.
Вразлива інфраструктура
Українці знайшли таку, можна сказати, гібридну чи асиметричну відповідь на російські ракетні удари, щоб завдавати шкоди агресору, вважає ізраїльський військовий журналіст Сергій Ауслендер:
— Безглуздо обстрілювати житлові квартали Бєлгорода або Воронежа, там це нікого не хвилює. А ось удар по такому вразливому місцю, як нафтопереробка в Росії, яка зроду не вкладалась в потужності зі зберігання, а тільки в потужності з виробництва. Чому, власне, більшість заводів розташовані в європейській частині? Для того, щоб звідти було легше це все вивозити на Захід? Це ж усе була експортно орієнтована галузь.
І ось українці намацали цю вразливість і почали по ній бити
Важко точно сказати, скільки саме потужностей російських НПЗ було вражено, каже доктор Джеймс Гендерсон, провідний експерт Оксфордського інституту енергетичних досліджень. За його оцінкою, у 2024-му Україна, якщо порахувати збитки від усіх атак, зупинила переробку приблизно 2,5 мільйонів барелів нафти на добу. Загальні російські потужності переробки становлять 6 мільйонів барелів:
— Однак не всі потужності на кожному заводі були пошкоджені або зупинені. За моїми оцінками, було зупинено або виведено з ладу близько 16% від загальної потужності. Частина з них була первинною установкою для переробки сирої нафти, а частина — більш складним обладнанням, такими, як каталітичні крекери, гідрокрекери тощо, які виробляють такі продукти, як бензин, дизельне паливо та авіаційний керосин. На всіх заводах були різні терміни зупинки, тому важко точно сказати, що саме і коли буде зупинено.
Не лише українські удари, але й тамтешня стихія виводить з ладу російські НПЗ. В Оренбурзькій області через повінь, яку місцеві назвали найпотужнішою за весь період спостережень, зупинився «Орськнафтооргсинтез» — найбільший актив компанії «ФортеІнвест», річна потужність заводу складає 6 мільйонів тонн нафтопродуктів. Особливість цього НПЗ в тому, що він був орієнтований зокрема на випуск авіакеросину.
Бити можна і треба
Маємо повне право за всіма міжнародними законами атакувати військові об'єкти, з яких атакують нас, а також об'єкти, які пов'язані з військовою промисловістю чи мають зв'язки з Збройними силами Російської Федерації, наголошує військовий експерт, майор запасу ЗСУ Олексій Гетьман:
— Ми маємо право це робити і, звісно, будемо це робити. Єдине, що наші партнери з Європейського Союзу, з НАТО, зі Сполучених Штатів просили, бо вимагати вони цього не можуть, щоб ми не застосовували зброю, яку вони нам продають, по об'єктах, які розташовані на території Російської Федерації. Але по об'єктах, які розташовані на тимчасово окупованій території таких прохань немає, так само не йдеться про заборону атакувати об'єкти вглиб Російської Федерації зброєю нашого виробництва.
І тут нам ніхто не може вказувати, бо тільки ми маємо право це робити, мусимо робити, бо в інший спосіб у війні не перемогти
Нафтопереробні заводи — це законна військова ціль для України, наголосила українська віцепрем'єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина. Україна розуміє занепокоєння партнерів. Втім, Збройні сили застосовують усі можливі ресурси для опору Росії, зауважила Ольга Стефанішина і додала, що операції по російських заводах були успішними.
Україну в цьому питанні підтримала Франція. Тамтешній міністр закордонних справ Стефан Сежурне під час спільної пресконференції з держсекретарем США Ентоні Блінкеном назвав українські атаки по російській нафтопереробці самозахистом. А президент Фінляндії Александр Стубб під час брифінгу з Володимиром Зеленським у Києві сказав, що війна завжди жорстока і тяжка, але Росія розуміє виключно силові методи.
Білий дім не схвалює
А втім, таку позицію поділяють не всі українські партнери. Наприкінці березня британське видання Financial Times, посилаючись на анонімні джерела, повідомило, нібито Сполучені Штати закликали Київ припинити атаки по російській нафтопереробці, мовляв, це може призвести до зростання світових цін на нафту, що матиме негативні наслідки, які не влаштовують адміністрацію Байдена.
Тим часом провідний експерт Оксфордського інституту енергетичних досліджень доктор Джеймс Гендерсон наголошує, що основний вплив був на внутрішній ринок Росії і припав на високооктановий бензин та дизельне паливо:
— Експорт бензину було зупинено 1 березня. Заборона на експорт дизельного палива поки що виключена, але можлива в майбутньому, якщо атаки триватимуть. З точки зору світового ринку, якщо експорт продуктів буде в дефіциті або якщо нафта не зможе перероблятися в Росії, то експорт сирої нафти може збільшитися, і це вже обговорювалося.
Це може означати, що Росії доведеться знову пропонувати більші знижки, щоб знайти ринки збуту для своєї сирої нафти
Офіційно в Білому домі на запит Голосу Америки відповіли: «Ми завжди заявляли, що не заохочуємо та не сприяємо нападам усередині Росії». А речник Держдепу США Метью Міллер наголосив: позиція Вашингтона полягає в тому, щоб не заохочувати українців завдавати удари поза українськими кордонами.
Подібна позиція американської влади вкрай цинічна, каже ізраїльський військовий журналіст Сергій Ауслендер:
— Ви нам типу не підвищуйте вартість палива на заправках, при тому, що Америка на сьогоднішній день найбільший експортер нафти і газу, до речі. Дуже цинічно і дуже неприємно звучить і показує, що американців, крім їхніх інтересів, нічого не хвилює. Але це було й так загалом зрозуміло. Просто це таке ще одне підтвердження. З іншого боку, нерозумно на них за це ображатися. Америка понад усе для них. Тобто їхні інтереси — це головне. Всі інші — це гарнір.
Ми в Ізраїлі теж із цим постійно стикаємося. Тобто нам постійно викручують руки щодо війни з ХАМАСом. Причому найбільше в цьому стараються, як не дивно, американці
Згодом Володимир Зеленський в інтерв’ю The Washington Post зауважив, що реакція США на українські удари по російських НПЗ не була позитивною, а втім, заборонити це робити Києву ніхто не може:
— Якщо немає протиповітряної оборони для захисту нашої енергетичної системи, і росіяни атакують її, моє запитання: чому ми не можемо їм відповісти? Їхнє суспільство має навчитися жити без бензину, без дизеля, без електрики. Це чесно.
Сполучені Штати не допомагають Києву в організації ударів по об’єктах на російській території. Про це сказав речник Пентагону Пет Райдер:
— Допомога, яку ми надаємо Україні, призначена для того, щоб вони захистили і повернули свою суверенну територію. Ми не надаємо жодної допомоги для використання за межами цього.
А глава Пентагону порадив Києву бити по тактичних і оперативних цілях, а не по НПЗ. Бо удари по російським нафтопереробним заводам, на думку глави Міноборони США, можуть вплинути на світові енергетичні ринки:
— Ці атаки можуть мати наслідки для глобальної енергетичної ситуації. Україні краще бити по тактичних і оперативних цілях, які можуть безпосередньо вплинути на поточний бій.
Без завищених очікувань
Аналітики американського Інституту вивчення війни назвали українські удари по російській військовій виробничій і нафтопереробній інфраструктурі в Татарстані (за понад 1200 кілометрів від українського кордону) переломним моментом у здатності України вражати цілі у глибокому російському тилу.
У розмові з CNN керуюча директорка інвестиційного банку RBC Capital Markets Хеліма Крофт висловила думку, що атаки дронів по НПЗ можуть вплинути на російську економіку більше, ніж санкції, які значною мірою обходили стороною енергетичний сектор.
Водночас військовий експерт майор запасу ЗСУ Олексій Гетьман закликає не плекати завищених очікувань і тверезо дивитись на ефективність українських ударів по російських заводах:
— Для того, щоби зрозуміти, наскільки це шкодить Російській Федерації, треба подивитись на цифри. Кажуть, що ми зменшили кількість переробленої нафти на сотні тисяч барелів на добу. І всім здається: нічого собі! Але є маленький нюанс — вони переробляли п'ять мільйонів сімсот тисяч барелів на добу. Зараз вони проробляють п'ять мільйонів сто тисяч барелів за добу. Багато нафтопереробних заводів розташовані поки що поза зоною ураження наших наших засобів. А санкції, які багатьом з нас не подобаються, змусили росіян знизити переробку майже в два рази.
А ми знизили на десять відсотків. Це суттєво, але чи примусить це росіян припинити заправляти свої танки, літаки чи кораблі. Звісно, ні
Завдання на майбутнє і неочевидні наслідки
Від українських ударів є принаймні два ефекти, які назагал мало обговорюють. А ця складова важлива, продовжує військовий експерт, майор запасу ЗСУ Олексій Гетьман:
— Такі атаки на нафтопереробний комплекс, на інші об'єкти Російської Федерації показують, що їхня протиповітряна оборона не здатна зупиняти наші безпілотники. І це суттєво впливає на міжнародний ринок озброєння. Там починають відмовлятись від контрактів з Російською Федерацією, і зменшується попит на все, що вони продають. І фінансова шкода від цього набагато більша, ніж від того, що вони стали менше переробляти нафти в пальне.
Ну, і до того ж це ще психологічна складова, дуже важлива для росіян всередині — коли вони бачать, що майже всі нафтопереробні заводи на європейській частині Російської Федерації ми вже підпалили
Удари по російських об’єктах доцільно масштабувати, впевнений ізраїльський військовий журналіст Сергій Ауслендер, і не потрібно обмежуватись нафтопереробною промисловістю:
— Звичайно, атакувати підприємства військово-промислового комплексу не так просто. Тому що, скажімо, якщо взяти якийсь Уралвагонзавод — це гігантська площа, він як невелике місто, і там потрібно точно знати, який цех атакувати, щоб поламати весь цей ланцюжок. На нафтопроводі все зрозуміло — найвищий об'єкт — це та сама ратифікаційна колона або установка первинної переробки. Виніс її — завод зупинився, уже працювати не зможе. А на військових підприємствах складніше. Але це вже робота української розвідки — вказати точний об'єкт для атаки. Плюс порти, плюс логістика, потужності зі зберігання палива, нафтобази. Коротше, треба атакувати.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Від початку 2024 року Україна вразила понад 20 російських об’єктів. Під ударом головн опинилась нафтова інфраструктура — заводи і сховища. За оцінками Оксфордського інституту енергетичних досліджень, українські безпілотники зупинили приблизно 16% всіх нафтопереробних потужностей Росії. Географія ударів розширюється. 2 квітня Україна атакувала нафтопереробний завод у Єлабузі в Татарстані. А це понад 1200 км від українського кордону
Про строки отримання американської допомогу, доцільність бронювання за гроші, джерела фінансування оборони та відбудови, протести польських фермерів, ринок землі та повернення українців з-за кордону — про це Sestry поговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком.
Японія та Німеччина найбільше вкладаються в Україну
Катерина Трифоненко: В українському бюджеті дефіцит на десятки мільярдів доларів. Почасти витрати перекривають європейські партнери, втім досі не зрозуміло, коли і на яких умовах буде американська допомога. Відповідно, звідки уряду брати гроші — і на оборону, і на соцвиплати?
Олександр Савченко: Дійсно, поки що Сполучені Штати випадають. Вони мали би вкласти десять мільярдів доларів в бюджет для соціальних виплат, на заробітну плату всім державним чиновникам, а також вчителям і лікарям. Але на їхнє місце прийшла Японія з сумою приблизно одинадцять мільярдів доларів. І перші п'ять уже заходять в Україну. Європейський Союз хотів дати десять мільярдів, але дає більше. Ну, а решта коштів це — Міжнародний валютний фонд — на цей рік заплановано п'ять мільярдів. Світовий банк дав півтора мільярди і різні країни, хто скільки може, дає мільярд, півтора. І таким чином питання фінансування дефіциту бюджету цієї діри закрите
Друга складова — це фінансування зброї, там є європейські гроші. П'ять мільярдів — це гроші Європейського Союзу, які мають іти на фінансування закупок зброї і боєприпасів для України. Плюс кожна країна теж визначається, скільки вона може передати. Найбільше дають північні країни Європи: Швеція, Данія, Норвегія. Йдеться про мільярд чи трошки більше. Абсолютний чемпіон зараз Німеччина. Цифра змінюється, але німці профінансують зброї і боєприпасів десь на рівні шести з половиною мільярдів євро. Фінансують й інші країни тільки менше — Франція десь в два рази менше за Німеччину, потім Польща. Але всі дають, хто що може.
Таким чином є лише одна проблема: якщо в американців ця зброя на складах і вони можуть дати прямо тут і зараз, то в європейців на складах майже нічого немає
Правда, французи знайшли велику кількість списаних бронемашин та іншої техніки, яка для них списана, а для нас це нова техніка. Будемо вірити, що американці все ж таки 9-12 квітня проголосують за пакет допомоги, але я очікую там складності. Якщо внесуть зміни у закон, який був проголосований в Сенаті, то його потім треба переробляти і знову направляти в Сенат, перш ніж він набуде чинності. Та в мене все ж таки відчуття, що до першого травня з Америки ми теж можемо отримати фінансування, вірніше зброю. А от щодо фінансування дефіциту бюджету від США, то, думаю, чи сума буде зменшена, чи вона буде оформлена як кредит.
Російський слід на протестах польських фермерів
Вже кілька місяців поспіль не припиняються акції польських фермерів і блокада українського кордону. Яка причина таких запеклих протестів і скільки вони ще можуть тривати?
Є декілька причин. На перше місце я ставлю активність російської розвідки і фінансування ними цих процесів. Вони просто підкуповують лідерів профспілок, лідерів партійних осередків і переслідують два типи інтересів. Перше — нашкодити Україні, а друге — прокласти шлях на європейський ринок своїм сільськогосподарським продуктами. Ми тут прямі конкуренти: чим менше ми продаємо, тим більше вони продають — і в такий спосіб фінансують війну. Російський слід тут очевидний. Але є й інші причини. Є рішення Європейського Союзу, які роблять дорожчим процес виробництва сільгосппродукції для польських фермерів. Нові стандарти стосуються добрив, вони мають бути дуже дорогими. Польські фермери протестують проти цього.
Також вони не хочуть, щоб українці мали право продавати у Польщі свої товари без мита, бо наші значно дешевше, а інколи й кращі за якістю. У сусідній країні продуктивність праці фермерських господарств дуже мала, тому що вони дуже дрібні. У нас же — масштабні, особливо зернові проєкти. Тому польські — неконкурентноздатні порівняно з українськими і дуже сильно програють. Є проблеми і з нашого боку — єЧерга на кордоні для водіїв, де за сто-двісті євро є можливість пройти без черги. Вони проти цього теж протестують. І останній момент: фермери — виборчий електорат партії ПіС, яка програла парламентські вибори. Зараз ідуть місцеві вибори. «Право і справедливість» підставляють Туска і його партію під удар. Це політична боротьба, соціальні процеси дуже складні, багатогранні. Я впевнений, що після того, як вибори закінчаться, а ми наведемо порядок з цими чергами, питання буде вирішене.
Найближчі 10 років — земля для українців
З 1-го січня 2024 в Україні відкрився ринок землі для юридичних осіб. Довкола цієї теми точилось і продовжується чимало дискусій. На вашу думку, відкритий земельний ринок під час війни це зрада чи перемога?
Це однозначно перемога. Чим більше приватної власності, чим більше земельних ділянок можуть купувати в першу чергу українці, тим вища продуктивність праці і багатства для України. Навіть в тій же лаптьовій Росії земля приватизована вже років 20-ть. У поляків теж приватна власність, але дрібні господарства. І бачите, до чого приводять дрібні господарства. Чим більші сільськогосподарські об'єднання — тим вища продуктивність праці, дешевша продукція, більший експорт.
В Європі історично склались дрібні господарства. Велика французька революція була за приватну власність, за землю. У нас про це мало кажуть. У результаті цієї революції селянство отримало один-два гектари, за сто років збільшили їх у два рази, потім за сто років ще у два рази, але це все дрібнота і тому воно все збиткове. І полякам держава за кожен гектар тисячу доларів дає. Вони більше чекають дотацій, ніж продукції. У нас господарство під шаленим тиском, але воно суперприбуткове. Я б пропонував, щоб після закінчення війни тільки українці мали право купувати землю з подальшим правом перепродавати її в країни, які вважаються дружніми. Земля має великий потенціал до зростання, а в нас вона найдешевша у світі, якщо не брати країни Африки. І тому тут право першої ночі має бути за українцями, а вже через 5-10 років хай перепродують і отримують надприбутки.
Забагато бажаючих бути в ЗСУ, але подалі від фронту
Питання, що регулярно виникає в публічному обговоренні — бронь від армії за гроші. До законопроєкту про мобілізацію ця норма наче не увійшла, але в комітеті з економічного розвитку 1 квітня презентували фінансову модель бронювання. На вашу думку, чи варто йти цим шляхом?
Є два моменти дуже важливих для вирішення проблеми дефіциту людей на фронті, на передовій. У нас бажаючих бути в Збройних силах — чим подалі від фронту — дуже багато, бо і зарплати нормальні, і таке інше. Два десятки професійних рекрутингових компаній можуть вирішити цю проблему. У кожному суспільстві завжди є один-два проценти людей, які вміють, хочуть і будуть вбивати. То краще хай вони вбивають рашистів. Якщо їм зробити комфортні умови, можна вирішити проблему не на 100 відсотків, але на 50-60 — за рахунок людей, які добровільно підуть це робити. Крім того, ще й гроші великі за це отримуватимуть. Це перше. Друге — щодо бронювання.
Я категорично проти того, щоб це вирішували директори, бо всі державні підприємства будуть це робити за рахунок держави
Я виступаю за те, що будь-яка людина, яка може внести велику суму грошей — мільйон гривень мінімум — могла б отримати відтермінування від мобілізації на один рік. Я рахую від того, скільки платять солдатам на передовій за рік. Можна внести таку суму — і рекрутингові компанії зможуть знайти людину, яка без примусу піде у військо. І це будуть набагато кращі військові, ніж ми візьмемо якогось хілого айтішніка, який боїться власної тіні. Тобто не директор бронюватиме, а сама людина — вносить мільйон–мільйон двісті, щоб відтермінувати на один рік. Хоче ще один рік — вносить ще.
Заморожені російські кошти рано чи пізно будуть в руках України
За оцінками Європейського інвестиційного банку, на відновлення України може знадобитись понад трильйон доларів, космічна сума, звідки брати такі кошти?
Перше — Росія має компенсувати. Все, що ми зможемо забрати. Поки що можемо лише золотовалютні резерви через міжнародні суди. Потім можемо забирати надприбутки за рахунок спеціального механізму цін на нафту, газ, інший експорт. Можна зробити такий механізм, що фінансування відбуватиметься навіть без їхньої згоди. Стосовно відновлення, у мене такі розрахунки: якщо війна припиниться, нам треба десь 20 мільярдів доларів на рік для фінансування просто діри в бюджеті. Мінімум 20. 10 з них буде давати Європейський Союз, як він видає всім своїм членам. А решта, я думаю, буде йти через оці кошти, які ми будемо забирати у росіян. Плюс ще треба десь 10 мільярдів спочатку прямих інвестицій — це кошти приватних структур, і десь 10 мільярдів на рік для відновлення того, що зруйнували рашисти. Більше 20 мільярдів ми прийняти не зможемо, у нас недостатньо людей і техніки, щоб це використовувати. У майбутньому суми можуть подвоїтись.
Зараз, за моєю оцінкою, реальні збитки від Росії становлять десь 700-750 мільярдів доларів
У США та ЄС дуже багато розмов, що робити з замороженими російськими активами. Коли чекати реальних кроків?
Американці вже давно внесли зміни до законопроєкту щодо важливості направити ці кошти прямо зараз на потреби Збройних сил та на фінансування зброї. І для американців взагалі немає проблеми, бо вони робили так декілька разів в Ірані, в Іраку, у Венесуелі. Заморожували і потім передавали тому, кому потрібно. Я теж не розумію, чому американці тягнуть. Можливо, вони хочуть все ж таки цей закон про допомогу ухвалити, а потім розглядати, як додаткову можливість конфіскації активів. Стосовно європейців — там прийшли однозначно до думки, що будуть передавати доходи. Рішення ухвалене, конкретний механізм розробляють на наступний саміт лідерів, що буде через місяць. Йдеться десь про 3 мільярди на рік. Але добра новина, що хочуть направляти їх для закупівлі зброї. Це дуже важливо. Британці виступили з пропозицією, у них свої є заморожені активи в британських банках, щоб під них випустити цінні папери або видати кредит, де гарантією будуть виступати оці заморожені кошти, які рано чи пізно будуть в руках України. У мене таке передчуття, що до літа процес піде
В Україну прийдуть величезні інвестиції
Мільйони українців від початку повномасштабного вторгнення вимушено виїхали за кордон — це на додачу до трудових мігрантів, які поїхали ще раніше. Загалом йдеться про приблизно 9 мільйонів людей. Як їх повернути додому?
Перше — виграти цю війну. Досягти припинення вогню на вигідних для України умовах. Ніхто не каже, щоб відвоювати все до кордонів 91 року, але закінчити війну на вигідних для України кордонах. Далі — запропонувати ідеальну економічну модель для тих, хто тут працює, живе, відпочиває. Що це означає? Радикально знизити оподаткування, до нуля зменшити вплив корупціонерів і бюрократів. Якщо ми створимо такі економічні умови, будуть величезні інвестиції в країну. Дефіцит бюджету будуть покривати 20 мільярдів та інвестиційні кошти — теж десь 20 мільярдів доларів. Таким чином тут може бути найбільший в світі економічний бум. І якщо будуть малі податки, не буде великого числа дармоїдів, бюрократів і ідіотів, то будуть повертатись не тільки ті, хто виїхав, а будуть намагатися заїжджати сюди й громадяни інших країн. І ще англійська мова, це last but not the least (англійський вираз, що означає останній в переліку, але не останній за значенням. — Авт.). От економічне диво Сінгапуру.
Англійська мова — це найважливіша передумова для економічного буму, це відкриє шлях в Україну не біомасі з ворожої країни, а нормальним англомовним бізнесменам
Українці повернуться і ще будуть битися за місце під сонцем, але це сонце треба створити, бо у нас за 32 роки не виходило все це, на жаль. Але все можливо, одне диво зробили — зупинили рашистів, може й економічне диво вдасться зробити. Треба, щоб до влади прорвався хтось дуже розумний з командою реформаторів, як це було в Польщі, коли Бальцерович прийшов, чи в Чехії, коли Клаус прийшов, такі процеси були і в Чилі, і в Сінгапурі. Щось таке і нам потрібне, ми на це заслужили.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
«Якщо будуть малі податки, не буде великого числа дармоїдів та бюрократів, будуть повертатись не тільки ті, хто виїхав, а будуть намагатися заїжджати в Україну й громадяни інших країн», — Олександр Савченко
Глобальний Південь — умовний термін, який не пов'язаний з географією. Дві його найбільші країни — Китай та Індія — повністю розташовані в Північній півкулі. Цей термін скоріше використовують на позначення певних спільних політичних, геополітичних та економічних факторів. А втім, і країни, і регіони, яких зазвичай зараховують до Глобального Півдня, надзвичайно різні і мають чимало протиріч між собою. Що їх об'єднує — це доволі критичне ставлення до політики Сполучених Штатів та західного світу в цілому. Цим користується Росія, яка маніпулює історичними травмами і грає на антизахідних настроях. Останнім часом Україна і на рівні влади, і на рівні громадських контактів активізувала співпрацю з країнами Глобального півдня. Як Києву заручитись підтримкою цієї частини світу, які в нас козирі і які труднощі на цьому шляху — пояснюють Sestry.
Еволюція поглядів
Пішов третій рік війни Росії проти України — і її сприйняття пережило певну еволюцію, пояснює на прикладі країн Азії експертка програми Глобальні партнерства Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська. Якщо на початку більшість країн регіону проводили швидше відсторонену політику і, за винятком партнерів США, вважали, що це європейський локальний конфлікт, то згодом, коли почали відчувати на собі, зокрема, економічний вплив через порушені ланцюги постачання, почали конкретніше формулювати своє ставлення:
— І ми пам'ятаємо хвилю закликів з боку країн Глобального Півдня до миру та переговорів, але не тому, що їм хотілося зупинити війну, а тому, що це відбивалося на їхній власній ситуації. Я б виділила таку тенденцію, що, на жаль, Росії з допомогою Китаю вдалося підняти декілька рівнів суспільного сприйняття в цих країнах. Перше — їхні сентименти і почуття вдячності до Радянського Союзу. Росія перетягнула на себе усі позитивні заслуги СРСР. Приміром, в Індонезії будували якісь заводи чи Лаосу допомагали з відбудовою. Хоча, якщо подивитись, то на багатьох цих великих проєктах працювали українці, в деяких місцях це була повна залученість українських інженерів. Але за 30 років Росія настільки захопила цей простір, що зараз нам треба піднімати кожен випадок, окремо про все це говорити. Також Росія «розпакувала» мусульманський фактор, який спрямований проти Сполучених Штатів.
Після виходу з Афганістану у багатьох країнах Глобального Півдня поширився такий наратив, що США провокують війни серед мусульман, — і тут же зазвичай пригадують Ірак, Лівію, Близький Схід. При цьому російська антимусульманська боротьба, наприклад, проти Чечні дуже технічно замовчується
Коли Україна пропонувала ідею глобального саміту миру, на першій зустрічі було 20 країн і переважно це були західні країни. Остання зустріч відбулась під час цьогорічного Всесвітнього економічного форуму в Давосі і там були представлені вже 80 країн та організацій. Очевидно, це говорить про те, що це питання знаходить розуміння в країнах Глобального Півдня, хоча процес дуже непростий, каже професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань. До того ж, нагадує він, під час голосувань резолюцій ООН на підтримку територіальної цілісності України все ж більшість країн Глобального Півдня були на боці України: 143-144 країни — за і лише 4-5 — проти.
— Але, знаєте, тут питання. Ну, підтримали територіальну цілісність України. А що далі? І тут постають питання, які, власне, важливі для нас. Бо це має бути не лише засудження Росії в міжнародних організаціях, а й, скажімо, поставки до нас зброї, яка є в цих країнах, включно з радянськими зразками. Ідея полягає в тому, що, наприклад, вони отримують новішу зброю від Америки, а нам можуть передати старішу. Багато країн Глобального Півдня економічно слабкі та бідні, вони не будуть приєднуватися до економічних санкцій. Але, якщо говорити про потужні країни, як Бразилія чи Індія, то вони користуються тим, що Росія знижує ціни. І це одне з наших завдань переконати, що їм треба диверсифікувати свої зв'язки, шукати альтернативні джерела постачання або будувати власні.
Наприклад, у Бразилії зараз ухвалили рішення про будівництво власного заводу з добрив. Вони можуть отримувати і отримують ці добрива з Канади. Але водночас користуються тим, що в Росії це дешевше, і, відповідно, купують російські
Фактор Китаю
З перших днів вторгнення російські наративи підхопив Китай. І це проблема, каже експертка «Української призми» Наталія Бутирська. Пекін — цілеспрямований і має великий вплив на азійський регіон, поза межами Китаю проживають понад 50 мільйонів людей китайських національностей — в Малайзії, Сінгапурі, Індонезії, Таїланді. Піднебесна, пояснює Наталія Бутирська, сприймає усю китайську спільноту у світі як єдиний культурний простір — і в своїй пресі, своїх соціальних мережах Китай дуже суттєво обмежував новини українського спрямування:
— Прикметно, що зараз китайська політика ґрунтується на двох речах, які протирічать одна одній. З одного боку — м’яка економічна сила. Китай практично для кожної країни в регіоні — торговельний партнер номер один. І це дуже вагомий стримуючий фактор стосовно будь-яких політичних заяв, бо Пекін може дуже серйозно економічно покарати.
З іншого боку — Китай поводиться в регіоні агресивно. Наприклад, зараз ми спостерігаємо, як в морі відбуваються баталії відносно філіппінських кораблів, і як Китай намагається посунути Філіппіни, з тих островів, які вони вважають своїми
Також Китай висловлює претензії на частину економічної зони В'єтнаму. І це стосується багатьох країн. Відповідно вони шукають альтернативу. Скажімо, безпекові домовленості зі США. Крім того, прагнуть домовлятись з регіональними державами — Японією, Австралією, Індією. Остання вже намагається у своєму регіоні стати лідером. Тобто, йдеться про багатошарові відносини між країнами, але в тому, що стосується Росії проти України, то Китай також зіграв вкрай негативну роль, бо серйозно підтримав Кремль. І це стало таким серйозним сигналом для країн, які розташовані поруч.
Дипломатичні виклики
«Ми домовилися відновити рівень співпраці між нашими країнами, який існував до повномасштабної війни Росії проти України, а також визначити нові перспективні проєкти, які виведуть наші відносини на наступний рівень», — так підсумував свій візит в Індію, який відбувся 28-29 березня, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Це був перший візит очільника українського МЗС в Нью-Делі за останні 7 років. Крім цього, впродовж минулого року Дмитро Кулеба здійснив три турне країнами Африки.
Торік у грудні Володимир Зеленський відвідав інавгурацію президента Аргентини Хав’єра Мілея і також зустрівся з президентами Еквадору, Уругваю та Парагваю. Це був перший візит президента України в регіон Латинської Америки від 2011 року. Згодом, наприкінці лютого президент Аргентини заявив, що планує провести саміт латиноамериканських держав на підтримку України.
Коли говоримо про Глобальний Південь, дуже важливо мати їх «на борту» Формули миру і мирного саміту, сказав під час пресконференції до другої річниці російського вторгнення Володимир Зеленський:
— Є держави у Латинській Америці, Африці, які досі балансують і трошки вагаються. Ми працюємо над тим, щоб вони обрали саме сторону миру.
Україна суттєво активізувала роботу з країнами Глобального Півдня, водночас дуже важливим є розуміння того, що в нас немає таких ресурсів — ані людських, ані фінансових, які має Росія, зауважує керівниця Служби забезпечення діяльності Кримської платформи в структурі Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим Марія Томак:
— У середньому в російських диппредставництвах в 10 разів більше людей, ніж в українських. Звісно, Росія користується своїм потенціалом. Але наші підходи до роботи зовсім інші. На мій погляд, так, як працює Росія, це вого роду колоніалізм. У 90-х роках Жириновський казав про російського солдата, який буде мити чоботи в Індійському океані. Це не жарт, це їхнє бачення роботи з Глобальним півднем.
Зараз, за останньою інформацією, 17 тисяч громадян Непалу воюють в російській армії, їх фактично обманом туди заманили — в цю м’ясорубку. Це, по суті, схема торгівлі людьми. Оце російські підходи до роботи з Глобальним Півднем: зманіпулювати, запустити якісь токсичні наративи
Українські підходи зовсім інші. Ми кажемо про те, що у нас з вами є схожий досвід. Для вас він вже перейдений. Ми, на жаль, зіткнулись з необхідністю захисту своєї свободи й територіальної цілісності. Зрозуміло, що на цьому етапі у нас немає бути суперочікувань. Бо, чесно кажучи, багато хто не зможе Україну навіть на мапі знайти. Для когось не очевидно, що наша країна — не частина Росії. Але це вже наші виклики. Треба реалістично ставитися до того, які в нас можуть бути результати роботи. Нам не почнуть одразу давати зброю і голосувати в ООН, як нам треба. Але для нас стратегічне завдання, окрім розширення кола наших союзників, вибити у Росії цей ґрунт підтримки, який зараз існує серед країн Глобального Півдня.
Точки дотику
Якщо говорити про суто практичні речі, Україна може запропонувати Глобальному Півдню свої продовольчі програми, технології і фахівців сільського господарства та енергетики. Вона має унікальний військовий досвід в різних сферах, а, крім того, українські університети зацікавлені в іноземних студентах, каже професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань. Що стосується налагодження діалогу з країнами Глобального Півдня, важливо наголошувати, що Україна послідовно підтримувала їхню боротьбу за незалежність, боротьбу з колоніалізмом, продовжує політолог, який торік у складі різних делегацій відвідав 13 країн Глобального Півдня:
— Так склалася, що саме Українська РСР була заступником голови спецкомітету ООН з боротьби з апартеїдом. Ми маємо тут зняти московську тезу, мовляв, саме Росія завжди допомагала вам у боротьбі з імперіалізмом. Бо це повторюють в країнах Африки, що от, Москва завжди була їхнім союзником. Ну, вибачте, це була не Москва, а був Радянський Союз, а Радянський Союз — це не нинішня Росія. Далі нам треба наголошувати на тому, що ми — країна Східної Європи, не Західної, де були колоніальні імперії.
І в цьому плані нам дуже важливо проводити спільні заходи, скажімо, з Польщею і Литвою. Бо ми разом були в Російській імперії і знаємо, що це таке
Нещодавно в ПАР була проведена спільна конференція, яка була організована поляками, литовцями і українцями. Вона якраз була про наш досвід перебування в комуністичному таборі, про наших дисидентів, про боротьбу за незалежність — і вона знайшла дуже хороший відгук в Південній Африці. Щодо Гази: позиція України виважена, ми завжди підтримували принцип створення двох держав, Київ засуджує злочини, скоєні обома сторонами на Близькому Сході. До речі, нам варто наголошувати, що Україна має дипломатичні стосунки з Державою Палестина з 2001 року. Про це мало хто знає.
У спілкуванні з іноземними журналістами, насамперед з країн Глобального Півдня, часто можна почути тезу, що рано чи пізно доведеться сідати за переговори, продовжує Олексій Гарань, іншими словами йдеться про те, на які компроміси могла би погодитись Україна:
— Очевидно, мається на увазі, що ми маємо щось віддати Росії. Але якщо ми напряму ставимо їм зворотне питання: а якщо колишня колоніальна імперія повертається до вас назад, якщо бомбить всю вашу країну і забирає частини вашої території, що ви будете робити? Вони всі кажуть — ми будемо боротися.
Теза про подібність колоніального досвіду, безперечно працює для Глобального Півдня, каже Марія Томак, але є нюанс:
— Деякі країни дещо з ревнощами на це реагують, мовляв, Україна зазіхає на їхній образ постколоніальності так, начебто, ми підважуємо цінність їхнього досвіду. Хоча, звісно, Україна так питання не ставить, ми навпаки намагаємося показати, що російські практики на території України протягом століть були власне колоніальними в класичному розумінні. Але оскільки Росія сформувала за собою такий образ борця з імперіалізмом, коли ми розказуємо про свій досвід, у багатьох це викликає когнітивний дисонанс.
У них абсолютно інша картинка реальності — і до цього теж треба ставитися з розумінням і пояснювати, яка наша історія відносин з Москвою і чому в нас така позиція
Загалом, окрім дискусій про колоніальний досвід, Марія Томак виділяє ще два універсальні меседжі, які чудово розуміють у різних країнах Глобального Півдня:
— Другий — це статут ООН. ООНівська система викликає багато критики не лише в Україні, всюди є нарікання на її неефективність. Але що нас об'єднує — невдоволення постійним складом з 5-ти членів Радбезу ООН. Особливо країни, які називають себе middle-power, такі, як Індія чи Індонезія, вони дуже незадоволені тим, що в рамках Радбезу не мають права голосу, а вони вважають, що мали би впливати на всі ці рішення. І третій момент, який на мою думку є універсальним, — формула миру, яку просуває зараз Україна. В першій частині там йдеться про ядерну безпеку. Це глобальні речі, бо ніхто взагалі не зацікавлений в ядерній війні, можливо, за винятком якихось росіян, патріарх Кирил, схоже, зацікавлений, але у світі загалом і Глобальний Південь точно не хотів би такого сценарію.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Україна прагне залучити на свій бік якомога більше країн Азії, Африки та Латинської Америки. Це партнерство необхідне як для протистояння російській агресії, так і для подальшої економічної співпраці та ефективної повоєнної відбудови. «Є держави у Латинській Америці, Африці, які досі балансують і трошки вагаються. Ми працюємо над тим, щоб вони обрали саме сторону миру», — заявив Володимир Зеленський
Спецоперацію під кодовою назвою «Майдан-3» російські спецслужби запустили ще торік. Її кульмінаційна фаза запланована на березень-травень. Мета росіян посіяти паніку всередині України, максимально деморалізувати людей, зірвати мобілізацію і вбити клин між військовими та цивільними. А на міжнародній арені — зменшити допомогу партнерів, а в ідеалі — взагалі розвалити коаліцію на підтримку України. Чи вдається Росії втілювати свій план, якими тезами росіяни маніпулюють в Україні та на Заході — пояснюють Sestry.
Мільярди доларів на дестабілізацію
Минулого листопада Володимир Зеленський заявив, що Кремль прагне максимально розколоти українське суспільство, спровокувавши хаос всередині країни, і для цього російські спецслужби почали втілювати план, який назвали «Майдан-3». «Майдан для них — це переворот, тому операція зрозуміла», — сказав тоді український президент.
Назва — справді важлива деталь, пояснює в коментарі для Sestry OSINT-аґенція Molfar:
— Для нашого ворога події, які відбувалися на Майдані Незалежності у 2004-му та 2013-2014 роках мають негативне значення і повʼязані зі зміною влади через суспільний тиск і боротьбу. Для українців же кожен із Майданів — складний, але водночас важливий період змін у країні, пробудження нації та формулювання чіткого курсу: якомога далі від Москви. Для реалізації своїх планів Росія використовує будь-які майданчики: соціальні мережі, медіа, у тому числі й західні, лідерів думок, яких росіяни повсякчас залучають до власних цілей.
Зважаючи на фінанси, які Кремль інвестував у цю спецоперацію, — кампанія з дезінформації буде масштабною. За даними ГУР МО, загальний бюджет операції сягнув 1,5 мільярди доларів
Впродовж минулих років російській пропаганді не вдалося переконати українців в тому, що вони — частина «русского міра», що їм не потрібна власна держава і що під владою Москви вони процвітатимуть, тож стратегія змінилась каже експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:
— З 2014 року ми всі спостерігали, як деградують окуповані Крим, Донецьк і Луганськ, а у 2022 році навіть найбільш наївні переконалися, що Росія несе з собою лише смерть і руїну.
Тому тепер Москва обрала іншу стратегію, спрямовану на те, щоб пересварити українців між собою, занурити Україну у внутрішній хаос, який підірве її опірність
Наприкінці лютого Головне управління розвідки повідомило, що Росія готується організувати масові протести в Україні, аби через дестабілізацію всередині країни завдати військової поразки на фронті.
«Протягом найближчих тижнів ворог кине максимум зусиль на розповсюдження деструктивних для світової безпеки наративів і спроб розпалювання конфліктів –– як усередині України, так і в інших точках світу, де є дієва підтримка України», — йшлося в заяві ГУР.
Гібридні засоби війни
Від початку повномасштабного вторгнення Росія регулярно продукує та поширює безліч дезінформаційних повідомлень та фейкових наративів, спрямованих на дискредитацію української влади, армії та міжнародних партнерів. Науковий співробітник Інституту міжнародних відносин і політології Вільнюського університету Неріюс Малюкевічюс називає це конкуренцією прагнень, а у війні перемагає той, чия воля сильніша:
— Росія кидає виклик українському прагненню дати відсіч. І йдеться не лише про танки та військову техніку, але й усі можливі засоби гібридної війни, включно з пропагандою, дезінформацією, кіберзасобами. Також це стосується і самого бажання Заходу підтримати Україну, воно — є мішенню для всіх пропагандистських та дезінформаційних російських інструментів. Це важливо розуміти і в Україні, і за її межами, що Путін намагається зламати наше прагнення продовжувати підтримку України. Водночас Кремль демонструє прагнення кинути всі можливі ресурси на продовження своєї агресії. І тут вже ми зі свого боку повинні думати про те, як зупинити ці їхні прагнення.
Я розумію, що це складний виклик, але тиск на Кремль має бути посилений санкціями і всіма можливими засобами. Російське суспільство має бачити і відчувати ціну цієї військової агресії
(Не) легітимність влади та інші маніпуляції
За даними української розвідки, найактивніша фаза дестабілізаційного плану росіян припаде на травень, а ефект вони сподіваються отримати в першій половині червня.
Весняний період обраний не випадково, наголошує експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:
— Саме в цей час в Україні мали б відбутися чергові вибори президента, проте вони були відтерміновані з огляду на обставини воєнного часу. Росія намагається використати цей факт для того, щоб піддати сумнівам легітимність центральної влади, насамперед президента Зеленського. Впродовж декількох місяців, орієнтовно з листопада 2023 року, Росія намагається навіяти українському суспільству думку, що після 20 травня 2024-го (а саме в цей день спливає п’ять років з дня інавгурації Зеленського) він перетвориться на узурпатора, який цинічно використовує війну для продовження свого правління.
Ми в Центрі стратегічних комунікацій чітко бачимо, що ідея втрати Зеленським легітимності просувається в комплексі з іншими наративами, які покликані збурити невдоволення українців і налаштувати їх проти керівництва власної держави
Ці наративи стосуються таких тем, як мобілізація, економічне становище, корупція, біженці, військовополонені. Якщо привести їх до спільного знаменника, всі вони покликані занурити нас в химерну альтернативну дійсність, в якій головний ворог українця — це його власна держава і власна армія, і що опір агресору марний і невигідний. Той, хто потрапить в цю дезінформаційну пастку, не відчуватиме нічого, крім розпачу, гніву і обурення, спрямованих не так проти Москви, як проти Києва.
Від початку повномасштабного вторгнення у Росії українську владу називають «київським режимом». Тобто уже понад два роки російські медіа, підпорядковані Кремлю та диктатору Путіну, піддають сумніву легітимність української влади загалом, а не лише президента Зеленського, звертає увагу в коментарі для Sestry OSINT-аґенція Molfar:
— У межах російської спецоперації «Майдан-3», вочевидь, цей меседж лунатиме ще гучніше. Меседжі покликані дискредитувати Україну серед партнерів, на міжнародних майданчиках, підірвати довіру до президента, української політичної верхівки вигідні виключно росіянам та кремлівському диктатору.
До переліку маніпуляцій можна додати, наприклад тему оголошення стану війни в Україні. Фактчекери з групи VoxCheck звернули увагу, як від початку року мережу буквально заполонила хвиля повідомлень, що українська влада уникає формального оголошення війни, спеціально аби не мобілізувати депутатів та держслужбовців. Або інший приклад — наприкінці січня масово ширились повідомлення, нібито Володимир Зеленський за наказом американської влади збирається тікати у США, бо термін його повноважень спливає.
Йдеться не лише про Україну, виборчий процес найближчими місяцями захопить й Європу, зауважує науковий співробітник Інституту міжнародних відносин і політології Вільнюського університету Неріюс Малюкевічюс. А втім, він переконаний, тезу про нелегітимність Зеленського після травня 2024 серед західних партнерів Києва ніхто серйозно не сприйме:
— По суті, Путін намагається використати цей контекст для своїх інформаційних операцій. І саме це робить наші суспільства особливо вразливими до цих атак. Тому маємо бути особливо уважними та стійкими до подібних маніпуляцій — це стосується і Європи, і Сполучених Штатів.
Інструменти пропаганди
Російська пропаганда прагне отруїти якомога більше груп українського суспільства. Ворог намагається визначити больові точки і таким чином зловити конкретну аудиторію на гачок, каже експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:
— Наприклад, військовослужбовцям навіюють думку, що командування ЗСУ — це некомпетентні «м’ясники», які не цінують життя солдата, що перемогти Росію на полі бою неможливо і що Київ просто жене їх на марну смерть, виконуючи забаганки «англосаксів». Мешканців прифронтових територій запевняють, що вони страждають через наполеонівські амбіції Зеленського, який не бажає сідати за стіл переговорів. Родини військовополонених підштовхують до думки, що Київ нічого не робить для повернення їхніх родичів, що єдиний шлях порятувати близьких — це протестувати проти бездіяльності влади. Цей перелік дуже довгий — ми в Центрі стратегічних комунікацій ретельно вивчаємо наративну структуру російських інформаційних операцій і маємо бачення загальної картини. Повірте, це вельми сумне і навіть страшне видовище.
Свої меседжі Росія просуває всіма доступними засобами: від маленьких закритих груп у Viber до телеграм-каналів з мільйонною аудиторією; від ботоферм, котрі оперують у твіттері і фейсбуці, до використання авторитету різних медійних персонажів
Це далеко не вичерпний перелік, але суть зрозуміла: йдеться про довготривалу, комплексну і ресурсовитратну роботу проти України. Виглядає так, що тема 20 травня повинна стати детонатором, котрий — як очікує ворог — спричинить вибух невдоволення всіх груп, які російська пропаганда отруювала дезінформацією в попередній період. Це неводовлення мало б вилитись, наприклад, у протестні акції, внаслідок чого центральна влада похитнеться або буде тимчасово паралізована. Але не схоже, щоби ворог мав великі шанси на успіх. І мова не лише про ефективність наших контррозвідувальних заходів. Якщо подивитись на стан суспільної думки в Україні, то абсолютна більшість українців вважають, що Зеленський має працювати на посаді президента до кінця дії воєнного стану, а лише потім слід проводити вибори.
Це руйнує ключовий елемент російської операції, оскільки підняти українців на «Майдан проти Зеленського-узурпатора» не вийде
З прицілом на західну аудиторію
Основною ціллю російської пропаганди, безумовно, є американська аудиторія, особливо в тому, що стосується військової підтримки, і вони докладають значних зусиль у цьому напрямі, вважає науковий співробітник Інституту міжнародних відносин і політології Вільнюського університету Неріюс Малюкевічюс. А втім, навіть в країнах Балтії, де підтримка України надзвичайно висока, росіяни теж намагаються впливати на суспільні настрої, хоч це й виявляється неефективним:
— Вони намагаються використовувати так званий мирний порядок денний, знаходять деяких маргінальних політичних акторів, які намагаються розкрутити цей наратив, що, знаєте, мир за будь-яку ціну краще, ніж постійна військова підтримка України і так далі. Також вони використовують і більш агресивні засоби, щоб просто дестабілізувати ситуацію, підвищити напруженість, організувати хакерські атаки. У нас був шквал фейкових погроз про замінування шкіл, з якими постійно стикається й Україна. У нас були фізичні напади з фарбою на наші пам'ятники в Литві та Латвії, які вшановують наш партизанський рух, рух опору радянській владі.
Але вони розуміють, що це не змінить нашу волю підтримувати Україну, тож головна мета тут — змусити нас зануритись у власні проблеми, в той хаос, який вони створили і таким чином відвернути нашу увагу від України
У найближчі кілька тижнів російські спецслужби намагатимуться максимально розхитати ситуацію в Україні, заявляють в ГУР. Цю операцію в Москві назвали «Майдан–3». Її кінцева мета, за даними української розвідки, спровокувати масові протести задля повалення чинної влади
Останні переговори в Берліні відбувались на тлі публічних розбіжностей між Францією та Німеччиною стосовно форматів подальшої допомоги Україні. Войовнича риторика Еммануеля Макрона про ймовірність направлення західних військових в Україну останнім часом йшла у розріз з обережними заявами Олафа Шольца. Він досі не погодився на передачу ракет Taurus, яких чекають ЗСУ. Після берлінської зустрічі Макрон утримався від різких заяв, зауваживши, що лідери Веймарського трикутника вирішили не ініціювати ескалацію. А втім, у ході перемов, ухвалили цілком практичні рішення. Зокрема, домовились про коаліцію далекобійного озброєння та погодили, що на закупівлю зброї для України можливо буде використовувати заморожені російські кошти. Коли зброя з Європи почне надходити в Україну і як це вплине на хід війни, Sestry зібрали думки фахівців.
Трикутник безпеки
«Європа і Веймарський трикутник несуть відповідальність за безпеку і майбутнє трансатлантичних відносин. Що сильніша і згуртованіша Європа, то більше можливостей в України», — сказав польський прем’єр Дональд Туск під час пресконференції 15 березня з німецьким канцлером Олафом Шольцом і президентом Франції Еммануелем Макроном. І додав:
— Ми говорили про безпеку нашого континенту і наших країн. У нас однакова думка щодо того, хто є агресором.
Відродження цього формату — сильний дипломатичний хід, що конвертується в подальшу підтримку України, пояснює голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан:
— Це приведе нас до успіху, як свого часу привело Польщу. Веймарський трикутник утворився у 1991-му році і був покликаний провідними континентальними країнами — Німеччиною і Францією затягнути Польщу в ключові інституції ЄС і НАТО.
Тепер ми маємо трьох таких лідерів — і вони ставлять собі те саме завдання стосовно України
Перша після кількарічної перерви зустріч у Веймарському форматі відбулась 12 лютого 2024 року на рівні міністрів закордонних справ.
«Надзвичайні часи вимагають надзвичайних заходів. На цьому тлі наша мета — зробити Європейський Союз більш згуртованим, сильним і здатним реагувати на сучасні виклики безпеці, на шляху до союзу безпеки і оборони, що відповідає очікуванням наших громадян. Ми також віддані сильному і об'єднаному НАТО», — йшлося тоді в спільній заяві дипломатів.
Вони також закликали влаштувати розширену зустріч Веймарський трикутник + Україна.
Цей формат повернувся у європейську політику завдяки двом основним факторам, зауважує експерт з питань безпеки та зовнішньої політики польського аналітичного центру Casimir Pulaski Foundation (Варшава, Польща) Ігор Гаврилюк:
— Перше, це зміна уряду у Варшаві після перемоги проєвропейських сил на парламентських виборах у жовтні 2023 року і, як наслідок, повернення Польщі до активної зовнішньої політики на рівні ЄС та інших форматів, у тому числі Веймарського. За часів правління партії «Право і Справедливість», котра будує свою підтримку серед виборців на євроскептичних і антинімецьких гаслах, координація спільних політик в рамках цього формату відбувалася дуже рідко.
Друге — на тлі неспроможності Сполучених Штатів продовжувати підтримку Україну у необхідному обсязі, зокрема через блокування відповідного законопроєкту на 60 мільярдів доларів США скептично налаштованими республіканцями у Палаті представників, та ймовірного повернення до Білого Дому екс-президента Дональда Трампа після президентських виборів у листопаді 2024, серед європейських держав-лідерів посилюється переконання, що Європа повинна взяти на себе основний фінансовий та військовий тягар підтримки України у найближчі місяці.
Веймарський трикутник — відносно вільний формат зовнішньополітичного діалогу Німеччини, Франції та Польщі. Разом вони можуть запустити багато процесів і вивільнити величезну силу, каже експерт Німецького інституту міжнародних справ і безпеки (SWP), підполковник Торбен Арнольд:
— Оборонна війна України проти російського агресора зараз перебуває у вирішальній точці. Навесні або найпізніше на початку літа з'явиться тенденція щодо того, хто намагатиметься отримати перевагу. Нестача матеріальних засобів і особового складу дуже ускладнює для України можливість розпочати новий великий наступ і завдати вирішальних втрат Росії. Тому європейські країни мають краще координувати свої дії.
Заяви про закупівлю зброї та боєприпасів за межами ЄС, а потім надання їх безпосередньо Україні — великий крок. Це дозволить швидко досягти результатів
Угода про коаліцію можливостей для далекобійної ракетної артилерії також є дуже важливим моментом. Ці види озброєнь можуть мати вирішальний вплив на можливості російських нападників в їхніх операціях. Є ще один момент, який не обговорювався на цьому рівні. Однак це щонайменше так само важливо, як і сама кількість боєприпасів або типи боєприпасів. Йдеться про підвищення ефективності українських військ у боротьбі з російськими військами. Це стосується як технічної переваги завдяки більш сучасним матеріалам, так і кращим процедурам і тактиці їхнього використання. Питання менталітету та лідерства також мають вирішальне значення — і їх не можна недооцінювати.
Яструби і голуби
У форматі Веймарського трикутника представлені різні точки зору європейських еліт на подальший розвиток війни в Україні. І полярні позиції в частині питань мають лідери Франції та Німеччини. Фундаментальна причина протиріч полягає у тому, що німецький канцлер за будь-яку ціну намагається довести, що ані Німеччина, ані НАТО не є стороною російсько-української війни, каже експерт з питань безпеки та зовнішньої політики польського аналітичного центру Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк:
— Своєю чергою президент Франції останнім часом зробив низку заяв, які докорінно суперечать його ж позиції, яку він висловлював з часу перших місяців повномасштабного вторгнення. Французький лідер заявив, що не можна виключати відправлення західних військ в Україну, що викликало занепокоєння багатьох західних союзників, включаючи США, та навіть спростування зі сторони генерального секретаря НАТО. Зважаючи на скоріше негативну реакцію більшості союзників, заяви могли потенційно внести нові розбіжності поміж членів Альянсу.
Хоча варто також відзначити те, що Макрон в певному сенсі зняв табу на тему присутності західних військ в Україні, що неабияк змусило Кремль понервувати
У даний момент практично неможливо уявити зближення Франції та Німеччини стосовно цієї позиції, адже лідери двох держав представляють діаметрально відмінні бачення. Шольц, чия партія зараз не може похвалитись популярністю серед німецьких виборців, не стане ризикувати політичною кар’єрою канцлера, надаючи правим та лівим проросійським популістам додаткові підстави для критики політики підтримки України.
А втім, зустріч на рівні лідерів у Берліні засвідчила дуже серйозні прагнення знайти спільну позицію. Приміром, французький президент змінив позицію щодо закупівлі зброї для України поза межами ЄС, хоча раніше Париж блокував усі подібні ініціативи, наполягаючи на фінансуванні закупівель виключно в рамках Євросоюзу. Голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан також звертає увагу на заяви Макрона і Шольца після перемов у форматі Веймара — мовляв, президент Франції десь збавив свою войовничу риторику, а канцлер Німеччини натомість підтримав системність допомоги Україні.
Олаф Шольц також зауважив, що для фінансової підтримки України ЄС зможе використовувати заморожені російські кошти. До того ж, зі слів німецького канцлера, Берлін, Париж та Варшава закуповуватимуть більше зброї та підтримуватимуть нарощування виробництва в середині Україні.
«Справжня солідарність з Україною? Менше слів, більше снарядів», — написав перед початком зустрічі лідерів Веймарського трикутника Дональд Туск.
Позиція польського прем’єра якраз і була спрямована на залагодження існуючих протиріч між Парижем та Берліном та демонстрацію єдності між союзниками, продовжує експерт з питань безпеки та зовнішньої політики польського аналітичного центру Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк:
— Туск також мав на меті пожвавлення Веймарського трикутника та використання його як платформи, котра служитиме створенню нових ініціатив всередині Європейського Союзу, спрямованих на посилення безпеки в трансатлантичному регіоні. Він підкреслив, щоб ситуація на фронті покращилася у найближчі тижні та місяці, допомога для України повинна бути інтенсивною та миттєвою.
І до того ж Туск продовжує адвокаційну політику стосовно України, що підтверджує і його подорож до США, де питання підтримки Києва мало центральне місце
Taurus для України
Франція, Німеччина та Польща погодили створення коаліції далекобійної артилерії для України. Крім цього, Варшава та Берлін анонсували на 26 березня старт коаліції бронетехніки для потреб ЗСУ.
Це не вперше, коли західні країни об’єднують зусилля. Нідерланди, Данія і Румунія організували коаліцію винищувачів, Франція очолює артилерійську коаліцію, а Велика Британія і Латвія працюють над виробництвом бойових дронів. Є дуже конкретна програма, щоб забезпечити Україну зброєю, наголошує голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан:
— Тому я б навіть тут не концентрувався на Taurus, хоча, я думаю, ми їх отримаємо, так само, як і отримували усе раніше. Але, по перше, це станеться непублічно, а, по- друге, тоді, коли нарешті буде ухвалене рішення і у нас будуть організаційні спроможності для удару по Кримському мосту, щоб в потрібний момент перебити логістику воргу. От поки ми перебуваємо, умовно кажучи, в обороні, ми потребуємо забезпечення по лінії фронту. І поки ми не маємо спроможностей, щоб системно завдавати ударів по Кримському півострову. Там справа не лише в одному мосту. Але щойно у нас будуть спроможності провести таку операцію, як у 22-му році по Херсону, коли відрізали їхню логістику і виснажували це херсонське угрупування ворога, нам треба в кілька десятків разів потужнішу операцію проводити.
Все рухається правильно, і зараз вирішуються питання нагальні, а Taurus — це питання нашого завтра. А сьогодні треба боєприпаси, техніка, артилерія, в тому числі реактивна, щоб вирівнюватись з росіянами, тому що вони звичайно нас переважають по всьому цьому
Російська загроза
Всі три країни Веймарського трикутника об'єднані, як ніколи, і сповнені рішучості підтримувати український народ, підсумував зустріч у Берліні Еммануель Макрон:
— Ми всі троє маємо одну чітку і послідовну волю, наповнену діями та рішеннями. Ми зробимо все необхідне, і будемо робити стільки, скільки буде потрібно, щоб Росія не змогла виграти цю війну.
Не таємниця, що Кремль хотів би повернути свою зону впливу в Центрально-Східній Європі, яка була втрачена внаслідок програшу у Холодній війні та демократичних змінах, які відбулись в регіоні. Війна проти України — це лише один з перших кроків, покликаних зруйнувати статус-кво, наголошує експерт з питань безпеки та зовнішньої політики польського аналітичного центру Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк:
— Останні ганебні дописи у соціальних мережах колишнього президента РФ Мєдвєдєва стосовно «неіснуючої держави Латвії» лише служать тому підтвердженням. Водночас ймовірність майбутньої атаки Росії на одну з держав-членів НАТО залежатиме від результату її загарбницької війни проти України. Якщо в умовах відсутності достатньої військової підтримки для України зі сторони західних держав, у тому числі США, відбудеться прорив фронту російськими військами, що дозволить розвинути наступ на Харків, Дніпро, Миколаїв та Одесу і, зрештою, Київ, то це тільки утвердить російське керівництво в правильності обраного курсу та зміцнить міф про «непереможність російської армії».
Саме тому держави-члени Веймарського трикутника активізувалися, щоб забезпечити нагальні воєнні потреби України та не дозволити найгіршим сценаріям реалізуватися
Найближчі півроку будуть вирішальними в контексті російської агресії, відтак треба зробити все можливе, щоб забезпечити Україну боєприпасами, а також підготувати захист Європи. Про це на пресконференції у Варшаві заявив польський прем’єр Дональд Туск:
— Ми не знаємо, на скільки відсотків ця загроза реальна, але вона точно реальна. Йдеться про 10 відсотків чи 80, але вона є. І жодна країна не може собі дозволити ігнорувати цю загрозу, особливо коли усі союзники лише про це говорять.
Військовий напад Росії на територію НАТО є відносно малоймовірним. Президент Путін знає, що він явно програє в прямій конфронтації з НАТО, певен експерт Німецького інституту міжнародних справ і безпеки (SWP), підполковник Торбен Арнольд. А втім, додає він, треба розуміти, що європейський погляд на світ може й не збігатись з поглядами Путіна:
— Зараз російське керівництво розуміє лише мову сили: і політичної, і військової. Я припускаю, що Росія намагатиметься діяти більш витончено і випробовуватиме свої сили потроху в тих сферах, де є підозра на слабкість. Найважливішим для нас, країн НАТО, є єдність.Після фіктивного переобрання президента Путіна Росія і надалі намагатиметься досягти переваги над Україною. Очільник Кремля усвідомлює, що весь світ спостерігає за тим, як маленький Давид бореться з великим Голіафом. Чисельно Росія повинна явно переважати меншу Україну. Але на війні все не так просто. Тим не менш, очевидно, що РФ вчиться маленькими кроками і намагається цілеспрямовано експлуатувати слабкості України та намагається перемогти, протримавшись довше. Вирішальну роль тут відіграє міжнародна підтримка та політична ситуація в країнах-донорах.
Зі свого боку, ми повинні припинити грати в гру президента Путіна і керуватись власним страхом, бо не варто плутати розсудливість і страх
Війна в Україні відновила формат Веймарського трикутника — неформального союзу трьох найбільших країн ЄС: Польщі, Франції та Німеччини. 15 березня у Берліні відбулась зустріч лідерів об'єднання. Вона стала рушійною силою хорошого імпульсу в Європі — заявив по завершенню перемов польський прем’єр Дональд Туск
Україна підписала так звані безпекові угоди з п'ятьма країнами «Великої сімки», а також Данією та Нідерландами. Аналогічну угоду з Києвом готують Сполучені Штати й Євросоюз. Активні переговори тривають з Японією, Польщею, Грецією, Іспанією та Норвегією. Sestry проаналізували, про що йдеться в цих документах, як вони наближають вступ України до НАТО та на яку допомогу Київ може розраховувати вже цього року.
Підтримка — так, гарантії — ні
Україна підняла питання безпекових гарантій одразу після початку російського повномасштабного вторгнення. У практичну площину ці перемови перейшли торік на саміті НАТО у Вільнюсі. Тоді український президент пояснював: Україна потребує гарантій безпеки, поки не приєднається до Альянсу. Але ці домовленості мають бути не замість членства в НАТО, а одним із кроків на шляху до нього.
Така позиція є абсолютно правильною, певен міністр закордонних справ України (2007-2009 рр) Володимир Огризко:
— Я думаю, що дехто на Заході дуже зрадів і потирає руки, що, мовляв, ну, от зараз підпишемо такі угоди, а тема НАТО, яка сильно дратує Москву, знову піде кудись у невідоме майбутнє. Це не так, і сподіваюсь, що це нарешті стане зрозумілим і для тих небагатьох поки що, скажімо так, опонентів нашого членства в НАТО, які бояться так званої ескалації конфронтації з Росією. Побоювання, що російський режим остаточно збожеволів і почне якісь повномасштабні дії вже проти Альянсу, вони, на превеликий жаль, мають місце.
Але, якщо ти політичний лідер, то, як недавно дуже правильно сказав Макрон, не треба бути боягузом
Торік у Вільнюсі Україна уклала спільну декларацію з країнами «Великої сімки». Вони, з-поміж іншого, пообіцяли постачати військову техніку та підтримати український оборонно-промисловий сектор. Документ, підписаний у литовський столиці — відкритий, тож до нього приєднались і країни, які не входять до G7.
«Натепер маємо спільноту з 32 держав, які приєдналися до декларації», — заявив Володимир Зеленський.
Існують як практичні, так і солідарні причини для підписання угод у сфері безпеки з Україною. Ці документи обіцяють довгострокову підтримку, що є критично важливим аспектом цієї війни, пояснює стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон:
— Такі угоди дозволяють збільшити обмін інформацією, зокрема, розвідданими і організувати більш структурований підхід до забезпечення поставок, боєприпасів і озброєнь. Важливо, що в більшості європейських країн такі угоди затверджуються законодавчим органом, а це означає, що зміна уряду не загрожує раптовою зміною політики. А такий ризик існує, як бачимо, у випадку з більшістю поточної допомоги, що надходить зі Сполучених Штатів, яка, залежить від партійної політики Конгресу США.
Пакет безпекових пропозицій для України готує Євросоюз. У грудні 2023 в Києві представники ЄС та українського Міноборони визначили дев’ять пріоритетів:
• допомогу військовою технікою і обладнанням;
• навчання українських військових;
• співпрацю з українською оборонною промисловістю;
• протистояння кібер- та гібридним загрозам;
• допомогу в розмінуванні;
• реалізацію реформ, пов'язаних з процесом вступу до ЄС;
• посилення здатності контролювати запаси зброї;
• підтримку зусиль з ядерної безпеки;
• обмін розвідданими, зокрема супутниковими знімками.
Документи насправді є дуже важливими, тому що вони говорять про практичну допомогу Україні у сфері оборони й безпеки та дають можливість українській стороні прогнозувати, що Київ отримає від тієї чи іншої країни, коли, в якій якості і яким чином можна планувати співробітництво, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр) Володимир Огризко:
— Це все дуже широкий і важливий спектр взаємодії, щоб мати впевненість, що це буде реалізовано для країни, яка перебуває в стані війни з російським агресором. Єдиний момент, на який я прошу звертати увагу, що це не безпекові угоди, бо їх продають чомусь у нас під таким виглядом. А це насправді угоди в сфері оборонного співробітництва.
Бо безпека — це коли країні дають гарантії, що на неї не нападуть. І це чому, власне, всі країни колишнього соцтабору, а також країни Балтії швиденько пройшли цей шлях і стали під натівську парасольку
Тому що саме натівська система гарантій безпеки і є тим, що потрібно кожній країні від оцього російського реактивного монстра. Ці угоди не відповідають таким параметрам, тому називати їх безпековими — це видавати бажане за дійсне. У нас уже був один безпековий меморандум — Будапештський, і ми бачимо його результативність.
Чудова сімка
Першу двосторонню угоду у сфері безпеки Україна підписала з Великою Британією під час січневого візиту в Київ британського прем’єра Ріші Сунака. Цей договір підняв високу планку і задав тон усім наступним, каже експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара:
— Вочевидь, Британія хотіла показати своє лідерство. Те, що зафіксовано в цій угоді, найбільше відповідає всім інтересам, які хотіла би Україна мати і які зафіксовані на папері. Якщо порівняти з угодами з іншими країнами, звичайно є різниця в стилі і трохи в структурі, хоча загальна структура подібна. Всюди є підтримка територіальної цілісності, суверенітету України — дуже важливий компонент. Також йдеться про пріоритети й зобов'язання у різних сферах оборони, хтось бере на себе протиповітряну оборону, хтось дрони, артилерію, бронетехніку. Це, як на мене, такий найголовніший момент, бо все, що вбиває ворогів і захищає українців, — це і є реальна допомога. Важлива складова — розвиток оборонно–промислового комплексу України.
Це все корисне не лише нам, але й нашим партнерам. Бо дуже добре, щоб Україна була в цій спільноті як рівноправний партнер, адже загроза у нас спільна
Наступними після Британії угоди з Україною підписали Франція та Німеччина. Німецький канцлер Олаф Шольц назвав це історичним кроком і запевнив: Берлін підтримуватиме Київ так довго, як це буде необхідно. До другої річниці російського вторгнення угоди з Україною підписали також Данія, Канада та Італія.
Підписання договорів у сфері безпеки — це про якісно новий рівень співпраці України та партнерів. Так пояснює на прикладі угоди з Італією керівник оборонних програм італійського Інституту Міжнародних Справ (IAI) Алессандро Марроне:
— Йдеться про взаємодію між збройними силами, промисловістю, розвідкою, про співпрацю в кіберпросторі, а також про своєчасні — протягом одного дня — консультації в разі подальшої агресії. Крім цього йдеться про довгострокове партнерство з будь-яким горизонтом планування плюс програми відновлення української інфраструктури.
Отже, це вже свого роду «парасолькова угода» для України, наповнена конкретними діями, бюджетом та інвестиціями
Водночас, підсумовує Алессандро Марроне, Італія гарантує всіляку допомогу, підтримку і захист від російської агресії, втім не бере на себе зобов’язань прямого військового втручання.
1 березня під час візиту у Харків підпис під двостороннім договором поставив й прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте. «Кожна така угода наближає нашу державу до більших можливостей, до більшої взаємодії зі світом, до більшої сили. І разом із цим кожна така угода додає більше сили міжнародному порядку, заснованому на правилах. Що більше ми взаємодіємо, то швидше російські терористи програють», — заявив Володимир Зеленський.
Партнерські зобов’язання й урок Бухареста
Загальна сума, яку за угодами партнери зобов’язались цього року надати Україні на військові потреби, — понад 20 мільярдів євро. Київ, у свою чергу, зобов'язується провести комплекс реформ, покликаних підвищити обороноздатність країни.
Термін дії двосторонніх договорів — 10 років. Що важливо, українські партнери фіксують в документах українську перспективу членства в НАТО. Тож підписання цих угод можна розглядати як свого роду компромісні домовленості, поки Україна не стане повноправним членом Альянсу, вважає стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон:
— Це саме той випадок. Наприклад, перед вступом Швеції і Фінляндії до НАТО Велика Британія надала цим країнам гарантії безпеки, щоб гарантувати, що вони не будуть піддаватися ризику під час процесу вступу до НАТО. І це, безумовно, урок, винесений з Бухарестського меморандуму Альянсу 2008 року, який пообіцяв майбутнє членство в НАТО Україні і Грузії без жодних реальних гарантій безпеки.
Вступ України в НАТО
Членство України у Північноатлантичному Альянсі — це точно не питання найближчих років, прогнозує керівник оборонних програм італійського Інституту Міжнародних Справ (IAI) Алессандро Марроне:
— Cпочатку це рішення має бути одноголосно ухвалене 32 країнами-членами НАТО, а на прикладі Швеції та Фінляндії ми вже бачили труднощі через позицію Угорщини й Туреччини. Я думаю, у випадку України, буде ще більший опір серед нинішніх союзників. І на додачу до цього постає великий знак питання у вигляді президентських виборів у США.
Крім того, офіційні критерії розширення Альянсу, узгоджені в 1995 році, вимагають, щоб нові члени не мали активних зовнішніх територіальних суперечок, наголошує стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон. Отже, без фактичного припинення війни і повного формулювання миру, яке, звичайно, має бути прийнятним для українців, членство в НАТО є малоймовірним:
— Однак країни НАТО мають гнучкість у прийнятті будь-якого члена, який, на їхню думку, зробить внесок у безпеку Альянсу, яким, звичайно, є Україна. Тому вимоги та процедури можуть бути скасовані, як це було у випадку зі Швецією та Фінляндією.
Враховуючи, що Україна вже є партнером НАТО з розширеними можливостями, — це цілком можливо
Звичайно, Україна дуже хотіла б, щоб на Вашингтонському саміті НАТО в липні цього року ухвалили таке ж рішення, яке щодо членства ухвалив Європейський Союз, каже експерт Центру стратегічних досліджень Олександр Хара:
— Якщо ми почнемо технічні переговори про вступ — не якісь загальні формулювання, а буде запущений процес, навіть з відкритою датою, це буде сигнал для українського суспільства, що ми не залишимось в сірій зоні безпеки. Це сигнал єдності НАТО, що Україна важлива частина майбутньої європейської архітектури безпеки.
І це також Путіну сигнал, що навіть агресія з незаконною анексією українських територій, не зупинять український шлях в Альянс
«Кожна підписана безпекова угода між Україною й партнерами додає сили та впевненості нашому спільному прагненню зберегти міжнародне право та захистити кожне життя», — Володимир Зеленський
Французький президент перший з західних високопосадовців закинув в публічний простір тезу, що не можна виключати відправлення військових з країн НАТО в Україну. Ця заява Макрона неабияк струсонула європейський політикум — одразу кілька держав, зокрема, Польща, Німеччина та Сполучені Штати заперечили таку можливість. Так само і генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив, що союзники надають Україні безпрецедентну допомогу, ще від 2014 року, але сухопутні війська Альянс в Україну не направлятиме. Натомість, скажімо, прем’єрка Естонії та міністр закордонних справ Литви наполягають, що Україна має отримати максимум підтримки від партнерів, то ж і ідею Макрона варто щонайменше обміркувати. Що стоїть за заявами французького президента і чи з’являться в Україні військові країн НАТО, Sestry розпитали європейських та українських фахівців.
Кожне слово зважене
Останніми тижнями французький президент зробив низку резонансних заяв. На зустрічі з союзниками в Єлисейському палаці Еммануель Макрон на загал визнав, що захід запізнюється з допомогою Україні на шість-дванадцять місяців і закликав Європу зробити стрибок з урахуванням змін військової та стратегічної загрози.
Згодом французький президент підтвердив, що не кидав слів на вітер, коли не виключив сценарію, за яким військові західних країн відправляться в Україну:
— Це досить серйозні речі. Кожне слово, яке я говорю з цього питання, є зваженим, продуманим і виваженим.
Франція розглядає можливість дозволити спецназу та іншим військовим підрозділам перетинати кордон України, про це з посиланням на джерела написала французька газета Le Monde. Видання зазначає, що такий варіант не передбачає масованого розгортання військ, і припускає, що солдати з Франції або інших країн зможуть бути присутніми на об'єктах наземної протиповітряної оборони, що потенційно зробить деякі райони України безпечними і серйозно обмежить удари російської армії. Це також може знадобитись, коли в Україну прибудуть американські літаки F–16.
На сьогодні для Франції не є реалістичним відправлення французьких військ в Україну, крім тих небагатьох спеціалістів, які вже перебувають на місцях, щоб допомогти контролювати використання військового обладнання, переданого українцям, наприклад, ракет Scalp, вважає старший науковий співробітник французького інституту міжнародних та стратегічних досліджень (IRIS) Гаспар Шніцлєр:
— У заявах французького президента йшлося насамперед про те, що всі варіанти лежать на столі і відкриті для обговорення західними країнами, хоча таке обговорення не передбачалося і/або не було предметом консенсусу.
Послання було спрямоване передусім до Росії: нічого не можна виключати. Це можна трактувати як форму стримування
В інтерв’ю чеським ЗМІ Макрон уточнив, що в найближчому майбутньому розгортання французьких військ в Україні не буде. А втім, зі слів французького президента, його заяви означають, що починається дискусія, що можна зробити, щоб підтримати Україну, особливо на українській території. А під час зустрічі з французькою громадою в Чехії Макрон закликав союзників не бути боягузами:
— Війна знову триває на нашій землі, деякі держави, які стали нестримними, з кожним днем дедалі більше розширюють свою загрозу нападу на нас, і нам доведеться відповідати історії та мужності, якої вона вимагає.
А вже 7 березня під час зустрічі з лідерами парламентських партій Еммануель Макрон заявив, що в питанні підтримки України немає жодних обмежень або червоних ліній. Учасники зустрічі, яких цитують французькі журналісти, розповіли, що Макрон заявив про готовність втрутитись у випадку, якщо росіяни підуть на Київ чи Одесу.
Французьке лідерство
Є кілька факторів, чому французький президент запустив у публічний простір тезу про можливість відправки в Україну західних військових, каже політолог-міжнародник Максим Несвітайлов. Перше — після того, як в американському Конгресі на невизначений час застрягла допомога Україні, європейці приходять до думки, що варто розраховувати більше на власні сили. І в цьому контексті велика відповідальність лягає на країни-лідери ЄС, насамперед Німеччину і Францію:
— І ось тут ми підходимо до питання, з якою метою Макрон взагалі ініціював цю історію. Тим більше, що Україна про це не просила. Ми, я думаю, були би не проти. Але на самому старті розуміли, що це майже неможлива історія. Тому ми говоримо про літаки, ми говоримо про артилерію, про снаряди. Про ракети, правда, поки що б’ємося об стіну нерозуміння з боку Німеччини, а конкретно Олафа Шольца. Введення в дискурс такої гучної і неоднозначної теми, як введення власне військ в Україну, по-перше мобілізує інших лідерів, а по-друге змушує виправдовуватись, мовляв, ні, ми не відправимо війська, але чимось іншим допоможемо. Самого ж Макрона такі заяви поки що ні до чого не зобов'язують.Так, це непопулярна думка на внутрішню аудиторію, але він вибори нещодавно пройшов, йому не доводиться настільки сильно перейматися через електоральні вподобання.
І зараз він таким чином може претендувати на певне неформальне лідерство, це його така серйозна заявка на те, щоб репрезентувати себе як лідера об'єднаної Європи
В Україні не буде жодного солдата НАТО
Пропозиції Макрона подумати над варіантами відправленням військових в Україну, м'яко кажучи, не викликали ентузіазму серед більшості країн НАТО, заявив польський президент Анджей Дуда:
— Найпалкіша дискусія стосувалася питання відправлення солдатів в Україну, і тут не було абсолютно ніякої згоди. Думки відрізняються, але загалом жодних рішень немає.
Категорично проти ідей Макрона виступив німецький канцлер Олаф Шольц, мовляв, в Україні не буде не лише німецьких військ, а взагалі жодного європейського солдата чи солдата НАТО.
Дискусія, спровокована заявами Макрона, підсвітила і без того складні взаємини між лідерами Франції та Німеччини, на це звертає увагу Bloomberg. Агенція, посилаючись на анонімного французького чиновника, пише, нібито Макрон вважає Шольца лідером без сміливості та амбіцій, який не здатен думати на довгострокову перспективу. А близькі помічники канцлера розповідають, що в Берліні Макрона вважають монархістом, який краще вміє розповідати про грандіозні плани, але не втілювати їх.
Та найбільше Берлін розлютили слова Макрона про союзників, які на початку повномасштабної війни Росії запропонували Україні тільки шоломи і спальні мішки. Це був очевидний закид на адресу німців, але відтоді Німеччина стала другим найбільшим військовим донором України після США.
Реакція Білого дому і Кремля
Сполучені Штати не збираються відправляти свої війська в Україну, але подібні рішення кожна країна Альянсу може ухвалювати на свій розсуд, заявив радник Білого дому з національної безпеки Джон Кірбі:
— Що ж, це суверенне рішення, яке кожен член НАТО має ухвалювати сам. Ви чули, як генеральний секретар Столтенберг казав, що не має планів чи намірів розміщувати війська на місцях під егідою НАТО.
І президент Байден з самого початку цього конфлікту чітко заявив: на території України не буде військ США, які будуть виконувати бойові дії
Російський президент дістав свій улюблений козир — пригрозив країнам НАТО ядерним ударом у відповідь на можливе розміщення в Україні західних військових. Мовляв, західні країни мають розуміти, що Росія теж має зброю, здатну вражати цілі на їхній території: «І це реально загрожує конфліктом із використанням ядерної зброї, а отже, знищенням цивілізації».
Військові підрозділи НАТО точно не з'являться в Україні найближчим часом, але Альянс може піти іншим шляхом, каже політичний аналітик Вільнюського університету Миколаса Ромеріса (Mykolas Romeris University) Альвідас Медалінскас:
— Я б дуже хотів бачити Україну в НАТО, але Україна не в НАТО і в цьому випадку стаття 5 не може бути застосована. Але є також інші можливості, які, на мою думку, більш реалістичні. Зокрема, європейські країни можуть надіслати обмежений військовий персонал, який би тренував українських військових, як це було ще до широкомасштабної війни. І деякі європейські країни вже заявили, що будуть готові це зробити, тому що Україна дійсно потребує допомоги у навчанні. Ще одним видом допомоги може бути направлення військовослужбовців, які допоможуть українцям з новим високотехнологічним озброєнням, яке невдовзі може з'явитися.
Можливо, деякі країни ЄС і НАТО вже розмістили такий персонал в Україні. Але тут це було б рішення принаймні кількох країн НАТО. Обидва ці варіанти не означають, що країни НАТО беруть участь у війні з Росією
Голоси «за»
Заява Макрона, що він може розглянути відправлення своїх військових до України змінила парадигму підтримки України, вважає міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна. І це, на його переконання, може підштовхнути деякі країни до надання негайної військової допомоги Україні, адже це, безумовно, простіше рішення, ніж пряме втручання. Раніше естонська прем’єрка Кая Каллас підтримала тезу Макрона і наголосила, що західні лідери за зачиненими дверима мають обговорити всі можливості допомоги України, включно з варіантом введення сухопутних військ країн НАТО.
Ініціатива Макрона варта уваги, впевнений міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс:
— Доля Європи вирішується на полі бою в Україні. Такі часи потребують політичного лідерства, амбіції та мужності мислити нестандартно.
Певну кількість військовослужбовців для тренування українських військ на території України готова відправити Канада, але за умови, що вони перебуватимуть далеко від лінії фронту війни з Росією і не матимуть бойових функцій, заявив міністр оборони Канади Білл Блер.
Президент Чехії Петр Павел певен, що Європа не має обмежувати свої можливості для підтримки України. І допомога Києву має бути розширена, в тому числі за рахунок можливої присутності іноземних військ в Україні:
— Я за те, щоб шукати нові шляхи, включаючи продовження дискусії про можливу присутність в Україні. Давайте не обмежувати себе там, де ми не повинні.
Несподівано Еммануеля Макрона похвалив колишній керівник Мюнхенської безпекової конференції Вольфган Ішингер. «У ситуації такого конфлікту, в якій ми опинилися з Росією, є принципово правильним нічого не відкидати», — сказав політик, а втім, він вважає неправильним робити подібні заяви публічно, мовляв, не варто ділитися своїми навіть гіпотетичними планами з противниками.
Ішингер також висловив глибокий жаль через різні позиції Німеччини та Франції, коли йдеться про вирішення найсерйознішої стратегічної, військової та політичної кризи, в якій Європа перебуває вже багато років. На переконання німецького політика, ці суперечності може легко використати Росія. Також Ішинґер назвав політичним боргом західних країн зробити все можливе, щоб досягти єдиного підходу в підтримці України.
Україна має повне право захищатись, а західні країни їй допомагати, каже старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Густав Ґрессель. Водночас, на його думку, дискусія довкола можливості відправлення західних військ в Україну, надміру роздута. Але у фокусі цілком можуть бути не бойові, а спеціалізовані задачі:
— Окремі фахівці повинні допомагати Україні в тих сферах, де немає замінників або цивільних підрядників, які могли б це зробити. Кілька прикладів: з'являється все більше повідомлень про застосування Росією хімічної зброї. Західні науково-дослідні інститути і персонал, знайомий з хімічною зброєю військового призначення, працюють виключно на військових, і якщо такі заяви будуть розслідуватися, в Україну необхідно направити фахівців. Українська військова медицина перевантажена великою кількістю поранених.
На фронті не вистачає медичних підрозділів. Тож у нагоді стане медичний персонал з досвідом лікування вогнепальних та осколкових поранень
Європейці підтримують відпочинок та реабілітацію, але для того, щоб відправити українських солдатів потягом за кордон, їх потрібно пролікувати, щоб вони були в достатньо стабільному стані. До того ж направлення європейських військових медиків в Україну суттєво б вивільнило українських медиків для посилення медичних бригад на фронті. Фахівці з військової підготовки — швидке розширення української армії і наступна хвиля мобілізації знову піднімуть на порядок денний питання підготовки, згуртованості підрозділів та переходу до сучасної тактики. Також обговорення стосується фахівців з розмінування, кібероперацій, протиповітряної оборони.
Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський, на відміну від заяв Анджея Дуди, підтримав ініціативу президента Франції Еммануеля Макрона щодо відправки військових НАТО до України, назвавши це «винахідливим ходом», який порушить спланований сценарій Росії. Водночас головний польський дипломат шокував, заявивши, що військовослужбовці деяких країн-членів НАТО вже перебувають на території України. Однак не додав жодних деталей:
— Солдати з країн НАТО вже є в Україні. Я б хотів подякувати країнам, які йдуть на цей ризик. Вони самі знають, хто то є.
Заява французького президента Емманюеля Макрона — це те, що всі знають, але бояться сказати. Так відреагував на слова французького лідера очільник українського МЗС Дмитро Кулеба:
— Макрон просто перший, хто почав відкрито говорити про те, що, на мою думку, має розуміти кожна розумна людина в Європі. Якщо Росію не зупинити в Україні, буде війна в Європі.
Дискусія, яку спровокувала ця заява з Парижа, заощадить Європі багато часу на усвідомлення того, що потрібно робити більше
Суспільна думка
Люди на Заході не готові до відправлення своїх військових в Україну. Наголошує старший науковий співробітник французького інституту міжнародних та стратегічних досліджень (IRIS) Гаспар Шніцлєр:
— Більшість західних суспільств не підтримує цього, побоюючись ескалації конфлікту і відкритого конфлікту між Росією і НАТО і як наслідок — можливого застосування Росією ядерних сил стримування. Згідно з опитуванням, проведеним телеканалом Europe 1, 76% опитаних французів висловилися проти введення французьких військ в Україну.
Політичний аналітик Вільнюського університету Миколаса Ромеріса (Mykolas Romeris University) Альвідас Медалінскас наголошує — головне, аби західні партнери від політичних заяв перейшли до справді виконання обіцяного:
— Вже було багато безвідповідальних заяв з боку деяких західних партнерів. Пригадайте лише заяви про драконівські санкції, які знищать економіку Росії. Але в реальності виглядає інакше. Треба б забути на якийсь час про рейтинги і популярність в середині своїх країн, забути про виборчу кампанію.
Буде дуже прикро, якщо питання допомоги Україні стане політичним інструментом в контексті наближення європейських виборів
Президент Франції Емманюель Макрон не виключив ймовірного відправлення західних військ в Україну. «У питанні підтримки України не може бути жодних червоних ліній», — наголосив французький лідер. Заява Макрона спричинила жваву дискусію на Заході
«Увага фермере, руський у курнику» — з таким плакатом на протест у Варшаві прийшла польська фермерка Агата Вінська. Вона впевнена, що російська пропаганда хоче відвернути увагу від війни в Україні, використовуючи для цього фермерів. А після того, як на одній з акцій з’явився трактор із прапором Радянського союзу та плакатом із закликом до президента Росії навести лад з Україною та Брюсселем, на впливі російських агентів на польських протестувальників наголосили й в польському МЗС. Російська пропаганда у Польщі — гнучка, шукає підходи до різних аудиторій. До того ж Росія проводить кампанії з дегуманізації українців, мовляв, вони жирують в Польщі, порушують місцеві порядки, а влада про них дбає більше, ніж про поляків. Як росіяни маніпулюють повсякденним життям у Польщі, чи відрізняють поляки правду від пропаганди і як змінились російські фейки за два роки великої війни в Україні Sestry поговорили з експерткою з запобігання дезінформації в NASK (Національний науково-дослідний інститут під керівництвом Канцелярії прем'єр-міністра Польщі), викладачкою Академії соціальної та медіа-культури в Торуні Клаудією Росінською.
Катерина Трифоненко: Як працює російська дезінформація у Польщі? На що насамперед варто звернути увагу?
Клаудія Росінська: На початку війни, наприклад, був момент, коли склалося враження, що буде нестача пального. У прикордонних регіонах Польщі люди кинулися на заправки, щоб наповнити контейнери пальним. І це, звичайно, на якийсь час вплинуло на реальний дефіцит пального на заправках і підживлювало ще більші емоції та страхи, створюючи ефект спіралі. На щастя, це вдалося зупинити завдяки інформаційній кампанії.
Пізніше ми мали подібну проблему з надмірним зняттям готівки в банкоматах, а згодом, влітку, з цукром. З'явилася інформація про те, що в магазинах не вистачає цукру, що викликало надмірні емоції, — і поляки кинулися його масово скуповувати. В якийсь момент у деяких магазинах справді виникла нестача цукру — люди фотографували порожні полиці, а це, своєю чергою, ще більше посилювало побоювання, що проблема серйозна. Тож ще більше людей кинулися робити запаси. Але, зрештою, і з цим вдалося впоратися. Такі види операцій мене турбують через швидкість їхнього впливу. Дуже легко таким чином провокувати соціальну паніку — і це дуже небезпечно.
КТ: На кого націлена російська пропаганда?
КР: Що стосується того, хто одержувачі російської дезінформації, це дуже складне питання. Росія прагне до радикалізації, тому часто спрямовує свої меседжі на протилежні групи, максимально підживлює негативні емоції та налаштовує їх одна проти одної. Це дуже помітно в політиці. Але є й інші специфічні сфери, де мета дезінформації — викликати широке занепокоєння.
Наприклад, коли Польща вирішила будувати атомні електростанції, дуже швидко з'явився контент, який нагадував людям про Чорнобиль і лякав їх подібними наслідками в Польщі. Таких прикладів можна навести безліч. Звісно, є й постійні групи, наприклад, антивакцинатори. Вони майже одразу стали антиукраїнськими після нападу на Україну. Але це радше винятки.
У більшості випадків можна сказати, що Росія підлаштовує свої дезінформаційні кампанії під динаміку інтересів у тому чи іншому суспільстві. Тому її аудиторії є дуже гнучкими
КТ: Наскільки поляки критично ставляться до фейкових новин, які запускаються в медіапростір?
КР: Мушу зізнатися, що я ніколи не пишалась Польщею і поляками так, як у 2022 році. Тоді ми змогли відбити інформаційну атаку Росії і діяли саме так, як повинні були діяти. Росії не вдалося переконати поляків, що не варто підтримувати Україну і приймати біженців. Це великий успіх багатьох організацій, які борються з дезінформацією, а також доказ того, що поляки розуміють, наскільки небезпечною є Росія і можуть об'єднатися під час загрози. Але минуло два роки, і мені важко сказати, що поляки у виграшній позиції.
Коли справа доходить до розпізнавання фейкових новин, поляки слідують європейським тенденціям. Результати досліджень не показують високого рівня навичок у цій сфері
Зараз ми все частіше маємо справу не з фейковими новинами, а з маніпуляцією думкою, яку значно складніше розпізнати. Саме тому я вважаю, що пребанкінг (запобігання поширенню дезінформації. — Авт.) має вирішальне значення у боротьбі з дезінформацією. Він передбачає моніторинг соціальних мереж, щоб виявляти шкідливі наративи на дуже ранній стадії їхнього створення — ще до того, як вони стануть широко розповсюдженими і досягнуть більшості людей. Тоді їм можна протидіяти на інформаційному рівні, створюючи соціальні кампанії, інформаційні матеріали та викриваючи методи російських операцій впливу. Згідно з психологічними дослідженнями, ці методи є найефективнішими у превентивній діяльності.
Розвінчування фейків також важливе і потрібне, але з досвіду ми знаємо, що воно охоплює менше людей і є менш ефективним. Бо, коли хтось вирішив у щось повірити, його дуже важко потім переконати, що це неправда
КТ: Якщо порівнювати фейки, що поширюються у різних країнах Східної Європи, де їх найбільше і яка специфіка цього контенту?
КР: З точки зору ЄС і НАТО, Польща є прифронтовою країною. Тому її позиція щодо війни в Україні має вирішальне значення. Росія це добре розуміє. На початку повномасштабної війни у 2022 році поляки були наріжним каменем допомоги Україні як з точки зору надання зброї, так і з точки зору приймання біженців. Тож не дивно, що Польща одразу після України стала мішенню російських дезінформаційних кампаній та кібератак. Метою було відмовити поляків від допомоги. На щастя, це не вдалося, незважаючи на численні спроби. З іншого боку, 2023 рік був роком парламентських виборів у Польщі, а це завжди робить суспільство вразливішим до російських операцій впливу в країні.
Виборчі кампанії та внутрішня політична напруженість створюють найкращі умови для російських операцій — таких, як розпалювання соціальних заворушень, посилення поляризації та керування увагою громадськості
Минулого року ми спостерігали в Польщі два значні явища, пов'язані з дезінформацією. Перше — це створення антидержавних наративів, які підживлюють різні соціальні страхи та підбурюють поляків проти власної країни. Питання українських біженців або допомоги Україні часто експлуатується в цих наративах. Мета — створити враження, що якщо політики хочуть допомогти Україні або піклуватися про біженців, то вони діють проти інтересів Польщі. Це виключно прорахована і дуже небезпечна стратегія, спрямована на створення хаосу в Польщі.
Другий феномен — це зміна парадигми створення дезінформаційного контенту. Росія швидко зрозуміла, що брехню можна розвінчати і видалити або заблокувати в соціальних мережах. Куди складніше протистояти думкам, узагальненням, теоріям змови та емоційним коментарям. Ми помітили, що зараз створюється дуже мало власне фейкових новин, а більшість контенту, що просуває російську дезінформацію, неможливо перевірити, оскільки він не містить фактів, натомість зосереджується на думках чи міркуваннях.
Ця зміна є дуже проблематичною, адже вкрай важко пояснити власникам соціальних медіаплатформ, чому варто блокувати контент, хай навіть відверто маніпулятивний, якщо в ньому немає конкретних прикладів брехні
КТ: Чи змінились російські кампанії з дезінформації у Польщі за майже два роки повномасштабної війни в Україні, з чого починали і що просувають зараз?
КР: Метою російської дезінформації в Польщі наразі є провокування хаосу та посилення соціальної поляризації. Це передбачає провокування конфліктів як між поляками — переважно на політичному ґрунті, так і між поляками та українцями. Це глибоко прорахована акція. Будемо сподіватися, що цього ніколи не станеться, але якщо Росія не зазнає поразки в Україні, вона, швидше за все, продовжить свої зусилля. Такі тенденції вже помітні, наприклад, в їхньому посиленому військовому виробництві та заявах російських політиків, включно з Путіним. З такої точки зору, країна, яка внутрішньо розділена і роздирається конфліктами, не стане перешкодою для Росії. Саме тому на Польщу посилено спрямовані дезінформаційні кампанії. Мета — підірвати моральний дух і змусити шукати ворогів всередині країни, а не зовні.
Вже зараз проводяться численні кампанії впливу, які переконують молодих поляків, що не варто воювати за свою батьківщину, якщо почнеться війна. Відсутність єдності — це, на мою думку, найбільш бажаний стан для Росії в Польщі
Але не менш важливими є наративи про Польщу, спрямовані на Європу. Напевно, ви пам'ятаєте, з перших днів війни у 2022 році потужну скоординовану атаку зі звинуваченнями поляків та українців у расизмі на кордоні. Кілька фотографій, відео із заявами окремих осіб — і одразу ж у суспільствах, віддалених від лінії фронту, виникло широке обурення. Це стало фундаментом для подальших дезінформаційних дій у цій сфері. Росії вкрай необхідно створити негативний імідж Польщі та України, оскільки тоді західні суспільства будуть вагатися з наданням негайної допомоги. У 2022 році це не вдалося, але зараз такі меседжі постійно повторюються. Невідомо, чи будуть вони ефективними через втому від війни.
КТ: Якщо говорити про Європу в цілому, яку головну мету зараз переслідує Росія своїми дезінформацйними операціями?
КР: Минулого року, безперечно, домінував антиукраїнський та антибіженський наратив. Це головний російський інструмент в інформаційній війні, спрямований, по суті, на послаблення готовності європейських суспільств підтримувати Україну, як шляхом надання зброї, так і шляхом збереження санкцій проти Росії. Хоча можна сказати, що перші два роки цієї війни були успішними в захисті від цих шкідливих наративів, майбутнє виглядає менш оптимістичним. Західні суспільства вже «втомилися» від війни в інформаційному плані. Професійні ЗМІ набагато менше говорять про Україну, зосереджуючись на поточних справах. Коли ці питання порушуються, то здебільшого це стосується фінансової допомоги чи санкцій. Це дуже чутливий момент, коли сприйнятливість до російської дезінформації зростає, особливо якщо вона пов'язана з економічною кризою.
Когнітивна втома послаблює нашу пильність і робить нас більш вразливими до впливу дезінформації як суспільства
Ще однією сферою, де можна спостерігати операції російського впливу, — розпалювання антиєвропейських настроїв. Ця довгостроковий проєкт і регулярний інструментом впливу. Росія прагне розділити європейську єдність — і це її стратегічна мета. Дезінформація потрапляє в суспільство різними каналами. Оцінити це в європейському масштабі може бути складно через відмінності між країнами. Однак основним інструментом, що стосується України, є Telegram. Через нього поширюється багато фейкових новин, маніпулятивного або шкідливого контенту, пов'язаного з війною і подіями в Україні. Дуже часто цей контент потім тиражується іншими месенджерами, поки не потрапляє в соціальні мережі. І це лише один із шляхів. Важливою видається також роль агентів впливу, сучасних розповсюджувачів дезінформації. Часто це особи зі значним охопленням у соціальних мережах, які формують «думки» про війну, які на диво часто збігаються з російськими наративами.
Наприклад, у Польщі виник «Антивоєнний рух», засновниками якого були популярні в соціальних мережах особи. Вони поширювали псевдомирний наратив про те, що слід уникати допомоги Україні, оскільки це затягує війну і втягує в неї Польщу. Вони публікували безліч своїх думок і псевдоаналізів. Більшість з них не були відвертою брехнею, тому їх не можна було спростувати чи розвінчати. Вони також створили популярний хештег у твіттері - #tonienaszawojna (#це не наша війна).
Хтось, хто не розуміє, як побудовані російські операції впливу, може подумати, що це невинний мирний активізм
Втім, історично це класичний маневр, який використовують російські спецслужби. І ось такі псевдомирні наративи, ймовірно, стануть популярними і в європейських країнах зараз, саме через втому від війни. Тому їх потрібно ретельно відстежувати і протидіяти їм.
«Метою російської дезінформації в Польщі є провокування хаосу та посилення соціальної поляризації. Це передбачає провокування конфліктів як між поляками — переважно на політичному ґрунті, так і між поляками та українцями», — польська експертка із запобігання дезінформації
Загалом, за даними Євростату, понад 4 мільйони вимушених мігрантів з України користуються тимчасовим захистом, наданим країнами ЄС. Він надається відповідно до Директиви Європейського союзу, яка була активована 4 березня 2022 року. Потім її дію продовжували тричі. Останній раз торік у вересні — до березня 2025 року.
За чинним законодавством ЄС, дія Директиви про тимчасовий захист не може перевищувати трьох років. Це означає, що в березні наступного року країни Євросоюзу мають визначитись: в якійсь формі продовжити українцям дозволи на проживання або повертати їх в Україну. Тож що робити українцям після дати «Х»? Sestry зібрали думки польських, німецьких та бельгійських експертів.
Особлива директива
Продовжити дію Директиви ще на рік теоретично можливо — шляхом внесення змін до законодавства в цілому. Але для цього потрібен консенсус між законодавцями та Єврокомісією, пояснює аналітикиня Європейської програми міграції Центру європейської політики (EPC) Анастасія Каратзас:
— Ми знаємо, що обговорення законодавчих текстів можуть тривати роками на рівні ЄС, я вже не кажу про те, що вони можуть зіткнутися з певною протидією з боку окремих держав-членів. У нас немає стільки часу. Якщо ми почнемо ставити питання про надання тимчасового захисту українським біженцям, то, можливо, нам також доведеться розглянути питання про надання тимчасового захисту іншим групам, які потребують тимчасового захисту. Тому малоймовірно, що на політичному рівні ми побачимо бажання продовжити дію Директиви або змінити законодавство.
Теоретично, ніщо не заважає повторному запуску механізму на підставі рішення Європейської ради та Єврокомісії. Що, по суті, означатиме повторний запуск тимчасового захисту ще на три роки. Але з багатьох причин політично це малоймовірний варіант
Директива, яка регулює правовий статус українців, вперше в історії Євросоюзу була застосована після російського повномасштабного вторгнення. Вона надає українцям доступ до прав, як раніше були доступні виключно громадянам та резидентам ЄС. Зокрема, йдеться про право на проживання на території країни ЄС, яка видала тимчасовий захист, необмежений доступ до ринку праці, доступ до початкової та середньо освіти, соціальні пільги, приміром, виплати на дітей, базова медстраховка.
Поки що незрозуміло, чи у Німеччині після 4 березня 2025 року буде спеціальний статус для українських біженців, каже професорка, керівниця відділу інтеграції DeZIM-Institut в Берліні Магдалена Новицька:
— Найімовірніше, якщо українці захочуть далі залишитися в Німеччині, їм потрібно буде подати заяву на отримання посвідки на проживання. Німеччина повинна буде вирішити, чи будуть продовжені положення щодо соціальної підтримки, і як це співвідноситься із заходами, що застосовуються до інших біженців, які подають документи на отримання посвідки на проживання в Німеччині.
Є багато неформальних повідомлень з боку політиків різних країн-членів ЄС про те, що вони шукають правове рішення для продовження тимчасового захисту для українців, — зауважує доцентка Центру міграційних досліджень (CMR) Варшавського університету Марта Ярошевич:
— Ми не знаємо деталей, наприклад, про тривалість статусу або доступ до соціальних виплат. Ще одним важливим фактором є консультації з українською владою, яка побоюється, що українські мігранти не повернуться на батьківщину.
Демографічна прірва
Про вибір «бути біженцем чи громадянином» сказав у новорічному зверненні президент Володимир Зеленський, який закликав українців повертатись і жити за принципом: або воюєш, або працюєш. Нещодавно глава України запропонував урядам європейських країн спрямувати виплати для біженців напряму в бюджет України. Хоча тут з ним не погодилась його дружина Олена Зеленська, яка публічно заявила, що змушувати людей повертатися — це неправильно.
Західні партнери усвідомлюють, яка серйозна небезпека постає перед Україною через великий відтік населення. За даними доповіді Єврокомісії «Майбутнє населення України після російського вторгнення», протягом наступних тридцяти років за найгіршого міграційного сценарію буде наступне: тривала війна і незначне повернення біженців, кількість мешканців України скоротиться на третину і становитиме менше 30 мільйонів.
Проте навіть за найсприятливішого розвитку подій, тобто швидкого завершення війни, масового повернення людей та сталого економічного розвитку, населення України не перевищить 35 мільйонів, прогнозують фахівці.
Читайте також: Елла Лібанова: «Захід зацікавлений у тому, щоб ми були розвиненою країною, тому що тільки успішна, демократична Україна буде бар'єром на воєнному шляху Росії до Європи»
Бажання України повернути з-за кордону якомога більше своїх людей, цілком зрозуміле, нещодавно заявила міністерка внутрішніх справ Фінляндії Марі Рантанен:
— Якби я була на місці української влади, я би просила людей повернутися, коли закінчиться війна. Але поки вона триває, ми всі в Європі повинні допомагати українцям, скільки буде потрібно.
Поки війна триває, навряд чи більшість українців, які перебувають у Польщі, можуть дати однозначну відповідь, збираються вони залишатись чи повертатись, каже доцентка Центру міграційних досліджень (CMR) Варшавського університету Марта Ярошевич:
— Згідно з даними панельного опитування CMR «Між Польщею та Україною», проведеного навесні минулого року, до 40% біженців зазначили, що не знають, чи повернуться вони назад. Проте ми бачимо, чим довше триває війна, тим більше зростає кількість людей, які заявляють, що неодмінно залишаться в Польщі.
Робота й інтеграція
ЄС не збирається примусово виселяти українців після березня 2025, але формат допомоги може суттєво змінитись, — йдеться у доповіді спеціального радника Єврокомісії з питань України Людовіка Ашера. А оскільки й після завершення війни безпечне повернення в регіони, які зазнали найбільших руйнувань, буде неможливим, єврочиновник закликав ЄС продовжити тимчасовий захист для українців на строк, необхідний для відбудови країни, наприклад, на десять років.
Директива про тимчасовий захист, окрім доступу до низки прав, дає українцям можливість інтегруватися в країнах ЄС. Головним чином йдеться про роботу, адже для більшості українців — це на рівні з безпекою вирішальний фактор для подальшого перебування за кордоном.
У Німеччині навесні 2023 року були працевлаштовані близько 18% біженців, розповідає професорка, керівниця відділу інтеграції DeZIM-Institut в Берліні Магдалена Новицька:
— Інтеграція українців у німецький ринок праці з часом покращується, оскільки все більше людей отримують необхідні мовні навички та визнання їхніх дипломів. Країна зацікавлена в їхньому працевлаштуванні. Новостворена програма Jobturbo має допомогти біженцям швидко знайти роботу в Німеччині.
Найбільше безробітних — серед українок з малими дітьми, віком до трьох років, з них працевлаштовані лише 3%. Втім загальна тенденція — люди шукають можливості зачепитись і, відповідно, шукають роботу, каже експертка Нюрнбергського Інституту з досліджень ринку праці (IAB) Ксенія Гацкова:
— Серед безробітних біженців 93% заявили, що вони точно (69%) або скоріше (24%) хочуть отримати оплачувану роботу в Німеччині. Серед біженців, які мають намір працювати, 27% хочуть влаштуватися на роботу негайно, а ще 54% планують зробити це протягом наступного року. Близько 19% хотіли б працевлаштуватися в Німеччині через два-п'ять років або пізніше.
Якщо говорити про Польщу, продовжує доцентка Центру міграційних досліджень (CMR) Варшавського університету Марта Ярошевич, то
показники економічної інтеграції дуже хороші:
— Згідно з даними опитування CMR «Між Польщею та Україною», вже через рік після початку повномасштабної російської агресії 70% українців були зареєстровані як такі, що працюють у Польщі. Однак проблема в тому, що більшість жінок-мігрантів працюють на умовах неповного робочого дня, а їхня середня заробітна плата коливається в межах польської мінімальної зарплати.
Експерти звертають увагу — європейському ринку праці дуже потрібні українські працівники. За словами професорки, керівниці відділу інтеграції DeZIM-Institut в Берліні Магдалени Новицької, список бажаних у Німеччині фахівців доволі широкий: від слюсарів та зварювальників до медиків та IT-спеціалістів.
Так само і Польща зацікавлена в українських працівниках, каже доцентка Центру міграційних досліджень Варшавського університету Марта Ярошевич:
— Згідно зі звітом державної установи соціального страхування (ZUS) за 2022 рік, Польща повинна буде приймати понад 200000 нових іноземних працівників на рік протягом наступного десятиліття, якщо хоче врівноважити нинішні темпи скорочення працездатного населення. Бізнес-організації скаржаться уряду, що Польща програє «гонку за мігрантами», багато з яких вже виїхали до Німеччини.
З іншого боку, треба зважати на серйозні демографічні виклики, з якими стикається Україна, яка закликає своїх громадян брати участь у відновленні країни — і це, безумовно, в національних інтересах Польщі сприяти стабільній і процвітаючій Україні
Читайте також: «Потрібно задіяти механізми, щоб молоді українці, які можуть боротися, повернулися в Україну», — Павел Коваль
Нові тенденції
Після того, як Рада ЄС ухвалила рішення про продовження тимчасового захисту для українців до березня 2025 року, низка країн, зокрема Німеччина, Данія, Болгарія, Чехія, Словаччина та Литва вже продовжили цей статус для українців ще на рік.
Втім, наприклад, Польща пішла іншим шляхом і продовжила тимчасовий захист для лише до 30 червня 2024 року. І в який спосіб тут регулюватиметься статус українців вже за чотири місяці — поки що відкрите питання.
На цьому тлі побільшало заявок від українців на оформлення посвідок на проживання (карти побиту). Це ті, хто хоче лишатися на довше. Карта побиту для них дає гарантії легального перебування в країні від 1 до 3 років, — зазначає директор міграційної платформи EWL Марцін Колодзейчик.
Також експерти цієї платформи констатують нову тенденцію: все більше українців виїжджають з Польщі до різних європейських країн, зокрема до Німеччини. У дослідженні EWL взяли участь 400 респондентів з різних регіонів України, різного віку і з різною освітою, які спочатку перебували у Польщі, а потім переїхали до Німеччини. Серед причин міграції українських біженців до ФРН є наявність друзів у Німеччині, які там влаштувалися і готові допомогти, вища заробітна плата та соціальні виплати для біженців і кращі медичні послуги, аніж у Польщі.
Правовий статус після дати «Х»
Якщо розглядати питання про продовження перебування українців в ЄС після березня 2025 року, це повинно відбуватися на законних підставах, щоб люди могли продовжувати користуватися своїми правами, а також для того, щоб вони могли робити внесок в економіку країн-членів ЄС, які їх приймають, каже аналітикиня Європейської програми міграції Центру європейської політики (EPC) Анастасія Каратзас:
— Якщо правова база буде нечіткою, ми можемо потрапити в ситуацію, коли мільйони людей опиняться в невизначеному стані. Вони, звичайно, можуть залишатися, оскільки повернення додому неможливе.
Але їм не гарантуватимуть доступ до тих самих прав і послуг, які вони мають зараз
Серед варіантів продовження легального перебування в ЄС, які можуть розглядати українські мігранти, експерти називають офіційну роботу чи навчання. Але недолік тут в тому, що обидва ці варіанти обмежені в часі і прив'язані до конкретної можливості. Якщо людина втрачає роботу або завершує навчання, одразу постає питання, чи залишає це її без доступу до прав? Чи буде в неї можливість знайти нову роботу або почати нову програму навчання?
Ще один шлях, яким може піти ЄС після завершення дії Директиви про тимчасовий захист, описаний у звіті Королівського інституту міжнародних відносин у Брюсселі. Йдеться про спрощення надання українцям статусу довготермінового резидента (LTR). Щоб його отримати, треба проживати в одній з країн ЄС не менше п’яти років.
Втім зараз українці не можуть розраховувати на довгострокове резидентство, адже проживання під тимчасовим захистом не враховується в оці необхідні 5 років. Бельгійські експерти вважають, що у випадку українських вимушених мігрантів, цей мінімально необхідний період перебування можна було б скоротити з п’яти до трьох років.
Протягом року, швидше за все, буде рішення на рівні ЄС, припускає аналітикиня Європейської програми міграції Центру європейської політики (EPC) Анастасія Каратзас:
— Це може бути захист на основі prima facie (групового статусу. — Авт.) та існуючих інструментів притулку. По суті, це дозволило б надавати повноцінний статус захисту українським біженцям, але на іншій основі, ніж тимчасовий захист.
Найбільше українців, рятуючись від війни, виїхали в Польщу — натепер приблизно 960 тисяч людей і Німеччину — приблизно 1,2 мільйони людей. За останнім дослідженням ООН, більшість українських біженців все ще хочуть повернутись додому. Але якщо в минулому році про такі наміри заявляли 77% українців, то цьогоріч — 65%. Та на яких умовах українці зможуть перебувати в ЄС після 2025 року?
Понад півтори сотні лідерів держав і урядів, міністрів оборони та закордонних справ, керівників міжнародних організацій, науковців та бізнесменів упродовж трьох днів — 16-18 лютого — в рамках міжнародної конференції у Мюнхені обговорювали нагальні виклики світовій безпеці. Представників Ірану та Росії не запросили. Що прикметно до вторгнення в Україну російський міністр закордонних справ Сергій Лавров був незмінним учасником Мюнхенської конференції. І зазвичай його виступ планували на ранок другого — основного дня зібрання. Цього року цей час віддали китайському міністру закордонних справ Ван Ї. Україна очікувано була серед найбільш обговорюваних тем Мюнхена, втім далеко не єдиною. Ключові заяви, рішення, та настрої, що панували на ювілейній, 60-ій, безпековій конференції Sestry проаналізували з дипломатами, військовими та політичними експертами.
«Всі програють?»
Аналітики Мюнхенської конференції щороку перед початком зібрання публікують звіт, який окреслює стан безпеки у світі і задає тон дискусіям. Цьогорічний звіт вийшов напевне з найпесимістичнішим заголовком за останні роки: «Всі програють?».
Добре, що тут досі є знак питання, вважає британський дипломат старший науковий співробітник з питань політики Європейської ради з закордонних відносин (ECFR) Нік Вітні, адже все частіше національні інтереси ставлять вище загального блага — і це катастрофічний рецепт для світу:
— Путін — один з очевидних прикладів такої поведінки, як і Трамп, але по інший бік Атлантики — як людина, що є втіленням егоїзму, незалежно від того, чи ви говорите про Трампа як про особу, чи про Сполучені Штати як про націю. Тож, так, зараз справи йдуть не дуже добре. І коли ви бачите, що Європа опинилася між Путіним і можливістю того, що Трамп очолить Білий дім у січні наступного року, це не схоже на щасливий сценарій.
Цьогорічна Мюнхенська конференція відбулась на тлі безпрецедентно великої кількості криз, конфліктів і воєн в Європі — як по сусідству з нею, так і далеко за її межами: на Балканах, Близькому Сході, Кавказі, в Північній Африці і на Далекому Сході, що відбуваються одночасно і дедалі більше загострюються. Це тривожний сигнал, наголошує колишній генерал-лейтенант Бундесверу, а нині старший науковий співробітник Німецької ради з закордонних справ (DGAP) Хайнріх Браус:
— Малі та великі автократи протистоять західним демократіям як в євроатлантичному, так і в індо-тихоокеанському регіонах. Вони прагнуть нового світового порядку, в якому авторитарні держави контролюють великі регіони. Жорстока і злочинна агресивна війна Путіна проти України є тому прикладом. Він хоче втягнути Україну всупереч її волі в нову велику Росію. Також він прагне контролювати східну частину Європи, тобто ті країни, які стали членами НАТО після 1997 року, і, можливо, має намір окупувати країни Балтії, Молдову та Грузію. До цього спектру регіональних і глобальних криз і конфліктів додаються зубожіння цілих регіонів на так званому Глобальному Півдні, численні наслідки зміни клімату, а також вплив нових підривних технологій, гібридних і кіберзагроз, а також загроз з космосу.
Втім, ми не повинні піддаватися страху перед усіма цими ризиками і загрозами, а повинні долати їх політично, економічно і військово
Винищувачі, артилерія, боєприпаси
Вже минуло майже два роки від початку російської повномасштабної агресії, а Україна перебуває в ситуації, коли відчайдушно потребує зброї, боєприпасів і літаків, каже двічі міністр оборони Литви (1993-1996, 2000-2004), міністр закордонних справ Литви (2012—2020) Лінас Лінкявічюс:
— Певна річ, що допомога Україні має бути суттєво посилена, вона має отримати все, що їй потрібно. Одних декларацій замало.
Якби словами підтримки можна було виграти війну, Україна б уже перемогла
Європейська допомога протягом цих двох років була кращою, ніж очікувалося, але цього недостатньо, і, тим більше недостатньо, якщо американці призупинять свою підтримку, зауважує британський дипломат старший науковий співробітник з питань політики Європейської ради з закордонних відносин (ECFR) Нік Вітні:
— Наприкінці лютого європейці розглядатимуть нову оборонно-промислову політику. Питання в тому, чи ухвалять вони її і чи визнають необхідність розширення потужностей з виробництва озброєнь.
Та вже зараз в рамках Мюнхенської конференції одразу кілька європейських високопосадовців заявили про посилення військової допомоги Києву. Прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте анонсував передачу Україні довгоочікуваних винищувачів F-16, мовляв, навчання українських пілотів відбувається на високій швидкості: «Буде 24 винищувачі, можливо, більше, але — не менше».
Премʼєр-міністерка Данії Метте Фредеріксен закликала усі європейські країни передати українській армії боєприпаси та системи ППО, адже Україні вони потрібніші, а також зауважила — нестача виробництва, про яку так часто говорять європейські лідери, коли йдеться про затримки постачання озброєнь Україні, не основна перешкода:
— Україна в нас просить боєприпаси та артилерію зараз. Ми, Данія, вирішили передати Україні всю свою артилерію. Тому вибачте, друзі, в Європі є військове обладнання, це питання не лише виробництва.
А президент Чехії Петр Павел заявив, що його країна знайшла для України 800 тисяч артилерійських боєприпасів, йдеться про півмільйона снарядів калібру 155 міліметрів і 300 тисяч — калібру 122 міліметри. Зі слів Павела, українські військові зможуть їх отримати за лічені тижні, якщо з фінансуванням допоможуть партнери, зокрема, США та Німеччина.
Німеччина виділила 8 мільярдів євро у своєму бюджеті на 2024 рік на підтримку України, — розповідає колишній генерал-лейтенант Бундесверу, а нині старший науковий співробітник Німецької ради з закордонних справ (DGAP) Хайнріх Браус:
— Президент Зеленський і канцлер Шольц, як і кілька інших європейських держав, щойно уклали угоду про безпеку, в якій Німеччина, наскільки мені відомо, взяла на себе зобов'язання, наприклад, щодо постійних поставок зброї та допомоги в підготовці українських солдатів. Також в Берліні будується новий завод з виробництва артилерійських боєприпасів, який планується завершити через рік і який зможе постачати близько 200000 снарядів на рік.
Також найбільший німецький виробник боєприпасів концерн Rheinmetall повідомив, що планує збудувати завод в Україні, угоду про співпрацю підписали на полях Мюнхенської конференції. Концерн анонсував виробництво шестизначної кількості снарядів на рік.
Смерть Навального
До початку конференції у Мюнхені залишалось менше години, коли новинними стрічками розлетілось екстрене повідомлення про смерть в тюрмі російського опозиціонера Олексія Навального. Ця новина стала справжнім шоком для західних політиків. Про Навального згадували у своїх промовах практично всі учасники конференції. Відбувся незапланований виступ вдови Навального, їй стоячи аплодувала переповнена зала. Юлія Навальна закликала притягнути Путіна і його оточення до відповідальності за усі жахливі речі, які вони зробили з країною і її родиною.
Знищенням Навального російська влада вчергове продемонструвала свій тоталітарний оскал і сталінські зуби, каже керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук:
— Дехто навіть припускає, що це був задум Путіна прибрати Навального саме в цей день і це був своєрідний меседж від кривавого кремлівського диктатора європейським лідерам. Але Європа продовжує боятися Путіна. І не тільки Європа. І саме через це більшість заяв про Навального в Мюнхені мають дуже обтічну форму. І пригадайте заяву Байдена, якщо Путін спробує вбити Навального, то його чекають страшні наслідки. Путін вбив Навального, продемонструвавши, що він це може. Які страшні наслідки можуть продемонструвати Штати і євроатлантична спільнота?
І таким чином, путінська компанія демонструє неспроможність євроатлантичних демократій до захисту. Їм нічого протиставити Путіну, окрім засудження і глибокого занепокоєння. І це така ситуація плачевна
Зеленський про Авдіївку, Путіна і Трампа
Після вбивства Навального було б абсурдно сприймати Путіна як легітимного лідера російської держави, заявив у Мюнхені український президент Володимир Зеленський:
— Він головоріз, який утримує владу через корупцію та насильство. Прибуття на його інавгурацію, потиск руки, сприйняття його як рівного — було б презирством до природи політичної влади.
«У Путіна є два варіанти: трибунал у Гаазі або бути вбитим одним із тих, хто зараз вбиває для нього», — додав Володимир Зеленський:
— Ми повинні робити не щось, а все можливе, щоб завдати поразки агресору. Будь ласка, пам'ятайте, що диктатори на канікули не йдуть.
У розпал безпекової конференції стало відомо, що українські війська залишили Авдіївку, місто в Донецькій області, яке ЗСУ тримали 10 років. Під час промови Володимир Зеленський наголосив, що прорив росіян на цій ділянці фронту став можливим через недостатню підтримку України:
— Україна може перемогти. Наші дії обмежуються лише дальністю та достатністю засобів ураження. Але це залежить не лише від нас. І ситуація в Авдіївці це підтверджує. На жаль, утримання України у штучному дефіциті озброєння, зокрема у дефіциті артилерії та засобів дальнього ураження, дозволяє Путіну адаптуватися до інтенсивності бойових дій. Не питайте Україну, коли закінчиться війна, а питайте себе, чому Путін досі може її продовжувати.
Рішення про вихід з Авдіївки за обставин, що склались, зі слів Володимира Зеленського було правильним, професійним та справедливим:
— Ми бережемо наших людей, наших воїнів — бо це і є захист. Зброя від наших партнерів допомагає відновлювати мир на нашій території, але перш за все військовий захищає людей. Тому, щоб не потрапити в оточення, було ухвалене рішення відійти на інші рубежі.
А ще український президент хотів би показати справжню війну Дональду Трампу, мовляв, якщо той приїде в Україну, Зеленський готовий поїхати з ним на фронт, щоб, якщо буде розмова про те, як закінчити війну, люди, які ухвалюють такі рішення на власні очі побачили, що таке не війна в Instagram, а справжня війна.
Послання з Білого дому
Сполучені Штати на Мюнхенській конференції представляла віцепрезидентка США. Основне послання адміністрації Байдена Україні прозвучало під час зустрічі Камали Гарріс із Володимиром Зеленським — США і надалі підтримуватимуть Україну:
— Ми продовжуватимемо підтримувати ваші зусилля для здобуття миру на справедливих умовах. Ми дотримуємося принципу, що Росія заплатить за те, що вона зробила, за те, що вона скоїла. І ми побачимо Україну на виході з цієї війни як вільну, демократичну та незалежну країну.
Зустрічі в Мюнхені відбувались на тлі того, як 61 мільярд доларів допомоги, яку Білий дім хоче направити Україні застрягли в Конгресі, і жодних осяжних строків вирішення цього питання не видно. Україна дуже чекає позитивного рішення про цей пакет допомоги сказав Володимир Зеленський під час перемов із Камалою Гарріс, а крім грошей Київ сподівається отримати від США додаткові системи ППО: «Кожна система Patriot не лише рятує сотні й тисячі життів, а й дає змогу нормально працювати нашим містам, а отже — нашій економіці».
Вже з трибуни Мюнхена віцепрезидентка США заявила, що жодних альтернативних варіантів, окрім як ухвалення пакета фінансової допомоги Україні в Конгресі, у Білому домі не розглядають. Окремо Камала Гарріс зупинилась на американських зобов'язаннях з підтримки міжнародних норм і демократії і заперечила, що США входять в період ізоляціонізму:
— Північноатлантичний альянс сильніший, ніж будь-коли в історії, східний фланг НАТО в Європі значно посилений, зокрема, присутністю американських сил.
Ці месседжі вочевидь мали б заспокоїти європейців після заяв Дональда Трампа, який лякає тим, що у разі його повернення в Білий дім, США не допомагатимуть європейським союзникам. А втім, драматизувати можливе повернення Трампа не потрібно, вважає двічі міністр оборони Литви (1993-1996, 2000-2004), міністр закордонних справ Литви (2012—2020) Лінас Лінкявічюс:
— Саме Трамп збільшив військовий контингент і загалом військову присутність США у Європі, зокрема, в Східній Європі. За його президентства з Америки вислали найбільше російських агентів і шпигунів. Світ не чорно-білий, це стосується і можливого повернення Трампа.
Європа має самостійно дбати про власну безпеку, незалежно від того, що відбувається у США. Це один з висновків цьогорічної Мюнхенської конференції. Тим більше, що стратегічний центр тяжіння Америки переміщується в Індо-Тихоокеанський регіон, звертає увагу колишній генерал-лейтенант Бундесверу, а нині старший науковий співробітник Німецької ради з закордонних справ (DGAP) Хайнріх Браус:
— Це означає, що американські збройні сили, які будуть розгорнуті в Індо-Тихоокеанському регіоні, наприклад, для захисту тамтешніх демократій від Китаю (наприклад, Тайваню, Південної Кореї, Японії, Австралії), не будуть доступні в Європі.
Європейцям доведеться заповнити цю прогалину самостійно
Довга війна і гарантії безпеки
Європа почала готуватись до довгої війни — так чи інакше цю тезу можна була почути в багатьох виступах Мюнхена, втім найвідвертішим був міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус, який сказав, що в найближчі десятиліття доведеться жити з лініями поділу в Європі: вільна та демократична Європа — з одного боку, авторитарна та войовнича Росія — з іншого.
Європа просинається від тридцятирічного сну і заколиханості в партнерстві з авторитарним російським режимом. Європейські лідери все більше говорять про те, що Європу треба захищати, і це великий плюс, переконаний керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук:
— Це означає, що навіть за найгіршого сценарію наші європейські партнери не будуть дивитися на Росію, як кролик в очі удаву. Вони готуються захищатись. Так, ще є в Європі держави, які дивляться на безпекову ситуацію на континенті через бізнесову призму.
Але все більше тих, хто реально оцінює загрози і реально готується до них. І це вже не тільки наші сусіди поляки, держави Балтії, румуни, а й західноєвропейські держави
Реальний ризик для Європи полягає не стільки в тому, що російські танки перетнуть кордон і захоплять столиці. Справжній ризик — це залякування з боку Росії, управління страхами, каже британський дипломат старший науковий співробітник з питань політики Європейської ради з закордонних відносин (ECFR) Нік Вітні:
— Європейцям було б дуже легко відчути, що вони в певному сенсі вже перебувають у владі Путіна і що він є загрозою, якій вони не можуть протистояти. І я думаю, що це може призвести до того, що націоналістичні уряди все частіше намагатимуться діяти майже як агенти російського президента. Я думаю, що це основний ризик, а не обов'язково збройне вторгнення.
Якщо ще торік російська загроза Європі видавались чимось абстрактним і про неї говорили здебільшого в кулуарах, цьогоріч голова Мюнхенської конференції Крістоф Гойсген перед початком зібрання заявив, що не виключає нападу Росії на одну з країн НАТО, у випадку, якщо росіяни переможуть в Україні. Тож треба цього не допустити, а Україна має отримати гарантії безпеки. Очевидно, що найкращі гарантії безпеки для України — вступ в НАТО, каже колишній генерал-лейтенант Бундесверу, а нині старший науковий співробітник Німецької ради з закордонних справ (DGAP) Хайнріх Браус. Але вступ в Альянс, на його переконання, вимагає припинення війни:
— Україна ще ніколи не була так близько до членства. Однак я не впевнений, що на майбутньому саміті у Вашингтоні будуть прийняті подальші далекосяжні рішення, не в останню чергу через війну і той факт, що Росія окупувала частину України, а також через виборчу кампанію в США. Особисто я був би за те, щоб НАТО зробило ще один крок і оголосило, що направить Україні запрошення приєднатися до Альянсу, як тільки будуть виконані необхідні умови.
Незалежно від рішень саміту у Вашингтоні, Україна має готуватись до вступу в Альянс — радить двічі міністр оборони Литви (1993-1996, 2000-2004), міністр закордонних справ Литви (2012—2020) Лінас Лінкявічюс. Він нагадує досвід Литви, коли на початку 2000 років вона почала переговори з Альянсом:
— Україні кажуть: ваше майбутнє в НАТО. А нам казали — ви ніколи не будете членом, і на це знаходилось багато різних доводів. Важливо, що ми не здалися, коли знову чули «ні». І були готові, коли настав час для вступу. З військової точки зору звичайно Україна з її армією і військовим досвідом готова до членства в НАТО, але є інші обставини і це також політичне рішення. Та у мене немає сумнівів, що рано чи пізно це відбудеться.
Нові безпекові угоди, контракт на виробництво боєприпасів та обіцянка від партнерів передати винищувачі F-16 — Мюнхенська конференція з безпеки принесла для України кілька важливих рішень. А також стала можливістю в чергове нагадати світу, хто боронить європейські безпекові рубежі
Росія залишається одним з найбільших світових маніпуляторів інформацією на різноманітних платформах та каналах. Про це йдеться у звіті департаменту стратегічних комунікацій Європейської служби зовнішніх справ (EEAS). У період з грудня 2022 по листопад 2023 департамент перевірив 750 інцидентів маніпулювання. Серед цілей пропагандистів упродовж року був, зокрема, український президент Володимир Зеленський, а серед тем — війна проти України. Для дезінформації найчастіше використовувалися месенджер Telegram і мережа X, але стороннє втручання спостерігалося практично на всіх і великих, і нішевих платформах. Про тренди кремлівських наративів, їхній вплив та як протистояти машині російської пропаганди Sestry поговорили з докторкою політичних наук, професоркою Київського політехнічного Інститут імені Ігоря Сікорського Лідією Смолою.
Катерина Трифоненко: Які основні наративи російської пропаганди в європейських країнах?
Лідія Смола: Якщо ми говоримо про російсько-українську війну, то є два великих поля битви — безпосередньо воєнні дії, де українська армія бореться з російською навалою, і величезне поле інформаційної війни. Російська пропаганда, і про це треба говорити на кожному медійному майданчику, — це такий самий інструмент воєнної машини, як і танки. Це не просто допоміжна сила. Так було в часи російської імперії, так було в радянський час, коли Росія використовувала hard power (безпосередньо збройні сили) і soft power. До останньої, за визначенням Джозефа Ная (професор Гарвардського університету, який ввів в обіг поняття «м’якої сили». — Авт.), відноситься російська культура, «большой театр» і таке інше.
Якщо говорити безпосередньо про наративи, найдавніший, що активно використовується з 2014-го року, але і до анексії Криму теж був присутній, — це «Україна — не держава» і «ми — один народ», тобто немає українців як окремого етносу
А з початком повномасштабного вторгнення додався наративи «військова машина НАТО наближається до наших кордонів», «Росія невинна», «РФ здійснила превентивні заходи і була змушена почати спеціальну воєнну операцію, бо інакше напали б Україна з НАТО».
До цього я додала б наратив, який спрацював абсолютно в протилежному напрямі. Йдеться про те, що весь Європейський Союз замерзне без російського газу. Наприкінці минулого року були такі просто жахливі рекламні ролики, які показували європейські країни, зокрема Німеччину і Польщу, де люди сидять в темних квартирах без газу, без опалення і поїдають своїх домашніх улюбленців. Хоча під новий рік більше місяця якраз росіяни сиділи в темних квартрах і грілись біля вогнищ у дворах. І вони, здається, досі пишуть слізні листи Путіну, щоб він вплинув на місцевих губернаторів. До речі, прикро, що оцю реальну інформацію практично не висвітлювали європейські медіа.
Ще один популярний наратив — «санкції не працюють» і «через санкції Європа сама стає бідною». Я, в силу моєї дослідницької роботи, аналізую не лише медіа, а телеграм-канали тамтешньої публіки на предмет того, що відбувається в Росії. З тої інформації, що пробивається, — великі транспортні проблеми, в рази зросли аварійні ситуації в авіації, проблеми в медичній сфері з браком лікарських препаратів. Можливо, санкції не працюють так, як би хотіла Україна, як би хотіла Європа, але, враховуючи масштаби Росії, вони працюють. Також наратив про те, «якщо Росію викидають зі світової спільноти, якщо їй немає місця у світі, то й такого світу світу не потрібно». Тобто ядерний шантаж, який поєднувався з тим, що допомога Україні тільки напружує цю ситуацію.
КТ: Чим відрізняються фейки в різних країнах Європи?
ЛС: Тут я би хотіла послатися на дуже цікаве і дуже ґрунтовне дослідження VoxCheck, яке проводилося торік з лютого до жовтня. Дослідники виявили понад вісім тисяч російських фейків в Німеччині, Італії, Чехії, Словаччині, Угорщині та Польщі. І, якщо порівняти з 2022 роком, то їхня кількість подвоїлась. У 2023-му щомісяця з’являлось понад 900 повідомлень, які містили російську пропаганду. І вони, звісно, різнилися. Бо в Німеччині, яка має давню історію партнерських стосунків з Росією, якщо не рахувати Другу світову війну, там такими ключовими посилами було, що «Україна не хоче мирних перемов», «Україна деструктивна», «з Україною неможливо домовитися», «Україна маріонетка Сполучених Штатів». В Угорщині, наприклад, був інший меседж — там йшлося про те, що угорська меншина в Україні зазнає утисків, «угорці не можуть говорити своєю мовою», «санкції шкодять Угорщині».
Маємо розділяти фейки спрямовані на Східну і Західну Європу. Бо в поляків, у країнах Балтії, у чехів, румунів і навіть угорців, попри умовне проросійське лобі, збереглась колективна пам’ять про те, що робили росіяни
Стосовно Західної Європи для тих же французів і німців Росія виглядає більш привабливо. Вони її сприймали і частково сприймають як екзотичну країну величезних масштабів і ресурсів. І для багатьох вона все ще асоціюється з Большим театром, Достоєвським і всіма отими речами тривалої пропаганди. У багатьох мемуарах описується, що 1935 році в штаб-квартирі гітлерівської партії висів плакат: «Пропаганда нас привела до влади, пропаганда дозволить нам утриматися у владі, пропаганда дозволить нам завоювати світ». Світ їм не вдалося, на щастя, завоювати. Але це гасло було прийнято в такому ціннісному, ідеологічному плані як тодішньою радянською владою, яка була в партнерстві з нацистською владою, так і сучасною російською владою.
КТ: Як трансформуються пропагандистські меседжі? Що, так би мовити, зараз в трендах?
ЛС: Дуже великий наратив спрямований на дискредитацію українських біженців, мовляв, вони невдячні, вони створюють велику напругу для місцевого населення. Ще один, який інтенсивно поширюють, — про неминучий програш України у війні. Попри те, що ми їх вигнали з-під Києва, з-під Харкова, з острова Зміїного, з Херсона. Вони це називають «жестом доброї волі», мовляв, от ми вийшли, щоб ми могли вести перемови. Тут, до речі, знову недопрацювання з протидії цим фейкам. Бо Росія б’ється два роки за невеликі містечка — Мар'їнку, Авдіївку. Після 2022 року РФ не вдалось захопити жодного великого міста. Але наратив про програш України продовжує поширюватись. Окремо треба звернути увагу на такі фейки, що «українці масово здаються в полон», а також «українські військові, тупі і неосвічені не можуть освоїти зброю, яку передає Захід українській армії».
Російська пропаганда ефективно застосовує гру на почуттях людей. Вона використовує таку річ, як очікування людей, бажання миру, бажання спокою людей, бажання припинити оці усі жахіття війни
Росія ефективно впливає на те, що в психології називається емоційним інтелектом людини.
КТ: За оцінками багатьох моніторингів, з усіх західних сусідів України саме на Польщу спрямована найбільше кількість російських фейків. Чому так?
ЛС: Так, Польща найбільше страждала і страждає від російської дезінформації про Україну. За дослідженням VoxCheck, торік у Польщі виявили 2242 кейси. Це зумовлено кількома причинами. Перша: російські стратеги розуміють, що спільні зусилля України, Польщі, Румунії і країн Балтії можуть створити потужний блок, здатний ефективно протистояти російській навалі. Другою причиною є те, що відповідальні польські політики розуміють, що за умови, скажімо так, поразки України Росія не зупиниться, вона піде далі. І ще одною вагомою причиною є те, що Польща, за визначенням і міжнародних, й українських експертів, є основним адвокатом України в Європейському Союзі. Тому росіяни б'ють по такому ключовому партнеру України. І йдеться не лише про поширення фейків. Я пригадую вислів заступника голови комісії у закордонних справах Ради Федерації Росії Владіміра Джабарова. Торік він з трибуни їхньої думи сказав, що Польща мала би задуматися, що з такою інтенсивною допомогою Україні вона нарветься на четвертий поділ. Тобто це така відкрита погроза. І говорить це не якийсь там пропагандист, шовініст, як Дугін чи нині ув'язнений Стрєлков-Гіркін, а людина, яка входить в державні структури.
КТ: Хто поширює російські фейки у Польщі і які були найпомітніші?
ЛС: Серед найпомітніших ресурсів я виділила б Niezależny Dziennik Polityczny. Цей портал і його головний редактор Адам Камінський поширюють практично всі найвідоміші російські наративи. Зокрема, про українізацію Польщі. Я би тут послалася на дослідження доктора Кшиштофа Вінклера, який відмітив оцей наратив. Йдеться про те, що величезна кількість українців, українська спільнота не буде інтегруватися у Польщу, а буде проявляти свої націоналістичні позиції — і це провокує напругу між українцями і поляками. І більше того, вони примусять польський уряд зробити українську другою державно. Уявіть собі. От чому я кажу про вплив пропаганди на емоції. Коли людина в емоційному збудженні, вона вимикає свої когнітивні здібності і припиняє мислити логічно. І так це працює.
Що робить Росія? Вона грає на фобії, на болючих історичних образах, які є в будь-якій країні, фокусується на складних історичних моментах між Польщею та Україною, зокрема Волинській трагедії
Приклад фейку, який я хочу відмітити, — поширювалась новина, що українські біженці в Польщі хочуть у Варшаві назвати вулицю іменем Степана Бандери і це підтримує український міністр Дмитро Кулеба. Першим її опублікував сайт Правда.ру. Чистий фейк. Але його спростували й українські фактчекери, також про це писали польські ЗМІ.
У соціальних мережах, а це основний канал поширення пропаганди польською мовою, розповсюджувалась інформація про приєднання Львова до Польщі. І в фейсбуці викладались несправжні, звісно, документи про такий референдум. І ходили заяви про приєднання до Польщі Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Волинської областей. Але, уявіть собі, що цей фейк на своїй сторінці в телеграм-каналі як правду поширив керівник Служби зовнішньої розвідки Росії Наришкін, мовляв, російська розвідка має інформацію про це приєднання. І тут про «хороших руських» можна згадати, тих які виступають проти війни, точніше, які виступають проти Путіна, ніби це один він винен у війні, а не російський народ. Оцей фейк про приєднання частини України до Польщі хороший руській мір обговорював на своїх форумах, на ютуб каналах. Вони казали: ну, війна несправедлива, але що поробиш. От ми точно знаємо, що Польща вже готує документи про приєднання українських земель.
Ще один приклад — про участь поляків у війні проти Росії. Російські сайти поширювали фейк, що група польських офіцерів приїхала в Марганець Дніпропетровської області з метою шукати російськомовних українців і виселяти їх з міста. Вони були одягнуті в українську військову форму — і ними керували натівські офіцери.
Дуже типовий кейс — фейкова новина, що хакери перехопили лист міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, адресований міністру закордонних справ Республіки Польща. У ньому очільник українського МЗС просить свого колегу депортувати з Польщі всіх чоловіків призовного віку, щоб їх всіх мобілізували.
У лютому 2022 доктором Лєшеком Сикульським був заснований так званий Польський антивоєнний рух. Основне його гасло — зупинити американізацію і українізацію Польщі. І наратив, який вони поширювали, — «це не наша війна». Цей Сикульський відомий своїми проросійськими поглядами, товаришує і не приховує цього з російським шовіністом Олександром Дугіним. І хоч вебсайт його був заблокований, але він продовжує свої дії. Крім нього можна, наприклад, назвати польську журналістку Агнєшку Півар, яка публікується на «Sputnik Polska» та «Myśl Polska» з такими дуже проросійськими наративами: «біженці загрожують Польщі», «Росія — це партнер», «Польща, підтримуючи Україну, завдає собі непоправної шкоди».
КТ: За допомогою яких інструментів поширюється російська дезінформації?
ЛС: Дуже ефективним інструментом, окрім емоцій, є синонімічні ряди. Їх використовувала ще радянська пропаганда часів Леніна: «говоримо партія, маємо на увазі Ленін» або «миру мир» і тому подібні. Так от, таким синонімічним рядом в російській пропаганді в Польщі є поєднання як синонімів бандерівців і нацистів або «Україна – країна корупції». Чи є в Україні корупція? Звісно, є, але корупція є в усіх країнах. Це радше питання роботи правоохоронних органів і судової системи. Але коли запускається такий синонімічний ряд про корумповану Україну, це вже означає, що Київ — ненадійний партнер, не варто йому допомагати.
Російські пропагандисти використовують закон повторення, бо коли постійно повторюється якась теза, людська свідомість сприймає її вже як свою власну
Також це постійне спрощення. Що потрібно для припинення війни? Російська пропаганда говорить: треба, щоб українці перестали боротися, і все буде добре. І для якоїсь частини людей воно працює.
КТ: Яка мета усіх цих вкидів і фейків?
ЛС: Знизити або ліквідувати підтримку України з боку країн Заходу, насамперед військову підтримку. А другою великою метою (і тут треба визнати, що Росія частково має успіх) — це спроба змінити електоральну карту в країнах Європи. Путіну не треба нічого пояснювати своєму народу, в них є суспільний сформований договір. Хоча й він якоюсь мірою має зважати на громадську думку, та всі знають, що 17 березня 2024 року на виборах переможе Путін. Хіба трапиться військовий переворот, до речі, така ймовірність теж є.
А керівництво європейських країн не діє авторитарно, воно змушене рахуватися з людьми. Тому російська мета — вплинути на громадську думку. І тут їм в поміч приходить оцей популізм, який, як така ракова пухлина, складає велику проблему і для європейських країн, і для Сполучених Штатів. Наприклад, Фіцо прийшов до влади з абсолютно проросійськими настроями, Орбан чи інші представники угорського політикуму кажуть, що у разі падіння України, заберуть собі Закарпаття.
Ще одна ціль — маніпулювання реальними проблемами і гіперболізація певних проблем, щоб здійснити те, про що ще двадцять років тому говорили кремлівські ідеологи — йдеться про контрольований хаос. Тобто це спроба оптимізації, яка буде послаблювати демократичні інститути, демократичні країни і посилювати Росію.
Російсько-українська війна — це ж не просто війна України за своє існування. Це війна між світом демократії і світом тиранії. Тоталітарних режимів в світі дуже багато. І вони дивляться на нашу війну з позиції, чи буде в них реванш? І демократичні країни мали би так дивитися на цю війну і допомагати, виходячи з того, що це допомога не тільки Україні, а допомога цивілізованому світу.
КТ: На кого насамперед орієнтовані російські фейки і як їм протидіяти?
ЛС: Якщо ми візьмемо такий тривалий проміжок часу від шістнадцятого і до двадцять першого століття, люди, які творили закони пропаганди, гарно розуміли інструменти впливу. Один з таких постулатів — немає пропаганди на всі аудиторії. Ми не можемо сказати, що впливаємо на еліти спочатку, а потім впливаємо на електоральні групи. Ні, воно здійснюється паралельно по різних напрямках. Перед повномасштабним вторгненням Росія займалася тим, про що, на жаль, мало говорять, — політичною корупцією. І я сподіваюся, що після поразки РФ до цього питання повернуться. Це і підкуп, і дискредитація тих, хто не йшов на співпрацю.
Другий напрям — вразливі європейські аудиторії. Російська пропагандистська машина як у 2014-му році, та й до того, витратила десятки мільярдів доларів, через всі Sputnik, Russia Today для формування порядку денного, для формування образу і Росії, і України. У 2015 році я відмітила вислів міністра оборони Росії, який сказав, що смартфон, мікрофон і камера — це така ж зброя, як автомат Калашнікова і навіть ефективніша.
Дуже інтенсивний вплив ведеться на молодіжну аудиторію. На кінець 2023 року було заблоковано понад дванадцять тисяч фейкових акаунтів, які управлялися з території Росії і поширювали російську пропаганду. І не російською мовою, а польською та українською. Польська науково-академічна комп'ютерна мережа виявила тисячу фейкових акаунтів в самій Польщі, які дуже доброю польською мовою поширювали проросійські наративи.
І оця російська пропаганда, ця брехня подається як альтернативна точка зору. Пропаганда так працює, що людина починає вірити в ту картину світу, яку їй доносять на емоційному рівні
І про «розп'ятого хлопчика», і «що українці знищили Маріуполь, а росіяни його відбудували». Ми повинні це висвітлювати, повинні спростовувати, потрібно заповнювати інформаційний простір правдивою інформацією. Є американське дослідження, яке засвідчує, що фейкові інформації поширюються в шість разів швидше за правду. Коли ви бачите заангажовану інформацію, яка викликає у вас хвилю емоцій, поставте собі питання, яке придумали понад дві тисячі років тому в Стародавньому Римі. Кому це вигідно?
«Найбільше дезінформації про Україну серед європейських країн поширювалося в Польщі. Торік було 2242 кейси. Що робить Росія? Вона грає на фобії, на болючих історичних образах, які є в будь-якій країні, фокусується на складних історичних моментах між Польщею та Україною», — Лідія Смола
8 лютого президент України оголосив про рішення змінити Головнокомандувача ЗСУ. Валерій Залужний пішов з цієї посади, яку обіймав понад два роки. Того ж дня Зеленський присвоїв генералу звання Героя України і заявив, що, попри звільнення, пропонує йому залишитись в команді. Новим українським головкомом призначено генерала Олександра Сирського. Як зміни військового керівництва вплинуть на хід війни, чи змінить відставка Залужного політичний контекст в Україні та що думають про це перезавантаження західні партнери — Sestry зібрали думки експертів.
Очікувана відставка
Чутки про відставку Залужного не припинялись останні кілька місяців, про конфлікт між президентом та головкомом говорили й українські, й західні експерти.
Ідея звільнення «залізного генерала» Залужного, щойно таки чутки з’явились, була вкрай непопулярна в українському суспільстві, каже британський експерт, співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон:
— Популярність Залужного серед української громадськості, включно з військовими, схоже, була головною проблемою для президента Зеленського, який розглядав її як потенційну загрозу власній посаді. Останніми місяцями розкол між цими двома чоловіками ставав дедалі більш публічним, що зробило його врегулювання неможливим.
Торік у листопаді британський журнал The Economist опублікував інтерв’ю українського головкома, де він вперше публічно визнав, що український контрнаступ не виправдав очікувань. Ця публікація спричинила значний резонанс в Україні і додала олії у вогонь дискусій про неминучість зміни військового керівництва. Команда президента всіляко заперечувала існування конфлікту, сам Залужний публічно жодного разу не коментував це питання.
Суперечності військового і цивільного керівництва для демократичного суспільства скоріше норма, ніж виключення, каже український політолог, керуючий партнер «Національної антикризової групи» Тарас Загородній:
— Знаєте, якщо почитати спогади Черчилля під час Другої світової війни, там Маннергейма, ситуацію в Америці, то це нормально. Проблема в тому, що тоді не існувало соціальних мереж і не було цих сплесків назовні. Це право Зеленського змінити військове керівництво. Та чи створює це додаткові переваги для нього? Скоріш ні, ніж так. Чому? Тому що армія користується великою довірою серед народу. І Залужний вже фактично є частиною національного міфу, навіть фольклору. Подивіться, скільки пісень про нього складено, йому вірші присвячують. Він, мабуть, і не хотів цього, але так сталося. А тепер, коли він не є частиною команди чинної влади, може так статися, що будь-які проблеми, які виникатимуть на фронті чи в економіці, тепер безпосередньо будуть пов'язувати з Зеленським. А якщо буде щось добре траплятися, народ більше схилятиметься до того, що це спадок Залужного, бо так побудована масова свідомість.
Чергове загострення між Офісом президента та головнокомандувачем сталось на тлі обговорення закону про мобілізацію. Залужний заявив, що це політичне питання, мовляв, армії потрібні люди, а в який спосіб їх мобілізувати, вирішувати не військовим. Втім команда президента не захотіла взяти на себе відповідальність за це непопулярне рішення. Закон, зрештою, віддали на розгляд парламенту. Він пройшов перше читання, втім коли буде ухвалений досі невідомо.
Читайте також: «Потрібно задіяти механізми, щоб молоді українці, які можуть боротися, повернулися в Україну», — Павел Коваль
8 лютого відбулась зустріч Зеленського з Залужним. Обидва за підсумками розмови виклали одне й те саме спільне фото — усміхнені, тиснуть одне одному руки.
Зеленський після зустрічі заявив, що подякував генералу за два роки захисту України:
— Обговорили, якого оновлення потребують Збройні Сили. Обговорили також, хто може бути в оновленому керівництві Збройних Сил України. Час для такого оновлення — саме зараз.
Прокоментував зустріч і Валерій Залужний. За його словами, відбулась важлива та серйозна розмова і ухвалене рішення про необхідність зміни підходів та стратегії:
— В перші найскладніші дні великої війни ми вистояли проти підлого та сильного ворога. Вистояли разом. Наша битва триває і щодня змінюється. Завдання 2022 року відрізняються від завдань 2024 року. Тому усі повинні змінитись та адаптуватись до нових реалій також.
Не варто шукати у відставці Залужного жодних прихованих підтекстів, каже голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан. Причину заміни головкома у своїх заявах чітко обґрунтували і Зеленський, і сам Залужний:
— Кожний етап війни потребує своєї стратегії. І, відповідно, під цю стратегію має бути відповідний виконавець. Це абсолютно нормальний процес ротації у військовому керівництві країни.
У чому полягає нова стратегія?
Говорячи про перезавантаження військового керівництва, Зеленський дав чітко зрозуміти, яких саме змін чекає від сил оборони. Насамперед — реалістичний, детальний план дій ЗСУ на 2024 рік. Має відбутись справедливий перерозподіл західної зброї на користь першої лінії фронту та вирішені проблеми з логістикою, головно, на Донецькому напрямі і, зокрема, в Авдіївці, про яку президент окремо згадав у своєму зверненні. Необхідно виправити надмірну чисельність військових у штабах, в ЗСУ, побудувати дієву систему ротацій та підвищити якість навчання військовослужбовців. Треба призначити першого командувача новостворених Сил безпілотних систем.
Головне завдання на найближчі місяці — втримати фронт, каже голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан:
— Росіяни зараз на піку своїх можливостей. Лютий-березень — це їхній такий наступальний потенціал, коли вони тиснуть по всьому сходу від Куп'янська і аж углиб — до Вугледара. Наше завдання — виснажити сили противника. Вони є великими, вони потребують великих ресурсів. І от саме знищення їхніх ресурсів, техніки, живої сили це стане основним нашим завданням і основним завданням для головнокомандувача.
Новий головком
Новим Головнокомандувачем ЗСУ Зеленський призначив генерала Олександра Сирського, досі він командував Сухопутними військами. Йому 58 років. Народився в Російській РСФСР — в селі Новинки Володимирської області. Його батько також військовий. Одразу після призначення в російських медіа пішла хвиля публікацій, що родина Сирського досі живе в Росії.
Військовий закінчив Московське вище загальновійськове командне училище. Серед випускників цього вишу один з російських командувачів так званої спецоперації в Україні Олександр Дворніков та командувач Об'єднаних Сил Сергій Наєв. Згодом Сирський продовжив свою освіту в київській національній академії оборони. В українській армії він з 1986 року і пройшов усі кар'єрні сходи від командувача взводом до генерала.
У 2013 Олександр Сирський відповідав за співпрацю з НАТО в головному командному центрі ЗСУ. У лютому 2015 група «Барс» під його керівництвом прикривала вихід українських військових з Дебальцевого. Тоді близько 4,5 тисяч українських військових під його командуванням протистояли майже 20 тисячам росіян. За цю операцію Сирського нагородили орденом Богдана Хмельницького.
Це людина, яка звикла приймати виклик, каже голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан:
— Сирський — це жорсткий хлопець для важких часів Він взяв на себе відповідальність бути керівником оборони Києва. Тоді мало хто хотів бути на його місці, тому що це було дуже ризиковано, не було ніякої певності, чи столиця взагалі вистоїть. Він провів успішну оборонну операцію, провів успішну наступальну харківську операцію, весь час перебував на найскладніших ділянках фронту.
На порядку денному стоять нові завдання. Насамперед це чітке та детальне планування дій усіх органів військового управління — таку заяву зробив Олександр Сирський наступного дня після призначення. З його слів, пріоритет для штабів усіх рівнів — знання всіх потреб фронту, а також володіння ситуацією на кожній його ділянці. Серед векторів побудови перемоги Сирський називає запровадження нових технічних рішень, як приклад — застосування безпілотних систем та сучасних засобів радіоелектронної боротьби. Головна цінність української армії, за визначенням головкома ЗСУ, — це життя і здоров’я військовослужбовців. Відтак, дотримання балансу між виконанням бойових завдань та відновленням частин і підрозділів залишається як ніколи актуальним.
Ці питання новий головком обговорив під час першої робочої наради з міністром оборони. «Ми очікуємо на нові рішення, узагальнення досвіду. І головне — технічні завдання для розробки нових зразків. Тих, які створять нам стратегічну перевагу завтра», — заявив за підсумками зустрічі Рустем Умєров.
Реакція Заходу
Зміни у військовому керівництві — внутрішня справа України. Зеленський є верховним головнокомандувачем. І він може вирішувати, хто керуватиме армією. Таку заяву зробив координатор Ради національної безпеки Білого дому Джон Кірбі. Водночас він заперечив, що заміна головкома свідчить про нестабільність ситуації в Україні.
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг теж назвав звільнення Залужного суто українським рішенням. З його слів, в Альянсі не повинні це коментувати:
— Але я вітаю дуже чітку заяву міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, що жодні зміни не торкнуться відносин України з партнерами та з НАТО. Тож ми продовжуємо разом працювати і підтримувати Україну.
Про те, що у генерала Залужного хороша репутація на Заході, в інтерв'ю виданню Sestry заявив голова комітету закордонних справ польського Сейму Павел Коваль. Він підкреслив: Залужний був орієнтиром для партнерів у військових питаннях. Однак звільняти чи ні — це виключно українське рішення:
— Насправді справжня проблема сьогодні не в Залужному. Якщо ми шукаємо хороші сценарії для України, то питання в тому, чи зможе українська влада провести ефективну мобілізацію. І про це багато говорять зараз на Заході. Я чую це не лише в Польщі, експерти приділяють цьому питанню значну увагу.
— Підтримка Євросоюзом України непохитна. Ми зобов’язались підтримувати Україну так довго як буде необхідно і забезпечувати усім, незалежно від того, хто очолює збройні сили України, — заявила речниця зовнішньополітичної служби ЄС Набіла Массралі.
Британський експерт, співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон підкреслив, що західні партнери не будуть надмірно занепокоєні змінами у ЗСУ: — Замість Залужного призначено одного з його найближчих колег, генерала Сирського, тому навряд чи відбудеться якась радикальна зміна у військовій стратегії України. На фундаментальному рівні західна підтримка ґрунтується на інтересах власної безпеки Заходу — Захід знає, що повинен запобігти консолідації агресивної, експансіоністської Росії на своїх кордонах. Це ключова мотивація, що рухає західною підтримкою, і вона не залежить від того, хто командує українською армією.
Політичний контекст
Відставка Залужного буквально виштовхне його в політику — цю тезу в різних варіаціях упродовж тижнів обговорювали різні міжнародні медіа. Генерал — уже частина української політики, незалежно від того, вирішив він, що робитиме далі, чи ні. Так вважає український політолог, керуючий партнер «Національної антикризової групи» Тарас Загородній:
— Навіть якщо зараз Залужний буде просто мовчати, він однаково через свій вплив вже є, по суті, арбітром в нашій країні. Та чи піде він в політику? Це поки що відкрите питання. Армія вже давно перетворилася на окремий політичний інститут, і вихідці з армії будуть наповнювати державні органи. Небезпека Росії не зникне найближчі двадцять років — навіть після нашої перемоги. Я не вірю у розпад Російської Федерації. І тому це буде такий центр впливу через свій авторитет. Якщо ви спостерігали за Залужним, він достатньо відкрита і щира людина. І це приваблює багато людей — як військових, так і цивільних. Тому тут можуть бути різні варіанти.
«Сирський — це жорсткий хлопець для важких часів»
1 лютого 2024 року відбувся спеціальний саміт Євросоюзу. Єдине питання порядку денного — фінансування для України. Напередодні саміту 26 з 27 країн ЄС не мали заперечень стосовно включення багатомільярдної допомоги Києву у довгострокові бюджетні плани до 2027 року. Рішення щодо української допомоги лідери ЄС планували ухвалити ще під час грудневого саміту, але тоді проти виступила Угорщина. До останньої хвилини у Брюсселі не було впевненості, що цього разу угорський прем’єр не накладе чергове вето.
Угорський шантаж
«Орбан піднявся по надто високій драбині, з якої йому важко буде граціозно спуститися. То ж він і далі періодично в той чи інший спосіб гратиме у свою цікаву гру», — прогнозує старший науковий співробітник провідного європейського аналітичного центру CEPS, професор College of Europe Стівен Блокманс:
— На противагу цьому є єднання і принципова позиція інших лідерів ЄС, які розуміють важливість фінансової підтримки України.
Напередодні саміту Віктор Орбан запропонував Брюсселю компромісну угоду стосовно української допомоги на чотири роки. Мовляв, не буде опиратись, якщо буде не єдине голосування, а щороку за це питання голосуватимуть наново.
«На жаль, ця позиція розуміється або інтерпретується деякими країнами як засіб щорічного шантажу… Наша позиція полягає в тому, що йдеться не про шантаж вето, а про відновлення і збереження єдності Європейського Союзу», — так пояснив своє бачення угорський прем'єр.
Оскільки фінансова допомога Україні — справа термінова, тож лідерам ЄС вочевидь довелось застосувати увесь дипломатичний арсенал. Це була титанічна робота, каже кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський:
— Ця проукраїнська коаліція у ЄС тримається і надалі. Відповідно кожний має свій підхід. Наскільки пам'ятаю, ще з минулого саміту йшлося про те, що ймовірно був тиск на Угорщину щодо її економіки та бізнесу.
За три дні до саміту британське видання Financial Times написало, що в ЄС готові буквально підірвати економіку Угорщини: поставити під загрозу її валюту і знищити довіру інвесторів, якщо Орбан і надалі блокуватиме допомогу Києву. Щоправда згодом у Брюсселі заявили, що ця інформація заснована на доповідній записці про стан угорської економіки, а не на реальних планах її підривати. На крайній випадок в ЄС був план «Б», каже старший науковий співробітник провідного європейського аналітичного центру CEPS, професор College of Europe Стівен Блокманс:
— 26 країн-членів ЄС недвозначно запевнили — знайдуть спосіб надати Україні 50 мільярдів євро допомоги. У найгіршому випадку на це їм знадобилося б на кілька тижнів більше, щоб провести всі рішення поза межами ЄС.
Втома від Орбана
Перед початком саміту польський прем’єр Дональд Туск заявив, що не розуміє егоїстичну гру Орбана, а в ЄС немає місця для компромісу щодо українського питання:
— Немає так званої проблеми втоми від України, а є проблема втоми від Віктора Орбана. Ми маємо вирішити стільки проблем, і звичайно, що нам потрібно зміцнити нашу єдність навколо України.
«Маємо угоду. Єдність, — так голова Європейської Ради Шарль Мішель повідомив про ухвалення рішення про 50 мільярдів євро для Києва. — Це забезпечує стабільне, довгострокове, передбачуване фінансування для України».
We have a deal. #Unity
— Charles Michel (@CharlesMichel) February 1, 2024
All 27 leaders agreed on an additional €50 billion support package for Ukraine within the EU budget.
This locks in steadfast, long-term, predictable funding for #Ukraine.
EU is taking leadership & responsibility in support for Ukraine; we know what is…
Цьому рішенню передували 11-ти годинні переговори керівництва ЄС та Віктора Орбана. В підсумку його дотисли. Як припускає кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський серед аргументів були погрози позбавити Угорщину права голосу в Раді ЄС. До того ж свою не останню роль зіграли перемови, які відбулись 29 січня в Ужгороді між угорським міністром закордонних справ Петером Сіярто і українським головою МЗС Дмитром Кулебою та керівником Офісу Президента Андрієм Єрмаком:
— За допомогою тиску європейських партнерів Будапешт погодився на певні зрушення у відносинах з Києвом. Але, сподіваємося, що найбільший прогрес в цьому контексті буде після зустрічі Зеленського та Орбана. І дуже важливо було б, якби цей візит відбувся саме до України, до Києва, щоб можна було показати йому ті місця, де загинули українці, зруйновану інфраструктуру. Щоб він побачив, що це справжня війна. І можливо в перспективі, щоб наші відносини стали більш конструктивними, аніж вони були протягом останніх кількох років.
Британська газета Guardian опублікувала трохи подробиць про те, як лідерам ЄС вдалося отримати згоду Віктора Орбана на схвалення допомоги Україні. Вони не пішли на якісь суттєві поступки, але зробили кроки, які дозволили угорському прем'єру не виглядати так, наче він програв. Йдеться про рішення, що допомогу Києву за необхідності можна буде переглянути через два роки, але жодного голосування з цього питання не планується.
ЄС продемонстрував солідарність і це хороший день для Європи, заявила президентка Європарламенту Роберта Мецола:
— Протягом багатьох тижнів ми тримали наших українських друзів у напрузі, чи вдасться нам досягти угоди. І те, що вона була досягнута і резолюцію підтримали усі 27 країн членів, це було важливо і для нас.
Реакція України
За одностайне рішення ЄС подякував Володимир Зеленський. Зауважив, що це вкотре доводить потужну єдність Євросоюзу:
— Продовження фінансової підтримки ЄС для України зміцнить нашу довгострокову економічну та фінансову стабільність, що не менш важливо, ніж військова допомога та санкційний тиск на Росію. Європа надсилає сигнал через Атлантику і по всьому світу, що міжнародний світовий порядок, заснований на правилах, витримає всі виклики. Європа задає тон у глобальних процесах своєю єдністю. Зараз це факт. І він має залишатися таким.
Grateful to @CharlesMichel and EU leaders for establishing the €50 billion Ukraine Facility for 2024-2027.
— Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський (@ZelenskyyUa) February 1, 2024
It is very important that the decision was made by all 27 leaders, which once again proves strong EU unity.
Continued EU financial support for Ukraine will strengthen…
Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба назвав виділення Україні 50 мільярдів євро кроком історичного масштабу:
— Це також чітке свідчення того, що сподівання Путіна «перечекати» рішучість України та світу марні. Я глибоко вдячний усім міністрам закордонних справ ЄС, які зробили внесок у цей успіх.
Вдячність за непохитну підтримку України висловив Денис Шмигаль. Європейська рада підтримала створення нового фінансового інструменту для України Ukraine Facility, написав прем’єр-міністр:
— Ukraine Facility — це чотирирічна програма загальним обсягом 50 млрд євро. Значна частина цих коштів буде спрямована до держбюджету й допоможе у фінансуванні бюджетного дефіциту.
Коли будуть гроші і як їх витрачатимуть?
50 мільярдів євро для України, які схвалила Рада ЄС, — це 17 мільярдів у вигляді грантів і 33 мільярди кредитів. Про це йдеться на сайті Ради ЄС. Фінальні умови програми і порядок її затвердження Європарламент проголосує під час найближчої сесії 26-29 лютого. Перший платіж обсягом 4,5 мільярди євро має надійти вже в березні. Загалом за цей рік Україна отримає 18 мільярдів. В інвестиційний фонд піде 8 мільярдів євро і ще 3 мільярди на технічну та адміністративну підтримку.
Отримання цих коштів життєво необхідне для України, каже виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин:
— Ви відкриваєте бюджет на 24-й рік і там — 1,7 трильйони гривень доходів і 3,3 трильйони витрат. Тобто 1,6 трильйона — це кошти запозичень. Станом на кінець січня з тих 38 мільярдів доларів, які були потрібні, щоб закрити соціальні видатки і закрити весь дефіцит, в Україні було прописано 11 мільярдів. І в нас лишається відкритими в дійсності — 27 мільярдів. Без цих мільярдів, без всіх тих мікрофінансових надходжень у нас величезна діра, яку незрозуміло чим перекривати. Тому питання, наскільки допомога ЄС є важливо, — це життєво важливо. З макрофінансової допомоги фінансуються соціальні видатки. Якщо ви не маєте, звідки фінансувати соціальні видатки, ви вимушені будете зменшувати фінансування Збройних Сил України. А це неприпустимо в період війни.
Україні треба профінансувати величезний соціальний пакет: пенсійний фонд — це 350 мільярдів гривень, субсидії — ще 50 мільярдів, заробітні плати бюджетникам, держслужбовцям, видатки на малозабезпечених, пояснює Олег Пендзин. То ж навіть з урахуванням європейської допомоги грошей Україні все ще не вистачає.
«Це вкотре доводить потужну єдність Євросоюзу. Це не менш важливо, ніж військова допомога та санкційний тиск на Росію»
Володимир Зеленський вніс на розгляд Верховної Ради зміни до закону «Про громадянство». Документ позначений, як невідкладний. Цим проєктом, зокрема, визначено список країн, чиї громадяни можуть отримати український паспорт у спрощеному режимі. Також на громадянство України можуть розраховувати іноземці, які воюють за нашу державу. Фактично все виглядає як шлях до легалізації подвійного громадянства. Такий крок Зеленського привітали у Світовому Конгресі Українців. А, втім, в українських правників є питання до президентської ініціативи.
Три спроби
Це вже не вперше, коли Володимир Зеленський виступає ініціатором змін до закону про громадянство, каже юрист, експерт з конституційного права Олександр Москалюк:
— Чому саме зараз знову виникло це питання? Ймовірно, це пов’язано з великою кількістю громадян України, які опинились за кордоном і з бажанням України в якийсь спосіб зафіксувати їхній статус саме як своїх громадян. Щоб залишалась можливість не розривати зв’язки зі своєю первинною державою — і це такий собі компромісний варіант.
Перша спроба реформувати законодавство була у 2019 році — тоді пропонувалось спростити набуття громадянства українській діаспорі по всьому світу та нащадкам етнічних українців. Експертне управління Верховної Ради зробило висновок, що одних лише змін до закону не вистачить і потрібно вносити зміни в Конституцію. Проєкт відклали до кращих часів.
Вдруге Зеленський спробував змінити закон «Про громадянство» у грудні 2021 року. Він запропонував парламенту легалізувати подвійне громадянство для осіб, які його вже мають, та дозволити іноземцям набувати українське громадянство без відмови від паспорту іншої країни. Але за два місяці почалось повномасштабне російське вторгнення — і до розгляду документу не дійшло.
22 січня цього року, до Дня Соборності України, Володимир Зеленський втретє запропонував Верховній Раді зміни до закону«Про громадянство», а саме запровадження інституту множинного громадянства.
«Цей документ дозволить мати українське громадянство всім етнічним українцям та їхнім нащадкам з різних країн світу. Звісно, окрім громадян Росії», — сказав Зеленський.
When all Ukrainians join hands, they won't raise them to surrender. We all fight. And today, this is true not only for the Dnipro's two banks. Today, the unity of Ukrainians spans both hemispheres of the Earth. In every corner of which, on February 24, there were people… pic.twitter.com/ylDwWkOLyj
— Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський (@ZelenskyyUa) January 22, 2024
Водночас, з його слів, ці зміни стосуються також і добровольців іноземців, які стали на захист України. Якщо зміни торкнуться білорусів та росіян, які воюють в лавах ЗСУ, це змотивує значно більше вихідців цих країн стати на бік України, каже соціолог Ігор Ейдман:
— Я вважаю, що це абсолютно правильний і, скажімо так, назрілий захід, тому що білоруси і росіяни у великій кількості воюють зараз у ЗСУ. І ще зараз, особливо серед росіян в еміграції, зростає популярність ідеї безпосередньої участі у військових діях на боці України проти путінського режиму — це зараз найважливіша, найактуальніша тема для російських опозиціонерів. Тому я думаю, що це було б цілком логічно. До речі, путінська Росія найактивнішим чином надає громадянство усім іноземцям, які воюють на її боці, і в такий спосіб залучає іноземців, поповнює свої збройні сили. То ж і Україні, було б логічно, з моєї точки зору, це робити.
Спрощена процедура
Законопроєкт пропонує новацію — декларацію про визнання себе громадянином України. Як ідеться у пояснювальній записці, це – документ, в якому іноземець засвідчує, що у випадку отримання українського громадянства він визнає себе лише громадянином України. Але при цьому декларація не зобов’язує його упродовж двох років підтвердити вихід з громадянства іншої країни.
Зараз отримати український паспорт без відмови від іншого громадянства за законом неможливо. Множинне громадянство — заборонене, пояснює народний депутат, учасник групи міжпарламентських зв’язків Україна-Польща Олександр Васюк:
— Етнічні українці, діаспора, ті, хто мають українське коріння зможуть отримати українське громадянство і не відмовлятися від громадянства рідної країни. Також отримати громадянство України зможуть іноземні добровольці, які воюють зараз за нашу країну.
Є список країн, громадяни яких зможуть набути українське громадянство у спрощеному порядку. Там понад 30 країн, серед них — США, Німеччина, Польща, Латвія, Литва
Законопроєкт також розширює перелік підстав для позбавлення громадянства. З-поміж іншого, це служба в лавах армії країни агресора та добровільне набуття громадянства країни-агресора, але це не стосується примусової роздачі російських паспортів на окупованих українських територіях. Також український паспорт можуть втрати особи, чия діяльність загрожує нацбезпеці або які скоїли злочини проти нацбезпеки України.
Множинне громадянство і мобілізація
Після того, як цей закон буде ухвалений, заборона на виїзд військовозобов’язаних збережеться. Паспорт іншої країни в даному випадку ролі не гратиме. Про це в ефірі єдиного телемарафону сказав міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба:
— Ці питання також врегульовані. Людина має свій обов'язок служіння і захисту батьківщини, він передбачений Конституцією України. Все це теж регламентовано: і виконання військового обов'язку, і фінансові зобов'язання перед державою.
У цьому питанні додав Кулеба, Україна не вигадувала велосипед, інститути множинного громадянства існують в багатьох країнах.
Що каже українська діаспора?
Світовий конгрес українців в останні місяці дуже наполегливо працював, щоб в Україні виникла ініціатива запровадження множинного громадянства, розповідає віцепрезидент Світового конгресу українців і віцепрезидент об’єднання українців Франції Володимир Когутяк. За його словами, для української діаспори — йдеться про понад 25 мільйонів людей по всьому світу — можливість відновити або встановити такого роду зв'язки зі своєю історичною батьківщиною є надзвичайно важливими. Окреме питання, яке на думку Володимира Когутяка, варте врегулювання, — громадянство для іноземних добровольців:
— Є дуже багато людей люди, які не є українцями, які приїхали в Україну воювати і які, можливо, після перемоги забажають залишитися в Україні. Я зараз думаю, наприклад, про деяких французів, які точно цього забажають. І було б досить корисно дати їм можливість жити в Україні і мати українське українське громадянство. Після того, як вони показали себе на полі бою, вони повністю заслужили на це. Це перша річ. Друге, я думаю зараз про таких людей, як, наприклад, Іван Пастернак, який є президентом Об'єднання українців Франції і який народився у Франції, його бабусі дідусі приїхали з України приблизно в двадцятих роках минулого століття. Ця людина вивчила українську мову, тільки коли йому було тридцять років, і сьогодні очолює асоціацію, яка презентує українську громаду у Франції. Якщо би одного дня Іван Пастернак забажав повернутися в Україну, там проживати і мати українське громадянство, я думаю, також було би корисно дати йому таку змогу.
Ця ініціатива, продовжує Володимир Когутяк, знакова і в контексті приєднання України до ЄС.
Будемо створювати таку одну велику європейську країну, європейську сім’ю і між нами в принципі не має виникати питання про громадянство
Правові питання
Помилково називати документ, внесений на розгляд парламенту, законом про множинне громадянство, каже юрист Андрій Трембіч. Адже по суті в цьому проєкті зберігається положення, що для України власник українського паспорту незалежно від того, громадянство яких країн ще в нього є, виключно громадянин України з усіма правами і обов’язками:
— Як казав колись Коломойський, два паспорти не можна, а три ніхто не забороняв. Це, звісно, глузування, але й правда. У нас в законодавстві і зараз немає жодних санкцій за наявність паспорта іншої країн.
Що спрощено в цьому законі — це порядок набуття громадянства іноземцями, які боронять Україну і також це поширюється на членів їхніх сімей. Можливо, цей законопроєкт — пробна куля, і далі буде ще якийсь
Є дві головні позиції, які потребують уточнення, наголошує юрист, експерт з конституційного права Олександр Москалюк:
— Вся суть в нюансах. Якщо, наприклад, це особа, яка має два громадянства, то відповідно і обов’язки на неї покладаються подвійні. Тому все залежить від того, як будуть врегульовані питання оподаткування та військового обов’язку.
Головне питання до цього законопроєкту, продовжує юрист Андрій Трембіч, чи відповідають ці зміни Конституції:
— Питання громадянства відноситься до фундаментальних положень Конституції, 4 стаття якої абсолютно чітко вказує, що в Україні можливе лише одне громадянство — українське. Ця стаття відноситься до першого розділу і просто так внести туди зміни — неможливо, «за» має бути кваліфікована більшість у парламенті, має бути висновок Конституційного суду.
Та найголовніше: під час воєнного стану заборонено вносити зміни в Конституцію. Тому я був здивований, з якого моменту у нас почали говорити про множинне громадянство
Певна річ, ці питання буде ретельно вивчати профільний комітет парламенту, каже народний депутат Олександр Васюк. Президент вніс його як невідкладний, втім поки що дати його розгляду невизначені:
— Це залежить він того, як буде вирішено на засіданні погоджувальної ради. Але я зазначу, що це буде лише перше читання. До того, як він буде голосуватися у другому, — будуть ще внесені зміни.
«Цей документ дозволить мати українське громадянство всім етнічним українцям та їхнім нащадкам з різних країн світу. Звісно, окрім громадян Росії»
Всесвітній економічний форум у Давосі (WEF) — одна з головних подій року для світових політичних та бізнесових еліт. Цьогорічне зібрання відбулось 15-19 січня під гаслом «Відновлення довіри». Серед головних тем були кліматичні виклики, розвиток штучного інтелекту, загроза нової пандемії. А втім, більшість виступів і розмов в кулуарах так чи інакше стосувались війни в Україні. На форум особисто приїхав Володимир Зеленський — європейські та американські посадовці запевнили українського президента у своїй непохитній підтримці в боротьбі проти російської агресії. Sestry разом з дипломатами та політологами підбили підсумки Давоського форуму.
Путін — хижак, який не задовольняється замороженим продуктом
Трибуна Давосу, напевно, найкращий майданчик для звернення до світових еліт. Виступ Зеленського був одним з найемоційніших моментів усього форуму, ділиться враженнями українсько-американський політолог і директор міжнародної некомерційної організації «Євразійська демократична ініціатива» (Нью-Йорк) Пітер Залмаєв:
— Зал був абсолютно вщент забитий людьми, які, стоячи йому аплодували. І це була справді сильна промова. Й усі західні делегати запевнили нас, що підтримка є. Так, ще багато деталей потребують узгодження, але це лише питання часу.
Зеленський у своїй промові між тим дорікнув західним союзникам за слабкі санкції, які так і не змогли зупинити нарощування російського військового виробництва і не завдали нищівної шкоди російській економіці:
— Путін любить гроші понад усе, чим більш мільярдів він, його спільники та друзі втратять, тим більш ймовірно він пошкодує, що розпочав війну. Він повинен пошкодувати, потрібно щоб він програв.
Український президент закликав союзників відкинути сумніви і страхи ескалації та нарощувати підтримку України, мовляв, зміцнюйте нашу економіку, а ми зміцнимо вашу безпеку. І один з ключових посилів промови Зеленського: заморожування війни — неможливе:
— Путін є хижаком, який не задовольняється замороженим продуктом. А нам потрібно захищати себе, наших дітей, наші будинки, наші життя. І ми можемо це зробити.
Росія не має перемогти
Давоський форум, якщо зважати на реакцію західної преси, пройшов за сценарієм України, каже український політик і дипломат Роман Безсмертний. А також Давос спростував тезу про втому від України, навпаки — європейські лідери почали краще розуміти загрозу не лише для України, але й для своїх країн:
— Заяви міністра оборони Великої Британії Шаппса, французького президента Макрона, президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, вони всі говорять про допомогу Україні. І це в той час, коли тезу про ймовірний напад (на країни НАТО, зокрема держави Балтії. — Авт.) озвучують вже і Bild, і Economist і навіть видання, такі як іспанський El Pais, які ніколи раніше на це не реагували. Це свідчить про те, що ситуація вирівнюється, і всі прекрасно розуміють, що слово «втома» не до діла. Бо як правильно у виступі сказав президент, якщо не хочете допомагати Україні, виставляйте тоді свої армії. Але ви покажіть хоч би одну армію в Європі, яка здатна сьогодні бути на рівних з українською. І стає очевидним, що розмова, яка, велася в Давосі, вона дуже важлива з точки зору викидання на смітник тези про втому.
Бо це лише українці могли втомитися за десять років війни. Але аж ніяк не європейці чи американці. І святість Різдва цього року європейцям забезпечив український солдат
Росія не досягає стратегічних цілей, її військові провали очевидні, а санкції відірвали російську економіку від сучасних технологій та інновацій і Росія тепер залежна від Китаю — це з трибуни Давоса заявила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн:
— Звичайно, як і в усіх демократіях, наша свобода пов'язана з ризиками. Завжди знайдуться ті, хто спробує скористатися нашою відкритістю як всередині, так і зовні. Завжди будуть спроби зіштовхнути нас зі шляху. Наприклад, за допомогою дезінформації. І ніде цього не було більше, ніж в питанні України. І все це говорить нам про те, що Україна може перемогти в цій війні. Але ми повинні продовжувати підтримувати їхній опір. Українці потребують передбачуваного фінансування протягом 2024 року і далі. Вони потребують постійного постачання зброї для захисту і повернення законної території України. Їм потрібні можливості стримувати майбутні напади Росії.
Ще категоричнішим у Давосі був Еммануель Макрон. Французький президент напередодні швейцарського форуму пообіцяв Україні потужний пакет військової допомоги з крилатими дальнобійними ракетами SCALP і «сотнями бомб». А під час виступу на WEF Макрон прямо сказав – Росія не має перемогти:
— Ми зробимо все, щоб спробувати утримати світ разом і не піддатися ризику розколу, і спробувати мати ефективний порядок денний, який гарантуватиме, що Росія не може і не повинна перемогти в Україні, тому що на кону стоїть Україна, наші цінності, наша колективна безпека в Європі, на Кавказі і в усьому регіоні. Тому для цього 2024 рік буде ключовим для європейців.
І це каже президент Франції, країни, яка традиційно доволі лояльно ставиться до росіян.
— У мене була можливість поставити питання Макрону після його промови, — розповідає українсько-американський політолог і директор міжнародної некомерційної організації «Євразійська демократична ініціатива» (Нью-Йорк) Пітер Залмаєв. — Я запитав про перспективи членства України в НАТО, це важливо, адже всі сумніви і відтермінування тільки заохочують Путіна до подальшої агресії. Без прямої відповіді Макрон сказав, що має намір відвідати Київ і збирається підписати договір про гарантії безпеки. Ціла низка країн висловлюють намір підписати щось такого типу. Але, що є в договорі? Можна посперечатись про юридичний статус, але це небезпечно, бо лише вступ в НАТО може дати гарантії безпеки в сучасних реаліях.
Скинути Росію з неба
«Неважливо, наскільки ми будемо втомлені чи виснажені. Ми будемо продовжувати захищати нашу країну», — заявив у Швейцарії український міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. То ж пріоритет України на цей рік — скинути Росію з неба. Бо, хто контролює небо, визначатиме, коли і як закінчиться війна:
— Україні будуть надані винищувачі F-16, ракети дальнього радіусу дії, безпілотники та засоби радіоелектронної боротьби. Якщо все це надійде, ми продовжимо перемагати і продовжимо звільняти. Але, знаєте, ми боремося з дуже великим ворогом, потужним ворогом, ворогом, який не спить. Тому потрібен час.
А в кулуарах Давосу відбулись зустрічі задля прискорення поставок далекобійних ракет в Україну, хоча публічно цю тему в Давосі ніде не піднімали, – про це Дмитро Кулеба розповів в ефірі єдиного телемарафону. Крім ракет, з його слів, порушували питання того, які кроки має зробити Європа, щоб істотно наростити можливості з виробництва зброї.
Сполучені Штати налаштовані підтримувати Україну, у цьому запевнив держсекретар США Ентоні Блінкен. Він зауважив, що мета полягає в тому, аби Україна в перспективі змогла самостійно себе захищати від зовнішніх загроз «без масивного безперервного припливу ресурсів ззовні».
Росія була ослаблена на багатьох фронтах після вторгнення в Україну, констатував Ентоні Блінкен, додавши, що Вашингтон завжди відкритий для довгострокового припинення вогню, а втім, висловив сумніви, що Росія готова до переговорів.
Агресор має заплатити за завдану шкоду
«Маємо донести до наших союзників, що ціна стримування Путіна, якщо він завоює Україну, буде набагато більшою, ніж ціна підтримки України, щоб вона могла ефективно захищатися від його акту агресії», — це з трибуни Давосу заявив польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський. Він наголосив: окрім безпосередньої підтримки України, міжнародна спільнота повинна згуртуватись, щоб зрештою змусити Росію відшкодувати завдані збитки:
— Агресор повинен заплатити за шкоду, завдану Україні. Голосування Генеральної Асамблеї ООН, яка переважною більшістю голосів засудила вторгнення Росії на початку війни, створює правову основу, фактично зобов'язує міжнародне співтовариство відшкодувати цей акт агресії, покарати і стягнути вартість з країни-порушника.
Фінансова складова цьогорічного Давосу дуже тісно переплелась з питаннями безпеки, каже Еліна Бекетова, експертка Центру аналізу Європейської політики (CEPA):
— Що видно вже зараз, це можливість для української делегації і керівництва країни довести свої меседжі. Зокрема про те, що кожен заморожений конфлікт призводить до нової війни, і які саме кроки допоможуть зупинити агресію. Це синхронизація з низкою політиків, від яких учасники форуму почули про те, що війна в Україні стосується не лише Європи, адже, якщо РФ переможе, це вплине на безпеку кожної країни у світі. Це можливість вкотре нагадати представникам інвесткомпаній і найбільших фондів світу про можливості розвитку в Україні і що кожен потрібний в Україні, щоб будувати, відбудовувати, відновлювати життя.
І чим більше компаній захочуть вкладати в економіку держави, не чекаючи закінчення агресії, тим більше можливості буде в України протистояти цій агресії і тримати економіку
Тема України після війни стала ключовою з точки зору глобального континентального бізнесу. І насправді зараз від нього й очікують реакції, каже український політик і дипломат Роман Безсмертний:
— На це спрацювало декілька посилів. Перший — розмови з приводу трьохсот мільярдного конфіскату російських заморожених активів і, принаймні, хоча би частину їх використання в процесі нинішньої відбудови економіки України. І зрозуміло, участі в цьому процесі. І оці речі вони звучать всупереч загальному дискурсу, бо навряд чи ми знайдемо політика, який не говорить про насування світової війни. А тут зненацька, як сюрприз для багатьох, на Давоському форумі заговорили про відновлення України після війни. І це з усіх сторін обнадійливе явище.
Звідси, з моєї точки зору, для України у дипломатичному міжнародному плані — це один з найвдаліших форумів
Формула миру
14 січня в Давосі відбулась зустріч представників понад 80 країн та міжнародних організацій, які обговорювали українську формулу миру. Після консультацій голова Офісу президента Андрій Єрмак, який очолював українську делегацію, сказав, що Україна ніколи не погодиться і не прийме жодного заморожування конфлікту:
— Просте припинення вогню не стане кінцем російської агресії в Україні, а лише дасть агресору паузу для накопичення сил. Це точно не шлях до миру. Росіяни не хочуть миру. Вони хочуть панування. Отже, вибір простий: або ми програємо і зникаємо, або виграємо і живемо далі. І ми боремося.
Українська формула миру складається з 10 пунктів, зокрема йдеться про виведення російських військ зі всієї міжнародно визнаної території України, в тому числі з Криму, покарання військових злочинців і виплату компенсацій. У Давосі обговорювали п'ять пунктів цього плану: виведення російських військ, відновлення справедливості, екологічну безпеку, недопущення ескалації та повторення конфлікту, а також підтвердження закінчення війни.
Росія в обговоренні української формули участі не бере, бо заперечує проти всіх її пунктів. Давоські консультації проігнорували також представники китайської делегації. Це цілком очікувано, каже міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках Володимир Огризко:
— У нас в Україні виникла хвиля ейфорії, що, мовляв, ось там, в Саудівській Аравії відбулася зустріч, де Китай був представлений на якомусь там рівні. І це почали подавати як якусь принципову зміну позиції Китаю. Я вже тоді говорив, що це надто скоростиглі висновки. Тут треба виходити з дещо дещо інших підходів, а саме ідеологічної спорідненості Росії і Китаю. Це два тоталітарних режими, які будуть підтримувати одне одного до останнього. Тому я не бачу нічого надзвичайного в тому, що Китай відмовився брати участь в засіданні, яке було зараз в Давосі. І це, власне, ще раз демонструє, що між Росією і Китаєм є чіткі домовленості про те, що Пекін не буде цього робити більше. Можливо, це є якоюсь навіть допомогою Росії з боку Китаю, щоб це було сигналом для країн цього так званого глобального півдня. І ще раз говорить про те, що нам треба виходити з того, що вісь зла, яка сформувалася у нас, включає, на жаль, Китай. Якби ми не хотіли думати, що Пекін може змінити свою позицію, я думаю, що це відбудеться лише в тому випадку, коли путінський режим посиплеться. От тоді в Китаї справді почнуть думати, що робити далі. А поки він є, він їм потрібний, вони його перетворили в свій економічний додаток. Дуже зручний, для них корисний. Вони диктують свої умови. Тому для чого їм, власне, робити так, щоб Росія програла?
Навпаки, Китаю треба, щоб Росія залишалася, залишалася напівживою, напівдохлою. І фактично управляти тим, що відбувається в економіці. А той, хто управляє економікою, управляє політикою
Київ пропонує провести міжнародний саміт, на якому світові лідери затвердять запропоновані Україною загальні принципи врегулювання війни. Ймовірно, такий саміт відбудеться якраз у Швейцарії. Принаймні, цього не виключає тамтешній міністр закордонних справ Іньяціо Кассіс. Водночас він закликав знайти спосіб, як зробити Москву частиною дискусій про формулу миру:
— Нам потрібно буде знайти спосіб включити Росію в цей процес. Миру не буде, якщо Росія не скаже своє слово. Але це не означає, що ми повинні просто сидіти і чекати, поки Росія щось зробить зовсім навпаки. Щохвилини, поки ми чекаємо, десятки цивільних в Україні гинуть або зазнають поранень. Ми не маємо права просто чекати.
Навіть, якщо такий саміт відбудеться, його підсумком будуть загальні декларації, каже міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках Володимир Огризко:
— На превеликий жаль, жодного практичного значення вони не мають. Ми вже маємо безліч прикладів загальних декларацій у вигляді, скажімо, резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Вони дуже правильні, дуже гарні, за які голосують там по сто п'ятдесят країн. Але від того агресорові ні холодно, ні спекотно. А відносно участі Росії — як можна злочинця запрошувати за стіл, за яким сидять цивілізовані люди? Це нонсенс. І я думаю, що відповідь на це вже прозвучала з українського боку. І відповідь негативна.
Для України участь в міжнародних заходах — це в будь-якому разі можливість ще раз задекларувати свої позиції. І це той самий контекст, який впливає і на суспільну думку, і на політичні рішення. Еліна Бекетова, експертка Центру аналізу Європейської політики (CEPA) певна, що невдовзі ми побачимо якісь конкретні результати:
— Головні для України питання вирішуються не при світлі камер і софітів, а під час особистих або закритих зустрічей. Треба дати відповідальним представникам робочих груп певний час на опрацювання дій після цих зустрічей. Водночас я схильна дивитися на це, як на ще одну можливість. Серед майбутніх подій в найближчі місяці — де можна знову нагадати про важливе і скорегувати хід історії — це Мюнхенська конференція безпеки в лютому, потім саміт НАТО в Вашингтоні в липні. Тому Давос і його результати слід розглядати комплексно, з прив'язкою до інших подій.
«Росія не може і не повинна перемогти в Україні, тому що на кону стоїть Україна, наші цінності, наша колективна безпека в Європі, на Кавказі і в усьому регіоні»
Після дискусій у профільних комітетах український парламент вирішив не виносити на голосування закон про мобілізацію. Уряд, як ініціатор законопроєкту, його відкликав і тепер повинен доопрацювати найбільш суперечливі норми з урахуванням депутатських пропозицій. Потім документ знову надійде у Верховну Раду. Парламент зможе повернутись до його розгляду не раніше початку лютого — тоді запланований черговий сесійний тиждень. Закон про мобілізацію викликав вал дискусій в українському суспільстві, головним чином через суворість деяких положень, які, за оцінками правників, призвели б до серйозних порушень прав громадян. Яким, зрештою, має бути закон про мобілізацію — Sestry зібрали думки військових, експертів і юристів.
Армії потрібні люди
19 грудня Володимир Зеленський заявив, що Генштаб пропонує мобілізувати додатково півмільйона людей. Згодом головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний заперечив, що командування надавало запит на конкретну цифру мобілізованих, мовляв, для армії головне, щоб були люди, здатні виконувати визначені завдання.
«Система мобілізації досить складна. Як і будь яка система, яка базується на примусі, якщо називати речі своїми іменами», — каже молодший сержант ЗСУ у відставці Юрій Гудименко. На його переконання, закон про мобілізацію повинен містити не лише обов’язки, але й гарантувати права військовослужбовців:
— Наприклад, те, що держава зобов'язується навчати громадянина не менше, ніж якийсь певний термін. Те, що він як боєць Збройних сил України, вже після навчання буде підходити до фронту поступово. Це дуже важливо. Я знаю дуже багато історій, коли не вистачало людей — і цілі батальйони кидали одразу на першу лінію, коли вони раніше до фронту не наближалися навіть на сто кілометрів. І це призводило до дуже поганих наслідків і дуже великих втрат. Тобто мало би бути так, що новобранець за два тижні не наближається до лінії бойового зіткнення ближче, ніж на п'ятдесят кілометрів, потім на десять, потім на п'ять — і то тільки потім, вже зрозумівши, що літає, що не літає, що вибухає, як себе поводити, звикнувши до звуків війни, звикнувши до того, що його оточує, тільки потім він може виходити на першу лінію. Це набагато збільшує виживання солдат. І, звичайно, цей закон має виконувати свою головну задачу — зробити так, щоб до армії мобілізували більше мільйона людей. Зробити так, щоб ті люди, які воюють два, а то й більше років, якщо вони воювали ще за часів АТО, щоб вони могли перепочити або мобілізуватися. Це головна задача.
25 грудня Кабінет міністрів вніс до Верховної ради свій проєкт закону про мобілізацію — документ на 200 сторінок. Він викликав шквал критики і з боку влади, і з боку опозиції. А до того ж спровокував шалений резонанс у суспільстві. У парламенті після того зареєстрували ще чотири — альтернативні — законопроєкти.
«Суспільний опір виникає, коли люди відчувають брак прозорості і справедливості», — каже Віктор Ягун, заступник Голови СБУ (2014-2015 рр), генерал-майор запасу Служби безпеки України. Все починається з того, що немає прозорості, починають показувати якісь відеоролики, що когось там десь ловлять. Ягун наголошує: не треба ловити, треба системно підходити до цієї роботи:
— Мені здається, що всі ці законопроєкти — це така, знаєте, дуже хибна політика, тому що всі хочуть бути хорошими. А коли ти хочеш бути хорошим і коли ти не хочеш підбурювати, як вони говорять, суспільство, що залишається? Все це дуже погано. Тому що нам треба або чітко виконати ті вимоги, які поставили військові, і забезпечити їх мобілізаційним резервом, або ми будемо бавитися в хороших політиків, які дбають про певну категорію людей. Розумієте? Тобто я вважаю, якщо будуть компроміси, то вони будуть тільки на шкоду цьому законопроєкту.
4 січня профільний комітет з питань безпеки і оборони почав розгляд урядових пропозицій в закритому режимі. На комітет приходили міністр оборони, начальник Генштабу і головком. Видання НВ, посилаючись на власні джерела в комітеті, повідомило, що Валерій Залужний, зокрема, виступав проти норми про мобілізацію ув'язнених і судимих і закликав депутатів якнайшвидше забезпечити армію новими людьми, а як ні, то, щоб самі ставали воювати.
Мобілізаційна лотерея і «бронь» для багатих
Поки в парламенті тривали обговорення законопроєкту про мобілізацію, в медіапросторі регулярно виникали різноманітні чутки стосовно положень, які можуть з’явитись в цьому документі. Приміром — «бронь» від мобілізації для чоловіків, які сплачують податків на 6 тисяч гривень і більше. Таке нібито пропонували в Офісі президента. Втім, згодом це спростував нардеп Ярослав Железняк, з його слів, від цієї ідеї в Офісі відмовились.
Екзотична ідея надійшла від колишнього міністра економіки, а нині позаштатного радника ОП Тимофія Милованова, який запропонував мобілізацію за лотереєю: випадковим чином визначати день та місяць і мобілізувати тих, хто народився в цю дату. Мовляв, такий спосіб і доволі успішно свого часу використовували в армії Сполучених Штатів.
Мобілізація за кордоном
Наступного року Україна хоче призивати на військову службу чоловіків, які живуть за кордоном. Про це в інтерв’ю Welt TV, Bild і Politico заявив міністр оборони Рустем Умєров. З його слів, всі чоловіки призовного віку після отримання запрошення мають з’явитися до пунктів комплектування ЗСУ. Тим, хто відмовиться, пообіцяв санкції. Щоправда, не уточнив, які. Згодом пресслужбі міністерства оборони довелось уточнити, що міністр говорив в цілому про рекрутинг і необхідність донести до українців за кордоном важливість приєднання до лав ЗСУ, але механізми призову з-за кордону поки що не опрацьовують.
А, втім, ідея з інформаційного простору не зникла. Радник голови Офісу президента Михайло Подоляк в інтерв’ю одному з українських телеканалів розкритикував чоловіків, які ховаються від мобілізації за кордоном. На його думку, потрібно проводити консультації з іншими країнами, щоб українських чоловіків позбавляли посвідок на проживання та різних преференцій біженців.
Проблема з мобілізацією дійсно частково пов’язана з тим, що багато людей виїхали з України, каже депутат польського Сейму Павел Коваль:
— Зараз у вашій країні, за деякими даними, проживає вже менше 30 мільйонів. Потрібно задіяти механізми, щоб молоді українці, які можуть боротися, які хочуть воювати, повернулися в Україну. І, на мій погляд, на це також повинні бути скеровані дії країн, де перебуває багато українців. Тобто треба дбати про те, щоб під час отримання дозволів на роботу, продовження терміну перебування, на партнерських засадах відбувалася перевірка, чи люди, які перебувають на території інших країн ЄС, могли б бути мобілізованими в Україні. Це також спустило б пару тим, хто каже, що українці виїхали, замість того, щоб йти і боронити свою країну.
Читайте також: «Потрібно задіяти механізми, щоб молоді українці, які можуть боротися, повернулися в Україну», — Павел Коваль
«Якщо ви за кордоном, і ви мобілізаційного віку, і ви не на фронті, і не сплачуєте податки, і виїжджали поза законом, то є питання», — так на питання про можливість повернення українських чоловіків з-за кордону відповів Володимир Зеленський на пресконференції під час візиту в Естонію.
Адвокат Андрій Трембіч наголошує: мобілізувати чоловіків за кордоном, якщо вони самі цього не захочуть, неможливо:
— Якщо б це було реально, це вже давно б відбулось. Насправді правового механізму не існує. Ти ж не можеш прийти до консула і спитати, де тут пройти комісію. У нас же немає Варшавського чи Празького ТЦК (Територіального центру комплектування). Якщо через суд, і чоловік скаже, що повернення в Україну загрожує його життю, то жоден європейський суд не візьме на себе таку відповідальність. Можливо, штрафи якісь будуть, але це максимум — і це адміністративна, а не кримінальна відповідальність.
Що пропонував уряд в законопроєкті про мобілізацію
Ось ключові моменти:
- Знизити вік мобілізації з 27 до 25 років.
- Скасувати поняття «обмежено придатний» і дозволити мобілізацію інвалідів 3-ї групи.
- Ввести поняття «електронного кабінету призовника». Пропонувалось, щоб усі потенційні призовники і в Україні, і за кордоном упродовж 30 днів особисто чи онлайн уточнили свої дані в ТЦК.
- Вручати повістки через електронний кабінет чи електронну пошту. Особисто повістку можуть вручити як представники ТЦК, так і поліцейські, в тому числі в будь-якому громадському місці. Усі громадяни віком від 18 до 60 років завжди повинні мати при собі військово-обліковий документ та документ що посвідчує особу. І пред’являти цей пакет на вимогу працівника військкомату або поліцейського. Порушників можна затримати для складення протоколу та для встановлення особи.
- Обмежити право на відстрочку від мобілізації для студентів, держслужбовців та тих, хто опікується недієздатними особами та людьми з інвалідністю.
- Заборонити українцям за кордоном отримувати деякі консульські послуги (наприклад, оформлювати нові закордонні паспорти) без військово-облікових документів.
- Запровадити санкції для ухилянтів, дозволити ТЦК вносити їх до Єдиного реєстру боржників, що передбачає заборону на виїзд за кордон, операції з рухомим і нерухомим майном, обмеження прав на керування транспортним засобом.
- Скасувати строкову службу і замість неї запровадити базову військову службу для громадян віком від 18 до 25 років.
- Право на демобілізацію для звільнених з полону і військових, які мають 1-шу і 2-гу групу інвалідності.
- Право на демобілізацію для тих, хто безперервно прослужив у війську під час воєнного стану протягом останніх 36 місяців.
Повістки через електронну пошту та скасування відстрочки по інвалідності — були серед дискусійних пропозицій, від яких вирішили відмовитись на етапі обговорення в комітеті нацбезпеки і оборони. Про це в ефірі єдиного телемарафону повідомив заступник голови комітету Єгор Чернєв:
— Ми почистили законопроєкт. Наприклад, повістки через електронну пошту не мають надсилатися. Тобто це неможливо контролювати, чи отримала її людина. Точно не має бути такої норми. Або питання вилучення з відстрочки по інвалідності. Ми наполягаємо, щоб все ж таки інвалідам 1-3 груп надавалася відстрочка або вони не підлягали взагалі мобілізації.
Неконституційні обмеження
Та найбільше нарікань в цьому законопроєкті викликали положення, що стосуються обмежень і санкцій для ухилянтів. «Це схоже на ті експерименти в Китаї про соціальний рейтинг. Тобто, як вони вважають, ухилення від мобілізації та призову — це пониження соціального рейтингу», — каже адвокат Андрій Трембіч. За його оцінкою, більшість цих заходів незаконні:
— Ці розпорядження — це фактично обмеження людини в дієздатності. Тобто це заборона розпоряджатися власним майном — й навіть користуватися ним. Це заборона вільного пересування. Добре, наприклад, заборона, до якої ми звикли про виїзд за кордон чоловіків — і вона вже сприймається нормально суспільством, хоча це теж сумнівно з точки зору Конституції. Але у воєнний час всі промовчали і змирились. Далі — обмеження на право керування транспортним засобом та отримання посвідчення водія. Для мене звучить неадекватно, виходить, що ДАІ може просто зупиняти чоловіків за кермом і казати: «Ми тебе перевіряємо, чи маєш право керувати автомобілем. А якщо маєш, то це наш недогляд». Обмеження права на користування, розпорядження коштами та іншими цінностями — це натяк на блокування рахунків. Це все не відповідає Конституції.
Антикорупційний комітет Верховної Ради після аналізу урядового законопроєкту подав висновок, що документ містить корупційні ризики. Крім того, рекомендував відмовитись від норми, що органи місцевого самоврядування мають забезпечувати прибуття військовозобов'язаних до ТЦК. Мовляв, такі функції поза їхньою компетенцією і можуть породжувати свавілля.
Нова редакція закону
11 січня Верховна Рада відмовилась виносити законопроєкт на голосування. У міноборони того ж дня повідомили, що вже готова нова редакція закону про мобілізацію. «Готові виносити його на погодження уряду в найближчий час. Попередню редакцію законопроєкту відкликали. Цей закон потрібен обороні нашої держави і кожному воїну, який зараз на фронті. Потрібен якнайшвидше», — написав у фейсбуці міністр оборони Рустем Умєров.
Закон потрібен, але досі дуже багато часу витратили на обговорення непотрібних деталей, каже молодший сержант ЗСУ у відставці Юрій Гудименко:
— Конкретно мобілізація має бути для всіх. Жодна кількість грошей, скільки ти не заробляв би, не має грати жодної суттєвої ролі, тому що це призводить до соціальних напружень. Жеребкування може бути й не бути — залежно від того, як це буде реалізовано. Це не найгірша історія насправді, і світовий досвід це показує, але не зрозуміла її логіка. Тобто ми зараз будемо говорити про те, що нам треба мобілізувати мільйон людей. Мільйон людей чинною системою мобілізації, коли задіяні всі триста шістдесят п'ять днів на рік, ми добитися не можемо. Тому ми ще й запропонуємо систему жеребкування за американським принципом, коли сьогодні мобілізуються тільки люди, які народилися, наприклад, тринадцятого квітня, а це ще зменшує базу для мобілізації. Є якісь абсолютно дивні речі. І вони всі мене й моїх друзів, які зараз на війні, заганяють в абсолютний катарсис, тому що це ми проводимо зараз. Замість того, щоб проговорювати цілий автомобіль, ми поговоримо окрему деталь, навіть не знаючи, як вона пов'язана з усіма іншими. Але рано чи пізно закон про мобілізацію все одно буде ухвалений. Це питання виживання держави. Я сподіваюсь, що він буде цілісним. А зараз ми, на жаль, спостерігаємо тільки те, що цей закон непопулярний. Політики й інституції намагаються перекидати його одне одному, як гарячу картоплю з рук в руки. І виглядає це в якийсь момент просто, якщо чесно, огидно.
«Мобілізація має бути для всіх. А зараз ми спостерігаємо тільки те, що цей закон непопулярний. Політики і інституції намагаються перекидати його одне одному, як гарячу картоплю з рук в руки»
Білий дім, за повідомленням The New York Times, тисне на Великобританію, Францію, Німеччину, Італію, Канаду та Японію, щоб вони підготували стратегію передачі росактивів до 24 лютого 2024 року. Політики мають вирішити, як будуть використані ці гроші — безпосередньо підуть в Україну чи будуть використані в інший спосіб на її користь. Чи зможе Київ і коли, якщо зможе, отримати російські кошти, журналісти видання Sestry запитали в українських та американських експертів.
Заморожені мільярди Центробанку РФ
Близько 260 мільярдів євро активів російського центробанку торік арештували в країнах «Великої сімки», ЄС та в Австралії. Це гроші, які Росія не може використовувати або брати під них позики, так само не може використовувати відсотки, які вони приносять.
Левова частка цих активів — приблизно 210 мільярдів євро готівки і державних облігацій зберігаються в ЄС. У США заморозили лише незначну частину — приблизно 5 мільярдів доларів.
У ЄС приблизно 191 мільярд євро зберігається в Euroclear — найбільшому у світі депозитарії цінних паперів зі штаб-квартирою в Бельгії. 19 мільярдів євро заморозила Франція і приблизно 210 мільйонів — Німеччина. При цьому у Парижі та Берліні досі вкрай обережно ставились до будь-яких ініціатив з конфіскації російських активів.
20 грудня стало відомо, що в Німеччині можуть вперше конфіскувати російські гроші. Відповідний позов до Вищого регіонального суду Франкфурта-на-Майні подав федеральний генпрокурор Петер Франк. Прокуратура хоче перерахувати до державної скарбниці понад 720 мільйонів євро заморожених коштів дочірньої компанії Московської фондової біржі, які знаходяться в німецькій філії американського банку JPMorgan. Якщо суд дасть дозвіл на доступ до російських грошей, це означатиме новий вимір у застосуванні міжнародних санкцій проти Росії. Адже досі німецька держава заморожувала лише кошти та активи осіб та компаній, які потрапили під санкції.
Російські кошти у США
У США публічно ідею конфіскації російських активів взагалі не підтримують. А, втім, американські посадовці наполягають — такий крок може стати контрзаходом, який, до того ж, не суперечить міжнародному праву і спонукатиме Росію припинити свою агресію.
Є цілком практичний шлях, як передати Україні заморожені в Америці російські активи, пояснює Уріель Епштейн, виконавчий директор Renew Democracy Initiative, американської продемократичної організації, яка замовила комплексний звіт для дослідження правових, практичних і моральних аспектів передачі російських активів Україні:
— Основний підхід, який наш звіт вважає найбільш актуальним, полягає в тому, щоб президент використав повноваження, надані йому законом про міжнародні економічні надзвичайні повноваження, для того, щоб заарештувати російські активи, яких, за нашими оцінками, в американських банках близько 38 мільярдів, і передати їх Україні. Механіка самого переказу може залежати від угоди, до якої дійдуть американський та український уряди. Це буде чи міжнародний трастовий фонд, чи прямий переказ.
Дуже багато дискусій, продовжує Уріель Епштейн, відбуваються довкола того, що ці кошти варто спрямувати на відновлення зруйнованої української інфраструктури чи відбудову міст. Втім, на думку експерта, ці гроші могли би піти військову допомогу:
— Відверто кажучи, особливо враховуючи неймовірну повільність Конгресу США і важливість перемоги України, я особисто вважаю за краще, щоб ці гроші були використані на військове озброєння та інші потреби української армії. Наша організація RDI вважає, що сама передача є цілком законною — як за конституційним правом США, так і за міжнародним правом. І що найважливіше — глава Білого дому має повноваження зробити це навіть без дозволу Конгресу.
Путін має заплатити
Передача Україні заморожених російських активів — це акт справедливості. Путін має заплатити за вторгнення. Про це в колонці для The Atlantic написала відома історикиня та публіцистка Енн Еплбом.
Чому ці активи повинні лежати без діла, поки країна руйнується? Таке питання ставить Епплбом. На її думку, ці заморожені активи допомогли б вирішити нагальні бюджетні та фінансові проблеми Києва. Що ще важливіше, 300 мільярдів доларів — це розумний перший внесок у репарації, які Росія має сплатити Україні, наголошує Еплбом.
Процес іде, але повільно — і на це є цілком резонні причини, каже український економіст і політолог Андрій Новак. Як би українцям не хотілось пришвидшити процедуру, вона все одно має пройти три обов’язкові етапи. Перший — заморожування російських активів на Заході. Другий — відчуження арештованих активів: чи то в російської держави, чи то в приватних власників. І третій етап — власне, передача грошей Україні.
— У будь-якому випадку всі ці етапи треба проходити для того, щоб кінцевий результат не міг бути потім оскаржений жодною стороною. Найдовшим і найскладнішим буде етап вилучення цих активів від власників. Він повинен бути юридично дуже чітко аргументованим і відбуватись за рішенням міжнародних судів, — наголошує Новак.
Росія теоретично може оскаржувати будь-який з цих етапів. Саме тому, краще не доводити справу до судів, заявляє виконавчий директор Renew Democracy Initiative Уріель Епштейн. Однак у випадку грошей, заморожених у США, судової тяганини можна уникнути:
— Якби це була юридична справа, тоді так, Росія могла б абсолютно точно її оскаржити. І, відверто кажучи, ймовірно, досягла б успіху, бо РФ має суверенний імунітет. Ми пропонуємо на рівні США це провести як виконавчу дію президента. Тобто рішення передачі російських активів може бути американським зовнішньополітичним рішенням Джо Байдена. І з цим Росія нічого не зможе вдіяти.
Європейський план
Єврокомісія розробила пропозицію з використання доходів від заморожених російських активів на користь України. Її відкладали з літа, оскільки кілька країн-членів ЄС та Європейський Центробанк сумнівались в її спроможності. Головним чином — через можливі юридичні наслідки, адже, скажімо, заморожені резерви російського Центробанку захищені міжнародним правом. Будь-які рішення щодо цих активах показали би партнерам ЄС, наприклад, Китаю чи Саудівській Аравії, що їхні активи в євро чи доларах не завжди можуть бути у безпеці.
Але, з огляду на затримку з виділенням допомоги Україні як у США, так і в ЄС, цю пропозицію зрештою винесли на розгляд саміту ЄС, який відбувся 14-15 грудня. Йдеться про 15 мільярдів євро відсотків із заморожених російських активів, які може отримати Київ. А, втім, і це рішення остаточно не ухвалене, лідери ЄС взяли рекомендації Єврокомісії до уваги — так було сказано в офіційних повідомленнях.
Стримуючі фактори
Окрім суто процедурних моментів, західні країни побоюються ескалації з боку Росії після конфіскації її активів, припускає виконавчий директор Renew Democracy Initiative Уріель Епштейн, але, можлива, й інша мотивація:
— Я думаю, що західні країни хочуть зберегти російські активи замороженими, а не конфіскованими, щоб вони були розмінною монетою в остаточних переговорах з Москвою. На мою думку, це найбільш цинічний погляд на ситуацію.
Раніше в українському Мін'юсті заявили, що відсотків від заморожених активів буде недостатньо для компенсації втрат, завданих війною, і Київ розраховує отримати російські активи в повному обсязі. Та й тоді ця сума повністю не покриє всі завдані російською агресією збитки.
Натепер, за приблизними оцінками української влади, для відновлення країни потрібно 400 мільярдів доларів. І ця сума може подвоїтись, якщо взяти до уваги компенсацію жертвам війни.
Чи є альтернативний шлях?
Для того, щоб зрештою отримати ці кошти, необхідне спеціальне міжнародне законодавство, визнане усіма цивілізованими країнами, каже економіст і політолог Андрій Новак. Водночас є шлях двосторонніх механізмів, коли рішення про передачу російських активів Україні ухвалюється на рівні окремих держав:
— Але справа в тому, що поки що ті позитивні перші приклади деяких країн — це приклади невеликих країн, де порівняно небагато російських активів взагалі. Тобто це поки що незначні суми, які ніяк кардинально не змінять ситуацію для України в допомозі відбудови і відновлення після руйнувань російської армії. Основні країни, де росіяни розміщували гроші як на державному, так і на приватному рівні, — це Сполучені Штати Америки, країни Європейського Союзу, Швейцарія зі своїм дуже захищеним законодавством, яка гарантує банківській системі конфіденційність, і так далі. Тобто без міжнародного правового механізму лише на двосторонніх стосунках з Україною ми не досягнемо мети.
Надії на «Велику сімку»
Зараз у західному світі ведеться робота за двома напрямками, каже політолог-міжнародник Руслан Осипенко. Одна дискусія — у рамках ЄС, інша — на рівні «Велику сімки». До другої річниці російського вторгнення, на 24 лютого 2024 року, запланована зустріч лідерів G7, де будуть обговорювати питання заморожених російських активів:
— Ці обговорення на рівні «Великої сімки» більш радикальні. Передбачається, що почнуть виплати з цих суверенних активів як аванси репарації. З моєї точки зору, це означає, по-перше, що Росія визнається винною, і вона має сплатити репарації. Визнається, що Україна не програє, а програє Росія і змушена буде платити. Третій момент: ці репарації фактично говорять — буде законна відповідь на незаконне вторгнення.
Якщо лідери G7 дійдуть згоди про виплати Україні з суверенних російських активів, це означатиме, що Київ вже почне отримувати гроші, каже Руслан Осипенко. А з огляду на те, що наступний — рік виборів і в ЄС, і в США — ці кошти можуть почасти компенсувати Україні затримки західної допомоги.
США розпочали термінові переговори з союзниками щодо використання 300 млрд доларів активів Центрального Банку РФ для допомоги Україні
Перспективи членства в ЄС для України набувають конкретних обрисів. 14 грудня після багатогодинних переговорів лідери ЄС проголосували за старт діалогу з Україною. Угорський прем'єр Орбан не зміг заблокувати це рішення, хоча й емоційно його розкритикував та пообіцяв і надалі вставляти палки в колеса на всіх наступних етапах. Рішення почати перемови з Україною скоріше символічний жест, — кажуть опитані Sestry експерти, — який, втім, посилає світу потужний сигнал — Європейський Союз на боці України. Але попереду ще багато роботи і підводних каменів.
Вийди, попий кави
Вісім годин дискусій за зачиненими дверима — лідери ЄС намагались вмовити Віктора Орбана не блокувати початок переговорів з Україною. Коли розмови в чергове зайшли у глухий кут, німецький канцлер Олаф Шольц звернувся до угорського прем'єра, мовляв, якщо він не погоджується з рештою учасників саміту, йому краще ненадовго вийти з кімнати попити кави. Орбан вийшов, і поки його не було, лідери ЄС проголосували за початок діалогу з Україною. Про цей епізод розповіли одразу три джерела видання Politico. Стратегію німецького канцлера вони назвали чудовою і дуже незвичною. Оскільки рішення в ЄС ухвалюються одностайно, важливо, щоб ніхто не голосував проти, а те, що угорський прем’єр утримався — формально не порушує правил блоку. Ті ж самі джерела Politico уточнили — пропозиція Шольца не була спонтанною, її заздалегідь погодили з Орбаном.
Орбан побачив, що опинився в ізоляції, ніхто не став на його бік – пояснює віце-президент міжнародного аналітичного центру GLOBSEC Роланд Фройденштайн:
— Була також дуже чітка позиція з боку країн Балтії та Польщі. І коли Орбан вже вагався у своїй позиції, у нього фактично не залишилось аргументів. Бо для угорського прем'єр-міністра сьогодні заявляти, що Україна є корумпованою країною, просто смішно.
Стратегія Шольца вочевидь сподобалась лідерам ЄС, бо за кілька годин її застосували ще раз, коли треба було затвердити 12 пакет антиросійських санкцій. «Проти» був австрійський канцлер Карл Негаммер. Австрія блокувала цей пакет, вимагаючи прибрати зі списку міжнародних спонсорів війни австрійський Raiffeisen Bank, який продовжує працювати в Росії.
У момент затвердження санкційного пакета Карл Негаммер вийшов із зали для розмови з президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн, а коли повернувся рішення вже було ухвалене. C’est la vie.
Погрози Орбана
Після того, як президент Євроради Шарль Мішель офіційно повідомив про початок діалогу з Україною про вступ до ЄС, Віктор Орбан написав: «Це було погане рішення і Угорщина не хоче бути його частиною».
Угорському політику в кулуарах саміту відповів бельгійський прем’єр Александр Де Кроо, який сказав журналістам: якщо якийсь лідер не бере участі в ухваленні рішення і не накладає вето, то потім йому краще помовчати.
Але Орбан не мовчить і в інтерв’ю угорському Kossuth Rádio заявив: ще будуть можливості заблокувати вступ України до Євросоюзу:
— Угорщина нічого не втрачає, оскільки останнє слово буде за національними парламентами, тож парламент Угорщини може проголосувати за це. Буде ще 75 випадків, коли країна зможе зупинити все це.
Фактор Орбана, звісно, нікуди не зникає, каже кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський, але свого роду точка неповернення на шляху до євроінтеграції пройдена, і, попри все, Україна переходить на якісно новий, порівняно зі статусом країни-кандидата, етап у відносинах з ЄС. Хоча він може виявитись тривалим:
— Це рішення є таким першим вагомим кроком в доволі тривалому процесі, який має охопити тридцять шість тематичних глав і може тривати роки, перш ніж повноправне членство України в Європейському союзі стане реальністю. І також треба враховувати, що триває повномасштабна агресія Російської Федерації, що також значною мірою унеможливлює приєднання України до Європейського Союзу.
Наступні кроки
Єврокомісія фактично вже може починати технічну підготовку до переговорів з Україною. У березні наступного року запланована міжурядова конференція, яка погодить «дорожню карту».
Враховуючи, що Київ подав заявку на вступ 28 лютого 2022 року, а статус країни-кандидата отримав 23 червня того ж року, то Євросоюз демонструє просто космічну швидкість — так оперативно рішення не ухвалювались жодного разу за весь час розширення блоку.
Подальший шлях України до ЄС передбачає кілька етапів:
➨ Лідери блоку повинні визначити часові рамки для переговорів, щоб Україна могла підготуватися до впровадження законів і стандартів ЄС.
➨ Після виконання цих умов, Єврокомісія має дати свій висновок, чи готова Україна приєднатися до ЄС. Цей висновок має бути одноголосно схвалений усіма країнами-членами, а також Європейським парламентом.
➨ Потім лідери 27 країн-членів, а також України зберуться на міжурядову конференцію, на якій буде підписана угода про приєднання.
➨ Ця угода має бути ратифікована всіма країнами-членами, що зазвичай робиться або національними парламентами, або через референдум.
Президент Євроради Шарль Мішель раніше спрогнозував, що, за умови швидкого виконання всіх вимог ЄС, Україна може стати повноцінним членом блоку у 2030-му році.
Встановлювати конкретні часові рамки — палиця з двома кінцями, каже віце-президент міжнародного аналітичного центру GLOBSEC Роланд Фройденштайн:
— З одного боку, конкретна дата може мобілізувати енергію і зробити процес більш динамічним. З іншого — ЄС вже має травматичний досвід, коли оголосив, що Румунія і Болгарія у 2007 році стануть членами ЄС, хоча вони не були готові до членства, і це в підсумку призвело до великого політичного розчарування з усіх сторін. Про це свідчить і той факт, що обидві країни досі не входять до Шенгенської зони. Тому добре мати амбітну мету, але треба відверто сказати — якщо Україна не виконає умови, 2030 рік не буде роком вступу.
Розширення ЄС, безумовно, піде на користь і самому союзу, вважає посол Польщі в Україні у 2016-2019 роках Ян Пєкло. Розширення, на думку дипломата, завжди було двигуном прогресу і силою Євросоюзу:
— Переговори про вступ — це дуже позитивний і важливий сигнал для світу і для України. Однак, що стосується завершення цього процесу у формі членства, я боюся, що Союз повинен спочатку зробити щось із собою, а також з тим, що вже є в пакеті, тобто із Західними Балканами, і він повинен мати чітке бачення того, як має виглядати Європа майбутнього.
Мільярди для Будапешта
Напередодні саміту ЄС розблокував 10 ( із 30 заблокованих) мільярдів євро для Угорщини. Ці кошти заморозили через проблеми з верховенством права у країні.
В Єврокомісії, втім, заперечили, що гроші Будапешт отримав внаслідок торгів щодо українських питань.
«Після ретельної оцінки та кількох обмінів думками з угорським урядом Комісія вважає, що Угорщина вжила заходи, які вона зобов'язалася вжити (...) умова Хартії ЄС про основні права виконана в частині, що стосується незалежності судової влади», — йдеться в офіційній заяві Єврокомісії.
Віктор Орбан зрозумів це рішення по своєму і заявив — Угорщина не заважатиме ЄС допомагати Києву лише за певних умов, мовляв, перемови щодо фінансування України є чудовою можливість для його країни чітко дати зрозуміти, що вона повинна отримати все, що їй належить.
Бізнес-модель Орбана цілком зрозуміла, каже віце-президент міжнародного аналітичного центру GLOBSEC Роланд Фройденштайн. Іронія в тому, що намагаючись створити хаос всередині ЄС, Угорщина чи не найбільше з усіх країн блоку залежить від європейських грошей і європейської стабільності.
А ще варто зважати на російський слід у цій історії, зауважує кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський:
— Від Росії Угорщина залежить, зокрема, в контексті енергетики з тими відомими знижками, які надає Кремль і Газпром для того, щоб вони могли користуватися енергоносіями за значно меншими цінами, аніж інші країни члени ЄС. Також будівництво різного роду інфраструктурних об'єктів — ті, що реалізує «Росатом».
«Зависла» допомога для Києва
Після того, як лідери ЄС вирішили питання з початком переговорів і санкціями, на порядку денному залишилось ще одне питання — гроші для України. І тут домовитися виявилося куди складніше.
Перемови тривали до 3-ї години ночі 15 грудня, але безрезультатно. У підсумку Віктор Орбан заветував макрофінансову допомогу Україні обсягом 50 мільярдів євро до 2027 року, яка мала покрити дефіцит бюджету і допомогти Україні з фінансуванням армії.
Однак у Брюсселі і тут знайшли вихід із ситуації. В українському МЗС заявили – є принципове рішення про створення Українського фонду (Ukraine Facility) у 50 мільярдів євро на 2024-2027 роки.
«Очікуємо на завершення всіх необхідних юридичних процедур в січні 2024 року (на позачерговому саміті), які дозволять якнайшвидше отримати відповідне фінансування», — йдеться в заяві українського міністерства.
Єврокомісія шукає робоче рішення — заявила на пресконференції по завершенню саміту Урсула фон дер Ляєн.
Питання — складне, але очевидне бажання ЄС вирішити його максимально на користь України, каже експертка Центру аналізу Європейської політики (CEPA) Еліна Бекетова:
— Є резервний план, за яким країни-члени Євросоюзу можуть надсилати кошти до України поза бюджетним процесом. Можливо, після того, як Конгрес проголосує за додаткове фінансування для України, сподіваємось, на початку наступного року, питання європейських грошей може також зрушити з мертвої точки. На мою думку, на обох континентах є розуміння того, що від спільних дій залежить результат. Ніхто не хоче, щоб Україна програла війну, і як результат — це б дало заохочення потенційним агресорам у глобальному масштабі. Але зрозуміло, що є внутрішні політичні процеси в кожній країні, той же Орбан готується до виборів Європарламенті в червні 2024 і хоче наростити свою вагу в Європі. Тому скоріше за все, без цих внутрішніх політичних процесів не обійтися, але добре що є політичні рішення і бажання, хоча іноді не без скрипу, рухатися в одному напрямку.
Брюссель дав зелене світло початку переговорів про вступ України в ЄС, але Будапешт заблокував 50 мільярдів євро для Києва. Підбиваємо підсумки історичного саміту
Про рішення Європейської ради увечері 14 грудня у мережі Х повідомив її голова Шарль Мішель: «Європейська рада вирішила розпочати переговори про вступ до ЄС з Україною та Молдовою».
The European Council has decided to open accession negotiations with Ukraine & Moldova. #EUCO granted candidate status to Georgia. And the EU will open negotiations with Bosnia and Herzegovina once the necessary degree of compliance with the membership criteria is reached and…
— Charles Michel (@CharlesMichel) December 14, 2023
Український президент Володимир Зеленський відреагував на новину з Брюсселя:
«Є рішення про відкриття переговорів про вступ України та Молдови до ЄС. Я дякую всім, хто працював заради цього рішення, дякую всім, хто допомагав. Вітаю кожного українця й українку. Вітаю і всю Молдову, і тебе, Має, особисто. Історію творять ті, хто не втомлюється боротися за свободу».
Є рішення про відкриття переговорів про вступ України та Молдови до ЄС. Я дякую всім, хто працював заради цього рішення, дякую всім, хто допомагав. Вітаю кожного українця й українку. Вітаю і всю Молдову, і тебе, Має, особисто. Історію творять ті, хто не втомлюється боротися за…
— Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський (@ZelenskyyUa) December 14, 2023
«Стратегічне рішення і день, який залишиться вкарбованим в історії нашого Союзу. Пишаємося тим, що ми виконали свої обіцянки, і радіємо за наших партнерів», — написала у мережі Х президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.
Leaders have decided to open accession negotiations with Ukraine and Moldova and to grant candidate status to Georgia.
— Ursula von der Leyen (@vonderleyen) December 14, 2023
A strategic decision and a day that will remain engraved in the history of our Union
Proud that we have lived up to our promises and delighted for our partners
«Наше рішення про розширення я присвячую вашим героям, які віддали життя за незалежну та європейську Україну», — так прокоментував історичне рішення польський прем'єр Дональд Туск.
Dear Volodymyr Zelenskyy, we did it! I dedicate our today’s decision on enlargement to your heroes who gave their lives for an independent and European Ukraine.
— Donald Tusk (@donaldtusk) December 14, 2023
А от як відреагувала прем'єрка Естонії Кая Каллас: «Історичний день! Попри всі труднощі, ми досягли рішення розпочати переговори про приєднання з Україною та Молдовою. Вони зробили свою домашню роботу і готові робити наступні кроки на шляху приєднання до нашої європейської сім’ї».
Historic day! Against all odds, we achieved a decision to open accession negotiations with #Ukraine and #Moldova.
— Kaja Kallas (@kajakallas) December 14, 2023
Both, Ukraine and Moldova have done their homework and are ready to take next steps towards joining our European family.
«Зелене світло Україні та Молдові для початку переговорів про членство в ЄС. Це перемога європейської єдності! Перемога всієї Європи!», — написав у мережі Х президент Литви Гітанас Науседа.
Віктор Орбан, як повідомляє The Guardian, на час голосування за початок перемовин щодо членства України в ЄС вийшов із зали. Це, власне, і дозволило ухвалити одноголосне рішення Європейської ради.
День, який ледь на закінчився фіаско
Від самого початку робота саміту лідерів ЄС пішла не за планом. Зустріч мала стартувати о 10 ранку, а втім затрималась на півтори години. Увесь цей час президент Євроради, президентка Єврокомісії, лідери Франції та Німеччини спілкувались з угорським прем’єром Орбаном. Перед засіданням Європейської ради її голова Шарль Мішель всупереч традиції не вийшов до преси.
Центральні питання порядку денного саміту було — офіційне запрошення України до переговорів про вступ до ЄС. Другий важливий пункт — виділення Києву 54 мільярди євро економічної допомоги і 24 мільярди євро військової.
Проти розгляду обох цих питань виступала Угорщина. Угорський прем’єр Віктор Орбан перед початком засідання на питання, чи він проти вступу України відповів – ні. Але заявив, що наполягатиме на процедурі:
— Розширення – це не теоретичне питання. Це юридично обґрунтований процес, який має сім передумов. Навіть за оцінкою Єврокомісії, три з семи передумов не виконані (Києвом), тому зараз немає підстав вести переговори про членство України.
«Хлопці, якщо ви не виконали передумови, у нас немає шансів розпочати переговори», – додав Орбан.
Натомість у Єврокомісії наголосили на позитивній оцінці виконання Україною вимог щодо початку офіційних переговорів про членство в ЄС і готові були наполягати на позитивному вирішенні цього питання. Про це заявив Верховний комісар ЄС з питань зовнішньої політики Жозеп Боррель:
— Україна залишається нашим пріоритетом номер один, і ЄС твердо стоїть на боці України. Агресія Росії є екзистенційною загрозою для України та ЄС. Лідерам потрібно буде прийняти важливі рішення на двох фронтах: розширення та фінансові перспективи.
Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн напередодні саміту сказала, що ЄС має дати Україні все, що їй потрібно, «щоб бути сильною сьогодні, щоб завтра вона була сильнішою за столом переговорів, коли домовлятиметься про міцний і справедливий мир».
Зеленський до Ради ЄС — не тіште Путіна
До лідерів ЄС на початку саміту на запрошення президента Євроради через відеозв’язок звернувся Володимир Зеленський.
Український президент наголосив, що перед початком саміту провів низку переговорів з лідерами ЄС і не почув жодного контраргументу, чому б не реалізувати план, погоджений усією Європою:
— Сьогодні – день, коли рішучість буде або в Брюсселі, або в Москві. Люди в Європі не зрозуміють, якщо «нагородою» за зустріч у Брюсселі стане задоволена посмішка Путіна (...) 10 років тому в Україні люди повстали під прапорами Євросоюзу… Прошу вас сьогодні про одне — не зраджуйте народ і його віру в Європу. Якщо ніхто не вірить у Європу, що збереже Європейський Союз живим?
Володимир Зеленський заявив, що результатом саміту має бути рішення про згоду на схвалений Єврокомісією план початку руху України до ЄС.
— Був чіткий графік для ЄС — день для політичного рішення у відповідь на те, чого ми досягли. Йдеться про відкриття переговорів про вступ з Україною. А в березні наступного року — про затвердження переговорних рамок для просування вперед.
Також Зеленський заочно відповів Орбану на його закиди, нібито Київ не впорався з домашнім завданням:
— Минулого року Україна отримала чіткі рекомендації, як рухатися далі. Ми ухвалили ключові закони. Ви всі — я підкреслюю: всі — добре знаєте, що ми виконали всі зобов'язання, — заявив він.
Володимир Зеленський, як повідомляють джерела Politico, збирався особисто взяти участь у саміті, але лідери Євросоюзу, зрештою відкинули цю ідею, щоб ще більше не дратувати Віктора Орбана.
Більшість країн ЄС — за Україну
Голова Європейського парламенту Роберта Мецола наголосила на необхідності розширення ЄС заради зміцнення континенту, це вона назвала інвестицією в мир та безпеку.
На запитання, чи є у блоку інструменти впливу на Орбана, сказала, що чує це запитання на кожній Європейській Раді та кожного разу, коли обговорюють наступний пакет антиросійських санкцій:
– Завжди цікавить, чи буде єдність. І вона завжди поки що була. Сподіваюсь, ця єдність зберігатиметься і далі.
Прем'єр Нідерландів Марк Рютте також попри все був впевнений, що вдасться зламати опір Орбана:
— Поки що нам вдавалося досягнути одностайності, в тому числі щодо Орбана. І я абсолютно впевнений, і буду напружено працювати над тим, щоб і сьогодні це сталося.
Як саме Рютте збирався це реалізувати, він не уточнив, але наголосив, що більшість членів ЄС підтримують пропозицію Єврокомісії, яка рекомендувала відкрити переговори з Україною. Також прем’єр Нідерландів зауважив, що рада ЄС розблокувала 10 мільярдів євро фінансування для Угорщини, але назвав це «випадковим збігом» із розглядом українських питань.
Канцлер Німеччини Олаф Шольц відзначив прогрес України у виконанні вимог Єврокомісії:
— У випадку України особливо важливо продемонструвати, що ми підтримуємо всі їхні дії, спрямовані на те, щоб вжити заходів, про які ми їх просили.
А прем'єр-міністр Ірландії Лео Варадкар заявив, що країни-члени Європейського союзу на саміті повинні сказати Україні «так», коли йдеться про старт переговорів та виділення фінансування:
— Ми маємо сказати «так» принаймні одному з цих двох, а в ідеалі — обом питанням. Бо Україна в небезпеці. Україна не вистоїть без підтримки — постійної підтримки — як з боку Європейського союзу, так і США. І якщо Україна не матиме підтримки з боку ЄС і США, тоді Путін переможе.
Навіть словацький прем’єр Роберт Фіцо, який категорично був проти військової допомоги Україні, напередодні саміту заявив, що не блокуватиме українські питання на саміті ЄС, хоча й не вважає, що Україна готова до членства.
Європейська рада у четвер, 14 грудня, ухвалила рішення про початок переговорів про вступ до Євросоюзу з Україною та Молдовою, а також надала статус кандидата Грузії
Угорський прем’єр Віктор Орбан переконує лідерів Євросоюзу взагалі не виносити на обговорення питання, пов'язані з Україною, мовляв, це руйнує загальноєвропейську єдність. Ймовірно, це буде найдраматичніший саміт за останні десятиліття. Чи вдасться подолати угорське вето, які сценарії є у Брюсселя — Sestry зібрали експертні оцінки й прогнози.
На порозі ЄС
«Ставки дуже високі як для України, так і для ЄС, — заявив 11 грудня напередодні саміту міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Він попередив про «руйнівні» наслідки як для України, так і для Євросоюзу, якщо Києву не дадуть зелене світло для початку переговорів про вступ до ЄС:
— Матір усіх рішень — це, звісно, рішення про початок переговорів про вступ. Я навіть не хочу говорити про руйнівні наслідки, якщо Рада ЄС не ухвалить це рішення.
11 грудня Кулеба зустрівся зі своїм угорським візаві Петером Сійярто в Брюсселі:
— Я поінформував його про останні зміни в українському законодавстві про національні меншини. Ми детально обговорили питання щодо відкриття переговорів про вступ України до ЄС. Я підкреслив, що політичне рішення з цього питання є обґрунтованим і своєчасним. Україна та Угорщина мають спільне європейське майбутнє.
We had a frank conversation with my Hungarian counterpart Péter Szijjártó in Brussels.
— Dmytro Kuleba (@DmytroKuleba) December 11, 2023
I informed him of the recent changes to the Ukrainian legislation on national minorities. We discussed in detail the issue of opening Ukraine’s EU accession talks.
I emphasized that the… pic.twitter.com/nf1SW5kPpf
Ще кілька тижнів тому в європейських політичних колах не було жодних сумнівів – грудневий саміт стане історичним і для ЄС, і для України. Свої корективи вніс угорський прем'єр Віктор Орбан.
— Через прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана ЄС опинився в досить складній ситуації. Він, не ховаючись, шантажує ЄС Україною. Але якщо Брюссель не зможе обійти цей шантаж, це серйозно зашкодить репутації Євросоюзу і дуже сильно підірве його заявлену мету — бути важливим геополітичним гравцем. Тому що зараз немає більш важливого геополітичного рішення, ніж початок переговорів про вступ з Україною, — розповідає Аманда Пол, старша політична аналітикиня Брюссельського Центру європейської політики (European Policy Center).
8 листопада Єврокомісія офіційно рекомендувала почати перемовини про вступ з Україною та Молдовою. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн тоді заявила, що Україна виконала 90% реформ, яких від неї очікував Євросоюз. Водночас умовою євроінтеграції залишається виконання рекомендацій ЄС. Наступну оцінку прогресу українських реформ Єврокомісія зробить навесні наступного року.
Щоб ЄС формально запустив початок переговорів з Києвом, необхідна згода всіх 27 країн-учасниць блоку.
Як повідомило Радіо Свобода, у проєкті підсумкової заяви лідерів ЄС є рекомендація почати переговори про вступ з Україною, а втім, чи залишиться вона у фінальній редакції заяви, — можна лише здогадуватись.
Листи Орбана
На початку грудня угорський прем’єр написав очільнику Європейської Ради Шарлю Мішелю два листи, повідомило агентство Associated Press. Орбан вимагає, щоб на саміт не виносили ані питання про початок переговорів про вступ з Україною, ані виділення 50 мільярдів євро допомоги Києву.
Ширше свої аргументи Орбан озвучив в інтерв’ю угорському радіо:
— Євросоюзу варто спершу 5-10 років попрацювати з Україною в рамках угоди про стратегічне партнерство і лише після цього можна говорити про переговори щодо членства.
На думку Орбана, розрив між Україною та ЄС нині надто великий.
В Європейській Раді листи Орбана не коментували. Але під час брифінгу 4 грудня речниця Єврокомісії Ана Пізонеро ще раз наголосила, що «Україна провела вражаючу роботу у проведенні реформ, необхідних для вступу в ЄС».
Про те, що при підготовці до саміту ситуація вийшла з-під контролю свідчить те, що голова Євроради Шарль Мішель був змушений скоротити свій візит до Китаю і поспіхом повернутись у Брюссель для консультацій з лідерами ЄС.
— Чесно кажучи, мені не зрозуміло, як вони збираються тиснути на пана Орбана, але буде безліч розмов до опівночі, телефонних дзвінків та закритих дискусій, — прогнозує Аманда Пол, старша політична аналітикиня Брюссельського Центру європейської політики (European Policy Center), — Якщо бути відвертими, то не можна дозволити одній чи двом країнам ЄС тримати таку важливу тему в заручниках.
Останнім часом уряд Орбана серйозно підняв градус антиукраїнської риторики. Приміром, в середині листопада в Угорщині запустили так звані Національні консультації — опитування, в якому чотири з одинадцяти питань стосуються України: незгода з перспективою українського членства в ЄС, припинення військової та фінансової допомоги, і заборона на імпорт сільськогосподарської продукції.
Французький перемовник
7 грудня видання Politico повідомило, що Еммануель Макрон запросив Віктора Орбана в Париж на вечерю. Французький президент був налаштований переконати угорського прем’єра не блокувати переговори з Україною. При цьому джерела Politico — європейські дипломати — назвали поведінку Орбана політичним спектаклем, влаштованим задля отримання більших грошей від ЄС.
Що говорив Макрон Орбану за зачиненими дверима, достеменно невідомо, але, вочевидь, цих аргументів виявилось недостатньо. На наступний день після розмови Орбан виклав пост: «Зустріч була чудова, позиція Угорщини перед самітом — ясна». А слідом в інтерв’ю французькому виданню Le Point повторив свою улюблену мантру: «Україна найбільш корумпована країна у світі».
Had a great meeting yesterday with President @EmmanuelMacron in Paris. The Hungarian position is clear ahead of the December #EUCO. You can read it in @LePoint :https://t.co/IkYaKdxKvY pic.twitter.com/PfhrkHr8QC
— Orbán Viktor (@PM_ViktorOrban) December 8, 2023
Напередодні саміту, 11 грудня, міністерка закордонних справ Франції Катрін Колонна заявила, що ЄС має організуватись і продемонструвати підтримку Україні на довгострокову перспективу:
— Я хочу вірити, що в різних питаннях підтримки ми будемо єдині, тому що це відповідає і нашим інтересам безпеки і так само нашим цінностям. Тож ми передамо чіткі сигнали нашому угорському партнеру.
І додала: «Ви, без сумніву, бачили, що президент Республіки вкотре підкреслив, що Франція підтримує початок переговорів про вступ з Україною та Молдовою».
У французькому МЗС визначили три першочергові кроки: адаптувати Європейський мирний фонд, щоб він міг і надалі допомагати Україні, розширити європейське виробництво та закупівлю озброєння і посилити санкції проти Росії – 12 пакет має бути ухвалений до кінця року.
За даними агентства Reuters, цей пакет санкцій практично узгоджений. Єдине, про що не можуть домовитись — заборона на продаж Росії старих танкерів.
Росія використовує їх для створення тіньового флоту для експорту нафти і таким чином обходить обмеження цін на нафту, яке встановили країни Великої сімки. Але проти виступають країни середземноморського регіону — з потужним судноплавним лобі — які вважають, що ці санкції вдарять і по них.
А втім, в європейських медіа не має сумнівів, що рішення про новий пакет санкцій буде схвалене під час саміту 14-15 грудня.
Німецький слід
Канцлер Німеччини Олаф Шольц хоче переконати Орбана допомогти Україні. Про таке виданню Bild сказали кілька високопоставлених джерел в німецькому уряді Німеччини.
Головна ціль — домогтися одноголосного рішення на користь України на саміті — й щодо початок перемовин щодо членства в ЄС, й щодо виділення фінансової допомоги в 50 млрд євро.
Чи вдасться Шольцу переконати Орбана, питання. Втім у Берліні все ж таки сподіваються на одноголосне рішення всіх 27 держав-членів ЄС.
«Ми явно покладаємося на план «А», а все інше покажуть переговори», — заявили в урядових колах.
Останні аргументи
10 грудня Володимир Зеленський відвідав інавгурацію нового президента Аргентини. Під час урочистостей глава України мав коротку розмову з угорським прем’єром Віктором Орбаном. Ця розмова потрапила на відео офіційного Youtube-каналу Сенату Аргентини. Згодом Зеленський повідомив: «Говорили максимально відверто і зрозуміло про наші європейські справи».
А надвечір 11 грудня угорські та словацькі громади України звернулись до Віктора Орбана та словацького прем’єра Роберта Фіцо з закликом підтримати початок переговорів про вступ України до ЄС.
— Ми наполегливо закликаємо всіх лідерів держав-членів ЄС продовжувати підтримувати Україну на шляху євроінтеграції. Цей поступ у забезпеченні демократії та прав національних меншин є невід’ємною частиною Копенгагенських критеріїв членства, і ми віримо, що Україна заслуговує на підтримку її зусиль у цьому напрямку, — йшлось у листі лідерів угорської громади Закарпаття.
Відповідь Орбана не забарилась. Політик запевнив угорську громаду в Україні, що й надалі захищатиме її інтереси. Щодо членства в ЄС, відповідь була не така оптимістична.
— Європейська комісія не змогла належним чином підготувати питання про вступ України до ЄС, починати переговори з нею наразі не на часі. Тому ми будемо вносити пропозицію, щоб Європейський Союз ставив за мету не юридично складне членство, а стратегічне партнерство з Україною, — процитував слова Орбана його речник Берталан Хаваш.
Запасний план
Змоделюємо найгіршу для Києва ситуацію: жодні вмовляння не допомогли — Орбан від погроз переходить до справ і починає блокувати розгляд українських питань. Чи є в Європейського Союзу умовний план «Б» на такий випадок?
Було б добре, якби в ЄС для початку був план «А», на випадок, коли там з’являються персонажі, подібні до Орбана, каже Володимир Огризко, міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках:
— На жаль, такого плану, судячи з того, що ми бачимо в Європейському Союзі, немає. Тому що замість чіткої позиції, замість того, щоб карати країни, які виконують роль п'ятої колони Кремля, Європейський Союз намагається традиційно ліберально задобрити їх, надаючи допомогу. І це доволі сумна ситуація. Якщо Орбан продовжить виконувати вказівки Путіна відносно блокування будь-якого руху України в ЄС, в Європейського Союзу буде вибір: або капітулювати перед очільником Кремля, ідучи на вимоги його проксі — Орбана, або стати тим союзом, який буде ухвалювати рішення і не зважати на позицію московських сателітів. Для цього треба щонайменше змінити просту процедуру голосування. Про це в ЄС говорять роками. Але поки що, окрім розмов, традиційно нічого немає.
Водночас, продовжує український дипломат, навіть, якщо під час цього саміту формальні переговори про вступ України в ЄС не почнуться, особливої трагедії — не станеться:
— Є достатньо механізмів на практичному робочому рівні виконувати ті речі, які треба було б виконувати і після політичного рішення. Тобто це не проблема насправді. А паралельно треба вести розмови з Європейським Союзом, щоб там пошвидше нарешті ухвалили відповідні рішення в плані реформування Європейського Союзу. Бо з таким підходом ЄС скоро перетвориться на ООН.
Якщо Угорщина заветує виділення 50 мільярдів євро фінансової допомоги для України, ЄС знає обхідний шлях. Таке вже було торік — Будапешт заблокував 18 мільярдів євро для України і, зрештою, отримав бажані бонуси від Євросоюзу. Цього разу Брюссель планує звернутись до урядів кожної з країн-членів з проханням розробити окремі пакети допомоги Києву. Сукупно двосторонні договори будуть на ті самі 50 мільярдів.
— Угорщина ризикує перегнути палицю. Ми б хотіли мати їх у складі, але настає момент, коли людям набридає, що Будапешт тримає всіх у заручниках. Обхідний шлях виснажливий, але ми його маємо, якщо знадобиться, — сказав один із чиновників ЄС.
Ще одне питання, яке буде на порядку денному саміту 14-15 грудня — гарантії безпеки для Києва. Про це заявив Верховний комісар ЄС з питань зовнішньої політики Жозеп Боррель. Він наголосив — важливо, щоб військова підтримка України тривала на європейському рівні, а не лише в форматі двосторонніх угод. «Росія продовжує атакувати Україну, але втрати Росії зростають: настав час підтримувати Київ більше, а не менше», — зауважив Жозеп Боррель.
Фактор виборів і вплив Вашингтона
Наступного року відбудуться вибори до Європарламенту. Уже з січня після завершення різдвяних канікул, європейські політики будуть більше зайняті виборами, аніж іншими питаннями. Тож цілком можливо, що тема початку переговорів з Україною буде перекладена на плечі вже нового складу парламенту і нової Єврокомісії, — каже Ян Пєкло, посол Польщі в Україні у 2016-19 роках.
А новий склад Європарламенту ймовірно буде менш лояльним для України, аніж нинішній – може побільшати україноскептиків, за рахунок крайніх правих сил, які набирають популярності в ЄС.
Компанію Орбану і словацькому прем’єру Роберту Фіцо, який теж відомий своєю антиукраїнською позицією, може скласти ще й нідерландський політик Герт Вільдерс. Його політсила перемогла на останніх парламентських виборах і, якщо йому вдасться сформувати коаліцію, він очолить уряд Нідерландів.
Вільдерс був ініціатором референдуму 2016-го року щодо підписання угоди про асоціацію Україна-ЄС і агітував проти підписання цієї угоди, а під час останніх виборів закликав припинити постачати зброю Україні.
З огляду на ці ризики, Києву було б краще почати переговори з ЄС зараз. І, скоріше за все, так і відбудеться, прогнозує Євген Криштафович, директор талліннського Центру європейських ініціатив. На його думку, Орбан, зрештою, не ризикне піти сам проти всього ЄС. І, швидше за все, його різка риторика викликана бажанням виторгувати додаткові компенсації. А найголовніший аргумент для старту переговорів з Україною — знаходиться за океаном:
— Усі дуже уважно стежать за тим, що говорять Сполучені Штати про Україну. Традиційно позицію США розглядають тільки в контексті НАТО. Але це насправді набагато ширше питання. Багато партнерів Сполучених Штатів, зокрема й Угорщина, до речі, уважно стежать за тим, яку позицію висловлює Вашингтон: сміливу чи обережну. Оскільки адміністрація Байдена ясно говорить, що Україні необхідно допомагати, думаю, що Європейський Союз навряд чи буде тут плисти в якомусь іншому напрямку.
Ще один аргумент на користь скоріш успішного, аніж ні, саміту для України полягає в тому, що в Європі викликає побоювання через те, що на тлі війни на Близькому Сході, український контекст поволі зникає з порядку денного. І це європейських політиків не влаштовує, наголошує Євген Криштафович.
Від зустрічі лідерів Євросоюзу, що відбудеться 14-15 грудня, Україна очікує справді історичного рішення — старту офіційних переговорів про вступ до ЄС. Заблокувати це рішення погрожує Будапешт
Бездіяльність, що загрожує українсько-польським відносинам. Так Дональд Туск, який вже незабаром може очолити уряд, описав дії чинної польської влади щодо блокування пропускних пунктів. У Києві прямим текстом говорять, що за правління Моравецького не варто чекати деблокади, всі сподівання — на нового прем'єр-міністра Польщі. Протест, який триває фактично місяць, занадто дорого обходиться не лише політично, але й фінансово. За оцінками Європейської Бізнес Асоціації, в середньому день простою через блокаду завдає одній українській компанії близько мільйона гривень втрат. Загальні збитки української економіки від початку листопада вже сягнули понад 400 мільйонів євро. Які справжні причини протесту, які шляхи вирішення блокадної проблеми та які ризики для подальших українсько-польських взаємин — про це в матеріалі Sestry.
Водії на межі
Більше 2500 українських фур перебувають у блокадній пастці на польській території. Найбільше — на пункті пропуску «Рава-Руська-Гребенне». Його, як і ще два ПП — «Ягодин-Дорогуськ» та «Краківець-Корчова» — польські перевізники блокують майже місяць — від 6 листопада. А з 23 листопада — ще й «Шегині-Медика». До протестувальників на фурах також приєднались фермери з ініціативи «Ошукане село». Блокадники не пускають українські вантажівки на тих напрямках, де кордон можуть перетинати фури вагою більше 7,5 тонн.
«Водії, які сотні годин чекають в заторах, вже на межі», — розповідає Sestry про ситуацію на кордоні голова Міжнародної транспортної асоціації України Руслан Паращич:
— Вже є такі випадки, що хлопці (водії) залишають свої вантажівки і йдуть пішки до кордону. Це мало би спонукати польську владу, якось вирішувати це питання, бо саме їм надалі треба буде щось робити з цими машинами.
1 грудня українські водії біля пункту «Краківець-Корчова» оголосили голодування. Далекобійники кажуть, що в них закінчилися харчі та паливо. Вони відчувають себе заручниками. Українські водії вимагали, аби польські перевізники пропускали 14 вантажівок за годину. Дійшли компромісу: 7 автівок на годину, а гуманітарні та військові вантажі — поза чергою. Того ж дня, 1 грудня, українці припинили голодування. Але наголосили: тимчасово. Якщо ж польські перевізники не дотримаються слова, українські далекобійники готові офіційно оголосити голодування.
Що не подобається польським перевізникам?
До того, як Україна отримала так званий «транспортний безвіз» — тобто українським перевізникам скасували необхідні раніше дозволи на в’їзд в ЄС — польські компанії фактично панували на ринку загальноєвропейських перевезень. За останні роки на останніх припадало майже 50% всього ринку. Нині ситуація кардинально змінилась.
Вже цього року обсяги перевезень зросли в рази. Для порівняння, якщо у 2021-му в Польщу заїхали понад 160 тисяч вантажівок з України, то нині йдеться вже про понад півмільйона. До того ж українські компанії пропонують нижчі тарифи, ніж польські. Відтак послугами українців активно користуються компанії з різних країн ЄС.
Після російського вторгнення в Україну Євросоюз створив так звані коридори солідарності, щоб спростити вантажні перевезення між країнами ЄС та Україною. Насамперед йшлося про гуманітарну та військову допомогу, а згодом — експорт зерна.
У підсумку це повністю змінило ринок. Якщо раніше українські компанії виконували 60% транскордонних рейсів, а польські — 40%, то тепер співвідношення становить 90% до 10% — на користь українців.
«За таких умов, протест польських перевізників цілком зрозумілий», — каже Томаш Вальчак, політичний журналіст видання Super Express:
— Ці транспортні фірми — національна гордість Польщі. Вони, можна сказати, завоювали майже всі ринки Європи. Ясно і зрозуміло, що нині вони бояться конкуренції з українцями, які платять своїм водіям значно менше.
Перший тривожний дзвіночок продзвенів ще у травні цього року. Польські перевізники тоді влаштували масштабний протест біля пункту пропуску «Дорогуськ-Ягодин». Вимагали повернути дозвільну систему для українських компаній.
Тоді Київ пішов на поступки — для всіх польських перевізників, звідки б вони не везли вантажі, скасували дозволи на в‘їзд в Україну. Такого компромісу вистачило на півроку. Те, що протести поновились саме зараз, — не випадковість, — вважає голова Міжнародної транспортної асоціації України Руслан Паращич:
— Так звані страйкарі скористались ситуацією виборчого процесу у Польщі: нова влада ще не сформувала уряд після виборів і не зовсім активно реагує на ситуацію. Зараз немає дуже з ким говорити. Страйкарі ведуть себе приблизно так, як колись себе поводили приїжджі тітушки в Маріїнському парку: «Чого ви сюди приїхали?» — «Не знаємо». «Які ваші вимоги?» — «Не знаємо». «А що ви тут стоїте?» — «А візьміть телефон, у нас є страйковий комітет, він вам там все пояснить». Тобто вони чітко не можуть сформулювати ні чого вони там стоять, ні чого вони хочуть, ні хто вони такі. Це люди, яким за це стояння платять кошти.
Читайте також: Микола Княжицький: «У мене немає жодних сумнівів, що блокада кордону — це спецоперація Російської Федерації»
Крім повернення дозвільної системи, яку, як уже заявили у Брюсселі, не скасують до 30 червня 2024 року, польські перевізники мають ще низку вимог:
— посилити для іноземних перевізників правила перевезень за ЄКМТ (Європейська Конференція Міністрів Транспорту);
— заборонити реєстрацію компанії в Польщі, якщо її фінанси перебувають за межами ЄС;
— створити окрему чергу для польських перевізників на єврономерах в «єЧерзі»;
— створити окрему чергу для порожніх фур;
— надати польським перевізникам доступ до системи «Шлях».
«Конфедерація» шукає всіх таких — невдоволених
Одним з організаторів протесту польських перевізників є політична сила «Конфедерація» і безпосередньо очільник Люблінського осередку Рафал Меклер. Ця партія здавна відома своїми антиукраїнськими гаслами. А сам Меклер — ще й власник компанії «Рафал Меклер Транспорт», яка, попри російську агресію, продовжує возити вантажі до Білорусі та Росії. Політик і бізнесмен свого часу брав участь в акціях, ключова вимога яких була скасувати антиросійські санкції. Його підтримують й інші політики «Конфедерації». Зокрема на кордон приїжджали депутати Кшиштоф Босак, Вітольд Туманович і Ґжеґож Браун. Останній, до речі, був єдиним депутатом Сейму, який після Бучі не підтримав резолюцію на засудження російської агресії, а також є автором гасла: «Зупинимо українізацію Польщі».
Можна зрозуміти, чому українці схильні шукати політичний підтекст в блокуванні кордону з огляду на роль «Конфедерації» в цих протестах, каже журналіст видання Super Express Томаш Вальчак. Однак, переконаний, не варто зводити ситуацію на кордоні лише до політики:
— «Конфедерація» шукає всіх таких – невдоволених. А також ситуації, де є напруга між Польщею та Україною. З самого початку війни, коли українці почали приїжджати до Польщі, конфедерати голосно говорили, що для країни — це лихо. І вони використовували будь-яку ситуацію, щоб підкреслити, що поляки і українці не можуть разом жити. Спершу — були етнічні причини. Зараз — економічні, вони себе вважають захисниками польського бізнесу. Але інші партії не надто охоче до цього підходять. Особливо для нової влади важливішими будуть стосунки з Україною як з державою.
Об’єднання перевізників у Польщі значно впливовіші за будь-яку політичну силу, — наголошує колишній міністр праці Польщі Пьотр Кульпа. Попри те, що, на його думку, причини протестів лежать виключно в економічній площині, негативні наслідки будуть і в політиці:
— Найцінніше для польського і українського народу — це ставлення, це повага одне до одного. Бо саме в такі моменти вороги хороших стосунків між Польщею та Україною намагаються виливати свою ненависть. Як у Польщі проти України, так і в Україні проти Польщі.
Бездіяльність чинної польської влади — головна причина тієї ситуації, яка склалась на польсько-українському кордоні. Про це заявив Дональд Туск, який уже незабаром може очолити польський уряд.
На його думку, нинішня польська влада невдало розіграла українську карту. Політик переконаний — таку бездіяльність не можна вибачити, адже вона загрожує польсько-українським відносинам, і це не про захист польських інтересів.
У Києві підкреслюють, що блокування кордону є відголосом запеклої політичної боротьби на парламентських виборах Польщі. Вихід із ситуації може бути лише тоді, коли сформується коаліційний уряд на чолі із Туском.
— Оскільки тимчасовий уряд, який очолює Матеуш Моравецький, не активно працює по деблокаді й навряд чи розв'язуватиме проблему, — заявив радник керівника Офісу Президента Михайло Подоляк.
Однак, коли уряд Туска почне вирішувати питання, пов'язані з ринком перевезень, він насамперед дбатиме про добробут польських компаній, — прогнозує журналіст видання Super Express Томаш Вальчак:
— Я думаю, українці не будуть задоволені рішеннями, які ухвалюватиме нова влада. Але можна очікувати, що принаймні закінчиться страйк на кордоні — і товари без перешкод будуть доправлятись в обидва боки. Однак ще багато часу може пройти перш, ніж ця ситуація вирішиться.
Тим часом Михайло Подоляк наголошує: «Конфедерація» має повне право на протест. Однак він має бути не на українському кордоні, а в серці Європи — у Брюсселі:
— Ми ж говоримо про єдиний економічний європейський простір, де є відповідна конкуренція. Український перевізник — це конкурент польського перевізника, який свого часу був конкурентом для інших перевізників, зокрема, французьких та німецьких. Тому, якщо ви, польські перевізники, організовані партією «Конфедерація», хочете довести, що маєте право отримати ексклюзивні можливості працювати на ринку перевезень чи винищити конкуренцію, то йдіть, будь ласка, до Брюсселя і проводьте там протестні заходи.
Читайте також: Блокада не того кордону
27 листопада, вперше від початку протестів на кордоні, уже колишній польський міністр інфраструктури Анджей Адамчик надіслав листа українському віцепрем’єрові Олександрові Кубракову. У повідомленні закликав Київ виконати вимоги польських протестувальників. Принаймні скасувати обов’язкову реєстрацію в системі «єЧерга» транспортних засобів, які повертаються з України до ЄС, хоча б на прикордонних переходах «Зосін – Устилуг» та «Нижанковичі – Мальховіце».
Баланс інтересів: Україна може виконати частину вимог поляків
Україна може частково виконати вимоги польських перевізників, заявила заступниця голови Комітету Верховної ради з питань транспорту та інфраструктури Юлія Клименко. Зокрема, з її слів, українська сторона може погодитись пускати порожні європейські фури без черги, а також відкрити доступ до системи «Шлях».
Єдина вимога, яка не може бути виконана, наголосила Юлія Клименко, — це скасування «транспортного безвізу» Євросоюзу для України та повернення до системи дозволів на автоперевезення:
— Для нас зараз це — основний шлях. Якщо ми повернемо дозволи, які були до війни, а це лише близько 200 тисяч на рік — фактично зменшимо у три рази вантажоперевезення в Україні, і відповідно у три рази менше товарів, необхідних для українців, буде поставлено в Україну.
29 листопада прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький, який очолює тимчасовий уряд, заявив, що домагатиметься відновлення дозволів для українських транспортних компаній на в’їзд до Євросоюзу, як того вимагають польські перевізники. Цю вимогу планує висунути на зустрічі міністрів транспорту ЄС у Брюсселі, яка запланована на 4 грудня.
Читайте також: «Я не допомагаю українцям чи полякам. Я допомагаю людям», — польський волонтер Давід Дехнерт про допомогу заблокованим на кордоні водіям
Тьмяне світло в кінці тунелю з’явилось 1 грудня. Того дня у Варшаві відбулася зустріч заступника міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України Сергія Деркача та держсекретаря міністерства інфраструктури Польщі Рафала Вебера під головуванням Ядвіги Емілевич, урядової уповноваженої з питань польсько-української співпраці у галузі розвитку та за участю Міністерства фінансів та Міністерств Польща. Сторони домовилися про три конкретні кроки:
1) відкриття пункту пропуску «Угринів-Долгобичув» для проїзду порожніх вантажівок;
2) створення в «єЧерзі» слотів для порожніх фур на ПП «Ягодин-Дорогуськ» і «Краковець-Корчова». На цих ПП є фізичні смуги для порожнього транспорту безпосередньо у пункті пропуску на обох боках кордону;
3) запуск пілотного проєкту з реєстрацією в «єЧерзі» безпосередньо перед перетином кордону на пункті пропуску «Нижанковичі – Мальховіце» терміном в один місяць.
Європі доведеться субсидувати тих, хто скаржиться
Єврокомісія провела вже кілька малорезультативних раундів перемов з посадовцями з України, Польщі та представниками польських перевізників.
30 листопада єврокомісарка з питань транспорту Адіна Велян пригрозила польській владі штрафними санкціями за блокування переходів на українсько-польському кордоні і обурилась тим, що Варшава не намагається вплинути на ситуацію:
— Немає доброї волі в пошуку рішення. Це моя сьогоднішня оцінка, і це майже повна відсутність участі польської влади. Кажу це тому, що польська влада має стежити за дотриманням закону на цьому кордоні. Я підтримую право людей на протести в усьому ЄС, але Україна, яка зараз перебуває у стані війни, не може стати заручницею блокади наших зовнішніх кордонів.
Блокада українського кордону польськими перевізниками може призвести до дефіциту та подорожчання імпортних продовольчих товарів. Адже за відсутності авіасполучення та російської блокади українських портів, автомобільні перевезення залишаються єдиним транспортним коридором з та в Україну.
Найефективніший інструмент Єврокомісії, який допоможе знизити градус напруги, — субсидії галузі протестувальників, вважає експерт UkraineAlert Service в Atlantic Council Пітер Дікінсон:
— Європа завжди так робить, їм доведеться субсидувати тих, хто скаржиться, — поляків, і обмежувати тих, хто конкурує, — українців. Тож Україна матиме нові обмеження, накладені на них, на їхніх вантажоперевізників. А польські та інші східноєвропейські компанії отримають субсидії Європейського Союзу.
Подібні ситуації ближчими роками будуть виникати постійно, продовжує Пітер Дікінсон. Протести польських перевізників, на його думку, — це лише початок:
— Україна інтегрується в ЄС. Тож країни, які збиткують від цього, будуть дуже сильно боротися за фінансування Євросоюзу. По суті, вони борються не проти України, а проти Брюсселя. І уже прямо кажуть: нам потрібні гроші.
Тисячі українських фур стали заручниками блокади польських перевізників, затори розтягнулись на десятки кілометрів, а збитки оцінюють у сотні мільйонів євро
Україна потребує людей і хоче повернути військовозобов’язаних чоловіків додому, однак правозахисники, експерти та й самі військові, з якими поговорили Sestry, певні, що такі заходи аж ніяк не сприятимуть підвищенню обороноздатності країни. В українському МЗС наголошують — це тимчасовий крок. Водночас глава відомства Дмитро Кулеба підкреслює: перебування за кордоном не звільняє від обов’язків перед батьківщиною. У деяких європейських країнах допускають, що можуть посприяти Україні в поверненні чоловіків.
Без паспортів
Від 23 квітня всі українські консульства за кордоном призупинили надання послуг чоловікам від 18 до 60 років. Ці обмеження прописані в законі про мобілізацію, який 11 квітня ухвалила Верховна Рада і 16 квітня підписав президент. Зокрема, згідно із документом, відмову у консульських послугах можуть отримати чоловіки призовного віку, які перебувають за кордоном та не оновили свої дані в ТЦК. Однак новий закон набуде чинності лише 18 травня. До того ж його норми передбачають, що оновити дані можна й заочно — без повернення в Україну — скажімо, через електронний кабінет. Але натепер механізму, як це зробити, — немає. У МЗС обіцяють згодом надати додаткові роз'яснення, а до того моменту чоловіки призовного віку фактично позбавлені можливості скористатись консульськими послугами.
Це тимчасові заходи, пояснює в ексклюзивному інтерв’ю для Sestry посол України в Польщі Василь Зварич і уточнює: обмеження стосуються лише прийняття заявок від чоловіків призовного віку, але якщо громадянин України потрапляє в якусь халепу і потребує консульської підтримки, то, звісно, таку допомогу він отримає, незалежно від того, цей чоловік призовного віку чи ні. Також, зі слів Василя Зварича, усі заявки, які були подані до 23 квітня до консульських установ, у тому числі на отримання паспорта, опрацьовуються — і документи будуть видані:
— Після 18 травня заявки будуть прийматись у всіх категорій чоловіків. Але, очевидно, будуть якісь додаткові вимоги, які заявник, згідно із законом, повинен виконати, щоб отримати відповідну консульську послугу.
<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6630cb043a523937582b4682_%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%BB%202.09%20%D0%BA%D0%B0%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%B5%D1%82-5_1.jpg">Посол України у Польщі Василь Зварич: Усі, хто подав заявки до консульських установ до 23 квітня, отримають паспорти</span>
Уряд також заборонив пересилати закордонні паспорти та паспорти громадянина України за кордон. Відповідно чоловіки віком від 18 до 60 років можуть отримати свої документи лише на території України. Ця заборона, по ідеї, не мала зачепити людей призовного віку, які мають законні підстави для звільнення від військової служби. Однак виглядає так, що принаймні зараз під роздачу потрапили усі без виключення.
В українському МЗС аргументом на користь таких заходів називають суспільний запит на справедливість.
«Як це виглядає зараз: чоловік призовного віку виїхав за кордон, показав своїй державі, що питання її виживання його не обходить, а потім приходить і хоче отримати від цієї держави послуги. Так не працює. У нас в країні війна», — пояснив міністр Дмитро Кулеба.
Він також нагадав, що обов’язок оновлювати свої дані у територіальних центрах комплектування існував і до ухвалення нового закону про мобілізацію:
— Якщо ці люди вважають, що хтось там, далеко на фронті, воює і віддає свої життя за цю державу, а хтось посидить за кордоном, але при цьому буде отримувати послуги від цієї держави, — то так це не працює. Перебування за кордоном не звільняє громадянина від обов'язків перед Батьківщиною.
Коли йде війна, хороших рішень з багатьох питань немає
Запит на справедливість, безумовно, є, каже молодший сержант ЗСУ у відставці Юрій Гудименко, особливо з огляду на те, в які умови нині поставлені українські військові:
— Армія є найбільш безправною і пригнобленою частиною суспільства. Це факт. Навіть у тих, хто сидить на зонах в Україні, більше прав, ніж у військовослужбовців. І окрім цього, вони ще й знають, коли вийдуть, на відміну від військових. Коли в армії почали розуміти, що, окрім них, ще комусь погано, це на якийсь час спрацювало для підняття морального духу, принаймні для того кола людей, з якими я спілкуюсь. Це звучить дуже цинічно, але це спрацювало, тому що, на жаль, ми зараз не можемо зробити для армії щось суттєво краще.
Водночас, продовжує Юрій Гудименко, практичної користі з таких кроків — нуль, але проблема в тому, що й альтернатив немає:
— Якщо ми називаємо цей крок неефективним, то, ймовірно, маємо на увазі, що є десь інші можливості, які будуть ефективними в поверненні боєздатних чоловіків з-за кордону в Україну. Назвіть мені, будь ласка, хоч одне рішення, будь-яке, яке дозволить до кінця року, умовно кажучи, повернути в Україну хоча б десять відсотків тих боєздатних чоловіків, які поїхали. І на цьому розмова закривається, тому що таких рішень просто не існує. Всі, хто хотів стати на захист України, повернулись в Україну ще в 22-му або 23-му році, коли моральний дух був такий: що ось зараз контрнаступ — і ми переможемо. Далі можемо говорити лише про поодинокі випадки. Давайте ставитись до цієї ситуації наступним чином: ми потрапили в аварію всією країною, де на наш легковик наїхала вантажівка.
Коли йде війна з найбільшою країною в світі, то хороших рішень по багатьох питаннях в принципі не існує
Позбавлення українських чоловіків за кордоном консульських послуг більше схоже на помсту тим, хто виїхав, хоча й подається під виглядом посилення мобілізації, вважає виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко. На його переконання, коли держава починає посилатись на закон, якого ще навіть немає в правовому полі, це завідомо погана історія:
— Іміджево — це програш для України. Звісно, коли йдеться про ухилянтів, їх потрібно розшукати й повернути, але справа в тому, що таким чином якраз їх не розшукають і не повернуть. Якщо вони вже виїхали, то виїхали з документами, хіба що хтось втратив паспорт: вкрали чи зіпсували, але і в такому випадку логіки повертатись за паспортом, розуміючи, що виїхати більше не зможуть, для них немає. Це вкрай непродуманий крок.
Міжнародна реакція
Призупинення консульських послуг для українських чоловіків представник Держдепу США Деніел Сайзек в коментарі Радіо Свобода назвав складним питанням, мовляв, зрозуміло, що ЗСУ потрібні люди для захисту країни і уряд США поважає право української влади визначати свою політику.
Рішення України призупинити консульське обслуговування чоловіків не вплине на їхній статус біженців у Німеччині, таку відповідь німецьких посадовців наводить DW.
Натомість президент Литви Гітанас Науседа і прем'єрка Інгріда Шимоніте заявили, що Литва може посприяти Україні повернути своїх чоловіків призовного віку. Це була доволі імпульсивна реакція, вважає політичний аналітик Вільнюського університету Миколаса Ромеріса Альвідас Медалінскас:
— Останніми днями вони почали давати задній хід. Під час останнього інтерв'ю для Литовського державного радіо і президент, і прем'єр-міністр сказали, що збираються допомагати після консультацій з партнерами з ЄС та Україною.
Вони, напевно, зрозуміли, що зараз для цього майже немає юридичних підстав та й технічних заходів також
Ідею посприяти Україні в поверненні чоловіків призовного віку загалом підтримали і в Польщі, але це надзвичайно складне питання і його треба розглядати в трьох площинах: юридичній, політичній та економічній, пояснює аналітик польсько-українських відносин (Варшава) Ігор Гаврилюк. Водночас він звертає увагу, що польський міністр внутрішніх справ Марчін Кєрвінський заявив, що поки не буде ухвалено інших рішень стосовно правил перебування українців у Польщі, громадяни України навіть з простроченими документами отримуватимуть захист:
— Віцепрем’єр та міністр оборони в уряді Туска Владислав Косіняк-Камиш відреагував досить прихильно на введення обмежень щодо надання консульських послуг для українських чоловіків мобілізаційного віку та навіть ствердив, що Польща може допомогти в їхньому поверненні на батьківщину. Таку реакцію лідера Польської Селянської Партії можна спробувати пояснити бажанням отримати симпатії певних електоральних груп перед виборами до Європейського Парламенту, які відбудуться 6-9 червня 2024 року. Радослав Сікорський, очільник польського зовнішньополітичного відомства, з однієї сторони, висловив розуміння для потреби повернення українських чоловіків мобілізаційного віку.
З іншої, підкреслив, що ініціатива має вийти зі сторони України з огляду на її двозначний етичний характер, тим самим перекладаючи відповідальність за перший крок на Київ
Таким чином, підсумовує Ігор Гаврилюк, відсутність чіткої, спільної позиції, найімовірніше, означає, що в уряді Туска поки що не мають практичного рішення, а врегулювання цих питань може тривати місяцями. До всього є ще й вагомий фактор, на який польська влада змушена зважати:
— Українські чоловіки відіграють важливу роль у польській економіці, тому спроби повернути їх в Україну можуть завершитися масовим виїздом до сусідніх країн як Німеччина або Чехія.
Хоча чеський міністр закордонних справ Ян Ліпавський заявив, що його країна не підтримує українських чоловіків, які намагаються сховатися від мобілізації в Україні, сидячи за кордоном.
Натепер у країнах ЄС живуть приблизно 4,3 мільйони українців, з них близько 860 тисяч — дорослі чоловіки. Про те, що силоміць ніхто нікого не повертатиме, запевнила віцепрем’єрка з питань євроінтеграції Ольга Стефанішина. З її слів, оновлення даних в ТЦК не означає автоматичне відправлення на фронт — головним чином українська влада хоче визначити мобілізаційний потенціал держави.
Парадоксально, але ефект може виявитись прямо протилежним. На думку виконавчого директора Української Гельсінської спілки з прав людини Олександра Павліченка, процедура, яку запустила держава, швидше покаже проблему відсутності мобілізаційного резерву та неефективності процесу, мобілізації загалом:
— Коли були ще в 23-му році зняті воєнкоми і була по суті вже провалена мобілізація, відтоді все почалося. Держава починає шукати, на кого ж можна перекласти відповідальність і показати пальцем, що вони винуваті.
Правозахисник наголошує, що жодним чином не виправдовує ухилянтів, але звинувачувати всіх підряд — хибна практика:
— Йдеться про все населення чоловіків віком від 18 років. Частина з них виїхали маючи на те законні підстави. До речі, якраз тих, хто виїжджав з фальшивими довідками зараз якраз і неможливо перевірити, і умовні багатодітні батьки і супровід інвалідів, там цілий бізнес на цьому влаштували. Тоді треба було встановлювати фільтри, щоб припинити такі маніпуляції.
Хто має законні підстави виїхати, вони може й проведуть цю звірку у ТЦК, але точно не стануть до мобілізаційного резерву
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Українським чоловікам призовного віку, які перебувають за кордоном, обмежили надання консульських послуг. Це передбачено новим законом про мобілізацію. Однак такі обмеження мали набути чинності не раніше 18 травня. Раптова зупинка наприкінці квітня надання усіх консульських послуг, окрім оформлення посвідчення особи для повернення в Україну, спричинила хаос і спровокувала хвилю обурення серед українців за кордоном
Зверніться до редакторів
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.